За первинним задумом це місце мало стати приватним садом при магнатському палаці. За радянських часів тут спробували зробити вхід на станцію підземного трамвая, що ледь не призвело до руйнації Палацу Потоцьких. Також на місці парку планували паркінг, але й цей задум не реалізовано. Урбаністка Олександра Сладкова розповідає про те, як пересаджували туї, висаджені Борисом Возницьким, і що чекає на парк Палацу Потоцьких незабаром.

Моє знайомство з парком Палацу Потоцьких почалося з того, що я шість років тому запропонувала керівництву відділу Національної галереї імені Бориса Возницького ідею податися на транскордонний проект, щоб відновити парк (який насправді майже ніхто з львів‘ян і не вважає парком) і проводити там акустичні концерти. Тоді ідея не пройшла, але так почалося довге і цікаве знайомство.

Почали з огляду дерев. Тоді я відрізняла не більше 15 видів і скористалася послугами молодих ландшафтних архітекторів. Є прекрасні екземпляри великих черешчатих дубів, японських багряників, кленів, ясенів та один каштан. Два з чотирьох багряників, на жаль, всихають через морозобійні тріщини і ушкодження від неправильної обрізки, в які поселилися гриби.

Середина парку не має дерев, і згодом я дізналася чому. Там будували першу станцію львівського метро (фактично швидкісного підземного трамвая). Але саме цей простір і «поховав» цю ідею. Наскільки мені відомо, Палац Потоцьких розміщено на насипі з піску. За умови високого рівня ґрунтових вод фундамент є стабільним, проте коли почали відпомповувати воду, пісок пішов за водою, і палац почав асиметрично просідати. Стало зрозуміло, що тогочасними технологіями підземний трамвай у Львові не побудуєш. Шахту терміново законсервували. Наслідки осадки фундаменту Палацу Потоцьких дотепер становлять проблему для збереження будівлі. Про будівництво підземного трамвая нам нагадує лише будівля з силікатної цегли на території парку. Побудована як тимчасова технічна споруда для будівничих, вона стала новим приміщенням Музею давньої книги, що переїхав з монастиря Святого Онуфрія після повернення до його стін ченців.

Читайте також: Що має побачити кожен львів'янин. Палац Потоцьких

Пізніше я з подивом дізналася, що в кількох планах розвитку центральної частини міста простір парку відводиться під паркінг. Але добре, що ці напрацювання так і не були взяті в роботу. Далі змінилося керівництво галереї, і мене запросили вже як представницю проектантів для впорядкування простору. Я поділилася ідеєю про концерти, і, на мій подив, Тарас Возняк сказав, що це перше застосування цього простору, яке бачить галерея. Я запропонувала провести дослідження парку. Далі в нас вийшла чудова співпраця з Інститутом архітектури, результати якої лягають в основу дипломних робіт та навіть планують експонуватися в Кракові. А ще пізніше ми знайшли історичний нереалізований план парку 1888 року.

Також під час розробки проекту ланцюжка пішохідних просторів навколо центральної частини міста (елементами якого зокрема є вулиця Курбаса та вулиця Руданського) ми передбачаємо можливість відновлення зв‘язку з площі Маланюка через вулицю Тиху і парк Палацу Потоцьких до вулиці Коперника. Звісно, із закриттям парку вночі.

Нещодавно я побачила здійснення своєї давньої мрії, і це сталося без моєї участі: я сиділа на концерті класичної музики в саду. Квіткові парфуми жінки поряд, спів пташок і Вівальді створювали мені непереборне навіювання яскравої весни.

І про туї. Їх справді садив особисто Борис Возницький. Це було зроблено спонтанно, без проекту, можливо, для того, щоби парк почав нагадувати парк, а не плавно рухався до ідеї відкритої парковки. Проте в той же час було втрачено багато вікових дерев з оригінальної посадки від часу закладання парку. Зокрема, є згадки про липову алею. Моя бабця якраз в повоєнні роки жила в будинку, вікна якого виходили на цей простір. Вона згадувала його як щільно зарослий величезними деревами, на яких жили найрізноманітніші птахи. Припускаю, що дуби і кілька кленів залишилися з тих часів.

Є таке слово — ревалоризація. Мені воно дуже подобається. Я його розумію як надання нової цінності об’єкту спадщини, коли та, для якої він був створений, є неможливою. Парк палацу колись задумувався як приватний сад сім‘ї магнатів. Добре, що простір не отримав нової цінності-функції як вхід на станцію підземного трамвая або парковки. Туї довго виконували свою функцію, надаючи бодай якоїсь ландшафтної цінності простору і нагадували планування регулярного парку. Але, на жаль, з туями цей простір не міг би бути використаний як майданчик для концертів класичної музики.

Читайте також: На території палацу Потоцьких у Львові облаштують італійський парк

За місяць до фестивалю мені зателефонували організатори і спитали, чи можна фізично пересадити туї такого віку і розміру. Я дала їм номер найкращого знайомого мені дендролога. Туї почуваються добре і виконують нову потрібну функцію — закривають від огляду інженерні споруди, якими, на жаль, рясно всіяний парк. А далі я була рада дізнатися, що рішення про облаштування справжнього парку з можливістю проводити концерти прийняли галерея і Львівська міська рада. Після цьогорічного фестивалю сподіваюся за 1-2 місяці побачити якісний газон, на якому можна навіть сидіти, та круглі клумби з осінніми квітами.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Ілюстрації надала авторка