Як уже мовилося в першій частині, початок історії району Нивки сягає середини XX століття, коли ця територія була передмістям Києва. В той час Нивки були окремими сільськими землями з пасовиськами і садами – Фузиківські землі, Васильчики, Веселий Майдан, Вовча Гора, Дігтярі, Кубельки, Берковці, а згодом і селище Старі більшовики. Все змінилося після Другої світової війни: район почали активно забудовувати, і вже у 1970-х він став таким, яким ми його знаємо.

Спеціально для «Твого міста» дигер та екскурсовод Кирило Степанець продовжує розповідь про історію становлення Нивок. Читайте про тотальну забудову селищ Галагани, Рубежівка, створення Нивок-2, Нивок-3, Квітникарство-1 та Квітникарство-2. 

Галагани та Рубежівка

Наступна історична місцевість, яка тепер є невід’ємною частиною Нивок, зветься Галагани. Розкинулася вона дещо на південь від станції метро «Нивки» в межах вул. Стрийська, Чистяківська та Горбачова. До речі, родина відомих меценатів Галаганів не має жодного відношення до появи цього топоніма. Хутір заснували солдати лісової охорони, троє братів – Іван, Мусій та Єгор Галагани, які оселилися тут разом із родинами. В 1871 році лісова охорона була скасована, і це невеличке село передали у підпорядкування Петропавлівській сільській громаді.

Історична забудова Галаган, 1936 рік

Стара забудова Галаган, 2014 рік

Наприкінці ХIХ століття населення хутора становило «аж» 38 осіб. У 1884 році на вільній від забудови та орних земель території Галаганів облаштували виправну колонію для малолітніх правопорушників. Сюди, ближче до Києва, цей заклад переїхав із села Михайлівська Рубежівка. Так на теренах сучасних Нивок виникла нова місцина Рубежівка.

Колонія для неповнолітніх проіснувала до 1921 року (в 1914-му в ній відбувало покарання 65 в’язнів). Складалася вона з майстерень і споруд для вихованців. Перебувала під «найвищою Його імператорської величності опікою». Керівником закладу тривалий час був брат відомого українського педагога Костянтин Ушинський. Окрім директора, до штату входили священник, троє вихователів, капельмейстер, двоє медиків, двоє завідувачів майстерень економ і конторник. Загальна площа колонії – 124 га, із них будівлі займали лише 5,5 га.

Аналізуючи історію цього житлового масиву, доводиться визнати, що такі виправні заклади не були рідкістю на цих землях. Із 1924-го по 1931-й роки Рубежівська колонія слугувала філією Лук’янівської тюрми. Тут розміщувалася сільськогосподарська колонія. В ній утримували 172 в’язнів, а штат налічував понад 30 працівників. Була й чимала господарка – 20 коней і 28 корів.

Будинок культури Верстатозаводу, колишній корпус Рубежівської колонії. Знесено в 2015 році, фото 2011 року

У 1934 році на місці орних земель, якими володіли мешканці всіх навколишніх хуторів, заснували завод ім. Горького. Колишні Галагани стали селищем верстатобудівників. Тут зводили нові бараки для робітників, приміщення колонії та й самі Галагани також пристосовували до своїх потреб.

До нашого часу на теренах колишнього хутора збереглося декілька споруд кінця ХIХ століття. Це будівля клубу верстатного заводу – значно перебудована в 1960-х роках. Поряд із нею стоїть триповерховий будинок, зведений за таким самим проєктом (сучасна адреса: вул. Стрийська, 4). На початку він мав лише два поверхи, третій добудували вже за радянських часів. Зараз тут офіси. Згадані споруди належали Рубежівській виправній колонії.

Цікавим архітектурним об’єктом 1930-х років є котельня на розі вул. Кулібіна та Стрийської. На протилежному боці просп. Перемоги збереглися зразки довоєнного промислового конструктивізму.

