«Не можна таке робити з Києвом». Розмова з новою очільницею охорони спадщини
18 серпня мер Києва Віталій Кличко повідомив про призначення активістки містозахисного руху Марини Соловйової директоркою Департаменту охорони культурної спадщини КМДА. Її першим заступником має стати активіст пам'яткоохоронних організацій «Мапа реновації» та «Цегла» Дмитро Перов. Про його призначення на посаду керівника департаменту не байдужі до збереження історичної архітектури столиці кияни склали петицію на сайті КМДА, яка в підсумку набрала 6057 голосів.
Попереднього очільника департаменту Олександра Нікоряка звільнили після того, як «Українська правда» розмістила відео, в якому показала, як ексчиновник святкував день народження дружини під час комендантської години та оголошення повітряної тривоги в ресторані в центрі Києва. Компанію подружжю, зокрема, склав київський забудовник Артур Мхітарян, у кортежі якого був і Олександр Нікоряк.
У першому інтерв’ю «Твоєму місту. Київ» на новій посаді Марина Соловйова обіцяє домогтися передачі у власність міста Гостиного двору та будинку Сікорського, запровадити 15-метрове обмеження висотності забудов на Подолі, а також мораторій на знесення столичних будинків, яким більше ста років, та збільшити відповідальність на законодавчому рівні за руйнування історичних будівель.
Довідка. Марина Соловйова народилася 16 листопада 1961 року в Лисичанську Луганської області в родині службовців. У 1979 році закінчила середню школу в Смілі Черкаської області. У 1988 році – Київський політехнічний інститут за спеціальністю інженер. У 2002 році здобула юридичну освіту в Київському економічному університеті. Має двох дітей: дочку 1982 р.н., яка працює лікаркою, і сина 1990 р.н., який працює менеджером.
У 1989 – 1998 роках працювала інженеркою ДАК «Укрресурси», з 1998 по 2003 роки – в представництві АТВТ «Промислова компанія «Сплав» в Україні» (з 2003-го – ВАТ «Машинобудівна корпорація «Сплав в Україні»). У 2003 – 2014 роках – фізична особа-підприємець (надання юридичних послуг та консультацій). У 2006 році отримала свідоцтво про право на адвокатську діяльність. Відтоді й донині провадить незалежну адвокатську діяльність. Займається громадською діяльністю, спрямованою на захист культурної спадщини України. В 2012 році виступила співзасновницею і очолює громадську організацію «Андріївсько-пейзажна ініціатива».
Членкиня Громадської Ради Доброчинності при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (Колегія №1), висунута громадськими організаціями «Трансперенсі Інтернешнл Україна» та «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан». Із червня 2014 року – членкиня Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, призначена Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики. З липня 2014 року – секретарка Голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції.
За вагомий внесок у справу збереження та охорони культурної спадщини була відзначена Почесною нагородою Управління охорони культурної спадщини КМДА «Княгиня Ольга» ІІІ ступеня (2013 р.) та Почесною грамотою Міністерства культури України (2015 р.).
Із 2013 року, в тому числі під час президентських виборів 2019-го, була помічницею народного депутата Анатолія Гриценка. У 2014 році на дострокових виборах до Верховної Ради включена до виборчого списку партії «Громадянська позиція» під №3.
«Твоє місто. Київ» уважно стежило за ситуацією, яка відбувалася після оприлюдненого розслідування за участі попереднього керівника департаменту Олександра Нікоряка. Виходом із ситуації для міста було призначити когось із пам’яткоохоронних активістів. У підсумку департамент очолили ви. Дмитро Перов, щодо призначення якого була складена петиція, має стати вашим заступником. Чому його ще не призначили?
Дмитро буде призначений після того, як принесе всі документи, які будуть відповідати кваліфікаційним вимогам для роботи на держслужбі, щоб була можливість призначити його першим заступником директора департаменту. Мовиться про документи, яких вимагає відділ кадрів згідно з Законом України «Про Державну службу» та Положення про Департамент охорони культурної спадщини КМДА. Це і військовий квиток, і витяг з реєстру, де Дмитро працював до цього. А поки він є радником на громадських засадах. У мене багато сподівань на нашу співпрацю, в Дмитра хороші ідеї, нам потрібен його досвід.
