Мені довелось пояснювати у німецькій школі, чому слова «слава росії» для українців неприйнятні

1142 0
Коли вчителька у Німеччині усвідомила весь жах того, що відбувається у нас в Україні, коли зрозуміла, скільки біди в світі твориться під гаслом «слава росії», то розплакалася.
Фото: Kultura.rayon

Фото: Kultura.rayon

Керівниця ГО «Громадянський Союз Ірпеня», засновниця благодійного фонду «Шкільна Родина Ірпеня» Аліна Русинюк, яка зараз живе у Німеччині, розповіла про інцидент, який трапився з її донькою у школі, коли місцеві учні чіпали прапорець на її сумці та викрикували «слава росії», намагаючись налякати. Жінка ділиться досвідом, як вона вирішила проблему з таким ставленням і як українцям правильно позиціонувати себе в світі, щоби перемогти у цій війні.

Читайте також: Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці за кордоном

Закордоння. Німеччина. Невеличке містечко в землі Північний Рейн-Вестфалія (недалечко до Нідерландів).

Площа міста майже вдвічі менша за наш Ірпінь, кількість населення майже однакова, у межах 100 тисяч. Для чого ці дані? Для розуміння, що той момент, коли «усі всіх знають», настає дуже швидко.

Ти вже впізнаєш машини зі свого округу (твою, звісно, теж уже впізнають). З вікон лунає «Стефанія», ти бачиш синьо-жовті стрічки на дзеркалах німецьких машин, тебе зупиняє поліціянт, але не за порушення ПДР, а для того, щоб уважно роздивитися дивний для них формат наших українських номерних знаків та на власні очі побачити наш додаток «Дія» –  «той, про який всі говорять».

При зустрічі на вулиці тобі радісно киває продавчиня із найближчого супермаркету.

І в цьому ж таки місті є величезна кількість жителів із рашистським корінням. Загалом у Німеччині їх, на жаль, дуже багато.

Вони не мають ніяких розпізнавальних символів, одразу й не відрізниш від нормальної людини, хіба що тоді, коли бачать щось українське (їм починає дуже підпікати). Переважно це порушення та шкідництво. Нерідко бувають випадки, коли німцям дряпають машини чи проколюють шини за те, що вони мають синьо-жовті стрічки. Але зараз не про те.

Зараз про те, що навіть після нашої перемоги спокою від цієї мокшанської напасті в нас не буде. Вони народжуються і ростуть уже з вавками в голові. Ми були готові до того, що в середовищі, яке кишить цією мокшанською нечистю, траплятимуться різні конфузи, але десь глибоко в душі все ж надіялися, що дітей це омине.

Ситуація.

Наша Ангелінка приходить зі школи і розповідає, що в школі до неї підійшла група з трьох хлопчиків, приблизно її віку, чіпали прапорець на її сумці та викрикували «слава росії». Вони спостерігали за її реакцією. Тобто розуміємо, що вони хотіли налякати її цим.

Дякувати Богу, наша Ангелка не з боязких. Від її «приємного» погляду хлопцям, напевно, похололо в плечах, і вони чкурнули від неї. Ангела відразу сказала: «Мам, чесно, я навіть їх не чіпала! Вони самі втекли, але що мені робити, якщо це повториться?»

Розуміємо, що кров у мені скипіла, але показати цього дитині не можна було. Я зібрала себе докупи і монотонно видала:

– Нічого. Просто кажеш «смерть ворогам» і даєш межи очі або спускаєш зі сходів.

– Добре, – сказала Ангела і пішла у своїх важливих справах 11-річної дівчинки.

Я теж пішла. На кухню. Ковток кави, глибокий видих і повідомлення представнику ратхауса (мерії) про те, що є предмет розмови з керівництвом школи. В них, до слова, не так, як у нас. У них не можна прилетіти в школу і з піною біля рота і димом з вух влаштовувати розбірки учителю. Тобі потрібно вказати мету візиту, призначити зустріч, і тільки тоді з’явитися в призначений час, щоби поспілкуватися з учителем (така практика і рівень поваги до вчителів нам би теж не завадили).

Отже, повернуся до опису ситуації.

Призначили мені зустріч через… 5 днів. Зустрілися. Говоримо. Втрьох – ми з учителькою і перекладач по телефону. Описую суть проблеми. Спостерігаю за реакцією і бачу, що вони не розуміють, у чому полягає небезпека. Не розуміють, чому слова «слава росії» становлять загрозу для українських дітей у школі.

