На початку березня на екрани вийшов український міні-серіал «Спіймати Кайдаша», який розповідає про проблеми батьків і дітей та згадує події Революції гідності.

Два роки тому львів’янка Дарина Федина закінчила гімназію Шептицьких, що на Сихові, та переїхала до Києва. Там вона вступила до національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого на факультет театрального мистецтва. А менше, ніж за рік навчання, їй запропонували зіграти роль Мелашки, коханої одного з головних героїв, в українському міні-серіалі «Спіймати Кайдаша». Сьогодні дівчина бере участь у ще одному кінопроєкті та продовжує навчатися, щоправда, у час карантину, дистанційно. Про перший досвід в кіно, українські серіали та «закулісну» романтику, Tvoemisto.tv розпитало у молодої акторки.

Про сцени, списані з життя

Прем’єра стрічки «Спіймати Кайдаша», що за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького, відбулася на початку березня 2020 року. Сюжет дещо відрізняється від традиційного, адже сценаристка та продюсерка Наталка Ворожбит вирішила перенести події до 2000-2010-х і додати нових сюжетних ліній. Основні події розгортаються навколо віковічної проблеми протистояння батьків і дітей. А кульмінація приходить із Революцією гідності. Тоді один син Кайдашів підтримав незалежність України, пішовши добровольцем на війну, інший же – став прихильником Росії.

«То був перший кінодосвід, до якого мене запросила кастинг-директорка Ольга Клименко. Я спершу з певних причин відмовилася, але Ольга була доволі наполегливою і вже через кілька місяців я погодилася прийти на кастинг. Після двох проб мені зателефонували і сказали, що затвердили мою кандидатуру на роль Мелашки, коханої одного з головних героїв – Лавріна Кайдаша», – каже вона.

Саме нове прочитання «Кайдашів», за словами Дарини, – це те, що її зачепило. Раніше в театрі вона грала роль матері Марусі Кайдашихи. А тут дівчині було цікаво, як вона впорається з тим, щоби переосмислити всіма улюблений твір, зіграти по-новому так, аби він сподобався глядачам.  

«Я не знала, чи ті осучаснені події сприймуть люди. Мені навіть в певний момент було страшно, бо ситуації абсолютно списані з життя. І тут могли бути дві полярні сторони: люди або сприйняли б картину дуже гостро в свій бік, бо це їхнє життя, або вона б знайшла відгук в їхніх серцях. Ті події і мене, і всіх оточували та й оточують досі, а перенести все з життя на екран – це дуже відповідально», – додає Дарина.

Без вищих сил не обійшлося

Зйомки відбувалися у трьох селах під Києвом та тривали три місяці. Дівчина у той час навчалася на першому курсі, а в червні складала сесію в університеті.  В її колег також паралельно відбувалися свої процеси: у когось – театр, у когось – роботи з дубляжу.

«Так, було складно, але я намагалася по максимуму встигнути і навчатися, і зніматися в кіно. Адже кому я могла відмовити? Майстру? Я – першокурсниця, чого взагалі тоді вступала, на це місце могли взяти когось іншого. А авторський досвід теж не хотіла втрачати, тим паче, що я не можу порушувати плани інших. Мені здається, що тут без вищих сил не обійшлося (сміється)», – розповідає вона.

Дарина зізнається, що часом доводилося викручуватися, робити клопоту викладачам, однак зараз дуже вдячна їм за лояльність.

«Була ситуація, коли нам майстер поставив післяпоказ екзамену на той день, що в мене були зйомки. Пам’ятаю, ми їхали в поле знімати маки і нашу зустріч з Лавріном. А потім, як відзняли, то я з усіх сил бігла в університет складати екзамен, ну і назад на зйомки. Так, такий шалений був ритм, але в цьому є своя романтика. Коли не маєш багато часу на відпочинок, то голова не зайнята дурницями. Мені здається, що найкраще взагалі для людини – це бути зайнятою, бути завжди в роботі, а не марудитися. Деколи спала між сценами, зачіски і одяг мнулися, іноді могла подрімати на парі, так і жила…», – зізнається дівчина.

