фото ілюстративне: з відкритих джерел
Градус істерії навколо нашої реформи був найвищий. Реформа йшла через процес розгляду і правок у парламенті упродовж трьох днів. Нас звинувачували у порушенні конституції. Опоненти при кожній зручній нагоді говорили неправдиві речі на камери. Наші противники поширювали прейскурант із великими сумами, які нагнали страх на людей. Пояснюю: там указані ціни для пілотного проекту Академії медичних наук, щоб відпрацювати механізм, коли людина отримує медпослугу і нічого за неї не платить. Академія медичних наук – це найвищий рівень. Вона робить невелику кількість дуже складних і дорогих операцій, тому там і є суми понад 200 тисяч гривень. У районних лікарнях тарифи будуть зовсім інші: відповідатимуть ринковим, але нижчі, ніж в приватних клініках. У 2020-му році вся країна дізнається, які послуги будуть оплачуватися державою. Лишаться послуги, на які грошей не вистачить, але їх буде небагато.
Читайте також: Три речі, яких немає в медичній реформі. І що це значить для нас
Найбільший ризик реформи медицини – її непроведення. Зараз ми маємо один із найбільших у Європі відсоток витрат на охорону здоров’я. Це катастрофічні витрати. Медицина займає перше місце серед причин падіння України за межу бідності. Водночас, держава витрачає немало на медицину – це 3,5% ВВП. Та ще 3,5% ми докладаємо зі своїх кишень, даючи лікарям «внески» або приносячи з собою різні матеріали до лікарень. Тож маємо проблему й економічну, і соціальну.
Заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк
(фото: Главком)
Я бачу ще один ризик у впровадженні реформи: що доведеться платити двічі. Неформальні платежі, «внески» – найбільша хвороба медичної економіки. Ракова пухлина, можна сказати. Вилікувати її буде складно, адже звичка платити є глибоко вкоріненою в систему, особливо в лікарнях. Коли ми розрахуємо тарифи на медичні послуги і заплатимо лікарні, то маємо казати: «Якщо ти за це саме ще візьмеш з пацієнта гроші, то сильно отримаєш по руках». Але, щоби так говорити, ми повинні мати моральне право і авторитет, а також економічно обґрунтований і достатньо високий тариф. Тут виникає питання, чи нам вистачить коштів. І це питання важливе. У нас виникне кілька спокус. По-перше, пообіцяти пацієнтам забагато послуг. По-друге, просити лікарні ще трохи потерпіти з невеликими доходами. Останнє, до речі, зробили у Молдові і Киргизстані, запровадивши низькі тарифи, а люди продовжили нести неформальні платежі.
Читайте також: «У Києві люблять львівських пацієнтів: щойно переступили поріг, а вже шукають, кому заплатити»
Коли ми планували реформу, то поставили собі дві чіткі цілі. По-перше, створити основу системи, де тягар витрат людей буде зменшуватися і перекладатися на державу. Це теж наші гроші, але які ми таким чином відкладаємо на чорний день у державний бюджет. По-друге, покращити сервіс, щоб, приходячи в медичний заклад, пацієнт почувався людиною, а не скотиною. Для цього треба створити пожвавлення ринку, щоб за пацієнтів конкурували. Якщо хоча б цього вдасться досягти, система охорони здоров’я суттєво зміниться.
Найголовніший принцип реформи: гроші – за пацієнтом. Людина повинна мати реальне, а не номінальне право вибору лікаря та закладу. Водночас працівники медичних установ повинні розуміти, що за надані послуги цьому конкретному пацієнту прийдуть гроші. Ці прості речі зроблять революцію. Приватні заклади це прекрасно зрозуміли, тепер черга – за державними і комунальними. Лікарі і медичні установи перестануть бути бюджетниками. Заклади перетворяться на некомерційні підприємства. Тут не йдеться про приватизацію. Вони можуть залишатися у державній власності чи належати громадам. Однак, щоб мати дохід, їм треба буде його заробити.
