Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР)
Сьогодні, у день народження Степана Бандери, пропонуємо вам репортаж краєзнавчо-туристичного порталу «Край» із музею-садиби родини Бандери, який розташований у селі Воля-Задеревацька, що на Стрийщині.
У селі Воля-Задеревацька родина Бандери прожила усього три роки. У 1933 році голову сімейства – греко-католицького священика Андрія Бандеру – призначили на нову парафію. Довелося переїжджати з села Старий Угринів, де отець Андрій прослужив парохом близько десяти років. Син Степан на той час учився та мешкав у Львові. Часто на вихідні та вакації навідувався до батька. Є свідчення, що саме у Волі Задеревацькій його і арештували польські поліцаї. На той час Степан Бандера вже був знаний, як крайовий провідник ОУН.
Воля-Задеревацька розташована в десяти кілометрах на схід від знаного курортного містечка Моршин, між річками Свіча та Сукіль. Село, фактично, нічим не примітне й не вирізняється з-поміж інших. Утім, відоме воно стало саме завдяки Степану Бандері. Більше, як двадцять років, «паломництво» туди не припиняється.
Музей-садибу родини Бандери відвідали вже десятки тисяч людей. Це справжня «візитівка» села, до якої українці не байдужіють. Зайве свідчення – три величезні списані «талмуди» відгуків людей, які побували там. Місцеві мешканці, без жодного перебільшення, гордяться тим, що їхнє село пов’язане з іменем провідника ОУН.
Поруч із зупинкою посеред села, обабіч дороги, мурований вказівник – помилитися неможливо. Якщо проминути і цю зупинку, то вказівником може стати сільська дерев’яна церква Архистратига Михаїла (збудована 1856 року, за іншими даними, 1807-го). В ній власне і служив отець Андрій. Плебанія, в якій проживала родина Бандери, розташована навпроти храму. Зійшовши з дороги, потрібно пройти близько ста метрів, аби її дістатися.
З інформаційної таблиці дізнаємось, що музей-садиба розкинувся на площі 4550 м. кв. З правого боку будинку розміщений пам’ятник провіднику ОУН Степанові Бандері, а вже ближче до центрального входу встановлені барельєфи борцям за волю України – Симону Петлюрі, Євгенові Коновальцю, Романові Шухевичу, Ярославові Стецьку, Олексі Гасину. Тут вони з’явилися 2002 року – до 60-річчя створення УПА.
Сам будинок – як зовні, так і всередині добре доглянутий. Чимало зусиль до цього доклали місцеві жителі. Нині покійний колишній директор музею Михайло Балабанський у поті чола працював над тим, щоб музей народного героя був гідно представлений. Долучалися підтримкою і меценати, зважаючи, що ні копійки державних коштів музей досі не діждався. У радянські часи будинок спершу служив складом. Опісля тут проживали приїжджі вчителі. А згодом була розміщена школа молодших класів.
Поруч – церква, де правив отець Андрій Бандера.
Нині опікуном музею-садиби є внучата племінниця провідника ОУН – Оксана Бандера. Вона є внучкою сестри Степана Бандери Володимири.
Оксана Бандера особисто проводить екскурсії у музеї родини свого легендарного предка. Тут повсюди висять фотографії повстанців, листівки про революційний рух ОУН-УПА, різноманітні інформаційні стенди. Чимало світлин з юнацьких та студентських років самого Степана Бандери, світлини його батьків, братів та сестер. Усіх найдорожчих людей, яких, як і його, теж спіткала гірка доля. Уся родина Бандери дорого заплатила за свою активність і прагнення свободи.
Як відомо, батька родини – у 41-ому розстріляли «енкаведисти». Сестра Степана – Володимира – десять років перебувала у радянських виправно-трудових таборах. Оксану та Марту-Марію заарештували і відправили до Сибіру. Остання там і померла. Брат Богдан, який очолював один із загонів опору, загинув 1942 року. Того ж року польські наглядачі в концтаборі Аушвіц убили і ще двох братів Бандери – Василя та Олександра.
До слова, усередині будинок Бандери можна обійти з кімнати в кімнату по колу. Найбільш автентичною є кімнатка отця Андрія Бандери. Її вікна виходять прямісінько на церкву. У кімнаті, яка радше нагадує капличку, в холодну пору отець Андрій хрестив дітей та вінчав молодят. Тут – невеликий престол, ризи та інше церковне приладдя.
Серед речей і вишитий лляний рушник з ініціалами «СБ». Цей рушник було знайдено серед речей сестри Степана Оксани Бандери. Після повернення із заслання вона жила у Стрию в маленькій кімнатці. Її речей ніхто не чіпав. От і після смерті лише через деякий час почали дивитись і знайшли рушник. Разом із ним була і записка про те, що він належав Степану Бандері. Передали його якісь люди з Франківщини, проте, хто саме – невідомо.
До речі, «поповниться» із речей сестри Степана Бандери і музей у Стрию. Це молитвеник тієї ж Оксани Бандери.
«Коли 1941 року її забирали в Сибір, у вузлик з речами вона поклала вервичку і молитвеник. В Долині, куди їх привезли, всі речі в них забрали, мовляв, нічого особисто не дозволено. Правда, незадовго, ще перед висилкою, до Оксани Бандери підійшов поліцай і дав їй хусточку, в якій були завернуті вервичка і молитвеник. Ці речі вона завжди мала з собою і берегла все життя. Поховали її разом з вервицею. А молитвеник я пообіцяла Стрийському музею», – розповідає Оксана Бандера.
Окрім рушника, в музеї й без того чимало автентичних речей. Зокрема, бамбетель, сервант. Вони повернулися в будинок Бандери відразу після того, як почали створювати музей.
«Після арешту отця Андрія місцеві жителі просто позабирали багато речей по домівках і зберігали їх. Коли в 90-х почали створювати музей люди потроху стали їх повертати. Також приносили різноманітті старовинні речі, які були в ужитку в тих довоєнних роках. Усі вони в нас зберігаються в окремій кімнаті», – розповідає Оксана Бандера.
Є у музеї і крісло Степана Бандери, котру прибуло у Волю Задеревацьку із Мюнхена.
Батькова домівка Степана Бандери нерідко ставала прихистком для його однодумців. До речі, формальним приводом до арешту отця Андрія послугувало те, що в його помешканні в селі Тростянець був викритий «оунівець». Навіть після смерті отець Андрій уміло переховував повстанців. У Волі-Задеревацькій, з лівого боку плебанії, у 40-х роках була повстанська криївка, яку «енкаведисти» так і не знайшли. Зараз її відновили, щоправда розташована вона на поверхні. Досі навіть не встановлено, хто в ній переховувався.
«Старожили кажуть, що з цієї криївки був підземний хід прямісінько до церкви. Невеликий вхід з лівого боку є, однак його ще ніхто не досліджував. Наразі це ще не на часі. До того ж, потрібні додаткові кошти, яких, насправді немає», – говорить директорка музею.
Пані Оксана твердить, що відвідувачів музею ніколи не бракувало. На підтвердження своїх слів показує три величезні списані книги відгуків.
«Дуже багато охочих довідатися більше про народного героя Степана Бандеру та його сім’ю. Було тут багато людей, які приїхали вороже налаштовані, однак у процесі екскурсії вони кардинально змінювали свою думку. Атмосфера тут така, що патріотизмом заряджаєшся мимоволі…», – каже вона.
До речі, не зайве згадати, що ініціатором створення музею свого часу виступив легендарний український дисидент Зенон Красівський.
Інформація та фото Краєзнавчо-туристичного порталу «Край»