Радянська забудова Галаганів

У 1936 році в селищі верстатобудівників для заводської еліти звели п’ятиповерховий житловий будинок, також у стилі конструктивізму (арх. І. Неймарк). Фасадом будівля виходить на Брест-Литовське шосе. На першому поверсі розмістилися ощадкаса, магазин і поштове відділення. Всупереч усім гаслам про соціальну рівність переважна більшість простих трударів жили в жахливих умовах. А от партійні діячі та керівництво заводу із комфортом розмістилися в 43 квартирах новобудови, переважно трикімнатних. Гаряча й холодна вода, комори, стінні шафи та приміщення для хатніх робітниць – непогано для творців «комуніcтичного раю».

Зовні будинок обтинькували мармуровою крихтою на білому цементі. Ще один такий самий будинок планували звести навпроти для передовиків одного місцевого заводу – «Червоний екскаватор». Так мав скластися архітектурний ансамбль кварталу.

Узагалі, згідно з генеральним планом розвитку міста, в 1930-ті роки на Нивках планували збудувати цілий комплекс таких будинків. Але цим задумам завадила війна. Для «екскаваторників» будинок спорудили аж у 1949 році – п’ятиповерхівку кутової форми з баштою посередині. Відтепер дві житлові споруди створювали акцент початку вул. Кулібіна.

Після здачі міста в 1943 році німці провели повну аерофотозйомку Києва, мабуть, в надії повернутися. 17 грудня з літака було ретельно відзняте селище верстатобудівників і сам завод. Така увага до цієї місцевості з боку німців, напевно, виникла завдяки оборонним спорудам і чотирьом ЗБВТам на Рубежівці. Тим паче, що на деяких радянських картах вони схематично з’єднувалися підземним тунелем безпосередньо зі штабом КиУРу в Святошині. Підтвердити наявність цього сполучення не вдалося донині.

Німецьке аерофото Галаган 1944 року

На початку 1980-х років була знищена майже вся стара забудова Галаганів – 32 будинки. Замість них звели сучасні дев’ятиповерхівки. Понад тисяча сімей робітників отримали нове житло. При селищі створили розвинену інфраструктуру. В 1983 році появилася нова будівля пошти. Коштом заводу відкрили продовольчий магазин і будинок побуту, де відвідувачам пропонували 44 види послуг. У тому ж році побудували ще три нові 16-поверхівки на вул. Чистяківська та гуртожиток на 340 осіб. Треба зазначити, що одна з вулиць житлового масиву Нивки з 1953 по 1979 роки називалася Верстатобудівною (теперішня Тешебаєва).

Перший будинок побуту Нивок на вул. Салютній, 1964 рік

Масова забудова району

У період з 1958 до 1964 роки тривала активна фаза створення житлового масиву Нивки. На вільних територіях зводили п’ятиповерхівки, які утворювали квартали прямокутної форми зі щільною забудовою. Роботами керувало дев’яте управління тресту «Київміськбуд-3» (начальник Тульчинський) та весь склад тресту «Київміськбуд-2». Головний архітектор проєкту – Вадим Созанський, йому допомагали Ростислав Балабан, Лев Новиков і Флоріан Юр’єв. На початку робіт 66 бригадирів домобудівного комбінату №2 їздили переймати досвід на будови Москви.

Появі такого масштабного дійства допомогла переможна боротьба 1955 –1957 років із так званими архітектурними надмірностями. Головною метою було здешевлення та збільшення обсягу житлового будівництва. З цього й почався перший етап «творчої» перебудови. Вся увага архітекторів і будівельників у плануванні нових масивів була зосереджена на рішенні утилітарно-конструктивних завдань без урахування естетичної складової. Переведенню на індустріальну платформу, розширенню спеціалізації та укрупненню будівельних організацій передувала постанова ЦК КПРС і Радміну СРСР «Про розвиток житлового будівництва в СРСР» (липень 1957 року).

У 1955 році в Києві на базі спеціалізованих підприємств створили «Головкиївміськбуд». Мета – розширення обсягів житлового і громадського будівництва в столиці, застосування індустріальних методів будівництва. Установу створювали як аналог московського «Главмосстроя».

З книги «Київміськбуду 10 років»

Будівництво Нивок широко висвітлювали в тогочасній пресі. Причому, як зазначали автори статей, писати про новий район неодноразово прохали самі читачі. Газети рясніли заголовками про молодецьке життя будівельників та їхню ударну працю під час спорудження житлового масиву.

