Львів був другим після Києва важливим осередком масових протестів, що спалахнули 21 листопада 2013 року й були згодом названі Революцією гідності. З нагоди четвертої річниці початку Євромайдану в Українському католицькому університеті говорили про жертовність, яка була притаманна Революції гідності, та про те, як зберегти її енергію для розвитку України. Tvoemisto.tv записало найважливіше.
Отець Богдан Прах, ректор Українського католицького університету:
Митрополит Андрей Шептицький почав збирати інтелігенцію, щоб запевнити її, що після національних змагань є надія. Таким чином він виховав народ і нові покоління, готові терпіти утиски заради ідеї жертовності. Коли людина відчуватиме своє покликання, вона буде готова давати плоди жертовності. До неї нікого не примусиш. Бог є Любов, і через жертовність можна долучитись до нього.
Читайте також: Win-win Шептицького. Мирослав Маринович про митрополита і додану вартість
Майдан був уособленням ідеї жертовності, однак після нього суспільство дещо розгубилося й не розуміло, що робити далі. Аби визначитись, куди рухатись, ми маємо дивитись у майбутнє крізь призму минулого. Маємо зрозуміти, хто ми. Ми маємо Йосипа Сліпого, Любомира Гузара, Андрея Шептицького – наші моральні орієнтири, які плекали жертви для народу своїм життям. Наслідуючи їхній приклад, можна пережити всі випробуваня.
Олег Турій, директор Інституту історії церкви:
Гідність – перша й остання межа, яка робить людину людиною. Церква не має монополії на гідність, попри те, що Бог створив людиною. Майдан показав, що ми маємо відповідати перед усім суспільством. Як і в ядерному реакторі, в суспільних змінах важлива критична маса. Майдан був вибухом такої критичної маси активованої громади, що розійшлась країною й готова робити зміни.
Ярослав Рущишин, бізнесмен і громадський діяч:
Усі наші політики кажуть, що державність потрібно будувати на перемогах. І багато з них доходять висновку, що їх у нашій історії не було. Але й інший приклад побудови державності. Для Ізраїлю Шестиденна війна була визначальною, але до цього його історія була історією суспільної жертовності.
Читайте також: Зміни є, але нас не влаштовує темп. Чому я вийшов на акцію протесту
Соціальний капітал, який об’єднує людей, базується на довірі. А довіру викликає саме жертовність. Жертовність Любомира Гузара, Мирослава Мариновича, Євгена Сверстюка полягає в інвестиції часу та зусиль у майбутнє. Цей внесок повертається впродовж життя, й без нього шлях уперед був би значно повільнішим.
Читайте також: «Я не хочу, щоб мій син мусив виходити на Майдан»
Студентство дуже гостро відчуває несправедливість, бо орієнтується на правду. Старше покоління дещо задерев’яніле і звикле до неправди, воно призвичаїлось змирятися, давати хабарі, мовчати. Але студентство під час Майдану було готове змінювати світ. Заряджало енергією нас, і ми йшли за студентами.
Ярослав Грицак, професор історії:
Жертовність приходить у важливі моменти, коли виникає питання «бути чи не бути?». Коли Петро Порошенко йшов до президентства, він хотів стати Шарлем де Ґоллем, Конрадом Аденауером – людиною, яка змінить світ. Але брак жертовності зробив із нього чергового президента України. Жертовність робить вас великими. Ми повинні дати шанс кожному плекати культуру жертовності, бо всі покликані бути великими. Майдан був прекрасним, бо робив великим усіх.
Рівень загроз перед Україною і світом зараз дуже високий. Виклики сучасного світу не розв’яже одна країна – для цього потрібно бути солідарними з іншими. В більшості країн ця солідарність зникає. Здається, що нема єдиної стратегії розв’язку небезпек: людство не врятується, якщо не зміниться. Для цього треба зробити себе більш величними – а це можна зробити якраз через жертовність.
Читайте також: Ярослав Грицак: Україну можуть об’єднати Вакарчук і Жадан
Ми багато говоримо про цінності, але, зазвичай, не готові йти на жертви заради цих цінностей. Майдан – це готовність помирати за цінності. Можливо, один із останніх прикладів у повоєнній Європі, де суспільство ще вірить у це. Ця віра не з’являється з буденного життя. Треба побудувати солідарність моралі, але не можна побудувати її без Бога. Тому релігія – це щось більше, те, що виходить за межі щоденного. На Майдані було відчуття першої християнської спільноти, й саме тоді виявилось, що гідність є цінною.
Майдан – це вогонь, але він не може горіти вічно. Якби ми щоденно дотримувались моральності, ми були би богами. Але ми не боги, а отже, нам є куди рости.
Записав Роман Тищенко
