Фото: Тарас Малий
Український режисер Андрій Приймаченко був одним із тих студентів, які почали Євромайдан у Львові. У четверту річницю Революції Гідності він згадує, якою вона була, та розмірковує про її наслідки для України.
Нас було мало.Настав час це визнати: на Майдані була далеко не вся Україна. Коли ми робили те перше фото з Євромайдану у Львові, я навмисне обрізав краї, щоби створювалось враження масовості. Коли ми ходили по київських університетах з пропозицією приєднатись до нашої акції, найчастіше бачили нерозуміння, нам навіть не казали «зачєм». Бо навіщо і так зрозуміло – їм не цікаво.
Тому казати, що на Майдані були мільйони людей, а тепер вони розійшлись і розчаровані – це глупство. На Майдані не було розчарованих, бо ті люди ніколи не були зачаровані пострадянською Україною. Той, хто пам’ятає, як пахне мороз навколо бочки на Майдані, навряд чи розчарується у Революції Гідності. Бо розчаруватись у Революції Гідності означає розчаруватись у собі.
Ми хотіли більшого. На Майдані були не ті люди, у яких нічого не було, а ті, хто хотіли більшого. Хотіли чути українську мову не тільки на уроках «укрмови», а й на вулицях українських міст. Хотіли не тільки мати змогу вести бізнес чесно, а і щоби чесною щодо них була держава. Хотіли не тільки подорожувати з роботи додому, а й вільно відвідувати країни західніше України.
Читайте також: Топ-10 подій Євромайдану, які вперше відбулись у Львові
Ці люди нікуди не поділись, а кожен на своєму місці продовжує справу Революції. Система електронних закупівель впроваджена і, хоч не без проблем, економить державні кошти. Закони про захист української мови прийняті, і, вмикаючи телевізор, ми маємо можливість відчувати себе не кріпаками губернії, а громадянами держави, яка повертає свої позиції у всіх сферах. Тепер можемо вільно подорожувати країнами ЄС, не витрачаючи час у таких же кріпацьких чергах візових центрів.
Війна – це не мета. Метою Революції Гідності не була війна. Війна – це реакція окупанта на наше бажання бути незалежними. Метою Революції Гідності була і є Україна, де кожна людина зможе жити і реалізуватись, при цьому не принижуючи себе.
Щоби досягати цієї мети, зовсім не обов'язково брати автомат у руки. Ми живемо в той унікальний час, коли, зовсім не обов'язково зупиняти кулями ворога, аби доєднатись до історичних процесів. Не гірше кулі зупиняє ворога відстоювання української мови, культури та історії. Не гірше артилерії просуває українську ідею відстоювання наших інтересів на міжнародних дипломатичних аренах. Не гірше танкової броні захищає кожного українця реформування державної системи.
Це все робиться попри не лише спротив ворогів, а й нерозуміння своїх. Саме існування кожного активного українця – це вже і є продовження Революції Гідності. І долучитись до цих процесів, бути активним громадянином зараз як ніколи легко.
Зміни дратують. Якщо людина звикла до чогось, її дратуватимуть зміни. Якщо людина не розуміє цих змін, вона не просто роздратована – вона зла. Навіщо припиняти торгувати з Росією, якщо у нас все і так налагоджено? Навіщо вчити мови, якщо все є в російському перекладі? Навіщо чесно здавати іспит, якщо завжди можна було дати хабаря і «порішати»?
Читайте також: Три роки Революції Гідності: як все починалося у Львові. Фото
Величезна прірва між тими, хто розуміє, навіщо була і є Революція Гідності, і тими, хто не розуміє. Не інформаційна, а світоглядна. І що з цим можна зробити, окрім як чекати, – я не знаю. Динозаври свого часу теж не хотіли змінюватись.
Замість висновків. Пишу «замість», бо Революція ще продовжується: у країні, у державі, у свідомості, і насправді робити висновки ще зарано. Але через чотири роки у мені ця думка кристалізувалась: я щасливий, що в моїй країні є та мала кількість людей, які зробили і роблять Революцію Гідності. Бо ця маленька жменька настільки цілеспрямована, розумна та сильна духом, що змогла зсунути з місця кількадесятмільйонну безініціативну державу.
Ті, хто тоді виявили ініціативу та виявляють її зараз – найкращі люди моєї країни.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
