Фото: АП
Кандидатка політичних наук, викладачка кафедри медіакомунікацій УКУ Соломія Кривенко аналізує інавгураційну промову Володимира Зеленського і пояснює, про що можуть свідчити сказані слова.
Перше, що впадає у вічі, — Володимир Зеленський практично не використовує фактів у своїй промові: він називає лише цифру 73 — відсоток людей, які за нього проголосували, і каже, що «нас українців 65 мільйонів» – «тих, кого народила українська земля». Остання цифра щоправда потребує перевірки фактчекерів. Більше жодних фактів у промові немає.
Аргументами Володимир Зеленський використовує стереотипи: «ми повинні стати ісландцями у футболі», «ізраїльтянами в обороні», «японцями у технологіях», «швейцарцями в умінні щасливо жити одне з одним». Наскільки доречно в інавгураційній промові використовувати такі стереотипи, не пояснюючи конкретніше, що мається на увазі, – питання дискусійне.
У промові простежується так звана «втеча від відповідальності»: або Володимир Зеленський її не усвідомлює, або намагається одразу перекласти на плечі інших. Передусім це видно в формулі «кожен з нас — президент». Також Володимир Зеленський говорить: в настанні «нової епохи» нам мать допомогти українці з-за кордону, вони повинні приїхати і привезти не сувеніри, а цінності та знання.
Що ж робитиме для настання нової епохи Зеленський?
У промові він 17 разів використовує займенник «я». Більшість цих словосполучень стосуються переживань або відчуттів спікера: «я зрозумів», «я намагався», «я знаю», «я звертаюся». Але це не фрази, які демонструють готовність діяти — це не «я зроблю», «я ініціюю», «я починаю» або «я призначаю». Це, знову ж таки, дає підстави говорити про стратегію втечі від відповідальності.
Читайте також: Львів'янин скаржитиметься в Адміністрацію президента на виступ Зеленського російською мовою
Загалом промова залишає відчуття неузгодженості і суперечливості: з одного боку, українці – самі всі президенти, а з іншого — вони бідні, знедолені і «втрачають гідність у боротьбі з бідністю». З одного боку, він каже, що політики за 28 років створили «країну відкатів, потоків, дерибанів», а з іншого, не називає жодного нового прізвища серед своїх призначень.
Голосно заявляючи, що «потрібно, об’єднавшись, зробити неможливе», він не пояснює, у чому це неможливе полягає. Стверджуючи, що готовий на все, щоб припинити вогонь на Донбасі, Володимир Зеленський каже: «ми маємо бути ізраїльтянами в обороні своєї землі». Цей стереотип абсолютно не узгоджується з «припинити вогонь будь-якою ціною». Можливо, він мав на увазі щось інше, то ж варто було би пояснити, що саме.
Володимир Зеленський ніби і доручає парламенту ухвалити закони «про зняття недоторканості», «про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення», але про все це говорили політики і до нього. А він не наводить жодних доказів, що йому це таки вдасться. Всі перераховані суперечності не дають змоги чітко простежити основну ідею промови.
Чітко проступають хіба три меседжі: потрібно зупинити війну на Донбасі, прийняти закони і звільнити з посад голову СБУ, генпрокурора та міністра оборони. Але в цьому списку відповідальність Зеленського стосується тільки зупинення війни на Донбасі, інше лягає на плечі Ради.
Слова «готовий на все, щоб герої перестали гинути» схожі на підготовку до новини про компроміс з Росією. На це наштовхують і слова «мій рейтинг може впасти», «я готовий до непопулярних кроків», «я готовий без вагань втратити свою посаду, щоб настав мир, не втрачаючи наших територій». Окрім того, звертаючись до бійців, Володимир Зеленський говорить про «гідне, а головне стабільне грошове забезпечення», «житлові умови», «законні відпустки після виконання бойових завдань», «відпочинок для вас і ваших родин». Тут немає жодного слова про гідне озброєння чи належне постачання продуктів у зону бойових дій, про бойові дії взагалі нічого не сказано — лише про відпочинок. Це може демотивувати військових. У цих словах можна побачити і натяк на те, що солдатам скоро запропонують відпочинок.