Ваше прізвище не фігурувало серед потенційних кандидатів, які могли б очолити департамент. Хто порекомендував вас меру?
До мене звернулися люди, які мене знають, зокрема Ігор Луценко та Олексій Гриценко, чи хочу я очолити департамент. До керівника департаменту є певні вимоги, зокрема досвід роботи на керівних посадах. Мабуть, тому мені й запропонували, а потім написали листа мерові. Мер запросив мене на розмову, я пройшла співбесіду, і мені запропонували очолити цю структуру. Я взяла паузу, щоби подумати, і все ж таки погодилася.
Я багато років займаюся захистом культурної спадщини як адвокатка. В судах представляла інтереси громадських активістів і організацій та захищала певні об’єкти. Із 2012 року очолювала громадську організацію «Андріївсько-пейзажна ініціатива». Це єдина організація, яка співпрацювала з Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Члени нашої організації, починаючи з 2012 року, були офіційно запрошені і брали участь як незалежні спостерігачі у сесіях ЮНЕСКО. Ми готували альтернативний звіт, який відрізнявся від звіту Мінкульту, та розповідали міжнародній спільноті про реальну ситуацію. Від ЮНЕСКО привозили рекомендації щодо збереження пам’яток та їхньої буферної зони. Можливо, тому мені й запропонували цю посаду.
Депутатка Київради від «Слуги народу» Ксенія Семенова звинувачувала вас у домовленості з приводу забудови «Фрески Софії» біля Софії Київської, спробі залагодити історію із садибою Барбана. Чи можете про це розповісти докладніше?
Це закид від людини, яка не знає всієї інформації. Ми майже 15 років судилися за «Фрески Софії», що на вулиці Гончара, 17-23. Навіть їздили до штаб-квартири Комітету всесвітньої спадщини (далі КВС) ЮНЕСКО повідомляли, що це будівництво шкодить Софії Київській.
Будівництво ЖК Fresco Sofia. Фото з відкритих джерел
В ЮНЕСКО це питання розглянули на сесії та дали рекомендації: привести будівництва, що тривають у буферній зоні Софії Київської, до рівня висотності будинків, розташованих поруч, а «зайві» надбудовані поверхи демонтувати. У генплані Києва мовиться про те, що на цій території можна будувати до 27 метрів угору. Весь час просили забудовника не перевищувати висотність, але зараз там 38 метрів.
Ми підписали домовленість про висотність 27 метрів із новим власником забудови. Попередній власник, який набудував 38 метрів, збанкрутував, і кредитний портфель був проданий. Новий власник хотів залишити ту висотність, яка вже була, але ми, посилаючись на вимоги ЮНЕСКО, пояснили, що варто демонтувати три горішні поверхи. Новий власник погодився і зараз готовий демонтувати їх.
Також ми підписали меморандум, і я вважаю, що це правильно. Але тоді Міністерство культури прийняло норму про те, що в цій зоні нове будівництво має бути не більш ніж 18 метрів. Виникла колізія. Думаю, і мешканці згодні, що «зайві» поверхи, які дисонують із сусідніми будівлями, мають бути знесені. Новий власник готовий це зробити. Але деякі активісти спершу почали розказувати, що треба зовсім знести цей будинок, а потім зносити до 18 метрів. Хоча ми 15 років ходили по судах, аби добитися пониження поверховості до 27 метрів. Зробити це було непросто, поки ми не отримали підтримку КВС ЮНЕСКО. Але, мабуть, Ксенія просто не має інформації. Нехай звертається, я зможу показати всі документи і резолюцію ЮНЕСКО щодо України. Цей меморандум із забудовником та містом підписала й Неля Куковальська, генеральна директорка Софії Київської.