Руйнування забудови Галаган, фото з преси 1960 років

До речі, на теперішній вул. Саратовська, 16 саме для них влаштували пекарню. Нивки поряд із масивами Першотравневий та Відрадний стали школою професійної майстерності для тих, які будують що-небудь  тогочасне. Тут широко використовували цегляні блоки, а згодом застосовували метод великопанельного житлового будівництва. Загальна площа Відрадного та Нивок дорівнювала житловій площі таких міст, як Біла Церква або Вінниця.

Головною помилкою архітекторів, які проєктували Першотравневий масив, була відсутність тут центральної вулиці. Це спричинило затори та погану координацію руху транспорту. На Нивках ця прикрість була виправлена: «Пряма, як стріла, вулиця Щербакова – одна з кращих магістралей міста», – зазначено в архітектурному нарисі 1968 року. Уздовж вулиці зробили широку смугу зелені. Після війни сучасна вул. Щербакова виглядала як глибокий яр, який завдавав неприємностей жителям хутора Дігтярі: вони змушені були робити чималий гак, аби дістатися до транспорту.

Яр засипали наприкінці 1940-х років, коли почали будівництво військової частини, відомої як «городок». Відтак від головної магістралі відокремили значну частину, яку назвали ім’ям Маршала Гречка (1977 рік). Межею поділу стала Інтернаціональна площа.

Перші новосели з’явилися на Нивках у лютому 1959 року. Переважно в новобудовах отримували житло вихідці з провінції, в окремих випадках городяни із центральної частини міста. Це були люди, виселені зі старих будинків, які «йшли під злам». Треба зазначити, містяни не надто чинили спротив такому обміну: водогін, каналізація, централізоване опалення були набагато вагомішими, ніж естетика й престиж проживання в центрі міста. Щодо опалення, то вже у 1962 році на Нивках збудували потужну котельню, яка безперебійно постачала тепло в кожне помешкання.

Будівництво Нивок, фото з преси 1960 років

Під час створення перших великих житлових масивів виникла нагальна потреба в скороченні собівартості будинків. Це зумовило пошуки нових індустріальних методів будівництва, щоб спорудження об’єкта максимально переносилося з будмайданчика в заводські цехи.

Так одночасно із великопанельними розробляли конструктивні системи з об’ємних блок-кімнат. У 1958 році Інститут «Київпроект» разом із НДІ Будівельних конструкцій розробили проєкти двох експериментальних панельно-кабінних житлових будинків на 80 квартир (ПКД-1 та ПКД-2, автор Д. Плєхов). Передбачалося зведення споруд із опорними санітарно-технічними об’ємними блоками, що служили опорою перекриттів замість внутрішніх поздовжніх стін.

Будинок серії ПКД-1 був змонтований на Нивках на вул. Ставропольська в 1960 році. Але в підсумку ці проєкти не знайшли широкого використання в будівництві. Щодо трудомісткості монтажу такі будинки поступалися спорудам, виготовленим цілком з об’ємних блоків. Треба зазначити, що в УРСР це був перший такий експеримент і другий на теренах всього Союзу – до цього будинок такого типу збудували в Череповці. Деякі новобудови Нивок були змонтовані з експериментальними суміщеними дахами, що не потребували лісоматеріалів. Однак проєкт виявився невдалим – дахи сильно нагрівалися й протікали, через що завдавали жителям останніх поверхів величезних проблем.

Нивки-2, Нивки-3 і «коробочки»

По периметру мікрорайону «Нивки-2» застосовували типові проєкти житлових будинків із великих цегляних блоків серії 1-438 з облаштуванням на перших поверхах вбудованих торговельних закладів і мережі обслуговування. Також передбачалися комунально-побутові заклади: перукарні, ательє, майстерні, ощадкаси, приймальні пункти, молочні кухні, кафе.

Cпочатку планували звести на Нивках лазню, три дитячі садки і три ясла на 125 місць кожні, кінотеатр на 500 глядачів і одну двокомплектну школу на 920 учнів. Але в підсумку всі показники місткості людей у щойно зведених спорудах були перевищені в декілька разів. Найбільшим осередком житлової забудови став мікрорайон Нивки-3 між вул. Щербакова, Туполєва і Салютною. Тутешні будинки стоять в майже півтора десятка рядів. Наскрізного проїзду немає, лише маленька вул. Блюхера.