Читайте також: Володимир Зеленський — президент України. Що про нього відомо
Ярлики Володимир Зеленський використовує тільки щодо фактів, пов’язаних з попередньою владою: «країна дерибанів», «шокуючі тарифи», «принизливі зарплати, пенсії», «болючі ціни», «неіснуючі робочі місця», «міфічні українські дороги». Цими ярликами позначаються негативні явища, від яких мовець хоче дистанціюватись. І все назване – це камінь у город попереднього уряду, жодного ярлика на адресу Росії не звучить: жодного негативного слова, що позначало б дії російських політиків, російських військ чи будь-чого, що можна було б пов’язати з агресором.
Звертається до уряду Володимир Зеленський драматично. Передусім, він цитує Рональда Рейгана: «уряд не вирішує наших проблем, він є нашою проблемою». Крім того, він використовує механізми демагогії, коли каже «Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу? Дарма, бо це кажу не я, а народ України».
Такими твердженнями твориться враження, що мовець – не один, що за його спиною стоять натовпи. Володимир Зеленський ще раз вдається до цього прийому, коли каже: «Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій».
В інавгураційній промові простежується намагання об’єднати українців. Якщо Петро Порошенко у своїх виступах зазвичай звертався до кількох адресатів: «шановні українці, присутні депутати, іноземні гості, духовенство» — залежно від ситуації набір адресатів на початку промови змінювався, – то Володимир Зеленський просто каже «дорогі українці». У самому тексті подекуди з’являється інший, конкретизований адресат, але на початку він узагальнює всіх українців, намагається знайти щось спільне, що би їх об’єднало. Перший спільний знаменник, який вдалося Зеленському вивести — «Європа, як спільна мрія». Другий — «у нас є спільний біль». За цим слідують причини болю: «кожен з нас загинув на Донбасі», «кожного дня ми втрачаємо кожного з нас», «кожен з нас — переселенець», «заробітчанин».
Але таким переліком нещасть об’єднати українців сьогодні навряд чи вдасться. Якщо факт війни і людських втрат може об’єднати країну, то тема заробітчан і людей, які «втратили гідність в боротьбі з бідністю», — ні. Слово гідність, як код для української культури останніх років, асоціюється передусім з Революцією Гідності, а цінності, що під час неї зародилися, не пов’язані з достатком. Крім того, хтось може співчувати тим, що постраждали від війни, але ця ж людина водночас може бути абсолютна байдужа і далека від проблем заробітчан. Це може бути заможна людина або навіть людина з матеріальними проблемами, але яка не асоціює себе з тими, хто втрачає гідність при цьому.
Читайте також: Квартири, депозити, бізнес. Що задекларував Зеленський за 2018 рік
Тут важливий і емоційний момент. Коли говорять про війну, задіюються емоції співпереживання, участі, відповідальності: допомоги переселенцям, оплакування героїв, власна мужність. А коли йдеться про питання бідності, активуються зовсім інші емоції: злість, агресія і цинізм. Адже як можна ставитися до держави, яка заставила тебе покинути домівку в пошуках якогось доходу? Це непродумано і суперечливо.
Чіткого меседжа в промові Володимира Зеленського не видно. У фразі «кожен з нас президент» є натяк на фразу, сказану Джоном Кеннеді, «не питайся, що держава може зробити для тебе, а запитай, що ти можеш зробити для держави». Але це послання не доведене до логічного завершення, його пригнічують звинувачення уряду в тому, що він не створив для українців належних умов існування. Зеленський ніби і натякає на особисту відповідальність кожного, але тут же відволікається від неї, перечислюючи урядові помилки, прояви історичної несправедливості.
Єдине, щодо чого є чіткий, хоч і не закцентований меседж — це те, що стосується війни на Донбасі: її потрібно припинити. Але за емоційною кінцівкою ця інтенція може залишитись непоміченою
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
