За дітьми, які виїхали, збережуться місця у школах. Інтерв’ю з новим керівником освіти Львова

6052 0
Нового керівника управління освіти ЛМР призначили наприкінці липня. До цього він працював директором ліцею «Львівський».

Як навчатимуться львівські школярі з 1 вересня, як їх підготувати до загроз і убезпечити від них, чи будуть в учнів нові підручники, чого нового їх учитимуть під час війни, навіщо батькам треба комунікувати з керівниками шкіл та чи зароблятимуть учителі більше – у відеопроєкті «Тема тижня» на Тvoemisto.tv розповів керівник управління освіти Львівської міської ради Андрій Закалюк.

Наскільки ви вже освоїлися на новому робочому місці?

Не думаю, що вже освоївся. На новій посаді я лише вісім робочих днів. Але робочий процес триває, входжу в курс справи. Розумію обсяги роботи, виклики, що треба робити, як робити, які завдання собі ставити.

Вас називають достатньо успішним директором львівських ліцеїв. Що спонукало погодитися на таку посаду?

Перш за все досвід. Розумію, що з 2009 року, коли я пішов працювати у львівську школу, то здобув у освіті досить хороший досвід. Спочатку працював учителем, відтак директором, тож дуже добре розумію найголовніше, а саме процеси всередині. Бо керівництво, управління – це одне, але основне життя триває на місці, в школі, класі, садочку. Я погодився на цю посаду, бо розумів, що мене чекає і що це моє.

Другим аргументом було розуміння того, що я в своїй сфері. Вважаю, що кожна людина має знайти себе і лише так вона буде найуспішніша, зможе професійно зростати. Це моя сфера однозначно. Якщо ти працював, докладав багато зусиль, знань, то стовідсотково завжди постанеш перед новим викликом.

Чи плануєте якісь кадрові зміни?

Однозначно, без цього ніяк. Освіта – чи не найбільша галузь міста. Школи і садочки у Львові відвідують близько 125 тисяч дітей, а якщо врахувати ще їхніх батьків, то це за кількістю населення Ісландії. Освіта має стосунок до різних прошарків містян, нею завжди цікавляться, про неї говорять. Творити зміни для дітей мають досвідчені, професійні, навчені і, що найголовніше, люблячі дітей люди, які, ухвалюючи рішення, думатимуть найперше про дитину, її розвиток, здоров’я. 

Тож кадрові зміни будуть стовідсотково: і в управлінні, і у відділах освіти, причому досить скоро. А ще ми продовжимо конкурси на посади директорів, які через воєнний час не завершилися. 

Чимало містян цікавляться, як із 1 вересня буде організований процес навчання? Бо, як я розумію, на бажання батьків діятиме змішана система: хтось захоче віддати дитину на очне навчання, а хтось наполягатиме на дистанційному.

Основне зараз – безпека дітей. Наразі ми не можемо робити впевнених кроків, бо розуміємо, що є речі, на які ми не впливаємо, але які можуть дуже сильно вплинути на нас. Плануємо готувати навчальні заклади до звичної системи офлайн-навчання, враховуючи можливості кожного закладу щодо укриття, безпеки дітей і працівників. 

Завжди прошу розуміти, що освіта не суцільна, монолітна, кожен навчальний заклад має свої особливості. У нас є великі школи, в яких навчається 1600 учнів, і є маленькі, розташовані у відносно нових будівлях і в пам’ятках архітектури в центрі міста. Кожна ситуація особлива, і важливо, аби кожен керівник добре проаналізував її в своїй школі.

Щодо форми навчання, то чіткішу картину матимемо вже тоді, коли розумітимемо, скільки дітей навчатимуться офлайн, скільки буде тих, кого батьки не готові відпустити на навчання, але ці діти перебуватимуть у Львові, і скільки тих, що перебуватимуть за кордоном. 

