Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
Про те, як почав писати
Ще в армії я почав дописувати до військової газети. Це була одна із форм урізноманітнення тієї військової одноманітності. Я служив у Мурманській області, можна сказати, – на краю світу. Бо зранку, коли ми прокидалися у казармі, якщо над Баренцовим морем не було туману, то ми бачили, як десь далеко плавали норвезькі сторожові кораблі. Тобто це була крайня точка Радянського Союзу. У таких умовах була шалена одноманітність: суцільний полярний день і полярна ніч. Серед розваг – лише футбол і можливість дописувати до військової газети, яка розташовувалася на території нашої казарми. Так я почав писати. Через якийсь час зрозумів, що мені це подобається, а для того, щоб займатися цим далі, треба було вступити на журфак.
Про Львів як «своє» місто
Оскільки у 1991-му році у мене закінчилася строкова служба і я збирався вступати на факультет журналістики, до тоді ще Державного університету імені Івана Франка, то у виборі міста альтернативи як такої не було. Сам я родом із-під Самбора, Львівської області, за першою освітою – вчитель молодших класів. Тому після армії, як я жартував, у мене було дві дороги: або в Дрогобич на українську філологію, бо більшість вчителів молодших класів здобувають вищу освіту філологічну чи, може, історичну, або ж – до Львова, на журфак. Так, у червні 1991-го року, коли я демобілізувався, одразу вступив до університету Франка. І з того моменту можна говорити, що Львів є містом, у якому я живу, він є моїм містом.
Про комфортність та провінційність Львова
Львів за усіма характеристиками: комфортом, ритмом, настроєм, інфраструктурою, – є для мене зручним і комфортним. Я не люблю великих міст: Київ, Берлін, Москва… Вони для мене є містами, у яких почуваєш себе незатишно, через темпи, через ритми, через відчуженість і замкненість середовищ. Тобто ці міста поділені на певні локальні спільноти, і вони доволі рідко співіснують й комунікують одна з одною. Загалом темп міста задає його величина, кількість населення, якісь інфраструктурні та економічні речі. Можливо у цьому плані Львів не є динамічним містом. Як колись жартував Віталій Портніков: «Те, що відбувається у Львові раз у три дні, у Києві відбувається раз у три години, а десь у Європі – раз у 30 хвилин». Але мене це влаштовує. Мій темпоритм і моє уявлення про комфорт співпадає із тим, що я маю у Львові. Коли знайомі мене запитують, яким для мене сьогодні є Львів, то я говорю: «Він для мене є, у доброму сенсі, провінційним містом, яке дедалі більше і більше нагадує провінційні європейські міста».
Про Львів релігійний
Мені здається, що у Львові достатньо комфортно жити як греко-католикам, так і православним. Я інколи спостерігаю ходу кришнаїтів Львовом і не бачу на вулицях міста якоїсь агресії стосовно того, що вони є такими радикально іншими. Звичайно, на побутовому рівні можуть бути конфлікти, зокрема на підґрунті релігійності, але пов’язувати їх із тим, що Львів є релігійним і це може когось застерігати чи утискати, то є примітивно і стереотипно. Як ми любимо інколи говорити в УКУ: «Вірити не боляче». А віра та релігійність – це різні речі.
Те, що у Львові останні рік-два виникають конфлікти довкола церкви, греко-католицької зокрема, я значною мірою пов’язую із медійними спекуляціями і певними комунікаційними помилками, яких допускаються і церква, і громадянське суспільство Львова. Тому часто ці речі є ситуативними і спекулятивними, бо сучасні медіа вимагають скандалу, роздмухування локального до глобального тощо.
Але оця релігійність Львова має свої переваги, тому що людина повинна опиратися на якісь цінності і вона повинна у щось вірити, до чогось прагнути. Перебування у парадигмі православної, греко-католицької чи католицької релігійності додає сенсовості і виставляє своєрідні обмежувальні прапорці: «Цього не можна робити!», «Туди не можна запливати!» І це добре, особливо у сучасному світі, де так багато спокус.
Є ще інша річ: релігійний Львів, то є релігійна традиція митрополита Шептицького, традиція Греко-Католицької Церкви, її катакомбного періоду, її мучеників та святих, це також традиція Православної Церкви, яка є так само чималою у Львові, і це є традиції інших конфесій, зокрема іудейської. Тому Львів має добру історію мультикультурності і міжрелігійної традиції. Можна сказати, що Львів є релігійно коректним, не беручи до уваги внутрішньо християнських конфліктів середини 90-х років. Було би набагато гірше, якби у Львові домінувала якась одна релігійна конфесія, тому що одноманітність може породжувати певні моменти авторитарності й нетерпимості. Мені здається, що релігійність Львова, інколи навіть на рівні зайвих стереотипів, є перевагою цього міста, а не його недоліком.
Про медіапростір Львова
Загалом є декілька плюсів і мінусів львівського медіапростору. Серед плюсів можна виокремити те, що в ньому ще багато простору для нішевих видань: онлайн-ЗМІ, радіостудій чи телевізійних каналів. Тобто медіаринок Львова не є до кінця сформованим. Львівське медіасередовище намагається бути ринком, але йому поки що це не вдається.
Сьогодні складною є ситуація на ринку друкованих видань: дуже багато львівських газет, на жаль, закрилися, а значна частина – перебуває у статусі пошуку свого місця на ринку. Паперові видання стають все менш і менш економічно привабливими та ефективними, і це є не власне українська тенденція, а світова. Тому сьогодні ми можемо говорити, що на медіаринку Львова існує кілька видань, серед яких монополістом є газета «Експрес», інші ж шукають свої місце, і питання про їх подальше існування все ще залишається під запитанням. Мені імпонує львівський радіопростір, бо там є вибір, і там є альтернатива. Він, напевно, є найструктурованішим, має свою традицію, свої конкурентні радіостанції. Що ж до телеринку, то він у Львові практично нереалізований. Тому, що, окрім львівського обласного телебачення, ми не маємо жодної професійної телекомпанії, яка би вела мовлення 24 години на добу. «Телеканал 24» все-таки є всеукраїнським інформаційним ресурсом. Ні «Zik», ні ТРК «Люкс» ніколи не мали ні потужностей, ані амбіцій на добове мовлення у форматі 24/7.
Наявність цих ніш є перевагою львівського медіапростору. Але, на мою думку, у сьогоднішніх умовах вони не можуть бути заповнені. Бо знайти інвестора, який би зголосився дати кошти на цілодобове телебачення, майже неможливо. Немає інтересів, немає амбіцій, немає рекламного ринку.
Має львівський інформаційний простір і чимало недоліків. Мені не вистачає у Львові доброї політичної журналістики, її, на жаль, немає у жодному із сегментів ринку. Мені не вистачає доброго суспільно-політичного тижневика, який би інтерпретував та аналізував події у місті і, скажімо, у Західній Україні загалом. Ще однією вадою львівського медіаринку є те, що на ньому сформувалося два монополісти: холдинг «Zik» і холдинг ТРК «Люкс». Вони, з одного боку, конкурують між собою, що є позитивним моментом, а з іншого – вони є фактично монополістами на рекламному ринку.
Але, попри все, львівський медіапростір є достатньо заповненим, він є варіативним. Тому, на противагу іншим регіонам України, я вважаю, що ми маємо медіа-середовище, у якому можемо отримати мінімум тої необхідної інформації, яку потребує аудиторія. І якби мене сьогодні запитали, яким я хочу бачити львівський медіапростір, то я сказав би, що хочу щоби на ньому з’явився третій гравець з іноземним капіталом. Тому що це передбачає впровадження інших правил й інших вимог. І, можливо, тоді місцеві медіа теж би переглянули вимоги до власної економіки, до власного продукту, який вони дають аудиторії.
Про журналістику як ремесло і журналістику як творчістьЖурналістики, як і будь-якому ремеслу, треба вчитися весь час. Ми зараз в Україні переживаємо трансформацію розуміння того, якою має бути освіта, зокрема журналістська. Останні 10-15 років вважалося, що достатньо вступити на бакалаврат журналістики чи іншого гуманітарного спрямування, відівчитися 4-5 років, і після того можна іти працювати. Але сучасна журналістика є настільки динамічною професією, яка постійно вимагає освоєння інновацій. Мутують жанри, змінюються підходи до роботи, змінюються ситуації, в яких журналіст повинен навчитися швидше реагувати і приймати рішення. Тому ми говоримо, що професія, яка на думку теоретиків раніше балансувала на межі між ремеслом і творчістю, сьогодні вимагає трошки іншого.
Базова журналістика – це є ремесло, з моєї точки зору. Тому що людина повинна освоювати певні інструменти, навики, техніки для того, аби оперативно, достовірно і якісно розповідати аудиторії про те, що її оточує і те, що, з точки зору журналіста, є важливим. Якщо ж говорити про те, що журналістика мала б інтерпретувати світ і не маніпулювати, бути інструментом або вмінням розповідати історії, тоді ми вже будемо ставити трохи більше вимог до людини, яка називатиме себе журналістом. Тут ми вже можемо говорити про наближеність до певної творчості. Уміння розповідати історії – це є майже література, бо тут мають буди композиція, динаміка, герої. Я би говорив про те, що є два етапи журналістської освіти, і людина, яка хоче себе реалізувати у професії повинна іти від ремісництва до творчості, від вміння переказати факт про подію – до вміння розповідати історії. Чи такої журналістики сьогодні вчать в Україні? Я маю сумніви про це.
Про перспективи Школи журналістики УКУ і створення факультету суспільних комунікацій
Сьогодні журналістська освіта повинна бути сучаснішою і відповідати на вимоги ринку та світових трендів. У межах Школи журналістики УКУ ми працюємо саме над цим. Наразі вона знаходиться на етапі успішного старту, який є доволі динамічним. Ми хотіли показати, що журналістики можна вчити по-іншому і в багатьох випадках, експериментуючи, ми вже намацали модель, яка дозволяє збалансовано поєднати академічне навчання і оцей нетиповий нон-стоп практики, який ми даємо через майстер-класи, тренінги і навчальні школи.
Ми маємо амбіції створити в межах УКУ, на базі Школи журналістики, факультет суспільних комунікацій, який став би освітнім проектом, що поєднує три ключових напрямки: журналістику, медіакомунікації та політичні комунікації, які плануємо відкрити за рік-два. Британська модель журналістики передбачає, що політичні комунікації є складовою журналістики. А ми хотіли б їх розмежувати і робити не політичну журналістику, а політичні комунікації, трішки ширшу спеціальність, яка б складалась із трьох напрямків: власне журналістики, політології і комунікативістики.
Якщо нам вдасться створити факультет суспільних комунікацій, то ми матимемо чітку структуру, яка розвиватиметься і академічно, і позаакадемічно. Ми маємо амбіцію створювати школу журналістики для студентів пострадянських країн. Хочемо на базі УКУ створити практичну школу для студентів із Росії, Грузії, Молдови, Білорусі і, можливо, Казахстану. Також ми хотіли би створити певні сертифікатні програми, які були б орієнтовані на навчання медійних технологій і журналістики представників церкви. Ще у планах – запустити тренінгові навчальні програми для зрілих журналістів.
Якби нам вдалось об’єднати всі ці напрямки, то про Школу журналістики УКУ можна було би говорити як про освітнє середовище. Це є перспективні амбіції і, якщо говорити цифрами, то це плани 2020-го року.
Журналіст – Наталія Середюк
Оператор – Володимир Барчук
Оператор монтажу – Дмитро Тарадайка
Люди Твого Міста
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка