Родина Роксоляни Козій, що працює в техніці гарячої емалі, створює прикраси, які неможливо повторити.

Мідь, емаль і колір. Над створенням жіночих прикрас працює вся родина Козіїв. Чоловік Гриць вирізає форми, дружина Роксоляна з дочками Яркою та Марічкою розробляють і втілюють дизайн.

«У нас довга дорога від дому до міста, – розповідає майстриня. – Ярка, поки їде в маршрутці, вигадує собі й малює».

Сама вона шукає ідеї для прикрас усюди, а часом натхнення приходить у процесі роботи. «Навесні так гарно! Кольори зелені, перед вікном яблуні цвітуть – ось і ідея. Я працюю у школі, тож часом ідеї пропонують діти. Вони такі безпосередні! Часом говориш їм із висоти свого досвіду: так робити не можна, треба інакше. А вони забувають, роблять по-своєму – й виходить дуже красиво», – каже Роксоляна.

Козії належать до львівської школи техніки гарячої емалі. Їхні роботи виставлялись у Києві, Парижі, Торонто, Гельсінкі, Кракові та Стокгольмі. Майстри створюють сережки, браслети, пояси, кольє, кулони, намиста, каблучки тощо.

 

 

Взимку Роксоляна має менше замовлень, зате влітку працює безперестанку – потрібно везти прикраси на фестивалі та ярмарки. Випалює готові прикраси раз на два-три тижні.

«Я уявляю, як воно має бути, й на основі викладаю прикрасу. Емаль-порошок майже не має кольору, тому розуміння, що з того вийде, в якій печі й за якої температури випалювати прикрасу, приходить із часом. Це неможливо пояснити», – каже Роксоляна. Тому ескізи майбутніх робіт вона малює неохоче, й попереджає: гарантії, що виріб матиме саме такий вигляд, немає.

«Якщо хтось загубив одну сережку, треба виготовити обидві нові – я не повторю те, що вже робила, та й піч може випалити по-іншому», – пояснює майстриня. Працюючи з емаллю понад двадцять років, вона більше любить вигадувати нове, ніж повторювати прикраси на замовлення.

Спочатку майстер ріже метал, вибиває дірки, занурює все разом в азотну кислоту для очищення. Далі – накладає емаль, візерунки й кладе в піч для випалювання. «Піч розпалюється вночі. Я закладаю прикраси партіями – ще трошки, ще трошки… І так мене зустрічає ранок. Я дивлюся: сонечко вийшло, пташки співають!», – каже Роксоляна.

Піч розігрівається до 860 градусів. Аби прикраси зберігалися краще, після випалювання їм, як доброму вину, треба настоятись. Для цього їх кладуть до лимонної кислоти. Врешті майстер зв’язує прикраси – нанизує на мотузку чи ланцюжок, скріплює защіпкою.

Кожна з майстринь має свій стиль. Роксоляна – строгий, чорно-білий. Ярка тяжіє до геометричних візерунків, а Марічка любить яскраві квіткові принти.

Окрім фестивалів, Козії віддають свої вироби до галерей, продають в інтернеті, а також дарують друзям і близьким. Роксоляна каже, що реклами їхній сімейний бренд не потребує – клієнти є і в Україні, й закордоном: «Постійні покупці, які придбали багато речей, приходять знову. Я дивуюся: навіщо? А вони відповідають: “Нічого вже не маю, все роздарувала друзям”». 

Ярина Семчишин,
фото авторки