Твоє Місто / Іван Станіславський

Твоє Місто / Іван Станіславський

«Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри

6706 0
Олесю Дзиндрі, відомому художнику та волонтеру, і його побратиму Юрію Музичуку Галицький районний суд Львова вибрав запобіжний захід – особисте зобов’язання на один місяць. Їх обвинувачують у тому, що хотіли нажитися на гуманітарній допомозі та під виглядом волонтерства перепродували машини, які купували в Європі. Редакція Tvoemisto.tv побувала під будівлею суду, на засіданні суду та поговорила з тими, хто прийшов підтримати Дзиндру, щоби з’ясувати причини затримання і проблеми, з якими доводиться стикатися волонтерам.

30 серпня. Львів. Полудень. Спека. Під будинком Галицького районного суду, що на вул. Чоловського, 2, зібралося пів сотні людей. Всі вони тут, щоби підтримати Олеся Дзиндру – художника, архітектора та громадського діяча. У Галицькому районному суді йому обирають запобіжний захід. Його звинувачують у тому, що він буцімто перепродав чотири машини, які сам же пригнав для фронту з-за кордону. 

Хто такий Олесь Дзиндра

Ім’я Олеся Дзиндри – візитівка. Він – жива легенда міста, художник, архітектор, ресторатор, громадський діяч та волонтер. Відомий у Львові передусім своїм Музеєм Ідей, роботами із гутного скла, участю в громадському та волонтерському русі. Робота Дзиндри – це щось на межі романтизму, ідеалістичності й утопічності. Музей Ідей у Львові є знаним місцем зародження різноманітних ініціатив. Це одночасно ресторан і артпростір. Тут беруть початок різні фестивалі та проєкти. Тут з’явилася одна з перших майстерень гутного скла в незалежній Україні (стародавня технологія роботи зі склом, яка відходить у небуття – Ред.). Його особливість у тому, що неможливо зробити два однакові вироби, позаяк кожен виготовляють вручну.

Понад те, Олесь Дзиндра заснував з десяток різноманітних фестивалів та бієнале – від культурно-мистецьких до громадських. За 30 років існування в Музеї Ідей відбулися понад 800 мистецьких виставок, тут виникали ідеї створення понад трьох десятків міських і державних мистецьких, екологічних та соціальних проєктів. Серед них кінофестиваль «КіноЛев» та пленер художників гутного скла «СклоКоко». Музей Ідей є одним із співзасновників масштабного проєкту «Бієнале довіри», що розпочався кілька років тому зі спільних зустрічей активних львів’ян та інтелектуалів. Також тут збираються романтики й інтелектуали, які започаткували організацію River City, щоби відновити річку Полтву у Львові. 

У Трапезній – ресторані, розміщеному в Музеї Ідей, з перших днів повномасштабного вторгнення безкоштовно годують внутрішньо переміщених осіб.

Що йому інкримінують

Олесю Дзиндрі та Юрію Музичуку повідомили про підозру у вчиненні злочину за ч. 3 ст. 201−2 Кримінального кодексу України. Тобто, їх підозрюють у тому, що вони, буцімто, хотіли нажитися на перепродажу машинах з гуманітарної допомоги. 

За цією статтею Олесю Дзиндрі та Юрію Музичуку загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю до трьох років з конфіскацією майна.

Прокурор Юрій Кишка каже, що працівник Червоноградського територіального центру комплектації та соціальної підтримки (ТЦК і СП) Міноборони – Сергій Шарко – побачив в одному телеграм-каналі оголошення про наявність у Львові чотирьох автомобілів, які можуть бути передані Збройним Силам України, а до обов’язків Шарка начебто входить забезпечення військових частин автотранспортом. У телеграм-каналі, назву якого прокурор не назвав, були начебто описані ключові технічні параметри автомобілів і опубліковані контакти обох підозрюваних – Музичука та Дзиндри. Під час спілкування з ними Шарко нібито дізнався, що вони можуть передати ці автомобілі ТЦК і СП за понад 20 тис. євро. Водночас, Дзиндра начебто сам вжив слово «продаж» у розмові із Шарком, описуючи процедуру передачі автомобілів.

За словами Кишки, усі чотири автомобілі були ввезені в Україну 29 липня-3 серпня цього року. У митних деклараціях зазначається, що вони були ввезені як гуманітарна допомога, а отримувачем був зазначений «Фонд допомоги армії» (благодійна організація зі Львова). У слідства нібито є також записи спілкування між Музичуком, Дзиндрою і Шарком, де вони домовляються про суму, яку Шарко має їм дати в обмін на чотири автомобілі. Музичук показував автомобілі Шарку, а Дзиндра мав отримати від нього гроші. Для передачі автомобілів від благодійної організації до Червоноградського ТЦК і СП були також складені акти, положення яких, як цитує їх прокурор, виключають будь-яке відшкодування їхньої вартості.

Чому за нього суспільство

Атмосфера біля будівлі суду піднесена, але водночас відчувається напруга. Присутні розуміють усю серйозність обвинувачень, які звучать на адресу художника, говорять про мистецтво, політику, жартують, часом сміються, але ці розмови сповнені тривоги. Цей суд називають судилищем.

Впізнаю серед натовпу Ірину Подоляк, колишню замміністра культури. Вона знає Олеся Дзиндру понад 25 років і називає його порядною, доброчесною людиною з дуже доброю репутацією. 

«Працювала з ним у Львові над величезною кількістю проєктів, у тому числі спостерігала за його діяльністю. Це людина, яка віддає. Він заробляв, виготовляючи вироби зі скла, вкладав і залучав усе, що мав, щоби в цьому місті розвивалася культура, музеї, митці. Те, що зараз відбувається, на моє глибоке переконання, є спробою дискредитувати волонтерство як таке. Якби не волонтери, довкола яких гуртуються інші люди, то невідомо, як би розгортався театр бойових дій із 24 лютого. Підтримка волонтерів, яку вони надавали і надають, насправді неоціненна. Це величезний емоційний і психологічний тиск, костюмовані «наїзди», провокації та підстави людей, які не мають кримінального мислення», – каже вона.

Здалека, по круглих окулярах в стилі Джона Леннона, довгому сивому волоссю та футболці The Beatles, бачу колегу, головного редактора видання «Збруч» Ореста Друля, який тримає одразу два транспаранти. На одному написано «СБУ чи ФСБ?», на другому «# Не руш волонтерів». Орест Друль розповідає, що знає Олеся Дзиндру понад 40 років, ще з перших протестів на Майдані, і за цей час у нього не було підстав сумніватися в його чесності. 

«Ніколи не було підстав сумніватися в його чесності, як і в чесності Юрка, хоча його знаю менше, років 20-ть. Олесь – кришталево чесна людина, має свої ідеали, хоче допомагати людям і робити те, що може. Він був одним із організаторів «Бієнале довіри», і ця довіра так йому повернулася… Але думаю, що це його не зламає, він і далі довірятиме людям і робитиме свою справу. Святослав Літинський уже розповідав Tvoemisto про схеми, як приганяють машини, але це не означає, що Дзиндра злочинець. Думаю, це перша хвиля затримань і карних справ. Судячи з того, що я знаю кілька таких випадків, це непоодиноке явище, і тут питання, кому це вигідно. Москві це вигідно. Сумно стає, що це може бути вигідно комусь у Києві. Важливо показати свою підтримку, тому я тут, бо переконаний у його правоті, в його невинуватості і хочу висловити свою позицію через спробу погасити таким чином волонтерський рух», – пояснює Орест Друль.

Із транспарантом, на якому написано «#Провокація» стоїть історик, дослідник радянської спадщини Львова, викладач УКУ Богдан Шумилович. Він розповідає, що знає Олеся Дзиндру понад 20 років як людину, яка більше віддає, аніж бере. Дивується з обвинувачень, називаючи їх абсурдними, позаяк Дзиндра пережив рак, живе у глиняній хаті після того, як його будинок згорів.

«Ніколи не мав підстав йому не довіряти. Він більше віддає, аніж бере. Він підприємець і, звичайно, заробляв гроші у креативних індустріях, а це «слизьке поле». Коли почалася війна, Олесь пірнув у допомогу. Я знаю, що від самого початку війни в Трапезній приймали людей. Я сам туди приводив волонтерів та тимчасово переміщених осіб, цілі групи людей зі сходу. Дзиндра фактично пів року годував їх безкоштовно. На якомусь етапі з’явилася тема, що військовим потрібні машини. І оскільки в нього син цим займався, то він зголосився як пенсіонер, бо може їздити. Тобто всім зрозуміла схема: люди скидаються – ти береш ті гроші – їдеш – купуєш – привозиш – реєструєш і віддаєш на фонд, а далі ЗСУ на основі листа від тієї частини, якій вислав, відправляє. І туди приходить якийсь чувак, який каже: «Ой, поможи-поможи». Потім кидають тобі гроші, малюють «картінку» і кажуть: «Він – псевдоволонтер, ганьба!» Але слухайте, тут у нас кожен другий може за нього поручитися. Я сам був свідком усіх цих процесів. Він на тому ні копійки не заробив. І я питаю: навіщо ви робите ці підставні штуки? Ви взагалі за ним спостерігали пів року. Ви помітили, що він купив Porshe, може, в нього майна до біса? Він живе у глиняній хаті, бо його хата згоріла, він пережив рак минулого року. Я не бачив у нього наддоходів», – обурюється Богдан Шумилович.

У коридорі будівлі суду зустрічаю народного депутата України від партії «Голос» Ярослава Рущишина. Він на милицях, але спеціально приїхав на засідання, щоби бути поручителем Олеся Дзиндри. Також каже, що знає його майже 30 років, разом із ним проводив багато культурних заходів.

«Ми знайомі з Олесем ще від часу заснування мистецького об’єднання «Дзиґа». Ми проводили силу-силенну різних культурних заходів. Музей Ідей важко переоцінити в плані формування і розбудови нашого міста. Тому мені взагалі дуже дивно, що таке може відбуватися. Це люди, які творять наше місто, які творять Україну, які близько не допускають щось таке, в чому їх обвинувачують. Звичайно, мені одразу подзвонили друзі, і треба було одразу вступати в якусь проактивну позицію, щоби хоч чимось в цьому випадку допомогти. Мені дивно, що ми витрачаємо державні ресурси не на ті напрямки. Пригадую, як нас із Маркіяном Іващишиним (український громадський, політичний і культурний діяч, підприємець, один із керівників Революції на граніті 1990 року, директор мистецького об’єднання «Дзиґа» – Ред.) судили тут за часів Медведчука і Козака. Проти нас були висунуті обвинувачення через проведення культурного заходу. Це мені дуже болить, бо ми витратили на волонтерство дуже багато енергії, зусиль, власних коштів. Жодної копійки державної на це витрачено не було. І все-таки я маю надію, що це не переламає довіру до волонтерів, до людей, щоби разом працювати на ЗСУ. Думаю, держава не повинна так чинити, йти проти свого народу», – каже депутат.

Заходжу до зали засідань. Нема де яблуку впасти. Всі лавки зайняті тими, що прийшли поручитися за Олеся і Юрія, серед них уже згадані Ярослав Рущишин, Ірина Подоляк та ще п’ять громадських діячів, депутатів Львівської облради. Крім того, тут багато камер, журналістів.

Як уже писало Tvoemisto.tv, Галицький районний суд Львова відпустив Дзиндру та Музичука під особисті зобов’язання на один місяць. Також за рішенням суду в підозрюваних забрали на зберігання документи, які можуть дозволити їм виїзд за межі України.

Після засідання підходжу до Олеся Дзиндри. Він втомлений, але усміхається, каже, що зараз усе «крутиться навколо кривди». 

«Я вже не молодий чоловік, у мене світ не ділиться на 50 відтінків сірого: він або чорний, або білий – або правда, або кривда. У цьому випадку все крутиться навколо кривди. Кривду зробили воякам, моральну кривду зробили нам із Юрком і нашим друзям. Правда в тому, що є ще, слава Богу, енергія, є ще оптимізм, ми все одно будемо робити те, що робили раніше, просто більш помірковано, більш обережно, тому що правда потребує захисту. У звинуваченні мовиться, що ми придбали ті авта для продажу фізичним особам. Це нонсенс! Машина, яка в’їхала під гуманітарними пільгами і призначена для армії, перебуває під митним контролем. І той, що нею приїхав, несе відповідальність. Немає жодної фізичної особи, яка могла б собі це дозволити, бо вона була б уже порушником закону. Кажуть, зокрема, і те, що хтось хоче заволодіти Музеєм Ідей. Це теж абсурдна ситуація, бо ніхто не пам’ятає, як ці підвали були залиті водою по коліна і як вони сьогодні страждають від грибка і води. Це ми постійно робимо, ми мучимося. От, для прикладу, виставка, яка мала бути два місяці, прекрасного львівського художника Євгена Григор’єва. Він зараз її розібрав, бо влітку найгірша ситуація, там картини «дістає» пліснява. Якщо хтось хоче спробувати – я віддам не тільки галерею, а ще й свою гуту, де видувають скло останні двоє майстрів в Україні», – розповідає Олесь Дзиндра.

Засідання закінчилося. На вулиці натовп вітає Дзиндру та Музичука оваціями й обіймами. Минуло понад три години.

Відтак підходжу до пані адвоката Олеся Дзиндри Руслани Юхименко, щоби запитати, чи задоволена вона результатом засідання. 

«Вважаю, що засідання минуло добре.Ми отримали позитивний результат, бо обрали найменш тяжкий запобіжний захід. Звичайно, хотілося, щоб узагалі відмовили, але це нереально було сьогодні – добитися такого абсолютного результату. Крім того, слідча суддя скоротила строк запобіжного заходу: просили два місяці, а вона обрала тільки місяць особистого зобов’язання. З приводу самого обвинувачення чи висунутої підозри вважаю, що це тільки припущення прокурора та слідчої, котрі вирішили, що якісь там формальні обставини можуть вказувати на те, що це був злочин, а насправді не вникали в подробиці, не з’ясовували, чи дійсно був продаж автомобілів, за що грошові кошти передавали, про що домовлялися, і взагалі, скільки було витрачено на ті автомобілі, скільки було отримано від того чоловіка, який був заявником і провокатором. Наша позиція чітка і зрозуміла, ми це говорили раніше і говоримо тепер: продажу не було, грошові кошти отримали від заявника, від того провокатора як благодійну допомогу на придбання інших автомобілів замість тих, які йшли цільово певним особам, але не дійшли через те, що заявник захотів, щоби йому ці автомобілі передали. Знову ж таки, якби це був продаж, мали б бути якісь письмові документи, що підтверджують це, бо автомобіль – це транспортний засіб. У даній ситуації всі транспортні засоби, чотири автомобілі, були передані безкоштовно», – пояснює Руслана Юхименко.

Про особливості ввезення машин волонтерами

Один із митців, який прийшов підтримати Дзиндру, знаний у Львові та в Україні художник Влодко Кауфман. Він знає пана Олеся понад 40 років і певен, що правоохоронні органи мали б займатися наявними проблемами, а не створювати їх.

«Думаю, що наші органи типу СБУ мають напевно чим зайнятися. В нас дуже багато справ щодо перевірки дуже сумнівних «тіпків», які працюють у тих організаціях. І якщо вони чіпляються до волонтерів, значить волонтери заважають їм робити свою справу. Це один із очевидних фактів. А таких фактів є дуже багато. Думаю, що Олесь – один із серйозних, потужних і відомих людей у Львові, який робить дуже багато для армії. Весь волонтерський рух робить багато для армії, можливо, навіть більше, аніж держава, яка в багатьох випадках імітує допомогу армії. Але я впевнений в Олесеві, ми будемо з ним доти, поки це не скінчиться. Думаю, ми маємо перемогти», – вважає  він.

Виконувач обов’язків директора Львівського обласного центру краєзнавства, екскурсій і туризму учнівської молоді Андріан Кліщ, який теж прийшов підтримати Дзиндру та Музичука, говорить про те, що обвинувачення фіктивне, і розповідає, як був свідком однієї сфабрикованої справи

«Поряднішої людини за Дзиндру, якого я знаю ще з 1990-их років, я не зустрічав. Так само, як і пана Юрка, хоч знаю його менше. Але в 2014 році ми з ним возили і бронежилети, і каски. Ця справа – просто «бздура». Скільки людей ганяють люксові джипи, лексуси, прикриваючись волонтерством? Таких маса. А які це волонтери? Волонтер – це той, хто віддає свої останні речі і ходить у подертих кросівках,спить невідомо де і коли. Дуже схожа справа була зі мною. У 2003 році я агітував за Ющенка, і в приміщення Студентського братства, де ми збиралися, міліція підкинули три гранати. Не повірите, але нам сказали ті, що підкидали, що в них було таке доручення для того, аби «видьоргувати» найбільш активних людей, справжніх патріотів, із середовища, щоб вони не могли допомагати і не хотіли допомагати. Тому що коли на тобі «висять» кримінальні справи, ти не дуже захочеш займатися волонтерством», – обурюється він.

Зауважимо, що значна кількість волонтерів нарікають на те, що держава не спрощує їм роботу, а часто навіть ускладнює, інколи прямо дискредитує. 

Нещодавно редакція Tvoemisto.tv говорила з доктором філософії, громадським діячем і волонтером Святославом Літинським. Він перегнав для потреб армії велику кількість автомобілів і сказав, що держава дуже ускладнює працю волонтерів, бо, по суті, дії волонтерів не є злочинами, бо не містять злого умислу, але підпадають під ознаки злочину з боку податкової чи поліції. Волонтер наголошує, що держава зі свого боку мала б ухвалити всі необхідні закони, подбати про юридичну порадню і максимально спростити процес ввозу машин для армії.

«Законодавець думає, що цю допомогу надав умовний дядько Сем із Америки, який передав безкоштовно, а тут хтось це продає. Насправді ж ні, бо на цей автомобіль зібрала гроші інша група осіб або людина, яка вирішила пришвидшити допомогу армії й дала свої гроші. І виходить, що ця людина відповідає критерію статті Кримінального кодексу і мала б сидіти від п’яти до семи років з повною конфіскацією майна, нажитого впродовж життя. Держава мала би дбати про волонтерів і армію. Я б охоче поспілкувався з людиною від держави, облради, СБУ, яка б порадила щось, аби підвищити ефективність роботи. Наше життя, державність базуються на тому, що зараз ми можемо допомогти. Якщо забрати цей «стовп» волонтерства, ймовірність втрати державності суттєво підвищується. Але замість того, щоби підтримати, пояснити, законодавчо допомогти, держава чомусь вибиває той «стовп». Не знаю, чи це відбувається централізовано, чи просто через захланність низових рядів, які звикли порушувати кримінальні справи, а потім отримувати «відкати», щоби закрити їх», – розповів у відеопроєкті «Тема тижня» Святослав Літинський.

Текст: Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Люди Твого Міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!