
Фото: Анна Чистякова
Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
Про те, що це за свято
Геловін – це світське свято із релігійним корінням. Один із науковців дослідив, що традиція святкування походить від протестантів, які перестали шанувати святих, але потреба у шануванні залишилася. Чи це дійсно є так – сказати важко, проте у світському святкуванні дещо проглядається кепкування з типової католицької традиції шанування святих.
Походження назви Геловіну є християнським. All Hallows – це є староанглійська етимологія всіх святих. У той же час All Hallows Even є днем перед святом Всіх святих. Скорочено – Hallowe’en. Йдеться про похід, чи процесію всіх святих.
Себто можна говорити, що свято пов’язане із англо-сакською традицією святкування. Саме ж воно з’явилося під впливом протестантського мислення та стало популярним завдяки сучасній субкультурі.
Геловіном називають День Всіх Святих. І у цього свята дійсно типова латинська традиція. Вона пов'язана з тим, що Папа Григорій IV у XI столітті вирішив вшанувати всіх святих в один день: відомих, невідомих, або, навіть, не канонізованих офіційно.
Святих є дуже багато. Десь у Франції, Португалії, вже не кажучи про Латинську Америку, багато святих шанують тільки на місцевому рівні. Щоби нікого не обділити увагою у літургійному спомині, то Церква встановила свято Всіх святих на перше листопада. У світських реаліях – це стало елементом страшилки та поширилися через культуру Голлівуду, фільми та хоррори. Притягування до спотвореного, нелюдського – це протилежне обличчю людини, як обличчю святого. Це щось демонічне, щоби відвести увагу людей від всього прекрасного, від чеснот і краси до спотвореного.
Про культуру святкування
У нашій культурі та нашій католицькій цивілізації місцем для маскараду є час Різдва. У християн є традиція колядування, вертепу – цілого театрального дійства.
У дітей варто було б питати, що вони роблять і пояснювати їм нонсенс Геловіну. Можна представити їм це як щось недоречне, те, що взагалі не виражає суті святкування. Якщо ходити перевдягнутим по квартирам людей, то чого варто очікувати: благословення, налякати когось, чи отримати цукерки?
Що прийнято у традиції Західної Церкви
1 листопада Західна Церква згадує Всіх святих. Я думаю, що переодягання на це свято могло бути поширеним в Середньовіччі у англо-саксонських країнах. Навіть у сьогоднішньому одязі світських гуляк можна побачити атрибути мучеників, наприклад – криваві шати.
2 листопада є спомин всіх вірних померлих. І з християнської точки зору вартувало б відвідати цвинтар, прибирати могилу і принести живі квіти та лампадки. Це є виразом віри у Воскресіння. Позаяк квітка означає продовження життя, а лампада зі свічкою показує віру у вічне життя.
У літургійній практиці служиться реквієм – Меса за померлих. Це єдиний момент у році, крім Великої П’ятниці, коли літургійні шати є чорними. Під час служби жодного разу не проголошують слова “аллілуя”, які є виявом радості живих. Також раніше у цей день проголошували величний гімн Dies Irae – День гніву. У ньому йдеться про Друге Пришестя Ісуса Христа і Страшний суд.
Після Другого Ватиканського Собору його скасували з огляду на його страхітливий зміст. Проте, якщо аналізувати латинський текст, то можна зрозуміти, що у цьому гімні йдеться про реалізм смерті кожної людини і надію на вічне життя.
Про мистецтво смерті
У Середньовіччі існувала традиція Ars moriendi – мистецтва вмирання. Людина впродовж життя має підготуватися до цього моменту. Існує орден монахів-картезіанців, які провадять самотнє життя і постійно повторюють вислів Memento mori (лат. Пам’ятай про смерть). Але не йдеться про святкування та урочистість самої смерті, а про те, що варто зважати на реалізм. Осягнути те, що життя людини на Землі є кінцевим та є життям паломника.
Всі ці дійства не для померлих, а для живих. Це катехеза для нас, що не можна постійно проводити весь час у вечірках, що житя кожної людини на Землі закінчиться. Що далі терпіння та хвороби. Осягнення мистецтва смерті особливо актуально у наш час пандемії Covid-19. Треба вміти померти на землі, але воскреснути для Бога. Тому замість Ґоллівуду у Геловін вартувало б осягнути мистецтво смерті.
Розмовляв Роман Тищенко (Ламанський)
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Люди Твого Міста
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка