«Держава мала б допомогти волонтерам». Святослав Літинський про кримінальні справи

4323 0
Святослав Літинський про волонтерство, перешкоджання з боку держави, загрози порушення кримінальних справ і засилля російської мови.

Скільки часу  минає від початку збірки до передачі військовим машини, як його скоротити, чим така допомога може зашкодити волонтерам, із якими проблемами вони стикаються, а ще про реукраїнізацію і те, чому чиновники досі говорять російською, ба більше, нею подана інформація на українських залізничних квитках у відеопроєкті «Тема тижня» на Тvoemisto.tv розповів доктор філософії, громадський діяч і волонтер Святослав Літинський.

Ви робите дуже багато речей, волонтерите. Чи вистачає часу на професійну діяльність, чи не втомилися ще?

Ми живемо в такий час, що мусимо так працювати. Якщо перестанемо, думатимемо, що втомилися, то втратимо державність, як це було під час двох світових воєн. Чим це закінчилося? Після першої розстріляли всіх письменників, культурних діячів, був Голодомор. Унаслідок другої загинув мільйон українців зі зброєю в руках, ще п’ять-шість мільйонів розстріляні різними сторонами, як правило, росією. Тож якщо ми нічого не робитимемо, отримаємо те саме. А я все ж таки хочу жити в Україні.

Багато сенсів вкладається в слова «волонтер», «благодійна організація», «освітня ініціатива». Як називаєте це ви?

Допомога державі, армії.

Ви завезли в Україну 250 автомобілів для потреб ЗСУ. Як почали цим займатися, наскільки змінилася діяльність і запити з 24 лютого, відколи включилися в цю роботу?

Із 2014-го, коли, власне, й почалася війна, були запити на тепловізори, прилади нічного бачення. Докладався тоді, можна сказати, пройшов тренувальний етап. Повернувся до цього після 24 лютого, з початком повномасштабного вторгнення. Не з перших днів, бо тоді був у нерішучості, не знав, що маю робити, спостерігав, переживав стрес. Але 2 березня знайомий пішов у Сили спеціальних операцій ЗСУ, уже мав військовий досвід і сказав, що добре було б мати бусик і повнопривідний автомобіль. У той же день у Львові за свої гроші ми їх купили і передали. І після того посипалося багато запитів. Люди зверталися, бо казали, що я трохи медійно відомий, підштовхували збирати гроші, купувати в більших масштабах – так все і закрутилося. Я оголосив збірку і буквально за дві-три години зібрав 200 чи навіть 300 тисяч гривень. Трохи запанікував, бо розумів, що це чужі гроші, що вони потребують чіткої звітності і роботи. Припинив збірку, пояснив, що куплю автомобілі, відзвітую і лише тоді відкрию її знову. За той час знайшлося багато друзів, знайомих, готових підтримати. Також я познайомився з багатьма людьми з Польщі, Німеччини, Англії. Вдалося вибудувати певну схему, налагодити комунікацію. З Німеччини ми привезли два чи три заповнені автовози, з Англії ще два, з Польщі взагалі везли авта десятками.

Ви написали, як знайти машину, домовитися про купівлю, доставку і відправили її (допис за 12 серпня можна прочитати за посиланням – Ред.). Це цілком серйозний опис того, як воно відбувається.

Так. Купити добрий автомобіль за кордоном дешевше. Можна зібрати гроші, щоби придбати авто такого рівня в Україні. Але треба бути готовим до того, що за місяць він буде майже зруйнований, та й таких автівок тут майже нема. Тому більшість викуповували в Польщі, яка найближче до нас, тоді в Німеччині, північних країнах, відтак у Англії, хоча звідти їх досить довго везти, тепер купуємо у Франції. Шукаємо, де буде дешевше, щоби машина була в більш-менш нормальному стані і її можна було привезти. За кордоном оплачувати такі покупки проблематично, бо купуємо в приватних осіб, а вони хочуть отримувати плату готівкою, а не на рахунок. Також часто буває так, що людина готова продати авто за 25 тисяч злотих, а в договорі написати, ніби продає за 17 тисяч, бо хоче неправомірно знизити податок. І я на таке йду, бо маю купити, де дешевше, ефективно використовувати людські кошти.

Зараз повнопривідні автомобілі або пікапи коштують від 16 до 30 тисяч злотих. Як отримати на них гроші за кордоном? Якщо знімати 16 тисяч з картки, на яку йде збір грошей, у польському банкоматі, то на це знадобиться 10 тижнів. Тобто треба майже три місяці їздити до Польщі й назад або бути там, щоби зняти готівку, купити і привезти лиш один автомобіль. Отже, треба придумувати схеми, як це обійти, щоби допомогти армії та державі. Одну з них я й описав у згаданому дописі: переказував гроші знайомим, вони знімали їх в банкоматах у валюті тої країни, в якій перебували, переказували на рахунок іншої знайомої, котра й купувала автомобіль.