Щодо садиби Барбана, то до мене як адвокатки прийшли люди, які проживають поруч, і попросили допомогти відстояти їхні права, бо буде велика забудова поруч. Я почала представляти інтереси цих людей. Ми підписали договори, я виписала ордер, і почалася робота. Але через тиждень чи два ті ж люди прийшли до мене і сказали, що в них уже інші плани, і відкликали свої договори. Їм запропонували пофарбувати двері, щось відремонтувати, точно не знаю про що була домовленість, я ці питання не вивчала. Насправді не знаю, що їм запропонували, але вони почали перемовини із забудовником. Я як адвокатка не можу представляти інтереси людей, які хочуть розірвати договір про співпрацю. Зараз справа щодо садиби Барбана в судах. Ми вивчаємо це питання і намагаємося підготувати документацію. Цим і займається Дмитро Перов.
Ви маєте стосунок до блокування будівництва багатоповерхівки посеред Пейзажної алеї, захисту Гостиного двору, трасування фундаментів Десятинної церкви на Пейзажній алеї, реставрації церкви Спаса на Берестові. Чи могли б ви розповісти про ці та інші проєкти докладніше?
Реставрація церкви Спаса на Берестові відбувалася коштом мецената. Ми були замовниками реставраційного проєкту і ми його, на мій погляд, з честю виконали. Також здійснили реставрацію території Національного музею історії України на Володимирській, 2. А щодо трасування фундаментів Десятинної церкви, то в часи Януковича там намагалися збудувати церкву московського патріархату, на що були виділені гроші з держбюджету. Нам вдалося зупинити проєкт, а згодом зібрати кошти на трасування фундаментів Десятинної церкви і зберегти цю пам'ятку національного значення. Ми не тільки забороняємо щось будувати, а й на кожній земельній ділянці, яку відстояли, намагаємося створити громадський простір. Ви знаєте, мабуть, про кота на Пейзажній алеї – це наш проєкт. Птахи в сквері інтелігентів на Гончара, 1-3; 5-7 - наші. Стрілецька, 10/1, де є мозаїчні обличчя дітей, також наша ініціатива. Всі ці земельні ділянки ми врятували від забудови.
Церква Спаса на Берестові. Фото: Вікіпедія
Територія Національного музею історії України на Володимирській, 2. Фото: Нацмузей
Кіт-сороконіжка на Пейзажці. Фото з відкритих джерел
Сквер інтелігентів. Фото з відкритих джерел
Щодо Гостиного двору, то ми боролися за нього з 2012 року. Через суд повернули йому статус пам'ятки національного значення, потім скасували рішення Київради та розпорядження КМДА про надання земельної ділянки під реконструкцію. Згодом була судова справа стосовно скасування дозволу на будівництво. Але ми, врешті, відстояли Гостиний двір, і сьогодні я як очільниця департаменту сприятиму тому, щоб Гостиний двір був переданий із державної власності в комунальну. Це не тільки моя мета, про це мріють кияни, які фізично протистояли знищенню пам’ятки: ті, що створювали там «Гостинну республіку» і проводили мистецькі заходи, і ті, що ходили 10 років по судах.
Але Мінкульт мав свої грандіозні плани на цей об’єкт. Попередній міністр Олександр Ткаченко хотів там влаштувати мультифункціональний простір. Як плануєте переконати міністерство передати об’єкт місту? Де плануєте брати кошти на відновлення?
Місто знайде кошти на відновлення Гостиного двору. Спочатку гроші знадобляться на проєкт консервації. А коли закінчиться війна, будемо відновлювати всі пам'ятки. Зараз треба перевести будівлю з державної власності в комунальну. Коли отримаємо Гостинний двір, тоді я зможу сказати, скільки буде коштувати повна реставрація. Мені надходить багато приватних повідомлень про це, люди просять повернути його місту.
Ми вже спілкувалися з приводу Гостиного двору з виконувачем обов'язків міністра культури Ростиславом Карандєєвим. Ситуація з передачею будівлі Мінкульту була доволі неприємна. Міністерство культури періоду Януковича завжди було на боці забудовника. Ми з громадою боролися за цю будівлю дуже довго. У той час, коли Ігор Луценко (співзасновник ГО «Андріївсько-пейзажна ініціатива» – Ред.) був депутатом Верховної Ради, він доклав зусиль до того, щоб Фонд держмайна звернувся до суду про розірвання договору оренди з руйнівником Гостиного двору, і будівлю повернули від орендаря. Після всіх виграних судів ми думали, що перемогли, що Київ нарешті отримає Гостиний двір. Зібрали всі документи, підписи з усіх міністерств про те, що він має бути переданий Києву в комунальну власність. Тоді місто мало гроші на облаштування там музею історії Києва. Можливо, там має бути й картинна галерея.
Гостиний двір на Контрактовій площі
Але коли в лютому 2021-го питання передачі місту було винесене на засідання Кабміну, пан Ткаченко домігся його зняття з порядку денного, пояснивши це тим, що коли Київ відновлюватиме будівлю, туди потрібно перенести з Києво-Печерської лаври три музеї. Київ погодився, був лист пана Кличка до Міністерства культури, але вже з'явилася постанова, що Мінкульт бере Гостиний двір під своє управління. Його передали Софії Київській, хоча де Софія Київська, а де Гостиний двір… Щодо проєкту міністерства, то одна річ – проєкт, а друга – що зробили. З Гостиним двором за ці роки нічого не зробили. До ладу не привели, і він руйнується. Міністерство дало гроші тільки на охорону, а реальної консервації там не робили. Місто за нього боролося з 2012 року, вже 11 років минуло, а будівля досі занепадає.
Улітку в Києві було, як на мене, аж забагато скандалів із приводу історичних будівель. Чи не останній – 10 серпня, коли на Ярославській, 13-б зруйнували 200-літній будинок, який був частиною історичного дерев'яного Подолу і стояв неподалік будівлі очолюваного вами департаменту на Спаській. Винним виявилось Міністерство культури, яке дало дозвіл. Чи можете пояснити, хто ця фінальна інстанція, яка дає дозволи: ви як Департамент охорони культурної спадщини міста чи міністерство? І чому саме міністерство має погоджувати будівництво, якщо ми говоримо про децентралізацію та розвиток громад?
Про той випадок ми знаємо, там справді був дозвіл Мінкульту. Є пам'ятки національного значення, а є пам'ятки місцевого значення. Національного значення – це, звісно, питання до Міністерства культури, а місцевого – до міста Києва. Буферна зона Софії Київської – це також відповідальність Міністерства культури.
Демонтаж садиби на Ярославській, 13-б. Фото: Катерина Бутко
У Києві дуже багато будинків так званої фонової забудови, не внесених у реєстри. Вони не відповідають усім критеріям для цього, але дуже цінні. Тому ми вже готуємо документи для Київради з проханням, аби депутати прийняли мораторій на заборону знесення будівель, яким сто і більше років, щоб це не було так, що якщо будівля не має статусу пам'ятки, то її запросто можуть знести. Цього не має бути. Думаю, Київрада проголосує за мораторій.
Скільки таких історичних будинків у Києві? Є статистика?
Ще не маємо переліку. Це не пам'ятки, а всього лиш будинки, яким понад сто років. Зараз тільки збираємо цю інформацію.
Пригадую, що раніше КМДА не вдавалося порозумітись із Мінкультом щодо внесення історичних будинків у реєстр пам’яток. У 2021-му мовилося про те, що місто подавало списки будинків міністерству, яке їх дуже повільно вносило. За цей рік також подавали об'єкти?
Я тоді не працювала, тож, на жаль, не маю інформації. Нещодавно Київрада запропонувала внести 119 об'єктів у реєстр пам’яток, першочергово. Зараз ми опрацьовуємо цей список, методичний центр готує інформацію про кожен об’єкт, і до нового року маємо намір це закінчити. Також ми звернулися до профільних вишів, щоби студенти допомогли нам знайти в архівах інформацію.
Фонд нового міністра оборони Рустама Умерова на місці колишньої пивоварні Шульца хотів спорудити кримськотатарський центр за турецькі гроші. Але у них не все добре було з документами, прокуратура навесні навіть накладала арешт. Яка позиція департаменту з приводу цього об’єкта?
Я ще не бачила документів, але ми вивчимо це питання. Наша позиція – забудова має відбуватися згідно з правилами та всією погодженою документацією.
Забудова території пивоварні Шульца. Фото: ГО "Цегла"
Сьогодні розбираюся з тим, що відбувається із забудовою на Подолі. Наприклад, у травні 2022-го вийшов наказ Департаменту охорони культурної спадщини, яким були затверджені межі та режими використання зон охорони пам’ятки ландшафту, історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра», яким була визначена гранична висота зони регулювання забудови – 27 метрів, а на окремих ділянках – до 42 метрів.
Ніби було роз'яснення, що висотність 42 метри дозволена лише з боку промислової частини Подолу – пивзаводу Ріхтера, «КиївМлину»?
У мене є ця документація, буду її дуже ретельно вивчати. Як на мене, на всьому Подолі має бути 15 метрів, як було раніше. Вживатиму певних заходів, згідно із законодавством, для того, щоби зберегти Поділ. Багато людей звертаються до мене через приватні повідомлення, пишуть, телефонують, обурені цим питанням.
Коли їду вулицею Глибочицькою через ті висотки й хмарочоси, які там набудували, не бачу ні світла, ні життя. Хіба може людина почуватися комфортно серед них?
Я хочу зберегти Поділ, прийшла сюди, щоб зберегти історичний дух міста, повернути містянам історичний Київ. Хочу зберегти історичний центр і буду робити все, щоб скасувати рішення про збільшення висотності на Подолі. Раджуся з експертами, вивчаю нормативну базу, зараз дуже багато часу витрачаю на те, щоби зробити все юридично правильно. Розумію, що це оскаржуватимуть у судах, тому зробимо все правильно.
Яка ваша позиція щодо будинку-«монстра» на Нижньому Валі. Багато років тривають суди. Чи зможе департамент змусити забудовника знести «зайві» поверхи?
Якщо залишимо висотність 27 – 42 метри на Подолі, то знаєте скільки ще буде таких «монстрів»? Мушу опрацювати певні документи, щоб розуміти, куди рухатися далі. Як мені казали, в цьому будинку горішні поверхи нібито викуплені інвесторами. Зараз я не готова говорити про знесення.
Будинок-«монстр» – ЖК "Поділ Престиж" на вулиці Нижній Вал, 27-29. Фото з відкритих джерел
До речі, в моїй практиці вже був подібний досвід. Мовиться про будівлю в Десятинному провулку, 5-7, в буферній зоні Софії. Тоді ми зупинили будівництво, і забудовник погодився на демонтаж «зайвих» поверхів. До речі, тодішнім заступником голови КМДА був Олексій Резніков. Я його за тими справами дуже добре знаю. Ми тоді разом із паном Резніковим демонтували 2,5 поверха. Тобто практика така є, але там на той час ще не заселили людей, будинок не був уведений в експлуатацію, стояв недобудований, тому було простіше. Хотіли те саме зробити на «Фресці Софії», але, як я вже казала, не зробили.
Ще одне болюче для Подолу питання – садиба Дмитрієва. На якому етапі виконання рішення суду про повернення будівлі місту і яка позиція очолюваного вами департаменту?
Про суди я поки що не можу вам нічого сказати, бо недавно на цій посаді, охопити все одразу неможливо. Та, щоб ви розуміли, в нас на сьогодні більш ніж сотня судових справ і всього три юристи в департаменті. Іноді в один і той самий день відбуваються декілька судових засідань: людина пішла в один суд і не може піти в другий.
