Освіта 3.0. Для реформи Львову достатньо двадцять нестандартних шкіл

6022 0
Підготовка до децентралізації освіти та освітньої реформи не оминула й Львів. Tvoemisto.tv дізналося, яким чином ці процеси можуть вплинути на дитячу освіту, у чому проблема традиційних садків, чому не варто боятися експериментів, хто буде головними реформаторами і як двадцять відсотків найкращих шкіл врятують українську освіту. Про все це розпитали в Ігоря Бущака – засновника “Львівської школи Монтессорі”, викладача Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, менеджера навчальних програм, тренера-консультанта львівських шкіл і дитсадків.

Традиційні садки не тішать різноманіттям

Нині у Львові відсутнє різноманіття дошкільної освіти, ситуацію з цим можна змінити лише на політичному рівні. “Традиційні садки не тішать різноманіттям, - вважає Ігор Бущак. - Це завжди одне і те ж, навіть візуально: корпус, територія, ялиночки. Бракує інших форматів: сімейних садків або ж садків у непристосованих приміщеннях – не в окремих будівлях, а на першому поверсі гуртожитка чи у прибудові. На жаль, на законодавчому рівні цього ще не прописано. А батьки повинні мати вибір: формальний дитячий садок чи спеціальний центр, який працює двічі чи тричі на тиждень”.

На думку педагога, дошкільні заклади мають пропонувати різноманіття методик і гуртків: як математично-прикладних, так і творчих. Деякі з них, наприклад, дозволять розкривати винахідливість і логіку дитини. Проте найважливіше – те, що такі програми дадуть можливість батькам шукати і розуміти, до чого дитина має хист.

Такий комплексний формат можуть запропонувати нові педагогічні центри – центри розвитку і центри догляду за дітьми. По-перше, вони не будуть такими фінансово обтяжливими для місцевої влади, як дитсадки. Вони працюватимуть кілька разів на тиждень від шести до восьми годин на день, хоча це залежатиме від центру. По-друге, вони  будуть ефективним рішенням проблеми браку місць у традиційних садках, бо їх можна буде швидше створити. Насамкінець, у Львові є багато дорослих, які хотіли б поділитися своїми знаннями з дітьми. Як вважає Ігор Бущак, громада і місцеве самоврядування мають бути зацікавлені у творенні таких центрів. 

За словами педагога, недоліком комунальних дитячих садків у Львові є те, що групи у них занадто переповнені, незалежно від того, яку якість дошкільної освіти вони пропонують: «Серед великої кількості міських (комунальних) дитячих садків є такі заклади, які впроваджують програми логічного мислення, розвитку творчих здібностей, орієнтовані на індивідуальність дитини. Деякі міські садки мають унікальне обладнання: конструктори, дитячі музичні інструменти, інтерактивні пристрої. Усім їм рекламуватися не доводиться. Практично усі садки переповнені: на сотню місць у міських садках припадає 180 дітей. Дефіцит місць задовольняють приватні центри та дитячі садки. Хоча у них немає таких переповнених груп, бо за цим слідкують керівники та батьки».

Відмінність приватних садків та центрів розвитку у тому, що там намагаються впровадити власні авторські програми, використовувати предметні програми, на використання яких придбали права або спеціальні матеріали (англійська мова, математика):

«Якщо згадувати про інноваційні центри, то кожен має свою родзинку чи у програмі чи в обладнанні, і цим захоплюються діти та сім’ї. Деякі приватні установи є промоторами відомих навчальних методик. Активні батьки впроваджують вальфдорську методику у Центрі «Паросток життя». Є школа Монтессорі, яка, окрім загальних навчальних програм, впроваджує підхід відомої освітянки. Дитячий садок «Веселі і розумні» запроваджує гуртки та заняття, які найцікавіші теперішнім дошкільнятам. Центр дитячого розвитку «Даня» пропонує цікаву та корисну для дітей гуманітарну програму».

Педагог радить батькам, що віддають своїх дітей до інноваційних садків чи центрів розвитку, шукати відразу для них початкові школи з інноваційними програмами: “Часто батьки питають, куди потраплять діти після такого інноваційного закладу. Важливу роль відіграє вік. У шість років це буде важкий перехід. Якщо садок відкритий, вільний, інноваційний, цікавий, має інтегровані тематичні проекти, міжпредметні зв’язки, то дитині потім важко одразу адаптуватися у стандартній школі Краще знайти подібну програму у початковій школі, а після закінчення робити вибір чи серед гімназій, чи серед звичних середніх шкіл Уже в такому віці, 10-11 років, дитина фізично і ментально готова до рамок, зобов’язань, штампів. Хто може упиратися – упирається. Хтось пристосовується”.

У Львові такі заклади є. За словами Ігоря Бущака, багато початкових шкіл впроваджують програми особистісно-орієнтованої освіти, програми індивідуалізованого навчання, програми креативного та логічного розвитку. Серед таких він називає школи «Джерельце», «Малюк», «Дивосвіт», «Світанок», «Арніка».

Стосовно домашнього й альтернативного навчання, яке набуває популярності серед батьків, то такі проекти лише зароджуються. Але вони мають добрі перспективи- переконаний педагог.

У Львові проблеми з освітнім менеджментом

Якщо місто не створить інноваційних центрів розвитку та центрів догляду за дітьми, як альтернативу традиційним дитсадкам, то цим мають зайнятися люди з приватною ініціативою. У Львові вже помітний прогрес: кілька років тому таких центрів було до десяти, а тепер їх, щонайменше, удвічі більше. Проте, не всі вони добрі.

“Батьки бачать, що деякі приватні заклади не можуть стати альтернативою для садків. Їх відкрилося багато, але кількість не стала якістю, - зазначає Ігор Бущак - Я часто стикаюся зі зверненнями керівників, які просять про консультації і допомогу. Їхня найбільша проблема – фахівці”.

За словами педагога, хоча й директорів та засновників приватних садків є немало, в них залишаються труднощі з вихователями. Причин дві: або керівники не вміють набрати команду, або не здатні нею керувати. У всякому разі  існує проблема з менеджментом освітнього процесу.

Є й труднощі з готовністю керівників комунальних закладів (зокрема й шкіл) сприймати нововведення. Проект реформи середньої освіти передбачає, що у старшій школі буде кілька предметів: 5 чи 7, причому частину цих предметів обиратиме учень залежно від уподобань і пріоритетів. Багатьом вчителям важко зрозуміти, чому дитина не вчить все. Не всі вчителі готові погодитися з тим, що вони оцінюватимуть вміння дитини знайти вихід з важкої ситуації, її критичне мислення, а не кількість виконаних завдань чи тестів. На думку Ігоря Бущака, важливо, щоб учень розумів, де застосує отримані знання. Ця оцінка мала б бути більш текстовою (описовою), ніж цифровою. Вчителю, звісно, поставити легше оцінку, аніж написати кілька сторінок про роботу кожного учня, тому не всі вчителі будуть готові до цього.

Педагог описує ситуацію у приватних школах як складну: вчителі, що вийшли з педагогічних інститутів, переважно не можуть працювати у нових умовах. Натомість, менеджменту приватних шкіл важко керувати через брак одного з професійних компонентів - наприклад, знань з психології, що дають змогу працювати з колективом і дітьми, або знань з педагогіки, аби розуміти, яку програму запропонувати дітям і що вимагати від вихователів. Трапляється, що їм бракує загальних менеджерських навичок, і вони не дають собі раду з фінансовими, організаторськими аспектами своєї роботи.

“Люди, які дістали дипломи фактично в іншій країні, вчать дітей з іншої епохи, - підсумовує труднощі переходу Ігор Бущак. - Мають пройти роки, щоб відбулися зміни в педагогіці на користь індивідуального підходу”.

 

Співпраця консерваторів та інноваторів

Ігор Бущак вважає, що якість всього освітнього простору можна покращити за рахунок 20% найкращих інноваційних шкіл: ”Для цього треба поставити мету: зробити двадцять шкіл зі ста нестандартними, цікавими, професійними, відкритими до знань, міжнародними, унікальними та знайти для них нових директорів: молодих, активних, які володіють знаннями про менеджмент. Тільки це дозволить школам і дитсадкам розвиватися у новому форматі. А інші підтягуватимуться до цього стандарту. Таким чином, необхідно зробити якісно кілька прикладів, за якими йтимуть інші заклади”.

Нинішні реформи у напрямку децентралізації також спричинять зміни -  переконаний педагог:

«Візію для освіти Львова пишуть кілька експертних середовищ. Для її реалізації треба буде робити багато перспективних кроків, ефект від яких з’явиться через десяток років. Але важливим питанням залишається, що слід зробити у найближчий час. Це перехід від державного вертикального управління освітою до громадського управління освітою. Це залучення до менеджменту освіти громадських, експертних, бізнесових середовищ – і на рівні шкіл, і на рівні міста. Це формування з допомогою громади бюджету освіти, як одного із важливих інвестиційних проектів міста. І, звичайно, не забувати про ефективне розв'язання наявних проблем: реконструкцію та будівництво садків, прозору співпрацю із батьками на рівні шкіл, зрозумілі та ефективні конкурси на посади директорів шкіл, корисні рішення в організації харчування школярів, підтримка освітніх ініціатив вчителів та громадянської активності учнів».

Віднедавна у Львові дозволили створювати школи при церквах. Педагог не вбачає у цьому нічого страшного і навіть вважає це однозначною перевагою для міського освітнього простору:

«Це можливість вибору для батьків. Хтось вибирає таку установу через те, що там дотримуються певних цінностей. Хтось – бо впевнений, що там комфортніша атмосфера та міцніша шкільна громада. Є кілька приватних шкіл та садків, які працюють при невеликих конфесіях чи малих релігійних громадах. Вони закриті для загалу і працюють на розвиток цих спільнот. Поки що церкви розробляють освітні доктрини. Але поява таких документів продемонструє для батьків можливість вибору, а для міста – сформовану альтернативу в освітньому просторі».

Формулою успіху і показником якісних змін буде співпраця молодих, раніше непідпорядкованих системі людей із групою консерваторів – тих, які розуміють систему навчання. Очевидно, що люди, які приходять на нові посади, робитимуть помилки. Навіть директорам шкіл треба дати шанс помилитися, але вони повинні навчитися виправляти свої помилки. У цьому їм можуть допомогти курси підвищення кваліфікації, які організовують громадські організації. Вони роблять корисну справу у зміні мислення вчителів. 

“Навряд чи я пропонував би людині зі стандартної школи стати директором інноваційної, - розмірковує педагог. - Я би радше взяв молоду людину 25-30 років. Такі люди відкриті до змін, інтерактиву, нових технологій. А педагоги з консервативної системи, які працюють у школі десятиріччями, могли би допомогти робити все системно”.

Спілкувалась Альона Вишницька

Фото автора

 

 

Освіта 3.0