«Ні, синку, цього року на море поїдуть репетитори». Чому для ЗНО не досить шкільних знань

84736 1
Христина Воробій, яка десять років готує старшокласників до іспитів з української мови та літератури, каже, що ЗНО показує передусім уміння зубрити.

«ЗНО – це оцінка роботи репетитора», – жартує львів’янка Христина Воробій. Утім, у жарті є велика частка правди: зараз майже кожен одинадцятикласник, незалежно від того, які оцінки він має у школі, перед зовнішнім незалежним оцінюванням займається з репетитором. Повний курс підготовки з одного предмета коштує у Львові кільканадцять тисяч гривень, а в деяких університетських викладачів – до тисячі п’ятисот євро. Школярі розповідають анекдот: «Мамо, ми поїдемо на море цього року? – Ні, синку, цього року на море поїдуть репетитори».

Христина готує старшокласників до ЗНО з української мови та літератури вже понад десять років. У продовження теми репетиторства, яку ми підняли в розмові з освітньою експерткою Катериною Гороховською, Tvoemisto.tv запитало Христину, чому індивідуальна робота з учнями допомагає засвоїти шкільну програму краще, ніж, власне, школа.

70-75 двогодинних занять потрібно в середньому, щоб підготувати дитину до ЗНО з української мови та літератури. Зазвичай дитина ходить на заняття двічі на тиждень. Я працюю індивідуально або з невеликими групами учнів. Легше, звісно, з групою – на те, щоб пояснити матеріал, іде менше часу. Але, якщо учень суттєво сильніший чи слабший за інших, або зголосився дуже пізно, працюю індивідуально.

Практикую заняття через скайп – вони доволі ефективні. Так людина з Києва, наприклад, може знайти репетитора – носія гарної львівської мови не за київські гроші. Доброго репетитора з української в столиці важче знайти, ніж з англійської. Мала учнів із Луганська, Криму, Тернополя, Ужгорода й декількох сіл, де знайти репетитора нереально. Зараз маю нічні уроки з Америкою, а кілька років тому працювала з дівчиною, сім’я якої тимчасово жила в Таїланді.

Я не хочу бути в шкільному форматі. Я не працюю в школі, бо не уявляю, як за сорок п’ять хвилин на тиждень вкласти в голови тридцятьом учням у класі те, що я намагаюся зробити із трьома-чотирма учнями за чотири години. Дайте мені більше часу й менше учнів, і я зможу подискутувати з ними, а не гримати і стукати кулаком по столі. Мені не завжди подобається реакція учнів на твори, але вони мають право відверто висловити свою думку. Вони можуть сказати мені те, за що у школі отримали б двійку. Сімнадцятирічні часто приходять до мене такі перелякані, що бояться ступити крок убік.

Читайте також: На шкільні збори я принесла печиво. Батьки, певно, подумали, що я трохи не в собі

«Я Христя і на “ти”», – перше, що я кажу своїм учням. Це знімає багато перешкод. Друге – прошу говорити мені правду. Якщо учень прочитав твір і нічого не зрозумів, якщо вперше чує правила – має сказати мені про це. Адже незнання – не вирок. Я намагаюся використовувати інтерактив: відео, сайти. Наприклад, коли вивчаємо Шевченка, дивимось фільм «Мій Шевченко». Такі заняття відкривають ширші горизонти, письменник стає ближчим – з ікони перетворюється на друга.

Діти приходять із різними знаннями. Це не завжди залежить від того, в якій саме школі вони навчаються. Є багато матеріалу, який учень уперше чує від репетитора, й це не завжди провина дитини. Про дещо у школі просто не говорять. Учням не завжди подобаються твори, які їм доводиться читати, а для ЗНО вони мусять знати все, що передбачене програмою. Тому читають радше з примусу. Окремі твори справляють на них враження, але це винятки. «Слово про похід Ігорів» навіть в одинадцятому класі зрозуміти складно. Окрема історія з підбором творів Шевченка. Я маю алергію на поему «Катерина», бо я не вважаю цей твір настільки хрестоматійним, щоб читати його кожного року. Є ідентична за обсягом поема «Наймичка», у якій абсолютно інший зразок материнства – жертовний, розумний. Поясніть мені, чим важливий для одинадцятикласника твір, у якому дівчина народила дитину, батько її не визнав і вона пішла топитися?

