фото: 1.bp.blogspot.com

фото: 1.bp.blogspot.com

Твердість характеру замість IQ. Чого українська школа може навчитись в американської

10647 0
Експертка з освіти Катерина Семида Манофф про ґаджети, тести, батьківські комітети, гнучкість мислення та проектне навчання у школах США.

У Львові триває проект «Школа 3.0», у межах якого школи отримають шанс за півтора року змінитись повністю, запровадивши нові принципи та методики управління, викладання та взаємодії у спільноті. У проекті, організованому Центром інноваційної освіти Про.Світ, беруть участь чотири львівські школи. Дискусії та досвід небайдужих львівських освітян засвідчують, що зміни можливі, й дедалі більше людей та колективів усвідомлюють їхню необхідність. Про те, як на виклики, що стоять перед шкільною освітою, відповідають активні освітяни у Сполучених Штатах Америки, Tvoemisto.tv запитало експертку Катерину Семиду Манофф.  

Катерина Семида Манофф  американка українського походження. Вона є директором з навчання і досвіду студентів у освітньому стартапі, закінчила Гарвард і спеціалізується на дизайні та впровадженні навчальних планів, програм, концепцій та рішень.

фото авторки із відкритих джерел

Провідні американські школи відійшли від формату лекцій і зазубрювання. Натомість, учні тут обговорюють суперечливі питання на дебатах, застосовують свої знання з математики й фізики для конструювання роботів, пишуть сценарії за класичними романами, організовують вистави для шкільної спільноти. Найважливіший чинник, що об’єднує нові способи викладання – те, що учні активно беруть участь у побудові навчального процесу, а не пасивно поглинають теорію. Мені дуже імпонує перехід на проектно-орієнтоване навчання. Це просто неймовірно – бачити, як учителі дають дітям змогу працювати над власними проектами, застосовувати знання на практиці, працювати в команді, активно шукати нові ідеї.

фото авторки із відкритих джерел

На жаль, багато шкіл іще дуже далекі від цього: все навчання там сфокусоване на стандартизованих тестах, що спонукає вчителів давати дітям готові відповіді замість того, щоб виділяти час і простір для досліджень. Також для педагога є викликом заохотити дитину до активного навчання, адже відчитати лекцію набагато простіше. Багато вчителів не мають ні необхідних знань, ні ресурсів, щоб змінити методику викладання. Тому перед нами стоїть завдання поширити практики найкращих шкіл країни, щоб покращити освіту для всіх дітей.

Цифрові технології застосовуються в американській школі для викладання мало не кожного предмета. До прикладу, є програми, які допомагають учням записувати й аналізувати наукові експерименти або навіть проводити їх онлайн. Є сайти, що допомагають учням розібратись із тією чи іншою наукою, наприклад, математикою. Звичними є також мультимедійні презентації та онлайн-дослідження. Іноді всі матеріали з певного предмета – слайди з лекцій, конспекти, домашні завдання, комунікація з учителем – переносяться в онлайн. Постійне змагання за увагу учня в такому випадку – виклик для вчителя, адже діти постійно сидять у своєму ґаджеті й легко можуть відволіктися.

 

У деяких школах є окремі комп’ютерні класи, в інших у кожній аудиторії є комп’ютери, ноутбуки або планшети (останні особливо популярні в молодших класів). Зазвичай невеличка група школярів працює за комп’ютерами, тоді як решта класу виконує інші завдання. Мобільні телефони використовуються рідше – ґаджети з більшими екранами краще підходять для шкільного середовища. Дедалі більше шкіл впроваджує програму, за якою учень отримує власний комп’ютер чи планшет, яким може користуватись протягом навчального року. Певні школи випробували систему «принеси свій власний ґаджет», але в більшості випадків техніку забезпечує школа.

фото авторки із відкритих джерел

Освіта в США дуже децентралізована. Уряд лише встановлює певні правила, але штат уповноважений на свій розсуд складати власні навчальні плани, купувати підручники, прописувати освітні стандарти. У кожному штаті місцеві шкільні округи приймають власні рішення. Тож школи в різних штатах працюють по-різному. Часто штат і округ вирішують, що саме діти мають вивчати, а рішення, як саме викладати ці предмети, залишається за вчителями. До прикладу, вони можуть знайти цікаві статті, відео чи онлайн-матеріали й давати їх як домашнє завдання. Вони самі вирішують, у якому форматі учні опановуватимуть певну тему – лекції, самостійної роботи чи групового проекту. Також вони мають змогу експериментувати з новими моделями викладання, наприклад, station rotation, коли учні працюють по черзі в різних форматах за визначеним учителем графіком. Уряд дає ґранти на окремі ініціативи, які заохочують до інновацій та якісного викладання. Також є чимало неурядових організацій, які безпосередньо працюють із школами й допомагають їм впроваджувати нові методики. Звичайно, ефективність їхнього впровадження залежить від готовності вчителів і директора до змін.

