Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові

7660 0
Директорка школи-садка «Софія» Ірина Синя про нові формати уроків, залучення учнів до викладання, клуб відповідального батьківства і вдячність випускників.

Навчально-виробничий комплекс «Школа-садок “Софія”», колишня 80-та «іспанська» школа на Новому Львові – це два корпуси (один, для молодшої школи та садочка, на вулиці Мишуги, інший, для середніх і старших класів, на Героїв Крут). У 2016 році колектив комплексу – майже сотня педагогів, що працюють із 650 школярами і вихованцями дитсадка – вирішив працювати по-новому. «Софія» стала однією з чотирьох шкіл, що беруть участь у проекті «Школа 3.0» Центру інноваційної освіти «Про.Світ». Про решту три –  школу №98 і гімназію імені Стуса і Школу-інтернат №2 – Tvoemisto.tv вже розповіло. 

Іспанська мова – не єдина атракція «Софії». Тут є басейн, музей, фольклорний ансамбль, чимало гуртків – з образотворчого мистецтва, футболу, баскетболу, радіофізики, хорового співу, бандури, плавання, карате, спортивного танцю тощо. Але головне – розуміння, що освіта не може залишатись такою, якою була тридцять років тому.

Ірина Синя очолює «Софію» з кінця 2013 року. До того вона вчителювала тут і водночас працювала методистом в Інституті післядипломної освіти. Її профіль – географія та економіка. Як і колеги з інших шкіл-учасниць проекту, вона говорить про «Школу 3.0» як про шанс застосувати інноваційні методики, змінити формат комунікації між учителем і учнем, залучити батьків до шкільної спільноти, а школярів – до прийняття рішень. На відміну від решти колег-директорів, Ірина Синя танцює.

Я люблю робити своїм учням сюрпризи. Наприклад, одного разу на останньому дзвонику я співала пісню, наступного – грала на скрипці разом з ученицею, а торік разом із хореографом танцювала вальс.

Ми анонімно опитали школярів: які уроки їм подобаються, що вони хотіли б змінити у роботі школи, у проведенні занять, якими вони хотіли би бачити вчителів. З’ясували, що діти дуже люблять фізкультуру, люблять учителів, які відкриті до них і жартують із ними, розповідають приклади та історії з власного життя. Вчителів, які говорять монотонно, діти не сприймають. Постійно потрібно говорити з учнями про те, що їм сподобалось, а що заважало. Анонімно діти про це кажуть, відкрито – не завжди, але щораз частіше.

Діти хочуть нестандартних уроків. Їм подобається робота в групах, дослідження, уроки просто неба. Зараз є багато технік викладання, які можна використовувати, нехай не на кожному уроці. Але вони урізноманітнюють навчання й роблять його більш практичним, менш заїждженим. Щоб мотивувати дітей до навчання, достатньо просто зробити уроки цікавими.

Наприклад, учителі іспанської садили дерево з учнями з нагоди Дня землі. У процесі вони спілкувались іспанською. Проводили інтегровані уроки з кількох предметів одночасно – української літератури, історії, географії та інформатики. Діти читали твір, характеризували головних героїв, визначали та обговорювали історичні події та період, про який ідеться у книжці, робили презентацію та складали маршрут, яким проходили герої, на мапі.

Коли вивчали різні продукти харчування на уроці іспанської, діти робили канапки. Учні шостого класу ходили до меблевої крамниці, де вчилися бути менеджерами, проводити співбесіди й приймати людей на роботу, продавати товар, і все це – іноземною мовою. Я зауважила, що після таких інтегрованих уроків діти довго пам’ятають, про що говорили.

Добре, коли вчитель гнучкий, відкритий до змін і вміє зорієнтуватись у ситуації, відходити від конспекту, навіть міняти тему уроку. Ми працюємо над тим, аби вчителі весь час професійно вдосконалювались, і плануємо для них навчання в кінці літа. Учні цінують те, що вчитель навчається сам. Коли вони проводили уроки для своїх однокласників та молодших школярів, казали: «виявляється, до уроків треба дуже серйозно готуватись!».

Школярі проводили урок і для вчителів. Діти підійшли до цього неординарно: багато в чому копіювали вчителя, але зовсім інакше підійшли до висвітлення тем. Вчителі казали, що самі б до такого не додумались.

Ми відродили учнівське самоврядування, й діти дуже активно в нього включилися. Пропонують проводити різні заходи – ми завжди йдемо назустріч за умови, що вони самі все організують, проконтролюють і відповідатимуть за процес.

Я сама вчуся. Ні вчитель, ні директор не є людиною, яка знає все. Вчитися все життя – це нормально. За час директорства я стала впевненішою і вчусь делегувати повноваження. Для мене це дуже болюче питання – я відповідальна людина, намагаюсь усе зробити добре і вчасно, й вимагаю того самого від інших.

Три головні напрямки змін у школі, які ми виокремили в межах проекту «Школа 3.0»: по-перше, професійна підготовка вчителя; по-друге, партнерство з дітьми, по-третє, співпраця з батьками.

Ми презентували батькам ідеї дітей щодо змін у школі. Реакція була насторожена – батьки не думали, що діти хочуть саме цього. Крім нового формату проведення батьківських зборів, ми залучаємо батьків до наших виїздів, що поєднують екскурсії з навчальною практикою. Навіть якщо йдемо на екскурсію містом, запрошуємо батьків. Проводимо тижні відкритих дверей, щоб батьки могли прийти на будь-який урок, поспілкуватись із учителем, побути на перерві.

Хочемо створити клуб відповідального батьківства. З першого класу проводитимемо спільні робочі зустрічі для батьків, психологів і вчителів. Почнемо вже цього року в серпні. Без батьків сьогодні нікуди. Будемо залучати батьків до написання проектів, аби вони не просто приводили своїх дітей до школи, а були активними учасниками нашої роботи.

Ми хочемо зробити в коридорах місця для відпочинку. Сьогодні привезли піддони, завтра розподілимо обов’язки і будемо встановлювати, щоб із першого вересня діти вже мали відпочинкову зону. Діти хотіли  Wi-Fi – ми його зробили. Хоча випускники приходять і кажуть, що краще, аби діти читали книжки, ніж користувались Wi-Fi.

Проект «Школа 3.0» відкрив для мене вчителів з іншого боку. Я дізналася про їхні вміння, про які навіть не здогадувалась. Директор повинен добре знати людей із своєї команди. І я вважаю своїм досягненням те, що взяла в команду вчителів, охочих працювати – втішена, що в них не помилилася.

Приємно, коли йдеш вулицею, і з тобою вітаються випускники. Певно, ти був добрим учителем, якщо люди просто усміхнулись тобі й запитали, як справи. 

Олена Семенюк

(Не)пересічні львів'яни