Садиба Дмитрієва на вулиці Хорива, 2. Фото: Мапа Реновації
А ще в нас дуже мало інспекторів, які повинні відразу реагувати на порушення – видавати приписи, якщо це пам'ятка. Тому будемо просити КМДА про розширення штату, відповідні документи вже підготовлені. Мені потрібні в департаменті юристи, які достойно виступатимуть у судах, та інспектори, які зможуть у будь-який час поїхати на місце, якщо нам дадуть знати, що там відбувається порушення.
У 2019-му німці створили інноваційний проєкт з ревіталізації Подолу, яким було передбачене відновлення всього району: як мають виглядати будинки, вулиці, інфраструктура. Торік Київрада навіть голосувала за його реалізацію. Чи планує місто повернутися до цього проєкту?
Про цей проєкт я нічого не знаю. Мала розмову з головою Подільської РДА. Домовилися співпрацювати в питаннях збереження історичної спадщини і маємо плани на майбутнє, проєкти з відновлення. Але зараз війна, і я думаю, що ми повернемося до цього питання, щойно переможемо.
Першочерговим для нас зараз є повернення місту та відновлення двох об’єктів – Гостиного двору і будинку Сікорського, який перебуває на балансі Міністерства оборони. Пан Резніков до відставки погодив його передачу в комунальну власність, але Кабмін зняв це питання з порядку денного. Має бути політична воля, щоб усе ж таки Кабмін задовольнив питання повернення місту і будинку Сікорського, і Гостиного двору. Київрада готова прийняти обидва об’єкти в комунальну власність, депутати вже кілька разів голосували за це рішення...
Будинок Сікорського на вулиці Ярославів Вал, 15-Б. Фото з відкритих джерел
...Після розголосу у липні будинок Сікорського готові були передати місту. Чиїм коштом КМДА планує відновлювати цю будівлю?
Будівлю все ще не віддали місту. Плануємо відновити будинок Сікорського коштом фонду родини Сікорських. Тому там навіть не українські, а американські гроші! Вони готові фінансувати відновлення будинку та влаштувати там музей. Але чекають, коли вирішиться питання з власністю. Будинок Сікорського занедбаний, руйнується.
Доволі цікава історія розгортається й довкола «Квітів України», що на вулиці Січових Стрільців. Забудовник, видається, втомився боротися з активістами і продає будівлю за 5 мільйонів доларів. Чи могло б місто викупити її та організувати там громадський простір? Для столиці, яка має бюджет 60 мільярдів, це нібито не така вже й велика сума…
Ви запропонували добру ідею. З'ясую, чи є такі кошти. Можливо, на наступний рік вдасться закласти їх у бюджет. Якраз починається планування наступного бюджетного року.
Квіти України — модерністична будівля 1985 року, розташована в Києві на вулиці Січових Стрільців, 49. Фото з відкритих джерел
Зрештою, в нас багато заможних людей, які могли б узяти цей об'єкт для відновлення. Я вже наводила приклад реставрації церкви Спаса на Берестові – на це пішли тільки меценатські кошти. Богдан Батрух, наприклад, реставрує будинок зі зміями та каштанами. Я допомагала йому, там дуже добра робота триває. Якби в нас було більше таких меценатів, готових своїм коштом не знести старовинну будівлю, щоби збудувати хмарочос на 20 поверхів, а зберегти те, що є, було б набагато краще.
Будинок зі зміями та каштанами (в центрі) розташований за адресою вул. Велика Житомирська, 32. Фото з відкритих джерел
Наразі триває суд за садибу Терещенків на бульварі Шевченка. Забудовник – компанія ексдружини нардепа «За майбутнє» Ігоря Палиці. Нащадки хочуть, щоби будівля перейшла в комунальну власність, місто ходить на суди як третя сторона. Київ готовий прийняти цей об’єкт на свій баланс?
Я знайома з Оленою та Мішелем Терещенками. Допоки тривають суди, зарано про це говорити. (12 вересня стало відомо, що суд ухвалив рішення про передачу будівлі місту. – Ред.).
Садиба Терещенків на бульварі Тараса Шевченка, 34. Фото: Україна Інкогніта
Що стосується недобросовісних забудовників та історичних будівель, ми вже готуємо зміни до законодавства. По-перше, хочемо збільшити адміністративну відповідальність власника за руйнацію історичної пам’ятки та доведення її до такого стану, коли пам’ятку варто виключати з реєстру. По-друге, це можливість повернення будівлі місту, якщо приватний власник її не відновлює, не реставрує, а доводить до руйнівного стану. Це має бути законодавчо закріплене. Важливо, щоб була відповідальність забудовника, бо сьогодні він може знести будівлю і сплатити невеликий штраф за це. Має бути жорсткіша відповідальність! Такі ініціативи ми вже підготували. Тепер працюватимемо з комітетами Верховної Ради.
А як бути в тому випадку, коли поганим власником історичної будівлі є місто? Наприклад, будинок колишнього Товариства швидкої медичної допомоги на Рейтарській, 22 уже кілька років належить Департаменту охорони здоров’я Києва, руйнується, і ніхто нічого з ним не робить. Чи можливо якось зрушити це питання з місця?
Згодна, це чудовий будинок, варто його рятувати. Будемо налагоджувати співпрацю з Департаментом охорони здоров’я, аби мати розуміння, що робити з цією будівлею.
Будинок колишнього Товариства швидкої медичної допомоги на Рейтарській, 22. Фото: Вікіпедія
Я взагалі люблю цей район – Стрілецька, Стрітенська, Рейтарська, Ярославів Вал, Софія Київська. Там найбільше скупчення старовинних будівель, саме там є відчуття стародавнього Києва.
Чи є шанс відновити садибу Міллера на Гоголівській, яка в аварійному стані? У 2006-му будинок отримав статус пам’ятки архітектури місцевого значення, проте в 2012-му Мінкульт його скасував. КМДА своїм розпорядженням закріпила будинок за КП «Спецжитлофонд», яке так і не почало реставрацію.
Дмитро Перов підготував документацію щодо цієї будівлі. Спершу варто вивчити її разом із фахівцями.
Садиба Міллера на вулиці Гоголівській. Фото: Мапа Реновації
Чи можете розказати про «господарство», яке дісталося вам у спадок: скільки людей маєте в штаті, чи потребує реформування очолюваний вами департамент?
У нашому штаті зараз 28 людей. Під нашим управлінням є й комунальний заклад – КНМЦ, там майже 100 людей. («Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій» КМДА, заснований у 1997 році, є комунальною установою міста - Ред.) Як я вже казала, потрібно доукомплектувати штат департаменту фаховими юристами та інспекторами. Загалом люди тут із досвідом, працюють давно, знають свою роботу, опікуються культурною спадщиною, хочуть щось робити і роблять. Для фахівців такого рівня зарплати тут не дуже великі. Вважаю, що департаменту потрібні такі люди, як Дмитро Перов: активний, небайдужий, багато чого додасть у роботі департаменту.
І місту потрібні! Щоби потім показати, мовляв, ми тут зробили жест доброї волі – запросили активістів, які боролися за збереження історичних будівель.
Звісно. Думаю, нам буде складно. Я вам розказала, з чого починаю. Впевнена, що не всі будуть задоволені таким призначенням, бо знають, що ми не пов’язані з тим чи тим забудовником, що вплинути на нас неможливо.
Я прийшла працювати на Київ, аби повернути йому історичний дух. Я хочу, щоб тут, у Києві, жили в майбутньому мої діти й онуки, щоб вони мали таке щастя ходити цими вулицями й дивитися на старовинні архітектурні шедеври. Бо коли я їду Глибочицькою, то мені здається, що це не Київ. Не можна таке робити з містом.
Павло Мандрик
Фото: Роман Попов
Обкладинка: Дмитро Тарадайка
__________________________________________________________________________________________________