
Фото: Гордій Старух
Закоханий у ліру. Історія львів’янина, який може стати голосом країни
32-річний Гордій Старух народився у Львові. Вчився у 55-тій школі, академічній гімназії та коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Його дідусь – відомий скульптор Еммануїл Мисько – був спіавтором пам'ятника Іванові Франку перед університетом, бюсту Данила Галицького у Львівському аеропорту і в міськраді та автором низки меморіальних таблиць у Львові. Тож Гордій належить до династії скульпторів, до того ж – співочої династії. Його дружина – Дарія Альошкіна – відома львівська майстриня витинанок та скульпторка.
Читайте також: (Не)пересічні львів'яни. Мисткиня витинанок
Врешті Гордій вирішив поєднувати скульптуру із музикою і почав виступати у ролі вуличного музиканта. За основу своїх концертних виступів брав багато мотивів із родинного репертуару, де завжди любили народну пісню. Він каже, що пройшов усі кола пекла гри на вулиці, створив один гурт, тоді інший – «Joryj Kłoc» («Йорий клоц»), але врешті, після творчої паузи, почав записувати свої пісні. Тепер він опинився на телепроєкті. Tvoemisto.tv розпитало співака, як він планує експериментувати на проєкті, що це за такий інструмент «ліра» і в чому він бачить свою місію як музикант-новатор.
Коли ви вперше взялися за ліру? Чим особливий цей інструмент?
Першу ліру я зробив 2009-го року, я її майстрував довго й нудно. Після цього упродовж десяти років я створив вже більше ста лір. Як скульптор і музикант я поєднав любов до музики із творенням інструментів. Першу серію із 12-ти інструментів я робив так, ніби кожен із них має свій неповторний дизайн і є твором мистецтва, а я граю на 13-й лірі.
Свою 13-ту ліру Гордій зробив сам із цільного шматка тополі, за технологією, якою колись виготовляли кобзи та бандури. Ця ліра брала участь у Бієннале високого ремесла та дизайну Révélations Grand Palais у Парижі. Вона існує в єдиному екземплярі і має лише три струни як традиційна українська ліра.
Ліра має видовжений і глибокий дерев'яний корпус, найчастіше вісімкоподібний. Це струнний музичний інструмент. Повертаючи ручку колеса на корпусі колісної ліри, музикант змушує його поверхню торкатися струн, виконуючи роль смичка, як у скрипці.
Читайте також: «Ніде я цьому не вчився». Історія майстра, який робить гуцульські музичні інструменти
З лірами я маю непогану репутацію у світі, тож я уже утвердився як майстер. Переважно, мої клієнти з-за кордону. І це одна з причин, чому мені захотілося піти на «Голос» – щоб показати цей інструмент. Він був у нас на рівні із бандурою і до 30-х років минулого століття був популярним, але у 30-х роках через репресії, коли винищили кобзарів, ліра згубилася.
Бандура встигла зачепитися за момент українізації і вижила, з нею вижив і певний пласт культури. Натомість ліру не встигли пристосувати. Її робили за радянських часів, це була експериментальна серія, але все одно вона не набула такого розвитку як бандура.
Бандура сьогодні має «Шпилятистих кобзарів», Марину Круть, інших виконавців, які роблять цей інструмент популярним брендом, коли ти з перших акордів впізнаєш, що це бандура. А тут у нас є ще один супер-інструмент, який теж корінням пов'язаний, але абсолютно українцеві не відомий.
Тому це була моя ціль. Я не ставив собі ціль, що я піду на проєкт і виграю квартиру. Я реаліст, я розумів, що на конкурс ідуть вокалісти, а я більше музикант-співець, тому я, чесно кажучи, не сподівався, що пройду далі сліпих прослуховувань.
Як ви створюєте свою музику, як поєднуєте ліру з іншими інструментами?
Моє завдання – не просто грати на лірі, а вводити її як повноцінний інструмент на рівні з іншими. Я використовую у роботі і аналогові синтезатори, і драм-машини, і семплери. Ліра серед них є рівноцінною. Я граю на ній шматочок і далі уже на іншому. Мені подобається давати її порційно, не забивати нею усе – це правильне її використання. Залишимо її на 100% для реконструкції кобзарської традиції.
Як Ви обираєте композиції? Яким пісням Ви даєте нове життя?
Весь матеріал, який я використовую, це власне народні пісні. Я в цьому бачу свою місію. Кожен час вимагає певної адаптації фольклору. У 70-тих роках це був «Водограй», у 90-тих була Катя Чилі, тепер – Онука, Go_A. Моє завдання – адаптувати давні пісні до нашого часу.
Давня коляда про створення світу із ритмами драменбасу
Чому на «Голос» ви пішли із рекрутською піснею «Дубе»?
Вона на часі. Рекрутські пісні – це пісні про війну, а в нас ця тема починає завуальовуватися. Хтось думає, що війна сама вирішиться, що у нас і без цього безліч проблем, утім, треба нагадувати, щоб люди пам'ятали, якою ціною можуть прийти ввечері додому, і, ні про що не думаючи, розслабитися, ввімкнути телевізор.
