Загадкова течка з документами

Ця історія виринула із забуття досить дивно. Взимку 2023 року невідома жінка принесла течку з документами на вахту Львівського меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору». Просто поклала її і пішла, побажавши залишитися інкогніто. В червні папери передали до фондосховища музею, і з ними почала працювати Дар’я Пазушенко, дослідниця «Території терору».

«Я почала працювати з цими документами, коли стажувалася в музеї у межах проєкту Memory Savers UA (на той час дівчина вивчала історію та археологію у Львівському національному університеті імені Івана Франка, щойно закінчила третій курс – Ред.). Ми почали робити інвентарний опис цих 54 документів, хронологічно їх упорядковували. Деякі з них були рукописні, німецькою та польською мовами. Їх довелося розшифровувати через збільшувальне скло слово за словом, речення за реченням. Це було найскладнішою, але водночас найцікавішою частиною роботи, – розповідає Дар’я Пазушенко. – Ми відсканували папери, загорнули їх у мікалентний папір, який рятує від впливу часу, і поклали на збереження у фонди музею».

Працювала Дар’я під наставництвом головного зберігача фондів «Території терору» Тараса Різуна і після систематизації документів дійшла висновку, що архів належить одній родині – Розенталів. Він охоплює період 1838 – 1960 років і містить інформацію про купівлю-продаж нерухомості, а також відомості про народження, навчання, одруження та смерть членів сім'ї. Але тут не було жодної світлини, як і жодних свідчень про повсякденне життя.

«По завершенні роботи над документами дослідження застопорилося. Здавалося, що я вже все знаю про цю родину, однак були нотаріальні й офіційні юридичні аспекти. А про повсякденне життя сім’ї, її перебування в гетто у документах не було сказано нічого. Ці таємниці не давали мені спокою», – пояснює дослідниця.

Читайте також: «Роби те, що від тебе залежить». Владика Венедикт про зневіру, тил і передову

Постукайте, і вам відчинять

Те, що музейники знали про родину Розенталів, можна оповісти кількома реченнями. Отто і Хелена працювали лікарями, жили у Львові на вулиці Кармелітській. У них було двоє дітей – донька Кароліна 1932 року народження і на три роки молодший син Зиґмунд. Родина загинула у Львівському гетто в 1943 році. От і все…

Будинок, у якому жила родина Розенталів

Але ця загадкова історія не давала спокою музейникам, тож у жовтні 2023 року вони вирішили піти до будинку, де колись мешкали Розенталі, і зустріли там жінку, яка саме заходила в браму. Вона й спровадила дослідників до квартири на першому поверсі, де колись жила жінка, яка врятувала єврейську дівчинку. Так Дар’я з колегами прийшла до помешкання Лідії Михальченко, котра допомогла розкрити історію Розенталів. Вона була донькою тої, що врятувала дитину, буквально виросла з Кароліною.

Читайте також: Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах

Історія життя Кароліни

«Отто Розенталь і Хелена Пордес познайомилися в лікарні на Кульпаркові, де Хелена студенткою проходила практику, а Отто був лікарем. Вона злякалася хворого, і він її захистив. Згодом у них зав’язалися стосунки. За деякий час, в 1931 році, молоді люди побралася», – згадує Лідія Михальченко.

Розенталі жили у Львові на вулиці Кармелітській, 8 (тепер вулиця Просвіти) в квартирі на другому поверсі. Цей будинок Отто успадкував від матері. Під час німецької окупації родину виселили в гетто. Воно було створене в найбіднішому районі Львова і займало територію Замарстинова і Клепарова, відокремлену з півдня залізничним насипом, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – Варшавською, а з півночі – берегом Полтви.

У гетто родина Розенталів перебувала до червня 1943 року, тобто до його ліквідації, там і загинула. Але Кароліну така доля оминула. Хелена бачила, що коїться щось недобре, тому пішла до родички – тітки-польки Евеліни Вінцковської і попросила взяти Кароліну до себе. Вона погодилася.

Дівчинка прожила з тіткою майже до закінчення війни. І коли пані Вінцковська виїхала до Польщі, Кароліна прийшла до будинку, де колись мешкала з батьками, однак їхня квартира була зайнята іншими людьми. Тому вона зійшла на перший поверх, де в одній із квартир мешкала Анна Михальченко, котра колись працювала на Розенталів, вела господарство і займалася дітьми, а згодом носила їм їжу в гетто.

Пані Анна прихистила Кароліну. Дівчина жила з Михальченками до 1970-х років. Закінчила медінститут, вийшла заміж за поляка Франца Кубіцького і в 1955 році народила доньку Ірину. Героїня розповіді прожила у Львові до самої смерті в 1999 році через інфаркт.

«Кароліна, попри все, була життєрадісною, веселою, компанійською, але вимогливою до себе й до інших, любила все робити добре», – додає Лідія Михальченко, яка виросла з єврейською дівчинкою.

Лідія Михальченко росла разом з Кароліною

Ірина займалася балетом і музикою в музичній школі. Вступила до консерваторії, за час навчання об’їздила з хором багато країн. Після здобуття освіти працювала в музичній школі. Померла у Львові в 2021 році.

Читайте також: «Усі знають суддю-хабарника, але біля церкви цілуються в щічку», – Юрко Назарук

Як музейні дані переростають в історію життя

«В архіві не було жодної фотографії, тож я не могла скласти думки про цю родину. Розенталі до певного часу були просто іменами в договорі купівлі-продажу. А після спілкування з Лідією Михальченко виникло враження, що я була знайома з ними усе життя – так багато взнала про цю родину», – веде далі Дар’я Пазушенко.

Знайомство з пані Лідією оживило історію Розенталів. Окрім течки з документами, вона поповнилася правдивими спогадами, подробицями з життя, фотографіями і особистими речами родини, які тепер демонструють у музеї.

26 січня команда «Території терору» показала всі знайдені артефакти і розповіла втрачену та відтворену нею історію Розенталів під час події «Спогади та документи: історія родини Розенталь». На жаль, чергова загроза ракетного обстрілу України завадила музейникам зробити це на своїй території – в Бараці №2. Та їхні колеги з Палацу Хоткевича допомогли розказати цю дивовижну історію в своєму укритті.

Документальна стрічка присвячена темі Голокосту та розповідає історію Лідії Максимович. У 1942-му в дворічному віці вона потрапила до табору смерті Аушвіц-Біркенау, який славився божевільними експериментами доктора Менґеле над єврейськими дітьми. Змушена була взяти участь у так званому марші смерті. Мати Лідії заприсяглася доньці, що одного дня повернеться по неї. Лідію, як і всіх в’язнів Аушвіцу, радянська армія звільнила в січні 1945 року. Її всиновила польська родина, але дівчина жила з думкою про загибель матері. І раптом одного дня в 1962 році хтось постукав у її двері…

На презентації фільму будуть присутні директор Італійського інституту культури Карло Колоннелла і президент асоціації La Memoria viva Роберто Фалетті. Після показу ви зможете обговорити побачене з історикинею, науковою співробітницею музею «Територія терору» Ліаною Бліхарською та українським істориком, журналістом і перекладачем Андрієм Павлишиним.

Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.