Зараз використовуємо іншу схему. Розумію, що це негарне слово, але вже як є. Збираю картки по родині, знайомих і знімаю з них злоті в Польщі. Так вдається отримати майже всю необхідну для купівлі авта суму за два тижні або й за неділю, коли ще діє ліміт одного тижня, і понеділок, коли починає діяти ліміт наступного.

З’явилося чимало повідомлень про висунення підозри тим, що займаються допомогою армії, військовим, бо вони начебто використовують ресурси неправильно. В будь-якій справі є ті, що намагаються діяти нечесно. Як ви оцінюєте це, чи заважає воно вам працювати?

Дуже заважає! Як можна збирати гроші на автомобілі? Можна серед друзів, знайомих, частково навіть із підрозділів, які потребують автомобіля. Прошу хлопців збирати серед своїх родин, бо їм більше довіряють. Такий збір в поточних умовах триватиме щонайменше два тижні. Тоді поїхати за кордон і конвертувати ці кошти. Далі шукати автомобіль, подивитися зо три варіанти, на що знадобиться ще тиждень. І тоді привезти сюди, підремонтувати і передати. Тобто від початку до кінця в найкращому випадку на це йде місяць.

Як оптимізувати цей процес? Багато волонтерів купують авта за свої гроші, доремонтовують їх. І поки це триває, звертаються ті, яким негайно потрібна машина, бо їх уже відправляють на передову. Зробивши попередні кроки і не заробляючи на цьому, волонтери були б раді взяти від людей необхідну суму і купити за неї нову машину. В такому випадку вони матимуть що дати наступним, які звернуться по допомогу. Так період від оголошення потреби до отримання з місяця-двох скорочується до тижня.

Чи вигідно державі, щоби техніка була в армії швидше? Дуже. А армії? Також. А от чи вигідно це поліції? Ні, бо вона не отримує з цього ні копійки. На відміну від сервісних центрів, з яких вони мають мільйони гривень за день. Що поліція вирішила робити в таких випадках, коли волонтери підготувалися, щоб ось так швидко передати чергову машину армії? Розкажу, як воно відбувається в інших містах. Приходить людина, яка відповідає за комплектування в армії, і каже: «В нашому підрозділі все погоріло, потрібен автомобіль. Може, маєте?» Волонтери готували його для іншого підрозділу, тож телефонують туди і радяться, чи можна передати це авто іншим, а за тиждень-два підготувати заміну. Військові погоджуються, лише просять узяти за готову до відправки машину кошти з того прохача і купити транспорт для них. Але, по суті, за законом виходить, що так відбувся продаж гуманітарної допомоги. Бо автомобіль ввезений без мита і задекларований як гуманітарна допомога. Законодавець думає, що цю допомогу надав умовний дядько Сем із Америки, який передав безкоштовно, а тут хтось це продає. Насправді ж ні, бо на цей автомобіль зібрала гроші інша група осіб або людина, яка вирішила пришвидшити допомогу армії й дала свої гроші. І виходить, що ця людина відповідає критерію статті Кримінального кодексу і мала б сидіти від п’яти до семи років з повною конфіскацією майна, нажитого впродовж життя. Чи буде вона після того думати, як швидше допомогти армії? Не буде. Чи покине взагалі волонтерську діяльність, коли почує, що одного, другого притягнули за таке до відповідальності? Більшість покине. Я теж подумав, що треба покидати, бо виходить, що державі, армії не потрібна моя робота, вони, напевно, вже всім забезпечені, якщо почали притягати волонтерів до відповідальності.

Спробуймо зсередини зрозуміти, чому це відбувається. Чи розмовляли з вами представники поліції, СБУ, інших правоохоронних органів? Можливо, попереджали про провокаторів, зміни в законодавстві, радили, як краще зробити, щоб ніхто не мав потім клопоту?

Власне це дуже дивно. Держава зараз стоїть на плечах як армії, так і волонтерів. І мала би дбати про тих і тих. Проаналізувати, які є волонтери та фонди, що мають можливість найняти юриста. Я б охоче поспілкувався з людиною від держави, облради, СБУ, яка сказала б: «Святославе, дивися, ти приносиш якусь користь. Але за законом мало б бути так, а тут ти мав би зробити так». Порадила щось, аби підвищити ефективність роботи. Наше життя, державність базуються на тому, що зараз ми можемо допомогти. Якщо забрати цей «стовп» волонтерства, ймовірність втрати державності суттєво підвищується. Але замість того, щоби підтримати, пояснити, законодавчо допомогти, держава чомусь вибиває той «стовп». Не знаю, чи це відбувається централізовано, чи просто через захланність низових рядів, які звикли порушувати кримінальні справи, а потім отримувати «відкати», щоби закрити їх.