Шкільна програма з літератури змінилась на краще. Проте й досі залишається проблемою те, що в підручниках практично немає сучасних творів. Школярі читають про реалії позаминулого століття. Аби викликати зацікавлення, їм доводиться пояснювати, в який час був написаний твір, які події відбувались у країні, що було в тренді серед письменників. А ось у програмі з мови я б змістила акценти. Діти вчать те, що ніколи не використовуватимуть у житті: глибоку фонетику, синтаксис. Треба вміти грамотно писати, важлива орфографія, але багато деталей їм не потрібні. Важко вчити мову, в якій «пів’яблука» пишеться через апостроф, «півстола» – разом, а «пів-Африки» – через дефіс.

Теперішнє ЗНО показує вміння зубрити. Тестові завдання не демонструють реального володіння матеріалом. Завдання з літератури базуються на знанні нюансів твору – деталей, згаданих у тексті епізодично. Тільки у власному висловлюванні школяр може проявити відчуття мови, але його рамкують, затискають у вимушену структуру. Багато талановитих і розумних дітей не можуть втиснути свої знання у ці рамки. Моя учениця написала власне висловлювання, яке є останнім завданням у тестах і оцінюється у двадцять балів, майже віршем. Отримала за нього нуль балів. Твір відповідав темі, але в ньому не було дотримано структури.

Учням потрібно дати більше свободи. Власне висловлювання є лінзою, крізь яку ми можемо пізнати вступника, побачити людину за ним. Наприклад, твір на тему «Кімната моєї мрії», «Моя омріяна бібліотека» чи «Що б я зробив, якби був міністром освіти» набагато краще показав би, хто закінчує школу, чого хоче, що пропонує це покоління і що ми можемо йому дати. Натомість, вступник змушений добирати приклади, вкладатися в обмежену кількість слів – це неправильно. Хоча саме ЗНО як система оцінювання знань мені подобається.

Мені хотілося б, щоб репетиторів ставало менше. Це вимушене явище. Завдання ЗНО побудовані за шкільною програмою, тож в ідеалі абітурієнт мав би знати цю програму без усіляких надлишкових зусиль. Але кожен учитель має свою програму. Мої учні часто розповідають, що в останній тиждень перед ЗНО мають написати всі підсумкові контрольні – часто по чотири на день! Також є різні «обов’язкові» екскурсії, походи до військкомату – й усе це за тиждень-два до справді важливого іспиту. Ці речі можна було б урегулювати глобально.

Навантаження на одинадцятикласників несамовите! За десять років моєї роботи як репетитора не було жодного року, щоб у якоїсь дитини на занятті не пішла кров носом. Це добре демонструє наслідок інтенсивного режиму. Його треба або скоротити вдвічі, або зробити інші умови вступу до вишів. Деякі мої учні вчаться у спеціальних школах, тобто мають іще кілька додаткових іспитів із спеціальних дисциплін. Абітурієнти не мають часу на особисте життя, відпочинок, саморозвиток, поїздки, зустрічі із друзями. Діти переймаються домашніми завданнями, проектами, хтось вже думає про випускну сукню. На мою думку, у школі не обов’язково має бути щодня сім уроків по сорок п’ять хвилин – краще дати вчителям більше часу, щоб пояснювати, а учням – розуміти матеріал.

Читайте також: Директорка, яка відповідає на записки учнів. Як змінюється сихівська школа

Я дуже прив’язуюсь до своїх учнів. Бувають дзвінки вночі «Христя, я втекла з дому!», бувають бесіди з батьками. Після ЗНО ми тримаємо зв’язок, дехто з колишніх учнів запрошує мене на весілля. Але найкращі вони, коли їм щось удається. Мені б хотілося, щоб було дзеркало, в якому учневі можна було б показувати, як він змінюється, коли в нього щось виходить. Сварюся, коли учні кажуть: «я такий дурень, я того не знаю!». Ніхто не має права в моїй присутності так казати. Не важливо навчити відмін чи відрізняти м’які приголосні від пом’якшених. Важливо навчити любити те, чого ти вчиш дитину, адже це її мова.

Репетиторство для мене – спосіб заробітку, який розв’язує мені руки, аби бути трохи біля дітей, вправлятись із домашньою роботою й годувати сім’ю. Але навіть якби мені запропонували таку саму зарплату в школі, я б не погодилась. Не хочу працювати в системі освіти в такому стані, в якому вона є зараз. Я позиціюю себе як доброго викладача й не хочу витрачати час на заповнення недолугих таблиць чи писання конспектів уроків.

Вікторія Ейсмунт

Фото авторки та зі сторінки

Христини Воробій у Facebook

Освіта 3.0

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!