Народившись у невеличкому містечку на Хмельниччині, Олександр швидко зрозумів, що математика йому не цікава, і подався у мистецтво. Спочатку навчався у Косівському Державному коледжі декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Касіяна на розписі, а потім у Львівській академії мистецтв на монументалістиці.

Олександрові завжди хотілося займатися графікою. Вирішив обрати для себе гравюру. А рік тому зацікавився технікою вибійки. Усього навчився робити сам: придбав кілька спеціальних станків, прес, почитав книжок і тепер разом із дружиною Одаркою створили власну майстерню вибійки. Крім того, Олександр працює художником у Національному музеї імені А. Шептицького.

Для створення гравюри потрібен шматок деревини, на якому майстер малює зображення. Потім вирізає контури малюнка. За допомогою спеціального валика на поверхню дерева наносить фарбу, а зверху накладає папір чи тканину. Все це стелить під прес і малюнок із дерева перебивається на поверхню.

«Гравюра на дереві – найстаріша техніка і найперше, з чого починалася гравюра взагалі. Фактично, до цього часу спосіб її створення не змінився. Тисячу років тому все виглядало точно так само: той самий шматок дерева, на якому вирізаний малюнок, той же різець, майстер, фарба, папір чи тканини», – розповідає Олександр.

Колись в Україні техніка гравюри була заборонена. На її створення була монополія церкви. Майстри, які таємно виготовляли гравюри, через це не підписували своїх робіт.

«Це найпростіше та найщиріше мистецтво. Коли будували церкву, громада не завжди мала гроші на іконостас, тому робили паперовий – гравюру. Часто бувало, що, розбираючи старовинні іконостаси, знаходили там паперові зображення», – зауважує гравер.

Вибійка – дещо простіша техніка, ніж гравюра: для неї не потрібний типографський прес і малюнок вирізається на невеличких шматках дерева. Це своєрідна заміна ткацтва і вишивки, але, на відміну від фабричних принтів, робиться вручну.

«Ми почали займатися вибійкою через якийсь спротив. Коли у нас продають футболки і кажуть, що це авторський принт, то автор і близько там не проходив. А ми кожну футболку робимо вручну», – каже майстер.

Для створення гравюр та вибійок Олександр найчастіше використовує деревину липи або груші. Матеріали шукає сам або купує. У різних країнах майстри використовують різну деревину. Наприклад, в Америці гравюри вирізають на лимонах. Але кращий матеріал – самшит – в Україні дістати складно.

Для гравюри використовується спеціальна типографська фарба, а для одягу – професійна фарба для текстилю. Футболки майстерні вибійки коштують від 300 гривень, а самі гравюри – від 200 гривень.

В Україні важко дістати будь-які матеріали для гравюр. Фарбу потрібно замовляти за кордоном, все інше – шукати у друзів-знайомих або робити самостійно.

Олександр продає свої роботи в галереях та на виставках, а також у соціальних мережах. Каже, створити власний сайт ніяк не доходять руки, адже більшість свого часу проводить у майстерні.

Про своє захоплення майстер каже: «Мені подобається сам процес створення гравюр чи вибійки. А ще дуже приємно, коли бачимо на вулиці народ в наших футболках. Я намагаюсь популяризувати народне мистецтво і, зважаючи на попит,  людям це також подобається».

Текст – Наталія Патрікєєва, фото – Аліна Смутко