Новий закон про освіту. Що реально зміниться, коли буде результат і що може піти не так

3523 0
Як випускника зроблять конкурентоспроможним, чому вчителі бояться реформи, чи мотивує їх підвищення зарплатні, які переваги має дванадцятирічна освіта і чи готові школи до прозорого декларування доходів та витрат, розповідає освітня експертка Мирослава Товкало.

Закон «Про освіту» прийняв парламент та підписав президент. Що чекає на вчителів, учнів та батьків упродовж найближчих років? Які зміни відбудуться «вже завтра» і якими є загрози для реформи, Tvoemisto.tv розповідає завідувач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Мирослава Товкало.

Ухвалення нового Закону «Про освіту» – важливий крок до реформування освіти, фактично підґрунтя для впровадження ідей Нової української школи. Зрозуміло, що закон рамковий, він окреслює тенденції змін, змальовує бачення і не дає вичерпних відповідей на запитання, радше ставить їх. А відповіді доведеться шукати у спеціальних законах, наприклад, у ще не ухваленому Законі «Про загальну середню освіту», додаткових нормативних документах, зрештою, у шкільній практиці.

Що нового пропонує Закон «Про освіту»?

Закон запроваджує законодавче підґрунтя для оновлення змісту загальної середньої освіти, яка від 2018 року стає дванадцятирічною. Від 12-річного навчання, орієнтованого на нові методи, виграє кожен учень, бо ця система впроваджує компетентнісний підхід на кожен рівень освіти і передбачає додатковий рік навчання в ліцеї, що дасть можливість вчитися свідомо, готуватися до університету без репетиторів, обирати профіль відповідно до власних схильностей і задатків, які виявляться через зовнішні комплексні тестові завдання після 9-го класу. Крім того, молодь після дванадцятого класу буде зрілішою для вибору майбутнього фаху, це буде більше її вибір, а не вибір батьків.

Читайте також: Працювати з дітьми – це як дивитися у майбутнє. Чим унікальні проблеми освіти в Україні

Така профільність старшої школи, за законом, уже трирічної, а не дворічної, із реальним вибором невеликої кількості профільних предметів (а не ілюзією профільності, як це є сьогодні в малих містечках чи селах, де у школі всього один клас на паралелі, який має 20 предметів), із сучасними методами навчання та доброю матеріальною базою зробить конкурентоздатним нашого учня у світі. Адже сьогодні наш випускник конкурує не зі своїм односельцем, не із львів’янином, а конкуруватиме з таким самим  випускником з Польщі, Португалії чи Канади.

Мирослава Товкало

ЗНО після 9-го класу. Для виявлення схильностей дитини (а це потрібно для обрання коледжу чи профілю в ліцеї) Закон «Про освіту» пропонує тестування після 9-го класу. І тут я хотіла б звернутися до батьків. Це будуть комплексні тестування лише для того, щоби виявити схильності і задатки дитини, подивитися, в чому сильні сторони школяра. Важливо, щоби це був один комплексний тест, на основі якого дитина може більш зважено робити вибір, а не перепустка до старшої школи (у якій навчатися дитині не заборонять), і репетиторів на це ЗНО теж не варто підшукувати.

Читайте також: Школа 3.0. як у Львові впроваджують інноваційну програму для вчителів. Відео

Ці зміни мають прийти 2027 року, тобто є час, щоби сформувати позитивну громадську думку про потребу профільної освіти, заспокоїти батьків, що ЗНО – перевага, а не батіг. А от уже наступного року стартують зміни у початковій школі. Їх запроваджує новий стандарт початкової освіти, ухвалення якого очікуємо впродовж наступних двох тижнів.

Новий державний стандарт початкової освіти. Уже сьогодні говорять про те, що це стандарт, який покликаний змінити методи навчання, він компетентнісний за своєю суттю. З першого вересня 2018 року всі першокласники підуть навчатися за новим державним стандартом. Ми прагнемо, щоб через інструменти стандарту, зокрема через інтегроване навчання, стрижнем якого є окреслена проблема, діти опановували різні предмети – математику, мову, природознавство, історію, мистецтво тощо. При чому робили це інтерактивно – через гру, діяльність, цікаві вправи. Важливо, щоб навчання приносило їм радість, щоб школярики вчилися творити, а не відтворювати, мислити самостійно, а не відгадувати те, що хоче почути від них учителька. Власне таке навчання, як свідчать дослідження, ефективне, бо воно ґрунтується на потребах і досвіді дитини, воно індивідуально зорієнтоване. Дуже важливий пріоритет нашого стандарту – збереження оптимізму – найціннішого ресурсу дитини, яким часто нехтує педагог, а це, власне, основа для успіху людини, а не знання формул чи правил.

Читайте також: Дамблдор для львівської школи: яким повинен бути директор 3.0

Замість школи пам’яті, школа компетентностей. Уже сьогодні ведеться робота з учителями над тим, щоб правильно оцінювати досягнення учнів: важить не зазубрений фактаж, який дитина забуває наступного тижня, не оцінка, а поступ дітей у їхніх уміннях. Досягнення учня показує так зване формувальне оцінювання  – як дитина вміє читати, рахувати, аналізувати тощо. Формувальне оцінювання приходить до нас разом із компетентнісним підходом до навчання, а він проголошений Законом « Про освіту». Осердя компетентнісного підходу – це вміння, якими має володіти дитина, знання, яке вона конструює на основі власного досвіду та потреб, і цінності, що допоможуть їй застосовувати ці знання в житті (відвага, мотивація, готовність).

Наприклад, сьогодні дуже важливо плекати в учнів уміння уважно слухати, відважно висловлювати свою думку, критично оцінювати текст. І це не стосується конкретної казки про Котигорошка чи Червону Шапочку, а спроможності виявляти певні вміння безвідносно до тем шкільної програми. Якби компетентнісні тести були в ЗНО, то дитині не важливо було б пам’ятати, кому присвячено «Інтермеццо», бо це не суттєве знання. Натомість, дитина мала би вміти аналізувати будь який текст – фрагмент наукового чи художнього, розрізняти їх, підбирати відповідні комунікативні стратегії до потреб і конкретних ситуацій. І щоби запустити цей компетентнісний підхід, поступово замінивши тестову базу ЗНО, треба починати з першого класу, акцентувати увагу на тому, що не формула важлива чи правило, а вміння дитини їх використовувати.

Свобода для вчителя. Закон «Про освіту» запроваджує педагогічну свободу для вчителя, а водночас нові механізми гнучкості та оновлення змісту через надання повноважень учительству творити освітні та навчальні програми, виходячи із потреб конкретного класу і конкретних учнів, їхніх зацікавлень.

Читайте також: Директорка, яка відповідає на записки учнів. Як змінюється сихівська школа

Це означає, що вчительські спільноти зможуть самі створювати навчальні програми, ґрунтуючись на очікувані результати, зафіксовані у Стандарті, а не чекати, поки їм це зроблять академіки. На практиці це означає конкуренцію, розмаїття, інновації.

До кінця цього року плануємо запустити електронну платформу, де можна було б поділитися власними ресурсами для створення навчальних програм і навіть перевірити їхню якість: наскільки вони відповідають психоемоційним особливостям дитини, зрештою, Стандарту освіти. Ми не ідеалісти, не сподіваємося, що всі вчителі кинуться розробляти навчальні програми, але сподіваємося, що 5-7% це робитимуть (про це свідчить іноземний досвід), решта ж скористаються Модельною навчальною програмою.

Автономія школи. Закон запускає механізми реальної автономії школи. Йдеться про розширення повноважень школи у сфері організаційної, академічної, фінансової та кадрової політики. Ця автономія несе великі можливості, а поряд із тим і виклики для керівників освіти.

Реалізацією автономії в академічній площині є впровадження нової для загальної середньої освіти реалії – освітньої програми. Для інноваційних шкіл, які позиціонують свою унікальність, освітня програма – це запровадження цікавих предметів, курсів, зокрема й інтегрованих. Звичайна школа зможе скористатися Рамковою освітньою програмою, модифікувавши її під свої потреби або й ні.