Сучасний парк Нивки, фото 1967 року

Тролейбуси й кінотеатр Нивки, 1967 рік

У 1965 році почали зводити будинки за проєктом, що здобув популярність під назвою «коробочка». Це односекційні дев’ятиповерхові будинки, по 6 квартир на поверсі. Монтаж і опорядження здійснювали за 160 днів. Проєкт розробили в Москві з участю КиївЗНДІЕПу. Ця серія отримала номер 1-464 А-20. Уздовж вул. Щербакова в проміжках між п’ятиповерхівками звели точково розміщені будівлі з ритмічним кроком на 213 метрів, створивши, на думку архітекторів, гарний архітектурний акцент цієї головної магістралі масиву, а також збагативши її силует.

Розбудова вулиці Щербаківського, початок 1960-х

У 1966 році створили окрему композиційну групу з будинків цього проєкту вже за Інтернаціональною площею – в кінці тодішньої вул. Щербакова (теперішня вул. Гречка), немов окресливши її завершення. Група склалася з чотирьох будівель у формі паралелограма. На одному з будинків установлена пам’ятна табличка: «Збудовано в 1966 році домобудівельним комбінатом №3 ордена Леніна «Головкиївміськбуду» за проектом інституту ЦНДЕП житла». Ще одну таку будівлю звели окремо на самому початку вул. Щербакова. З неї фактично й починається багатоповерхова забудова Нивок. У 1968 році на розі Салютної та Щербакова виросла цегляна дев’ятиповерхівка із вбудованими на першому поверсі ощадкасою та пунктом приймання білизни.

Квітникарство-1 та Квітникарство-2

У 1964 і 1965 роках завдяки землям радгоспу «Виноградар» були закладені мікрорайони Квітникарство-1 та Квітникарство-2. Житлові будинки розмістили з великим відступом від червоної лінії вул. Гречка. На вулиці було багато автотранспорту навіть у ті часи. Заїзди в подвір’я обладнали з бічних вулиць. Паралельно вул. Гречка, між житловою забудовою та огорожею ділянок радгоспу й квітникарства, проклали так звану пожежну дорогу.

У мікрорайоні Квітникарство-2 постали багатосекційні дев’яти- та п’ятиповерхові широкопанельні будинки за типовими проєктами. Збудували ясла на 280 дітей та школу на 964 учні. Обидва мікрорайони розташувалися на рівнині, почленованій на південно-західній частині Сирецькою балкою. Заплановані були ще масштабніші роботи, але 25 серпня 1965 року до управління будівництва із санепідемстанції надійшов лист за підписом головного лікаря щодо неможливості подальшої розбудови масиву на цьому напрямку.

Причиною стало перевантаження побутової каналізації. У листі зазначалося, що внаслідок цього кожен день у Дніпро та Гавань потрапляє 35-40 тис. м куб. неочищених стоків. Тому другий мікрорайон фактично не був завершений і значно поступається площею Квітникарству-1.

День Щербакова

На честь зведення нового масиву після завершення основної частини робіт керівництво тодішнього Жовтневого району вирішило влаштувати святкування. В 1966 році був проведений День Щербакова: яскравий салют, столи з наїдками (пиріжки, бутерброди). Родзинкою свята стало мотошоу. Мотоциклісти виконували складні трюки на тому місці, де зараз районна АТС. На той час там була купа чорнозему та глини. Ще раніше – величезний котлован, заповнений водою. Мабуть, планували будівництво ще одного житлового будинку, але не судилося. Місцеві хлопці плавали у котловані на саморобних плотах. Згодом його засипали, а на кучугурах влаштували імпровізований трек із трамплінами для проведення Дня Щербакова. На жаль, це свято не стало традицією – на відміну від Дня Дігтярів було першим і останнім.

