Урятована з гетто. Історія єврейської дівчинки, яку прихистили львів'яни
Загадкова течка з документами
Ця історія виринула із забуття досить дивно. Взимку 2023 року невідома жінка принесла течку з документами на вахту Львівського меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору». Просто поклала її і пішла, побажавши залишитися інкогніто. В червні папери передали до фондосховища музею, і з ними почала працювати Дар’я Пазушенко, дослідниця «Території терору».
«Я почала працювати з цими документами, коли стажувалася в музеї у межах проєкту Memory Savers UA (на той час дівчина вивчала історію та археологію у Львівському національному університеті імені Івана Франка, щойно закінчила третій курс – Ред.). Ми почали робити інвентарний опис цих 54 документів, хронологічно їх упорядковували. Деякі з них були рукописні, німецькою та польською мовами. Їх довелося розшифровувати через збільшувальне скло слово за словом, речення за реченням. Це було найскладнішою, але водночас найцікавішою частиною роботи, – розповідає Дар’я Пазушенко. – Ми відсканували папери, загорнули їх у мікалентний папір, який рятує від впливу часу, і поклали на збереження у фонди музею».
Працювала Дар’я під наставництвом головного зберігача фондів «Території терору» Тараса Різуна і після систематизації документів дійшла висновку, що архів належить одній родині – Розенталів. Він охоплює період 1838 – 1960 років і містить інформацію про купівлю-продаж нерухомості, а також відомості про народження, навчання, одруження та смерть членів сім'ї. Але тут не було жодної світлини, як і жодних свідчень про повсякденне життя.
«По завершенні роботи над документами дослідження застопорилося. Здавалося, що я вже все знаю про цю родину, однак були нотаріальні й офіційні юридичні аспекти. А про повсякденне життя сім’ї, її перебування в гетто у документах не було сказано нічого. Ці таємниці не давали мені спокою», – пояснює дослідниця.
Читайте також: «Роби те, що від тебе залежить». Владика Венедикт про зневіру, тил і передову
Постукайте, і вам відчинять
Те, що музейники знали про родину Розенталів, можна оповісти кількома реченнями. Отто і Хелена працювали лікарями, жили у Львові на вулиці Кармелітській. У них було двоє дітей – донька Кароліна 1932 року народження і на три роки молодший син Зиґмунд. Родина загинула у Львівському гетто в 1943 році. От і все…
Будинок, у якому жила родина Розенталів
Але ця загадкова історія не давала спокою музейникам, тож у жовтні 2023 року вони вирішили піти до будинку, де колись мешкали Розенталі, і зустріли там жінку, яка саме заходила в браму. Вона й спровадила дослідників до квартири на першому поверсі, де колись жила жінка, яка врятувала єврейську дівчинку. Так Дар’я з колегами прийшла до помешкання Лідії Михальченко, котра допомогла розкрити історію Розенталів. Вона була донькою тої, що врятувала дитину, буквально виросла з Кароліною.
Читайте також: Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
Історія життя Кароліни
«Отто Розенталь і Хелена Пордес познайомилися в лікарні на Кульпаркові, де Хелена студенткою проходила практику, а Отто був лікарем. Вона злякалася хворого, і він її захистив. Згодом у них зав’язалися стосунки. За деякий час, в 1931 році, молоді люди побралася», – згадує Лідія Михальченко.
Розенталі жили у Львові на вулиці Кармелітській, 8 (тепер вулиця Просвіти) в квартирі на другому поверсі. Цей будинок Отто успадкував від матері. Під час німецької окупації родину виселили в гетто. Воно було створене в найбіднішому районі Львова і займало територію Замарстинова і Клепарова, відокремлену з півдня залізничним насипом, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – Варшавською, а з півночі – берегом Полтви.
У гетто родина Розенталів перебувала до червня 1943 року, тобто до його ліквідації, там і загинула. Але Кароліну така доля оминула. Хелена бачила, що коїться щось недобре, тому пішла до родички – тітки-польки Евеліни Вінцковської і попросила взяти Кароліну до себе. Вона погодилася.