Вони взагалі не розуміють, чому у нас війна. Намагаються втекти від будь-якої прямої участі навіть у будь-яких розмовах про неї. І знаєте чому? Увага!

«Бо ви сусіди, ви один народ!»

Тобто нас позиціонують в Європі як один із росіянами народ.

Намагаюся їм пояснити, що до чого, мовляв, якби Нідерланди прийшли до вас і почали вбивати людей та руйнувати ваші міста, то теж ніхто не має втручатися, бо ви сусіди?! У нас хоч кордон був, а у вас навіть кордону нема. То ви теж один народ?

Відповідь: «Ні, ми різні народи».

«Так і ми різні! Не плутайте зерно з половою!»

А мене питають:

«А як вас відрізнити? Ви ж виглядаєте однаково, поводитесь однаково, навіть говорите однаково!»

І я розумію, чому ніхто з цих держав не намагався допомогти нам.... Їхні інтереси не зачеплені, а втручатися у «родинні розбірки» вони не хочуть.

Так ось, любі рускоговорящі українці, мова завжди мала значення. А тепер найбільше. Подумайте, будь ласка, про це. Дуже добре подумайте.

А тепер знову до ситуації.

Основна мета мого візиту до школи – повністю унеможливити будь-який тиск з боку російськоорієнто жителів на наших українських дітей. Тому, оцінивши хід розмови, я пішла з козирів.

Фото. Відео. Згорілі будинки. Закатовані люди. Зґвалтовані діти. Буча. Мій Ірпінь.

І чітке пояснення, що все це робилося саме під вигуки «слава росії». І не тільки в Україні.

Саме ці картинки постають у пам’яті наших дітей, коли вони чують ці два слова. Намалювала перспективу можливого скандалу за порушення прав дітей, за недотримання умов проєкту безпечної адаптації та про наслідки таких «невинних пустощів» для психоемоційного стану українських дітей і всіх тих діточок, які втекли від війни з інших країн (у цьому адаптаційному класі є діти з Іраку, Лівії, Чечні, Ємену, Сирії).

І ми порозумілися! Коли наша вчителька усвідомила весь жах того, що відбувається у нас в Україні, коли зрозуміла, скільки біди в світі твориться під гаслом «слава росії», то розплакалася. Наша розмова закінчилася рішучим усвідомленим поглядом вчительки та її твердженням, що з цього часу всі приїжджі діти перебуватимуть у цілковитій безпеці в школі і що я можу бути певна, що вона і керівництво навчального закладу вживатимуть усіх заходів для цього. І я їй вірю. Бо вона усвідомила нашу війну, пройнялася нашим болем.

Я змогла їй це донести...

Через кілька днів Ангелка розповіла, що в школі їй показали фото, на яких вона впізнала тих хлопців. Потім я одержала електронного листа від учительки з повідомленням про те, що з цими хлопцями (впевнена, що і з батьками теж) матимуть «інтенсивну» розмову. А в них з порушниками обходяться строго. Якщо дитина пропускає школу, то з батьками проводить роботу поліція. Порушення дисципліни чи шкільних правил теж не проходить повз увагу правоохоронних органів.

Загалом певні проблеми німцям, які є прибічниками росії, вдалося створити.

А який із цього всього висновок?

Треба вчитися захищати своє. Вчитися самим і вчити дітей.

Я не знаю, чи зачепить ця історія якусь ниточку вашої душі, чи наштовхне на якісь роздуми, висновки – це особиста справа кожного. Але я точно знаю, що, поки дихаю, ні на секунду не дозволю, щоб у моєму житті, моєму оточенні, а головне у свідомості, будь-що вбивчо рашистське домінувало над нашим українським.

Так, це не боротьба на передовій, не під кулями, але я впевнена, що якби ми, всі українці, гідно представляли себе у світі (не кажу про наших спортсменів, зірок та всіх тих, що є гордістю держави, кажу про нас – тих, що ходять поміж інших пересічних людей, які їдуть на роботу, на відпочинок чи, як тепер, рятуються від куль), якби поведінка наша була гідною, то нас ніколи б не сплутали і не «поріднили» з рашистською бидломасою. І можливо, сьогодні, не гинули б наші Герої.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

 

 

 

 

 

 

 


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!