Поряд із треком стояв старий дерев’яний ангар, за ним – цегляна водонапірна башта. Старожили пам’ятають, як на її верхівку видирався чолов’яга, прив’язувався мотузкою і засмагав. Згодом на цьому місці також звели будинок. Кажуть, що назва вул. Салютна походить від того, що буцімто тут запускали феєрверки на День Щербакова. Але цей топонім увійшов у вжиток ще в 1953 році.

Попри докорінну реінкарнацію Нивки ще довго зберігали рештки архаїчності. Наприклад, у подвір’ї на Щербакова, 45 (тепер вул. Щербаківського) поміж двох верб стояв хуторянський колодязь, був об’єктом розваг місцевих дітлахів. Під час гри в «слідчі-розбійники» відчайдухи ховалися на його дні, по-мавпячому розпинаючись на бетонних кільцях. Потім колодязь заклали та збудували тут дитячий майданчик, хоча й він уже зруйнований.

Поділ на райони і транспортне сполучення

Новий масив Нивки ввійшов до складу Жовтневого району міста. Але вже в 1969 році Київрада передала Радянському району велику частину цієї території: від вул. Нестерова по Брест-Литовському просп., далі уздовж кордону зеленої зони по Гостомельському шосе до вул. Стеценка, Саратовської, Салютної, Магістральної, Танкової, Пархоменка, Шевцова, Ежена Потьє, Софії Перовської, Желябова.

З Інтернаціональної площі починався Шевченківський район, а отже, декілька мікрорайонів Нивок потрапили до нього. В 2001 році Радянський район ліквідували, і основна частина масиву, від станції метро «Нивки» до «Інтер-площі», ввійшла до Шевченківського району. Територія колишнього селища верстатобудівників (хутір Галагани) відійшла до Святошинського, а вул. Гречка (тепер Івана Виговського) – до Подільського. Ось таке «тасування».

Нереалізованний план реконструкції нивських хрущовок, 2007 рік

Пам'ятник чехословакам на Інтернаціональній (Марченка) площі, 1970-ті

У 1982 році на Нивках уже було понад 300 багатоповерхівок із житловою площею 500 тис. м кв. Переважно п’яти- і дев’ятиповерхові будинки типових проєктів 1-438, 1-480, 1-464 А. На одній лише Саратовській на вільній від індивідуальної забудови території на початку створення житлового масиву Нивки було зведено 85 тис. м кв. житла. Відтак тільки окремі підприємства міста здійснювали тут точкову забудову.

У 1975 році на теренах колишнього хутора Дігтярі, на вул. Тешебаєва, Інститут вугільних технологій збудував дев’ятиповерхівку на 90 квартир для своїх працівників (зараз вона належить кооперативу «Уголёк»). У 1989 році авіазавод ім. Антонова збудував тут дві 16-поверхівки на Калиновій.

Забудова масиву Нивки, фото 2015 року

Із самого початку дістатися до Нивок можна було лише Святошинською трамвайною колією по Брест-Литовському просп. Тут було аж три зупинки: «Російська школа» (№174), «Верстатозавод», «Українська школа».

У 1962 році на вул. Щербакова провели тролейбусну лінію, а через рік відкрили маршрут від Нивок через Сирець до Лук’янівської площі. У 1967 році її подовжили. Відразу після пуску Київського метрополітену планували продовження тунелів до інших частин міста.

Центральна вулиця Нивок – Щербаківського, 2015 рік

Спочатку на Нивках мали збудувати станцію метро «Верстатобудівна», причому глибокого залягання. Але після ретельних розрахунків дійшли  висновку, що прокладання шляхів підземного сполучення будуть здійснювати «відкритим» способом.

Труднощі виникли на ділянці Брест-Литовського шосе біля невеликої залізничної станції Рубежівська. Тут автомобільну дорогу знизу перетинав тунель залізниці. Щоб збалансувати рух усіх видів транспорту, довелося звести складну трирівневу споруду. Зверху мчали автомобілі та їздив громадський транспорт, під ними в квадратному тунелі – блакитні експреси метрополітену і лише в нижній частині цього «тришарового пирога» перпендикулярно до шосе простягалися залізничні колії. Що цікаво, всередині конструкції тунелі метрополітену не відрізняються від звичайних.

Кирило Степанець

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.