Кельнер – одна з найдавніших та найпопулярніших професій у світі. На деяких єгипетських пірамідах зображені люди, які подають страви та напої фараону. Згідно з даними американського бюро статистики, у 2008 році понад два мільйони людей у США працювали офіціантами. В основному це студенти, які шукають підробітку. В Україні кельнерство – професія молоді, а офіціантів з великим досвідом практично немає.

Едуард прийшов у професію у 1993 році. Раніше він закінчив курси зварювальника та працював на заводі «Електрон». Проте в дев’яностих через брак роботи та заробітку Едуард пішов працювати у ресторан «Лантана».

«Зараз мені складно сказати, чому було найважче навчитись. Головне – відчути себе господарем. Розуміти, що людина прийшла до тебе в гості. Відповідно, їм треба приділити увагу, щоб людина вийшла від вас задоволеною», – розповідає кельнер.

Едуард каже, що секретів у професії небагато. Важливо любити свою роботу, а решта прийде з досвідом.«Ця професія затягує. Здається, що багато рутини, але це не так. Постійно щось нове. Та й графік дуже зручний, є можливість часто їздити», – каже Едуард.

Через доволі зручний графік роботи (7 днів на роботі, 7 вихідних – авт.) кельнер має вдосталь часу на хобі. Нещодавно він придбав собі фотоапарат, але бідкається, що об’єктиви зараз неймовірно дорогі.«Маю ще кілька хобі – гірські лижі та велоспорт. На лижі, зазвичай, їжджу у Буковель, бо там цілий рік сніжно, а велоспортом займаюсь ось уже сім років», – додає кельнер. 

.

За понад двадцять років роботи Едуард зрозумів, що стає психологом. Він каже, що з рис обличчя можна судити про характер людини. Коли у клієнтів за столиком спільні риси обличчя, то вони точно мають схожі характери. Найчастіше Едуард змінював місце роботи через колектив. Каже, що якщо любити те, чим займаєтесь, то воно ніколи не набридне. Та якщо у колективі багато непорозумінь – краще відразу йти і не засиджуватись.

«Перш за все, на роботу впливає колектив. Бувають дуже дражливі люди, які реагують на будь-яке слово, навіть якщо воно сказане без лихого наміру. З такими важко працювати», – бідкається кельнер. Трапляється, що речі падають з рук. Проте офіціант стверджує, що це не через брак досвіду. Проблема, радше, на енергетичному рівні. Буває, що клієнт скаже погану фразу, вона тебе зачепить і сидить в голові. Тому все і летить з рук.

«Головне себе правильно налаштувати. Коли ти підходиш до гостя з хорошим настроєм, випромінюючи позитив, то все передасться клієнту, навіть якщо до того він був не в гуморі. Головне для кельнера – ставитися до клієнта так, як хочеш, щоб він ставився до тебе. В принципі, це універсальне правило для всіх», – додає Едуард.

Перед початком роботи у закладі з офіціантами проводять лекції. Кухарі розказують і показують, як готуються ті чи інші страви. Розповідають про інгредієнти, які туди входять та звідки вони. Сомельє пояснюють, які вина до якої страви пасують та у якому ці регіоні виготовили ці напої.

Зараз у «Ресторації Бачевських», окрім Едуарда, працює ще 15 офіціантів. За кожним поділені певні зони. Їх постійно змінюють між працівниками, щоб всі працювали в однакових умовах і ніхто не засиджувався на одному місці. Едуард помічає, що культура поведінки клієнтів змінилась. За всі роки роботи, йому практично не зустрічались агресивні люди. Коли хтось приходить у ресторан, він уже ставить себе в певні рамки поведінки, знає, що йому можна, а що ні. Чоловік радіє, що заборонили курити в ресторанах, бо робота в таких умовах дуже шкодила здоров’ю.

«Професія кельнера буде розвиватись і перестане бути лише місцем тимчасового прибутку для студентів, якщо в неї вкласти гроші. Тоді вона буде рости в очах. Чим швидше вкласти гроші, тим раніше ця професія набуде солідності», – підсумовує кельнер Едуард.

Розмовляв Ярослав Назар, фото Олександра Чернова