Крім державних, у США є два види шкіл: чартерні й приватні, багато з яких є релігійними. Чартерні школи отримують фінансування від держави, але не зобов’язані дотримуватись державних стандартів щодо навчального плану, вчительських зарплат тощо. У деяких штатах є комерційні школи, створені як бізнес, аби заробляти гроші. Попри автономію чартерних шкіл, їхні учні складають такі самі стандартизовані тести, як усі інші школярі.  Прихильники цієї моделі вірять, що відсутність обмежень стимулює інновації, а також уважають, що можливість відправити дитину до чартерної школи, а не державної, куди мешканці району потрапляють за замовчуванням, створює здорову конкуренцію між школами. На жаль, усе не так просто: є добрі чартерні школи, але переважна більшість – жахливі. Головні проблеми – корупція, погана якість викладання, а також те, що така школа може закритись просто посеред року, й учні не мають куди подітись. А ще з такої школи можуть просто вигнати «важкого» учня. Дослідження показують, що в середньому учні чартерних шкіл мають не кращі результати, ніж у державних школах.

Приватні школи не мусять дотримуватись державних вимог, а їхні учні не здають тестів на загальних засадах. Деякі з цих шкіл справді дуже добрі, а їхні випускники йдуть учитися до найкращих університетів США. Інші – ще гірші за державні. Новий президент Дональд Трамп пропонує фінансувати приватні школи з бюджету; більшість освітян цього не підтримує, адже дослідження свідчать, що це неефективно.

Батьківські комітети є майже в кожній школі. Вони здебільшого відповідальні за організацію подій для дітей і батьків, днів удячності вчителю, тощо. Через брак державного фінансування ці об’єднання мусять брати на себе й фандрейзингову функцію: проводять різноманітні події, щоб зібрати кошти на ремонт школи, зарплатню для деяких учителів тощо. Цими грішми батьківське об’єднання може розпоряджатись на власний розсуд. Рівень впливовості батьківських об’єднань є різним, але маленька вмотивована група освічених батьків, що має достатньо часу, може творити вагомі зміни. Часто директор, перш ніж прийняти важливе для школи рішення, обговорює його з батьківською організацією, щоб заручитись підтримкою батьків. Якщо ж батьки незадоволені чимось у школі, вони намагаються вплинути на керівництво або на владу, щоб змінити ситуацію.

фото ілюстративне

Зауваження до вчителя батьки висловлюють шкільному керівництву, а учні – раднику чи ментору, який доносить проблему до адміністрації. Спершу конфлікт намагаються вирішити мирно, а якщо це не вдається, звертаються до директора з проханням втрутитись. У разі, якщо й керівництво школи безпорадне, батьки мають змогу звернутись до керівництва шкільного округу. У крайньому випадку батьки можуть подати позов на школу або підключити медіа, щоб змусити керівництво вирішити проблему. Втім, проблему некоректної поведінки вчителя вирішити набагато легше, ніж проблему поганого викладання. Директор може попросити свого підлеглого припинити лаятись чи поводитись неналежним чином, але не може змусити його стати кращим учителем.

Твердість характеру і гнучкість мислення – ключові поняття, на яких фокусується останнім часом чимало шкіл. Твердість характеру передбачає самодисципліну, рішучість і наполегливість навіть тоді, коли зазнаєш невдачі. Дослідження показують, що учні, які володіють цими якостями, краще дають собі раду в школі та університеті, успішніше будують кар’єру. Насправді твердість характеру є набагато кращим показником успіщності, ніж IQ. Гнучке мислення означає, що людина усвідомлює здатність свого розуму постійно розвиватись.  Академічний успіх залежить від праці, а не від набору генів. Ми відмовляємось від того, що якісь учні є апріорі розумними, інші – середніми чи слабкими. Перехід від фіксованого типу мислення до гнучкого покращує мотивацію учнів до навчання, виховує наполегливість і зацікавленість школою і зрештою дає кращі результати навчання. Ці дві якості можна виховувати з перших класів. Учителі елементарно можуть змінити те, як вони хвалять дітей («молодець, добре постарався!» замість «ого, який ти розумний!»), наприклад.

Результати стандартизованих тестів – головний показник, за яким оцінюють школу. Його враховують, вирішуючи, чи надавати державне фінансування, які зарплати будуть отримувати учні, або ставлять питання про закриття школи. Батьки спираються на цей показник, обираючи школу для своєї дитини. Стандартизовані тести популярні через свою простоту: ми отримуємо цифру для кожної школи, яку можна легко порівняти з іншими. Проте ці тести вимірюють дуже вузьке коло знань. Учні складають тести з англійською та математики, які передбачають питання з багатьма можливими варіантами відповіді – і все. Чудові результати з фізики, мистецького навчання чи іноземних мов не оцінюються.

Також ці тести не відображають шкільного клімату – стосунків між учителями, учнями й батьками. Вони не вимірюють рівня креативного мислення. Якось я працювала в мережі чартерних шкіл, де діти отримували чудові бали, бо їх місяцями муштрували відповідати на запитання з багатьма можливими опціями. Це було просто знущання з дітей, але за рейтингами все виглядало ідеально. Тому багато освітян, батьків і чиновників виступають проти стандартизованого тестування, хоча ще й не мають відповіді на питання, чим його можна замінити.

Дивитись очима учня потрібно на кожен аспект освіти. Навчальний план, розклад, технології, персонал, обладнання класу – все це має бути організовано з урахуванням потреб дитини. Дуже часто освітяни й дирекція шкіл, попри найкращі наміри, забувають це робити. Вчитель може задати додому проведення онлайн-дослідження, не врахувавши, що не всі учні мають доступ до швидкісного інтернету вдома. Директор школи може скласти розклад, урахувавши можливості вчителів, але не подбати про те, щоб він був зручним для дітей.

фото авторки із відкритих джерел

Якось я зауважила, що кілька організаторів проекту з вивчення англійської, в якому я працювала, регулярно надсилали учням листи. З погляду працівника це нормально. Але учні отримували постійно неймовірну кількість листів, і це їм надокучало. Я проаналізувала, скільки в середньому листів отримує наш учень, і ми оптимізували свою комунікацію. Очевидно, освітяни не можуть проконтролювати все, але розглядати ситуацію з погляду учня, відводити більше часу на зустрічі і спілкування з учнями може допомогти нам бути більше орієнтованими на учнівські потреби.

Персоналізоване оцінювання – нещодавно запроваджений формат, який дає дитині вибір, яким чином продемонструвати свої знання в певній темі. Учень може створити мультимедійну презентацію, записати відео, написати сатиричний твір – словом, працювати в будь-якому форматі, який показує, що він засвоїв тему. Школярам більше подобається такий формат оцінювання, ніж тести. Якщо персоналізоване оцінювання застосувати не виходить, можна створити проект, який дозволяє учням застосувати навички і знання для вирішення реальної проблеми. До прикладу, для оцінювання знань, здобутих під час курсу геометрії, можна дати учням завдання розробити дизайн нового класу для їхньої школи. З історії – обговорити, які уроки минулого можна використати в сучасних політичних дебатах. Ідея полягає в тому, щоб діти не просто переказували факти, а застосовували набуті знання в нових контекстах.

фото ілюстративне

Інший ефективний формат – поточне оцінювання. Більшість із нас виросла на підсумковому оцінюванні, коли складаєш тест у кінці кожної тему чи семестру, щоб продемонструвати свої знання. Якщо ми не давали цьому раду, отримували погану оцінку й рухались далі. Ідея поточного оцінювання в тому, щоб оцінити знання учня в процесі навчання – іноді після уроку, за допомогою швидких вправ, які дозволяють побачити, що учень зрозумів. Проаналізувавши результати, вчитель може повторити тему, з якою в учнів виникли труднощі, чи дати додаткові вправи.

Вчителі – найважливіше в освітній системі. Всі інші аспекти шкільного середовища – технології, нові матеріали, інноваційні моделі навчання – є вторинними для роботи відданого, досвідченого освітянина, який щодня змінює життя дітей. Тому, якби я мала змогу змінити щось у школі, я б зосередилась на підтримці й розвитку вчителів, надала б їм більше повноважень і простору для творчої ініціативи. Потрібен вільний час для планування праці та співпраці з колегами, інтенсивні програми професійного розвитку, створення у школі атмосфери, в якій заохочуються інновації, експерименти та обмін ідеями. А також, звісно, відповідна заробітна платня, щоб учителі не думали, де б ще підзаробити на стороні.

Дякуємо центру Про.Світ за допомогу в підготовці матеріалу

Підготувала Надія Михалевич

Освіта 3.0

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!