(Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO

3442 0
«Покатай мене по Україні», «Ангели», «Ядерна війна» – нещодавно учасники гурту PIANO випустили свій перший альбом «Пристані». Згодом вони вирушать у концертний тур по Україні. Солістка PIANO Христина Головко розповідає, чому люди схожі на Янголів, як «закинути якір» у душі слухачів та чому музикант в Україні перетворюється на касира.

«Піано (у музиці означає тихо, слабо) – це тиша. Та навіть вона може бути гучною, наповненою звуками. Музика – це відтінки», – Христина навчається у Школі журналістики УКУ. Дівчина розповідає, що вміє грати на фортепіано, бандурі та на нервах брата Богдана – першого вчителя вокалу та одного із засновників гурту.

Христина вважає, що група стає групою, коли випускає перший альбом. До того – це «лабання в гаражі». «Я ніколи не думала бути співачкою. Брат грав у гурті з барабанщиком, бас-гітаристом та соло-гітаристом . На одній з репетицій вони попросили підіграти на фортепіано. Я почала підспівувати і їм дуже сподобалося», – розповідає дівчина.  

Богдан та гітарист Олег Тимошик стали першими вчителями з вокалу. Христина переспівала усе – починаючи з попу, закінчуючи джазом. Найскладнішою була партія Крістіни Агілєри в пісні «Save me from myself».

Спочатку гурт орієнтувався на англомовну музику, але згодом вирішили писати українські пісні. «Мені дуже подобається, як пише Богдан, але згодом я відчула потребу у власних текстах. Здавалось, музики в мені стільки, що її треба кудись виливати», – каже дівчина.

Перший альбом Богдан і Олег хотіли назвати «Покатай мене по Україні», але співачка наполягла на іншій назві: «Мені наснилися море і пристань. Я написала два рядки: «Стою на пристані твоєї відстані». Показала брату, йому дуже сподобалося. Ця пристань – моє знайомство зі слухачем. Образ, який об’єднує усі пісні з альбому та кидає якір до аудиторії. Для когось пристань – це початок, для когось – кінець, чи очікування, крок в океан, чи зв'язок з іншим берегом. Мені здалося, що це добрий символ для поєднання музичного та змістового».

«Пристані» солістка називає гаванню для слухачів: «Не можна сидіти в будинку у цій гавані, просто пити чай і думати, що мене тут знайдуть. Треба мати сміливість вийти на пристань і голосно сказати те, що хочеш. Навіть якщо світ не хоче слухати».

Дівчина розповідає, що інколи пісні не пишуться: «Це відчуття, ніби тебе наповнюють тексти і музика, але ти не можеш це нікуди вилити. Коли ти не пишеш, тобі здається, що світ мовчить до тебе, а ти до нього».

Інколи Христині присилають повідомлення з фронту, дякують за пісні: «Я багато думала над словами людей про те, що триває війна і Бог нам не допомагає. Тоді народилась пісня «Боже, поговори зі мною». Я не знаю, що це – монолог, полілог, каяття чи просто розмова. В Бозі можна побачити багатьох – рідних, друзів, кохану людину. Я  прийшла додому, сіла за фортепіано та всю ніч придумувала музику. Мої знають, що у цей момент до кімнати не можна заходити. Тепер планую записати цю пісню з оркестром».  

Христина має три правила: звучати якісно, завжди бути готовою до концерту та не лукавити перед слухачем, віддаватися на сто відсотків. Вона вважає, що музика – це не стояче озеро, а ріка, яка постійно рухається. Тому в аранжуванні треба постійно щось додавати, аби дивувати слухача.

«Мене нещодавно запитали, чи пісня «Ядерна війна» про сьогоднішню війну? Насправді , написала її ще за Майдану. Я тоді подумала – спочатку війна народжується всередині нас, а тоді люди виносять її назовні. Богдан сказав, що це страшна пісня і пропонував не брати її в альбом. Коли почалась війна, у мене було дежавю. Стало навіть страшно», – розповідає співачка.

Ще однією важливою композицією для PIANO є «Ангели». Христина пояснює, що деякі люди схожі на Ангелів – вони ніби є в твоєму житті, але ти їх не помічаєш. Для співачки важливо було записати її з віолончеллю. Тепер у гурті грає віолончелістка Марія Біль.

«Я вкладаю у композицію щось своє, але пісня уже не моя, а слухача. Люди питали мене, що означає «Мої глибини заглушили Бога» у пісні «Пристані». З одного боку я хочу пояснити, а з іншого – не хочу нав’язувати своє трактування. Музика – це не диктатура. Музика – це свобода», – каже вокалістка.

Тим не менш, Христина вважає, що сучасні умови перетворюють музиканта на касира: «Музиці завжди було важко конкурувати з грішми. Коли ти даєш двадцятий безкоштовний концерт і у тебе ледь вистачає грошей повернутися додому, задумуєшся – навіщо це взагалі потрібно».

Співачка помічає тенденцію – люди хочуть платити за концерти місцевих груп. У Львові з цим важче, бо є велика конкуренція. Репетиції PIANO проходять у гаражі, бо орендувати репетиційну базу –  мінімум 90 гривень за дві години. Гітаристи часто змінюють струни на акустичних гітарах, які коштують 400 гривень. «Публіка інколи не розуміє, що у музикантів не було можливості купити добрі монітори, чи з апаратурою щось не так. Слухач тільки чує, що музиканти лажають»,  – каже співачка.

Христину обурює система відбору гуртів для фестивалів – за голосуванням у «Вконтактє». Це не чесно, бо не усі мають можливість попросити друзів проголосувати за тебе. Вона вважає, що групи для концерту мають обирати за іншим принципом. Потрапити у ротацію на FM-радіо – нереально. Допомагають альтернативні радіостанції. Серед  музикантів є думка, мовляв, в Україні є тільки одна група, яка збирає стадіони та крутиться в ефірі – це «Океан Ельзи».

«Щоб вибирати музику, треба аби слухач її почув. А якщо її не чути, то нема з чого й обирати. Хоча нам нема чого нарікати, з PIANO дуже добре обійшлися. «Пристані» грали і на «Громадському радіо» і у ранковому шоу на «Аристократах»,  – ділиться Христина.

Про майбутній тур по Україні з альбомом «Пристані» та новими піснями «Море води» та «Боже, поговори зі мною» дівчина розповідає: «Я нарешті побачу як виглядають ті, для кого я співаю. У мене був випадок, коли я їхала у автобусі «З-А», а поруч сидів хлопець та слухав «Покатай мене по Україні» у на вушниках».

Учасники гурту уже побували із концертами у Рівному, Вінниці, Івано-Франківську, Тернополі, Черкасах. Вокалістка дуже хвилюється перед першим концертом туру у Луцьку: «Я хочу закритися вдома на кілька днів та наповнитися енергією. Щоб віддати усе краще, що в мене є з першого разу».

Розмовляла Олександра Чернова, фото – Аліна Смутко

(Не)пересічні львів'яни