Дівчинка прожила з тіткою майже до закінчення війни. І коли пані Вінцковська виїхала до Польщі, Кароліна прийшла до будинку, де колись мешкала з батьками, однак їхня квартира була зайнята іншими людьми. Тому вона зійшла на перший поверх, де в одній із квартир мешкала Анна Михальченко, котра колись працювала на Розенталів, вела господарство і займалася дітьми, а згодом носила їм їжу в гетто.
Пані Анна прихистила Кароліну. Дівчина жила з Михальченками до 1970-х років. Закінчила медінститут, вийшла заміж за поляка Франца Кубіцького і в 1955 році народила доньку Ірину. Героїня розповіді прожила у Львові до самої смерті в 1999 році через інфаркт.
«Кароліна, попри все, була життєрадісною, веселою, компанійською, але вимогливою до себе й до інших, любила все робити добре», – додає Лідія Михальченко, яка виросла з єврейською дівчинкою.
Лідія Михальченко росла разом з Кароліною.
Ірина займалася балетом і музикою в музичній школі. Вступила до консерваторії, за час навчання об’їздила з хором багато країн. Після здобуття освіти працювала в музичній школі. Померла у Львові в 2021 році.
Читайте також: «Усі знають суддю-хабарника, але біля церкви цілуються в щічку», – Юрко Назарук
Як музейні дані переростають в історію життя
«В архіві не було жодної фотографії, тож я не могла скласти думки про цю родину. Розенталі до певного часу були просто іменами в договорі купівлі-продажу. А після спілкування з Лідією Михальченко виникло враження, що я була знайома з ними усе життя – так багато взнала про цю родину», – веде далі Дар’я Пазушенко.
Знайомство з пані Лідією оживило історію Розенталів. Окрім течки з документами, вона поповнилася правдивими спогадами, подробицями з життя, фотографіями і особистими речами родини, які тепер демонструють у музеї.
26 січня команда «Території терору» показала всі знайдені артефакти і розповіла втрачену та відтворену нею історію Розенталів під час події «Спогади та документи: історія родини Розенталь». На жаль, чергова загроза ракетного обстрілу України завадила музейникам зробити це на своїй території – в Бараці №2. Та їхні колеги з Палацу Хоткевича допомогли розказати цю дивовижну історію в своєму укритті.
Мимоволі замислюєшся, скільки ще не розказаних історій очікують свого розкриття й оприлюднення. 3 лютого о 16:00 в музеї «Територія терору» матимете змогу почути ще одну з них. Разом із посольством Італії та Італійським інститутом культури в Україні музей організує спеціальний показ італійського фільму «70072: маленька дівчинка, яка не вміла ненавидіти. Справжня історія Лідії Максимович». Вхід на подію вільний за умови реєстрації за лінком: surl.li/pxmhp
Документальна стрічка присвячена темі Голокосту та розповідає історію Лідії Максимович. У 1942-му в дворічному віці вона потрапила до табору смерті Аушвіц-Біркенау, який славився божевільними експериментами доктора Менґеле над єврейськими дітьми. Змушена була взяти участь у так званому марші смерті. Мати Лідії заприсяглася доньці, що одного дня повернеться по неї. Лідію, як і всіх в’язнів Аушвіцу, радянська армія звільнила в січні 1945 року. Її всиновила польська родина, але дівчина жила з думкою про загибель матері. І раптом одного дня в 1962 році хтось постукав у її двері…
На презентації фільму будуть присутні директор Італійського інституту культури Карло Колоннелла і президент асоціації La Memoria viva Роберто Фалетті. Після показу ви зможете обговорити побачене з історикинею, науковою співробітницею музею «Територія терору» Ліаною Бліхарською та українським істориком, журналістом і перекладачем Андрієм Павлишиним.
Марічка Ільїна
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
___________________________________________________________________________________________________________________________
Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.
Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.
Люди Твого Міста
- «Я максималіст, але кожен із нас так може». Отець із Львівщини зібрав 18 млн грн для ЗСУ
- «Мені 27, мовляв, чого я можу навчити?», або Як кардинально змінити школу у Львові
- «Їй подобалося бути стрільчинею». Історія 19-річної захисниці з Львівщини
- «На похороні йому кидали квіти, як актору на сцену». Історія добровольця
- «Остання лекція» Ірини Фаріон
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Олександра Коваль
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка