Сестра Димитрія – перший адміністратор шпиталю. Закінчила Львівський медичний коледж, отримала економічну освіту у «Львівській політехніці», а також навчалася в інституті релігії при Люблінському університеті та Черкаському інституті управління. Працювала медсестрою, дієтологом в республіканському санаторії у місті Яремче, а у 2001 році сестра Димитрія була радником Блаженнішого владики Гузара з медико-соціальних питань.

Монахиня розповідає, що львів’яни і досі називають шпиталь «народною лічницею». Першим спонсором лікарні був митрополит Андрей Шептицький, який у 1902 році виділив на існування амбулаторії 7000 крон. Створення закладу ініціював відомий лікар Євген Озаркевич. Тоді там відкрили сім кабінетів: педіатричний, терапевтичний, дерматологічний, хірургічний, офтальмологічний, гінекологічний та інші.

З самого початку шпиталь планували як благодійну організацію для бідних людей будь-якої національності та віросповідання. Повноцінно амбулаторія існувала до 1930 року. Пацієнтів було дуже багато, а лікарі працювали безоплатно.

Сестра Димитрія каже, хоч на той час існувало безліч монастирів, але сестер, які б надавали медичну допомогу сиротам, дітям вулиці, бідним, не було. Тому їхнє сестринське згромадження, яке має бельгійське коріння, стало першим подібним в Україні.

За часів Радянського Союзу та активної діяльності НКВС тут був військовий шпиталь. Потім у Львів прийшли німці й через брак кадрів повернули сестер у лічницю, але примусили переодягтися у світське. У міжвоєнні роки у шпиталі надавали медичні послуги 20-40 тисячам львів’ян щороку.  

У СРСР шпиталь назвали «третьою лікарнею». Сестра розповідає: «Тоді до кожної монахині був прикріплений партійний лікар. Це робилося спеціально, щоб він міг вплинути на сестру та вмовити її вийти з монастиря. Але ці ж лікарі згодом підпільно просили їх хрестити дітей».

«Тоді у нашій лічниці був гінекологічний кабінет, де робили дуже багато абортів, але сестри розмовляли з жінками та намагалися відмовляти їх від цього, щоб зберегти хоч одне життя. Вони відспівували та молилися за тих маленьких дітей, які не мали можливості жити. Монахині тиснули на гінекологів й через це мали багато проблем», – ділиться Димитрія .

Зараз лікарня запроваджує проект «Домашня опіка», завдяки якому близько 80 самотніх людей поважного віку отримують медичну допомогу. Шпиталь існує благодійним коштом. Для дуже стареньких з 2003 року тут працює відділення паліативної допомоги.  Сестра Димитрія показує маленьку каплицю, в якій о 12-тій години кожного дня проводять літургії. Тут пацієнти причащаються та сповідаються.

Також лічниця пропонує медичну опіку постраждалим у зоні АТО у рамках програми «Люди для військових».

«Я вважаю, що знання творів Шептицького, шанування його ініціатив, які він впроваджував для гідного життя людей, є дуже важливим моментом пам’яті митрополита. Можливо, і слід ставити йому пам’ятники, але на все є свій час», – пояснює сестра.

Отець Андрій Логін, адміністратор шпиталю, додає: «Для мене важливим є те, щоб громада Львова поділяла думку, що лічниця є живим пам’ятником митрополиту Шептицькому з кількох причин. По-перше, кожна генерація людей має свої біди зі станом здоров’я і завжди є для кого чинити милосердя. По-друге, кожен, хто долучається до ініціатив шпиталю, має нагоду відчути духовність, яку закладав митрополит. Тобто ця лікарня одночасно є запрошенням та шансом для людей допомогти іншим. Сподіваюся, що у рік митрополита, проголошений УГКЦ, львів’яни матимуть нагоду подивитися на шпиталь та долучитися до його ініціатив».

Текст Олександри Чернової, фото Аліни Смутко