Про колектив та реакції рідних

Дарина була наймолодшою акторкою у команді «Спіймати Кайдаша». Каже, що спочатку боялася непорозумінь в колективі, а потім зрозуміла, що їй дуже пощастило.

«Усе моє перебування на майданчику було охоплено неймовірною підтримкою і таке враження, що з боку кожного. Завжди чувся захист і допомога. Не було зверхності, хоча я цього найбільше боялася. Просто актори всі такі відомі, тому була думка, що буде складно. Але, як виявилося, не було приводів для переживань. Вік не став перешкодою для спілкування, а з такою командою та матеріалом працювати безцінно», – додає вона.

Зйомки завершилися у червні минулого року і, за словами Дарини, думки її рідних, друзів та викладачів поділилися на «до» та «після»

«Потішна така річ. Спочатку всі раді були за мене, пишалися. Потім, коли серіал вийшов на екрани і його додивилися до кінця, то запитували: «Як я так могла?». Взагалі в інтернеті переглядаю часто коментарі, здається, ніби деякі люди створили собі «Клуб ненависті до Мелашки» (сміється). Усі мене, направду, підтримують, кажуть про хорошу роботу, то тільки роль у моєї персонажки така», – каже Дарина.

Із серіалом до дівчини прийшли й перші прихильники її роботи. Час від часу їй пишуть слова підтримки та висловлюють своє захоплення. Дарина каже, що читає, усміхається, але, на жаль, нечасто відповідає, оскільки вважає, що, як відповідати, то всім. А це займає багато часу.

«Навчання зараз хоч і дистанційне, але в нас напружений графік. Тепер кожен задіяний особисто більше, ніж під час звичайного навчання. Через месендежери чи Zoom спілкуємося, готуємо уривки, розбираємо матеріал, відбуваються читки, а треба до цього підготуватися. Через те, що багато роботи, я не можу себе приділити людям, і мені з цього приводу трохи сумно. Однак тішить те, що, виявляється, існує не лише «Клуб ненависті до Мелашки (сміється)», – додає дівчина.

«Ви можете знімати кіно хоч «надцять» років, аби було з ким і для кого...»

Після «Кайдашів» у дівчини з’явилося кілька пропозицій для зйомок, одну з яких вони прийняла. Каже, що це невеличкий проєкт, який її теж зачепив, однак поки він не вийшов в світ, не хоче розкривати всіх секретів.

«Насправді, у глядача, зокрема завдяки таким проєктам, як-от «Спімайти Кайдаша», починає розвиватися смак до якісного кінопродукту. Починають сприймати не тільки мелодрами в стилі більшості телеканалів. Так, донедавна була ще ситуація, коли українські серйозні драматичні фільми не мали великих касових зборів тому, не збирали повні зали, але зараз маю таке передчуття, що все почне налагоджуватися», – розповідає вона.

Дарина каже, що нині в Україні з’являється щоразу все більше і більше талановитих акторів, які хочуть працювати тут для українського глядача.

«Цікаву річ я нещодавно прочитала. Для кіна не стільки потрібні гроші, як люди. Ви можете знімати кіно хоч «надцять» років, аби було з ким і для кого. Зараз якраз ці два пункти починають виконуватися, бо в Україні з’являється якась неймовірна плеяда талановитих акторів, і молодих в тому числі, з якими мені пощастило працювати. Добре і якось по-іншому починають відкривати досвідчених акторів, ті їхні сторони, які до цього ми не бачили. Тому я думаю, що наше кіновиробництво має шанс зростати», – додає вона.

Українською мовою чудово може звучати, за її словами, і мелодрама, і комедія, і драма. Так само, як і французькою чи англійською, чи китайською. Тут не має місце мовне питання, а швидше те, як нею розмовляє сам актор.

Ольга Коваль

Фото надані Дариною Фединою та з сайту STB.ua

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.