СПАДКОЄМЦІ ВАКАРЧУКА
Молоду пару, Олю Янушевич і Тараса Олещука, чутно здалеку. Ліричні хіти їхніх улюблених виконавців змушують перехожих стати більш, ніж випадковою аудиторією. Під Олину скрипку та Тарасову гітару, підсилену колонкою, танцюють діти, обіймаються закохані та підспівує молодь. Музиканти вийшли на вулицю нещодавно – з липня цього року.
«Наш друг буквально змусив нас вийти грати на площу. Він теж любить виступати на вулиці у своє задоволення. Ми з ним колись пробували разом пограти вдома, а він каже: "Чого ви на люди не йдете? Йдіть зі мною, пограєте, я вам поможу, біля вас постою, буду вас підтримувати. Я на вас ображусь, якщо ви не вийдете". Ми вийшли. Перший раз ми грали півгодини, і в цей час пішов дощ,і було дуже страшно. Але й неймовірно приємно, що люди одразу звертали на нас увагу. Це нас захопило і ми загорілися цією ідеєю», – розповідає Оля.
З того часу Олю і Тараса можна побачити на вихідних на площі Ринок. Це найкраще місце для вуличних музик – тут завжди багато людей. Кажуть, на прохідних вулицях нема чого робити – на гучність можуть жалітись мешканці сусідніх будинків, та й атмосфера не та. У репертуарі закоханих найбільше «Океану Ельзи».
«Ми – фанати "ОЕ", ми дуже любимо цей гурт. Я з душею граю, і мені легко підібрати, бо вони постійно на слуху, я дуже багато їх слухаю. А колись взагалі заснути не могла, поки не прослухала повний альбом», – розповідає Оля.
Музиканти люблять подорожувати містами України. Дівчина розказує, що це допомогає їм мінімально збирати кошти на проїзд та житло. Та це – лише приємний бонус вуличного музиканта. А бувають і не дуже приємні, але і вони добре закінчуються.
«Якось після десятої години вечора, нас попросили міліціонери, щоб ми перестали грати і не порушували закон. А на наступний день знову підходять хлопці у формі, і просять зіграти щось для їхніх колег з Галицького райвідділу, бо в когось із них день народження. Заразом і перепросили, що проганяли нас вчора, але то їхня робота...», – сміється дівчина.
ПОНЕДІЛОК – ВИХІДНИЙ
З іншого боку площі Ринок – навпроти входу в міську Ратушу, можна побачити жвавих музикантів, що вже п’ять років створюють тут незабутню атмосферу. Остап Довба та Олександр Гібік – давні товариші. Кажуть, що грають завжди, незалежно від того, скільки людей.
«Ми грошей не збираємо, ми стоїмо за ідею», – запевняє пан Остап.
Музиканти грають для людей на уікенді. Як справжні патріоти, співають українських та повстанських пісень вдячному люду.
Як і всі працюючі люди, і собі мають законний вихідний – понеділок.
ОСІННІЙ САНТА-КЛАУС
Пройшовши декілька метрів, опиняємось в полоні зимового улюбленця, що нестримно імпровізує на мандоліні. Санта-Алекс, або Олександр Виговський – не просто нащадок Санти, а ще й робот. З купи металобрухту зібраний в Латвії. Нині дуже любить подорожувати, а львів’ян радує своєю творчістю вже три місяці. Має з собою мандоліну, тамбурін та перетворювач енергії. Він перетворює гроші на свято.
ПРО МУЗИКУ.
Музикою займаюсь ще з дитячого садочку. Я подорожую по всьому світу і співаю – для дітей, для дорослих, і хочу, щоб цей світ був позитивним. Я – джазовий музикант, а в рок-н-ролі я просто імпровізую, різні хіти міксую, що прийде в голову, то і співаю.
ПРО ЛЮБОВ.
Мене всі люблять і поважають, бо вони відчувають, що я добра людина, не агресивна.
ПРО ПОДОРОЖІ
В Монте-Карло не можна отримати дозвіл, щоб грати. Довелось виходити з ситуації – я домовився з поліцією, щоб можна було грати хоча б 25 хвилин. Ледь закінчується остання хвилина, вже видно полісменів... А от у Римі та Венеції – можна грати без проблем.
ПРО КОНКУРЕНЦІЮ
Я не боюсь конкуренції. А мені що? Двох метрів квадратних вистачить, мені ніхто не заважає.
ХЛОПЦІ НА РОЗІ
Про особливості життя вуличних музикантів ми поспілкувалися ще з двома талановитими хлопцями з гурту «Мішель» – Павлом Пігурою та Ярославом Кондерою. Їх гурт існує всього три місяці. Нам щастить з нещодавніми вуличними дебютантами – хлопці вийшли на вулицю з інструментами лише в липні. За цей час встигли навчитись деяким вуличним законам.
«Ми стараємось вибирати такі місця, аби не заважати іншим і собі мати простір. Все ж таки складно знайти місце, щоб ти став, і в радіусі півкілометра навкруги не було інших музикантів. Треба виходити з тої ситуації, яка є, – розповідає Павло Пігура. – Стоїмо саме на цьому місці, тому що коли вперше почали співати на вулиці, влітку, ми прийшли сюди. Нас тут трохи вже знають, слухають, люблять. Але взагалі, якщо тут зайнято, то ми ходимо будь-де в межах площі Ринок».
ПРО РОБОТУ
Ми підпрацьовуємо. Роботи мало, а от на вулиці – стабільно, ти собі вийшов, поспівав і вже щось є.
ПРО МУЗИЧНИЙ ЛЬВІВ
У Львові вуличні музиканти – це взагалі типово. От скільки чую від людей не з нашого міста, що вони такого ніде не бачили. А внас це на кожному кроці і це нормально. Це – мистецтво. Це щось, до чого варто ставитись серйозно, принаймні я так вважаю, як людина, яка це робить.
ПРО РЕПЕРТУАР
У нас є як українські, так і закордонні пісні. Ми дуже любимо джаз, і взагалі наш проект задумувався як джаз-проект і репертуар в основному не український. Але ми його збагачуємо. У людей, зазвичай, якихось конкретних прохань до пісень немає, але ти дивишся по слухачам, чи підходить це їм. Це на підсвідомому рівні дуже добре видно.
ВІЛЬНЕ ДИХАННЯ
Під вечір нам пощастило зустрітися ще з одними дебютантами з гурту “FreeBreath”. Оксана Караїм та Григорій Демченко на площу зі своєю музикою вийшли вперше.
«Це цікаво! Багато людей дуже, і приємно, коли вони реагують на твою музику і коли вони посміхаються, навіть якщо просто проходять повз. Десь всередині дуже хотілось такого досвіду отримати, – розповідає Оксана. – Вийшли сьогодні, бо гарна погода. Кажуть, з початку тижня погода зміниться, і ми вирішили встигнути до цього моменту, ловимо останні теплі промінчики».
Як і більшість вуличних музикантів, Оксана та Григорій вирішили імпровізувати. Прямо під час виступу вони підбирали найбільш позитивні пісні. В їх репертуарі є достатньо відомих композицій, але є й такі, які знають тільки ті, хто цікавиться музикою. Та на думку Оксани, вони вартують того, щоб звертати на них увагу. До речі, до приємного бонусу у вигляді купюр відносяться дуже спокійно.
«Ми ще не рахували грошей. Мені не важливо, скільки там кинуть взагалі. Мене цікавить спілкування з публікою, цікаво отримати заряд. Це чудесно, кращого немає. Це так окриляє, коли ти бачиш, що люди задоволені, і що вони реагують на твою музику і на те, як ти віддаєшся їй", – розповідає дівчина.