Читайте також: Найміть собі лікаря. Українців очікує кардинальна реформа медицини
Держава перетворюється на замовника медичних послуг. Лікарня – на постачальника, із яким підписують договори і якого вільно обирає пацієнт. У законодавстві з’являються поняття медичної послуги ти тарифів. Механізм простий: полікував, надав певні послуги – отримав гроші. Фактично українці своїми ногами вирішуватимуть, куди підуть гроші. Роль держави і чиновників у цьому процесі зміниться. Треба буде лише підписувати договори і платити гроші за надані медичні послуги.
В українців є хибне уявлення про страхову медицину. Багато думає, що вона має нагадувати автомобільне страхування. Такого ніде в світі немає, крім Сполучених Штатів. Ми обрали британську модель, якою користується половина європейських країн (наприклад, Англія, Іспанія, Італія). Будемо залучати кошти із загальних податків, акумулювати їх у бюджеті, створимо замовника медичних послуг Національну службу здоров’я України. Це буде працювати подібно до страхової компанії, але без функції тримання грошей у себе: вони залишаються в бюджеті. Національна служба здоров’я не буде працювати подібно до міністерства та не розподілятиме кошти самостійно. Це вирішуватиме пацієнт.
Дехто висловлює побоювання, що Національна служба здоров’я буде єдиною структурою. Але ж у нас також є, наприклад, лише один пенсійний фонд. Ніхто не створює по ще одному пенсійному фонду в кожному селі. Структура, бо ми хочемо акумулювати найбільше коштів, щоб покрити якомога більше потреб пацієнтів. Це світовий стандарт. Гроші на такі важливі речі мають збиратися на найвищому рівні, бажано, національному. Через механізм оплати за конкретні послуги ми уникнемо корупційних ризиків. Реформу також критикують, кажучи, що села залишаться без лікарень. Вони і зараз без лікарень. Там є лише приміщення без достатньої кількості персоналу та обладнання. Будівля нас не вилікує. У селах мають бути медичні послуги і лікарі, які їх надаватимуть.
Як вважаєте, сьогодні дають відкати у міські, районні, обласні управління охорони здоров’я для отримання фінансування на медичний заклад? Думаю, дають так, що аж димить. Сьогодні рішення про те, отримає лікарня кошти чи ні, залежить від чиновника. От він і вирішує: «Тобі дам гроші, бо ти перший прибіг. Тобі теж, бо ти мій кум і депутат районної ради». Чому у нас головні лікарі районних лікарень часто є депутатами рад? Бо там приймають рішення про розподіл фінансування. Ми хочемо змінити суть розподілу. Треба зрозуміти, що так, у медичних послуг є ціна. Звикаймо до цього. Проблема в тому, що сьогодні цю вартість платимо ми. Як вона формується зараз, нікому не відомо. Нам кажуть – ми даємо. Реальність, яка почнеться з 2020-го року у всіх лікарнях країни, кардинально зміниться: рахунки за послуги направлятимуть не пацієнту, а Національній службі здоров’я.
До 2020-го року медична реформа поетапно добереться до всіх закладів. Тоді ми повинні будемо за тарифами оплатити їхні послуги. Можливо, ми не зможемо охопити всі послуги, але заплатимо чесно. Тоді знову піднімемо питання про неформальні платежі. Реформу спеціально планували так, щоб найважче почалося після виборів. Зараз є чимало грошей і в самій системі охорони здоров’я, їх ніхто не рахує і витрачаються вони неефективно. Найближчим часом реформа торкнеться лише первинної медичної допомоги. Є 1200 закладів-юридичних осіб, із якими треба укласти договори. В ухваленому законі передбачено перехідний механізм. До того часу, як створять Національну службу здоров’я, фінансування закладів кілька місяців здійснюватиметься традиційно. Ми попрацюємо з установами і вже з другого кварталу 2018 року можна буде переходити на договори. Шокових речей, затримки зарплат лікарям та інших ризиків не буде.
Читайте також: Уляна Супрун у Львові: Усі громадяни матимуть доступ до всіх лікарень
Конференція «Чого нам чекати від осені реформ», організована Центром економічної стратегії (ЦЕС) та Офісом реформ Кабінету Міністрів, відбулася 26-го жовтня 2017-го року.
Юлія Сабадишина