Маємо укриття в школах, тож процес звичного навчання не потребує великої підготовки. Звісно, буде певне коригування: школи, у яких навчання триватиме в дві зміни, або класи, які матимуть по одному дистанційному дню на тиждень. Це пов’язане з кількістю дітей, які зможуть поміститися в укритті. Є школи, в яких кількість місць в укритті значно більша за кількість учнів, тож вони зможуть працювати повноцінно. 

Тепер нас найбільше цікавить друга група. Навчальний процес організовуватимемо для неї, виходячи з кількості учнів, яким потрібне дистанційне навчання, у кожному конкретному класі. Бо в класі може бути двоє таких дітей, а може бути і 20-ть.

Є якась конкретна дата, до якої батьки мають озвучити свої побажання щодо дистанційного навчання, написати заяву?

Залишилися неповні чотири тижні до початку нового навчального року. І ми вже починаємо аналізувати, щоб розуміти, до чого треба готуватися. Всі зміни моніторитимемо через керівників навчальних закладів.

Але в будь-який день усе може змінитися, і кількість дітей, які вчитимуться дистанційно, може збільшитися в кілька разів. Або ж, навпаки, війна закінчиться нашою перемогою, і всі діти підуть до школи. Хоч ми розуміємо,  що це навряд чи станеться.

Але ж батьки також мусять планувати своє життя. Їм треба розуміти організацію навчання, що робити, коли починається тривога: все кидати і їхати по дитину чи як? 

Ми орієнтуємося на батьків, діти яких навчатимуться очно. Маємо повідомити їм про алгоритм, як школа діятиме під час повітряної тривоги. Також треба навчити дітей поводитися в таких умовах. Ми ж не можемо просто зібрати їх 1 вересня і вчити на першій реальній повітряній тривозі. Має бути певний процес, аби кожен керівник навчального закладу, класний керівник зміг пропрацювати алгоритми, зрозуміти, як вийти зі школи, де саме є місце в укритті для його класу. Бо дітей багато, вони галасливі, рухливі. 

Дехто починає тривожитися, а дехто думає, що це гра…

Тому треба, щоб діти побачили укриття, зрозуміли, що вчителі будуть біля них, що ніхто їх не залишить. Зрештою, показати їм на власному прикладі, що не варто хвилюватися, адже діти орієнтуються на поведінку дорослих. І якщо вчитель, директор будуть у паніці – це дуже впливатиме на учнів.

Тут дуже важлива комунікація. Школа і батьки мають зробити все можливе, щоб дитина з найменшим дискомфортом і тривогою пройшла цей процес. Ми вже п’ять місяців живемо у війні, діти ходять в укриття, чують сирени і те, про що говорять батьки, вони пережили 24 лютого, знають, що таке війна. Вони з батьками по три дні стояли на кордоні, виїжджали, поверталися. Вони дивляться новини і все прекрасно розуміють. Це не робота з нуля, бо батьки самі вчать дітей, як належить поводитися. 

Тобто будуть проводити навчання, під час яких усі класи впорядковано мають спуститися в укриття? І коли саме – в серпні чи вже у вересні?

Поясню, як би я це робив як директор школи. Ще цього місяця спробував би, щоб у певний день кожен класний керівник зібрав дітей у школі. Щоб вони зайшли в клас, змоделювали ситуацію, пройшли евакуаційними виходами. Класний керівник показав би: ось тут  вхід і вихід, ось це стрілки, які показують, куди ми заходимо, а ось це наше укриття, воно світле, тут є вентиляція, санвузол, тут наші місця. Давайте пропрацюємо, як ми маємо поводитися. Якщо це велике укриття, на 700 дітей, то, щоб нам перебути в ньому час тривоги, треба поводитися і розмовляти тихіше. Якщо спускаємося в укриття, то класний керівник напише батькам повідомлення, що діти в безпеці, щоб вони не переживали і не телефонували сотню разів.

Це адаптаційний період. Якщо його правильно пройти, то всі процеси будуть налагоджені вже у вересні. Ми забули, що у Львові з квітня працюють дитячі садочки, у яких є ще менші діти, які, крім ігор і прогулянок, ще й сплять. Вони теж спускаються в укриття, цей механізм уже налагоджений. Завдяки цьому кількість дітей у садочках збільшилася, бо батьки, які ще в травні вагалися, чи пускати дітей на навчання, зараз сміливо це роблять, бо їм треба працювати.

У школах теж так буде, але потрібне розуміння і терпіння батьків, аби вони не сіяли паніку. Закликаю всіх: маєте переживання, тривогу – поспілкуйтеся з директором, класним керівником, подивіться, в якому стані укриття! 

На загальноукраїнському і обласному рівнях ухвалюють рішення про те, що певні школи практикуватимуть тільки дистанційне навчання, що класи будуть переформатовані. Чи буде так у Львові?

Наразі ще думаємо, в якому форматі це робити. Все залежатиме від кількості дітей. Наразі розмірковуємо над окремими класами, опорними школами, іншими форматами. Основне питання, як це зробити логістично. Школи великі, і нам бракує вчителів, які мають достатньо вільного часу, щоби проводити уроки в класі, а після цього ще й дистанційне навчання. Для прикладу, люди виїхали до Австралії, але хочуть, щоби їхніх дітей учили зі Львова онлайн. Однак нам навряд чи це вдасться зробити. Логічно було б, аби діти, які перебувають за кордоном, відвідували тамтешні школи, навчалися там. Звісно, у Львові за ними зберігаються місця, бо це наші діти і вони мають можливість доучуватися в нас. Віримо, що війна закінчиться нашою перемогою і діти зможуть спокійно продовжити навчання.

Скільки дітей на сьогодні можуть навчатися дистанційно?

Думаю, у Львові це 20-30 відсотків від усієї кількості учнів. Ще не маємо точних даних. Спираючись на досвід своєї школи, в якій є укриття, можу сказати, що це 12-15 відсотків. Але в кожному закладі цей показник буде різний: в одних може бути 10 відсотків, у других – всі 50-ть.

Значить переформатування класів для дистанційного навчання неминуче.

Звичайно. Просто треба зрозуміти, де і як це відбуватиметься. Будуть школи, в яких таке питання навіть не порушуватимуть, бо адміністрація знайде вихід і без наших рекомендацій. А в складніших ситуаціях будемо робити все, аби допомогти.

На останньому засіданні виконавчого комітету ЛМР мовилося про так звані тривожні кнопки у навчальних закладах. Як це працюватиме?

Більшість наших навчальних закладів уже їх мають, як і системи відеоспостереження та сигналізацію. На засіданні мовилося про понад десяток тих, у яких таких кнопок ще нема або ж цю систему ще треба вдосконалити.

Чи зміниться оплата праці освітян? Знаю, що її зменшили, когось перевели на три чверті ставки, не виплачували премій… Якою буде ситуація з вересня?

У Львові до сьогоднішнього дня ситуація із виплатою зарплат була непогана. Учителів не переводили, давали повну зарплату, відпускні. Так, держава забрала частину освітньої субвенції, але ми переконані, що коштом місцевого бюджету ця нестача буде перекрита і що до кінця року наші освітяни будуть отримувати принаймні ту зарплату, яку мали до війни.

Знаю, що були місцеві програми преміювання та доплат. Кошти з них скерують на те, аби вирівняти різницю, чи місто виділить додаткові?

Вважаю, що найперше треба зберегти довоєнний рівень зарплат, щоб учителі в жодному випадку нічого не втратили. А про щось більше зараз важко говорити.

Із 1 вересня для учнів п’ятого класу мала б розпочатися нова шкільна програма. Наскільки вона оновлена, чи всюди буде введена і яка ситуація із забезпеченням підручниками?

Підручників для учнів п’ятих класів, які йдуть у Нову українську школу, немає. Це питання не можна вирішити на рівні міста, бо це компетенція міністерства. Напевно, працюватимемо з онлайн-підручниками доти, допоки держава не матиме можливості надрукувати паперові. Надіємося, що потрібні кошти знайдуться, можливо, від донорів або з грантів з-за кордону. Але вчитися треба, є підручники чи немає. Якщо будуть онлайн-підручники, використовуватимемо їх, не буде – учителі надиктовуватимуть учням інформацію.

Чи надходила вже якась інформація про можливість використання електронних підручників?

Я не готовий зараз розповідати про це докладно. Мені здається, що інформація є, її дуже багато, але конкретних вказівок ще нема.

До війни мовилося про прийом у школи дітей за місцем реєстрації. Зараз це не менш актуально, бо дозволяє проаналізувати, яка кількість людей переїхала. Чи можливо зараз забезпечувати прийом дітей за місцем реєстрації або за місцем роботи батьків?

Уточню: прийом до школи відбувається не за місцем реєстрації, а за місцем проживання. Це вдала ідея, щоби діти мали змогу відвідувати навчальний заклад, найближчий до дому. Можна посилатися на договір оренди, акт щодо місця проживання від місцевої адміністрації, який підтвердять сусіди. Але, окрім усіх нормативів і правил, завжди діє людський чинник. Якщо сім’я приїхала, скажімо, з Маріуполя і проживає в якомусь будинку, її бачать у дворі, то цих людей не можна змусити ставати на реєстрацію. 

Тобто можливостей, що це може працювати повноцінно, ви наразі не бачите?

Звісно, ні.

Ми впоралися з процесом прийому дітей у перший клас, і саме їх це стосується перш за все. 

Повернімося до процесу організації навчання. Чи планується навчання по суботах і як будуть організовані канікули, особливо зимові? Коли вони почнуться і скільки триватимуть? Чи продовжиться навчальний рік у червні?

Такі конкретні питання кожний навчальний заклад вирішуватиме на свій розсуд, і це тішить. Законом передбачено, що кожен заклад сам планує структуру навчального року: коли він закінчиться, коли і скільки триватимуть канікули. Невідомо, якою буде зима, ситуація з газом, опалювальним сезоном. Ми теж про це думаємо, готуємося. Є різні варіанти – навчання по суботах, влітку, ущільнення програми. Механізмів достатньо. Але давайте акцентувати увагу на тому, що нам вдасться все це пройти, пережити зиму, що не доведеться шукати складних рішень. Хоча, звичайно, якщо треба буде це робити, то ми знайдемо вихід.

Тобто якихось рекомендацій стосовно зимових канікул ще немає?

Ні, поки що ми над цим не працюємо. Триває підготовка до опалювального сезону, напевно, є якісь рекомендації на рівні житлово-комунального господарства, бо там ці питання більше проговорюють. Зрештою, освіта дуже мобільна, швидко адаптується до ситуації. 23 лютого ми ще звично навчали дітей, а вже 26-го в школах клали людей спати і готували їм їжу. Ми здатні швидко переформатувати навчальний процес, особливо маючи досвід онлайн-навчання. Звісно, це не найкращий варіант, і про це треба теж говорити. Для наших дітей кращий формат навчання – звичний, офлайн.

Ви радите батькам більше спілкуватися з адміністрацією школи, яка має відповіді на всі ці питання?

Так, бо тоді вони отримають відповіді, які безпосередньо стосуватимуться їхніх дітей. Я можу теж відповісти на них, сказати, що все прекрасно, а насправді може бути так, що ще треба дещо поправити. Тому найкращою є комунікація батьків із навчальним закладом.

Чи варто було б зняти з директорів шкіл додаткові функції, як-от обстеження, облаштування укриття, ведення статистики захворюваності дітей? Школа має займатися освітою, а за інші питання повинні відповідати власники приміщень. Може, розповісте про це з власного досвіду?

Так, це було б ідеально. Це та мета, до якої треба йти в організації освітнього і господарського процесів у системі освіти. Щоб ми чітко розуміли, що вчитель, директор, заступник – це люди, основною функцією яких є навчання дітей, і свій час вони мають приділяти саме цьому. Треба приймати революційні рішення. Я теж про це думаю і розглядаю варіанти, як до цього поступово дійти. Але, враховуючи воєнний стан, економічну ситуацію, зробити це буде складно. Будь-які зміни потребують фінансових ресурсів, і треба дуже добре продумати механізми цих змін, бо зруйнувати все можна дуже легко. 

Чи має директор бути більше завгоспом, аніж керівником?

Однозначно ні. Директор не має бути завгоспом! Але зараз він частково мусить виконувати і ці функції, бо мовиться про відповідальність за дітей. Будьмо відверті, цього більше нема кому робити. Я як директор також цим займався в інтересах дітей. 

А що скажете про додаткові курси для учнів – медичного навчання, кібербезпеки, медіаграмотності, а також військовий вишкіл?

Війна внесла свої корективи в програми, навчальний і освітній процеси. Відбудеться багато змін, і це дуже добре. Мовиться найперше про літературу: російської вже не буде. У Львові повністю зняті питання вивчення російської мови і наявності російських класів. Інше питання – як нам тепер навчити дітей адекватно оцінювати всі ситуації, ризики, виклики, які постануть не лише перед нами, але й перед ними.

Тому військова й домедична підготовка – це те, що наші діти мають навчитися робити. Вони мають рости стійкими до будь-якої брехні та пропаганди, бо цей вірус легко підхопити, він може руйнувати людей, суспільства, країни. Як учитель історії я завжди наводжу приклад нацистської Німеччини, яка брехнею систематично руйнувала все, що створювалося в нормальній країні. Тому дуже важливо навчити наших дітей медіаграмотності, критичного мислення, читати «правильну» літературу, розрізняти правду і брехню. Це у наш час одна з найважливіших компетенцій.

То чи будуть такі курси впроваджувати?

Звичайно. Кожен заклад має додаткові навчальні години, за рахунок яких їх можна впроваджувати. Ми це ініціюватимемо і в цьому допомагатимемо. Важливо, щоб це були не лише окремі курси. Я завжди кажу: не треба на одному предметі вчити дітей бути чесними – це треба робити на кожному. Вчити любити Україну треба не лише на «Захисті України», а й на уроках української мови, математики, природознавства. Любов’ю до своєї країни, її захистом, патріотизмом, правдою, чеснотою, правильними цінностями має бути просякнуте все. Ми не можемо просто вчити дітей формул, створювати довкола них таку собі мильну бульбашку, з якої дитина рано чи пізно вийде. Так не може бути! Це як нитка з голкою, яка має пройти через усі шари тканини. Так і в освіті: ще з дворічного віку в садочку дитина має рости і на кожному етапі дорослішання розуміти, що вона – українець, має чесно жити, допомагати іншим, здобувати хороші знання, які дадуть можливість реалізуватися в житті. Це має бути закладене як фундамент будівлі – ми його не завжди бачимо, але саме на ньому ця будівля стоїть. Я завжди кажу, що в школі може не бути таких предметів, як християнська етика, етика, але в школі має бути висока мораль.

Що конкретно ви вважатимете успіхом, якого вдасться досягти на цій посаді?

Пам’ятаєте фільм Стівена Спілберга «Список Шиндлера»? Він закінчується фразою: «Той, хто врятує одне життя – врятує весь світ». Якщо нам, директорам, учителям, людям, які працюють в системі освіти, вдасться зробити щасливими наших дітей, то це і буде моїм особистим успіхом. 

Розмовляв Сергій Смірнов

Фото: Іван Станіславський

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Тема тижня

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!