Читайте також: Не лише домашні завдання. Чого хоче нова школа від батьків та вчителів?

Освітня програма мала б акредитуватися Центральним органом забезпечення якості, хотілося б, щоб це можна було зробити через Інтернет/ електронну платформу. Як це відбуватиметься, Закон «Про освіту» не регламентує, однак бачення агентів змін одностайне: мінімум бюрократії та корупційної складової.

Викликом для керівників ЗНЗ стало обмеження двома каденціями по шість років праці на посаді директора в одній школі. З погляду освітньої політики це важливий механізм, який допоможе омолодити кадри, зробити їх більш мобільними і конкурентоздатними, зрівняти школи у якості. Ми бачимо, що є гарні школи, де керівники працюють по 20 років на посаді і виводять ці заклади на дуже високий рівень. Але іноді школам не щастить і туди приходять не надто компетентні директори, які також сидять на своїй посаді 20 років, позбавляючи шансів на якісну освіту одне-два покоління дітей. Таке обмеження в часі виконання керівницьких обов’язків додає цінності конкурсу на посаду та збільшує вагу менеджерських якостей директора. Довічний директор, як вказують нам міжнародні експерти, – одна з проблем української освіти. Найефективніше людина працює на своїй посаді, маючи досвід 3-7 років, далі – вигорання або робота за інерцією.

Ще одним викликом є задекларована прозорість та відкритість інформації про школу, зокрема її фінанси. Деякі директори не завжди готові оприлюднювати таку інформацію або не вважають, що це варте їхнього витраченого часу. Праця на розвиток горизонтальних зв’язків у громаді  – от що чекає на директора, який прагне втриматися дві каденції на посаді.

Вчителям підняли зарплатню. Підняття заробітної плати, безперечно, стане стимулом до підвищення якості освіти. Хоча не треба себе втішати ілюзіями, що вчитель, одержуючи високу платню, запрацює краще. Насправді, як свідчать дослідження, зарплата не мотивує, бо до стабільно високої зарплатні вчитель звикає. Той, хто працював добре, буде далі працювати, а хто не працював добре, тим більше не буде цього робити. Тому для підвищення якості необхідна диференціація оплати праці, чого ми очікуємо від добровільної сертифікації вчителів.

Читайте також: E-школа у Львові: як технології перетворюють уроки на гру

Але вища зарплата зробить дві важливі речі. По-перше, привабить до школи чоловіків, по-друге – добру молодь – випускників університетів, а відтак збільшить конкуренцію на вчительські посади. Це шанс залучити до школи гарних молодих людей, бо зараз вони не йдуть на педагогічні спеціальності через низьку зарплатню.

Сертифікація вчителів. Від 2019 року очікуємо на добровільну сертифікацію вчителів. Це дуже позитивна річ власне з огляду на мотивацію вчительства та підвищення якості вчительських кадрів. Вона передбачає, що вчитель, добровільно погоджуючись на своєрідний зовнішній іспит, в разі успішного результату матиме на 20% вищу зарплатню. Сертифікація охоплюватиме завдання компетентнісного, практичного спрямування, відкриті запитання. Я порівняла б цей іспит із ЗНО, бо важливо, щоб цю сертифікацію проводив незалежний орган, щоб ці сертифікати мали високу довіру, щоби всі були певні, що їх не можна купити. Тоді це могло б мотивувати вчителя підвищувати кваліфікацію. Шкода, що в Законі «Про освіту» передбачено, що сертифікат про сертифікацію буде чинним усього три роки, що дещо нівелює цінність сертифікації, яка, за попередніми очікуваннями, могла б замінити атестацію вчителів. Думаю, що з трирічним терміном цього не станеться.

Читайте також: Твердість характеру замість IQ. Чого українська школа може навчитись в американської

Найбільша загроза для освітньої реформи – це імітація змін. Вона може відбуватися на всіх рівнях, починаючи з класу. Учитель з новими програми та рекомендаціями може вчити так, як і раніше, бо йому легше фронтально подати матеріал для 35 учнів, які дивляться в потилицю один одному, аніж поділити учнів на групи і попрацювати з ними. Як казав отець Степан Сус, «закривши за собою двері до класу, вчитель сам стає собі міністром освіти». Профанація можлива на рівні авторів підручників – візьмуть старі підручники, напишуть на них «Нова українська школа» і залишуть усе так, як було. Це навіть більша загроза, аніж якби нам відтермінували збільшення зарплатні.

Ще один ризик – неготовність учителя. Іноді наші вчителі не готові працювати по-іншому. З цього року вчителі, які набиратимуть першокласників 2018 р., навчатимуться нових інноваційних методів, моделювання навчальних програм. І тут нас чекає ще один ризик – чи ті, що готуватимуть цих вчителів, мають достатньо компетентностей і відкриті до інновацій, щоби учити вчителів по-новому.

Читайте також: Змінювати школу, а не вдавати інноваційність

Частина учителів трохи боїться реформи, а частина є її великими ентузіастами. Деякі вчителі, хоч тепер мають зарплатний бонус, все одно консервативні і побоюються змін. Будь-яка новація викликає в їхньому середовищі страх, особливо якщо його підігрівають чутками про те, що сертифікація буде обов’язкова, що всіх пропустять крізь сито ЗНО для вчителів. Такі чутки ширилися особливо на провінції, звідси опір (сама була свідком кількох розмов в електричці, тому доводилося переконувати учителів, що сертифікація – це спосіб вирізнення для найкращих, а не механізм покарання для посередніх).

Під час розмов з учителями з’ясувалося, що вони бояться автономії через страх перед диктатом директорів. Відповідальність за якість кадрів – важливе повноваження директора, яке здатне трансформувати якість освіти. З тих чи інших причин директори шкіл до такої відповідальності готові, а от учителі – ні. Ситуація, яка склалася зараз, не сприяє якості освіти: звільнити поганого вчителя з державної школи практично неможливо. Теоретично директор може «виїсти» вчителя, але якщо говорити про автономію школи, то це не тільки збільшення повноважень директора школи, а й збільшення повноважень шкільного самоврядування, батьківських органів, педради, яка отримує додаткові важелі впливу.

Закон «Про освіту» врегульовує питання розподілу повноважень та обов’язків між вчителями і батьками як учасниками освітнього процесу, однак робить це надто загально, проголошуючи партнерство між батьками і вчителями. Наповнити цю декларацію конкретним змістом має новий Закон «Про загальну середню освіту».

Читайте також: На шкільні збори я принесла печиво. Батьки, певно, подумали, що я трохи не в собі

Мова викладання у школах. Про мовну статтю сьогодні не говорить хіба що лінивий. Уважаю, що це добре, коли така важлива тема стала предметом суспільної дискусії, радує, що в останні дні розмова переходить із політичної площини в експертну: як зробити гарні підручники для меншин, як підготувати двомовних учителів для викладання предметів з 2020 року. Тобто вже не викликає сумніву, що доведеться змінювати мовну культуру у школах, навіть якби Венеційська комісія дала свої зауваги (їх можна було б врахувати повністю чи частково в Законі «Про загальну середню освіту»).

фото ar.volyn.ua

Кожна дитина талановита. І закон «Про освіту», і проект Стандарту початкової освіти проголошує найважливіший, як на мене, пріоритет: рівний доступ до освіти. А це означає визнання талановитості кожної дитини, і з особливими потребами також, відсутність дискримінації дітей (зокрема й через формулювання вимог до їхніх досягнень), заборона на конкурс для вступу до першого класу, можливість вирівнювання кількості годин на іноземну мову для звичайних шкіл і спеціалізованих. Ми проголошуємо презумпцію талановитості кожної дитини в Новій українській школі. І завдання вчителя полягає в тому, щоби той талант знайти і допомогти дитині реалізувати його.

Тарас Базюк

Головне фото Катерини Москалюк

Освіта 3.0