У це не хочеться вірити, бо здається, що люди змінюються. А якщо по допомогу звертаються не військові? В який спосіб ви обираєте, з ким працювати, щоби не натрапити на провокаторів?

20 перших автомобілів, придбаних зі збірки, ми передали у львівську 80-ту частину, ще 10-15 у 24-ту і 53-тю. До 15 машин віддали підрозділам поліції, які беруть активну участь в армії. Коли ресурсів майже нема або вистачає лише на пів автівки, чесно кажу: «Маємо стільки-то, якщо вам вдасться дозбирати кошти, то зможу допомогти, і купимо авто». Коли їх було більше, намагалися додержувати пріоритету – допомагати тим, що довше перебувають на фронті і, на нашу суб’єктивну думку, щось вирішують. А це підрозділи ССО, протитанкові.

Тобто радите віддавати перевагу офіційним структурам?

Так, безумовно.

Що, виходячи з вашого досвіду, ще треба зробити, аби нормалізувати цей процес? Бо такої допомоги потрібно буде ще чимало.

У процесі купівлі автомобілів ми стикаємося з перешкодами під час конвертації гривень у валюту і відсутністю сприяння держави. Єдине, що вона зробила, це безкоштовне розмитнення при декларуванні гуманітарної допомоги. Хотілося б від неї допомоги якщо не в організації, то бодай порадами.

Не можу оминути ще одне питання безпеки. Кажу про українську мову, яку ви активно відстоювали. Важко порахувати кількість українізованих в процесі діяльності брендів. Як ви сьогодні це називаєте – українізація чи дерусифікація?

Це реукраїнізація, повернення української мови в Україну. З 1991 до 2014 року багато людей розуміло, що мова – це наша безпека і наш кордон. Всі завойовані росією території з 2014-го до початку повномасштабної агресії чітко вкладалися в «мовну карту» перепису населення. 90 відсотків територій, де українську не вважали рідною мовою, анексовані, окуповані. Ті, що могли це проаналізувати, старалися захистити її приватними чи законодавчими ініціативами. Слава Богу, прийняли закон про мову, але цього недостатньо.

Щодо фактора мови: зараз активно триває реукраїнізація, багато людей почали говорити українською. Сумно, що ми платимо за це велику, хоч і спільномірну ціну. Не хочеться відкладати проблеми, а потім розв’язувати їх кров’ю нашого народу.

Чи бачите ви основні небезпечні мовні інсинуації, які можуть неправильно збурювати суспільство?

Найбільше дивує те, що держава і далі підтримує російськомовний телеканал. Для чого він? Чому його транслюють на внутрішню українську аудиторію? Це дуже погано.

Чиновники нижчого рівня усупереч закону все ще дозволяють собі доносити офіційну інформацію іноземною. Це триває, хоч і в менших масштабах, з часів Авакова-міністра, проти якого я виграв суд (14 вересня 2015 року Святослав Літинський домігся в суді зобов’язання МВС видати йому український переклад російськомовного виступу тогочасного міністра – Ред.). Але відбулися й дуже суттєві позитивні зміни для нашої мови і, відповідно, безпеки.

Ви є прихильником розширення побутового використання мови, але це не завжди оцінюють. Російська і далі є мовою міжнаціонального спілкування, росіяни трактують її так: ті території, де вона є, вважають територіями російської держави або ціллю для її ракет. Чи можна принаймні вимагати позбавити її статусу офіційної мови ООН?

Безумовно, бо її використовують як привід для агресії, анексії інших територій. Росія взагалі не має бути членом ООН, її нема в статуті цієї організації. А Україна є.

І наскільки такий механізм реальний?

Упевнений, що наше МЗС мало б рухати його. Ще є дуже багато зросійщення. Навіть на залізничних квитках з України до Польщі «Укрзалізниця» подає інформацію російською, англійською, німецькою, а української там нема. Звертався з приводу цього до них послалися на якийсь міжнародний договір від, здається, 1945 року, і ще якраз на те, що це мова ООН, тому мусять її додавати. І саме проти цього мало б виступати МЗС.

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст: Марічка Ільїна

Фото: Дмитро Тарадайка

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Тема тижня

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!