Читайте також: Синдром недочитаного «Кобзаря» породжує синдром недовиконаного «Заповіту»
Звісно, цю пісню можна трактувати по-різному. Я її трактую як пісню про самопожертву і готовність до того, що ти своїм життям закладаєш підвалини для когось наступного. Це круговерть життя. У коментарях до виступу люди написали, що зрозуміли по-іншому: якщо ти не будеш боронити свою землю, то тебе як рекрута візьмуть боронити чужу землю, воювати у чужу армію, не за твоє.
Як плануєте екпериментувати далі на шоу і що хочете донести до глядача?
По-перше, буду просувати народну, давню музику, яку я люблю і хочу відкривати. По-друге, хочу мати можливість використовувати ліру, щоб люди бачили її і звикали, що в українців є такий інструмент, що це не є якась диковинка. І, по-третє, це моя власна амбіція. Я ціле життя граю у гуртах і тут нарешті я маю можливість пройти вишкіл як повноцінний сольний артист. Також хочу далі працювати як саунд-продюсер своїх пісень. Коли я приїхав на «Голос», де для виступу до виконавця долучається ще живий гурт, вони послухали і сказали, що до композиції навіть немає, що додати.
Які у вас враження від виступу? До кого із тренерів хотіли потрапити?
Я навіть не думав, що хтось повернеться. Для мене це було шоком. Була думка піти до MONATIKа, бо тим, що я роблю, треба цілитися в його аудиторію. Водночас люди, які за мене вболівали, етномузиканти думали, що піду до Тіни Кароль, але для розвитку своєї ідеї важливо також нести музику до тих, хто її взагалі до цього не слухав. Тому вийшло навіть на краще.
Читайте також: (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші
Ви починали як вуличний музикант. Що можете порадити львів'янам, які теж на шляху до своєї мрії?
Це й пораджу – вірити і йти до цього. Ставити цілі, розбивати їх на менші шматки і по-трохи щодня йти до цього, вірити, що воно тобі потрібне і зробить тебе щасливим.
Коли ти вуличний музикант, то у тебе немає проблем з аудиторією. Вулиця – вся твоя аудиторія. Твоє завдання – співати і отримувати задоволення, і це ідеальний стартовий майданчик. На вулиці ти точно зрозумієш, чи воно тобі треба – саме така діяльність.
Розмовляла Христина Гоголь
Фото зі сторінки Гордія Старуха
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
(Не)пересічні львів'яни
- Непростий хлопець із Левандівки. Як Назар переборов себе та допомагає іншим
- «Спіймати Кайдаша». Львівська актриса розповіла про неординарну роль у серіалі
- ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ
- (Не)пересічні львів’яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою
- Впіймати момент гри. Як тренерка «Галичанки» поєднує спорт і фотографію
- Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди
- Кожна річ унікальна. Мисткиня Катя Котлярова про цінність хендмейду
- Подолати бар'єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими
- Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто
- В гостях у Тягнизуба. Як працює найсильніший у світі педіатр
- 2225 кілометрів Україною. Як львів’янка подолала «Вишиваний Шлях»
- Наш хлопець на Comic-Con. Як львів’янин потрапив на головний фестиваль коміксів
- Harbuz усміхає. Засновниця дитячого журналу про щиру розмову з дитиною
- «Мрію потрапити на Оперний театр і телевежу». Львівська руферка про любов до дахів
- Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові
- Випалена краса. Фоторепортаж із львівської майстерні прикрас
- (Не)пересічні львів’яни: Правдивий козак, який не носить шароварів
- (Не)пересічні львів'яни. Балерина про життя на пуантах, травми і пенсію
- (Не)пересічні львів'яни. Як львів’янка вчить позбуватися страхів за допомогою театру
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій
- (Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери
- (Не)пересічні львів’яни: спортивний хореограф
- (Не)пересічні львів'яни: арт-керівник у Львівській майстерні пряників
- (Не)пересічні львів’яни. Шахісти біля Оперного театру
- (Не)пересічні львів’яни. Акторка театру тіней
- (Не)пересічні львів’яни. Бургомістр пан Орест
- Непересічні львів’яни. Інструкторка з йоги та альфагравіті
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що малює медіакомікси
- (Не)пересічні львів’яни. Кельнер з двадцятирічним досвідом
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри
- (Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO
- (Не)пересічні львів’яни. Та, хто малює сни
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати
- (Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні
- (Не)пересічні львів’яни. Писанкарка
- (Не)пересічні львів’яни. Пані Рузя
- (Не)пересічні львів’яни. Той, що схожий на Далі
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник
- (Не)пересічні львів’яни. Монахиня з лічниці Шептицького
- (Не)пересічні львів’яни. Жива скульптура
- (Не)пересічні львів’яни. Помічник таємного аптекаря
- (Не)пересічні львів’яни. Хто такий брадобрей
- (Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну
- (Не)пересічні львів’яни. Волонтерський кулінарний клюб
- (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші