Сьогодні, 26 серпня, виповнюється 30 років мистецькому об'єднанню «Дзиґа». Його засновник Маркіян Іващишин – був одним із провідників «революції на граніті» 1990 року, підприємцем, культурним, політичним та громадським діячем. В цей день Tvoemisto.tv пропонує згадати розмову про громадянське суспільство, розвиток Львова, а також про гармонію міста і його мешканців, Полтву та парки з людиною дії.

Про динаміку Львова та його перспективи

Я бажаю  Львову процвітання, креативу та динаміки, хотілося б, щоб воно було в таких умовах, у яких є міста в європейських державах. У таких обставинах воно збереже лідерство, яке має зараз. Хоча вважаю, що зараз місто є дуже динамічним. Мені видається, що із ним поки що все добре – воно розвивається. Найбільше це проявляється в культурі у широкому розумінні, тобто в гуманітарній сфері. Сюди частково можна віднести і туризм. Також я би відносив сюди навіть інформаційні технології та нові медіа – у цьому місті вони активно розвиваються. Ще одним важливим аспектом є те, що Львів є молодим, тобто тут багато молодих людей. Я думаю, що вони, студенти, люди, які лише починають свій рух у кар’єрі чи самореалізації, – надають цьому місту хорошого шарму і, повторюся, хорошої динаміки розвитку.

Якщо відштовхуватися від того, у якому стані зараз держава, а також від того, що вона все ж йде шляхом європеїзації, то Львів є добрим прикладом для всієї країни. Цей приклад можна було б екстраполювати на всю державу. Я думаю, що різні міста України мають робити здорове лобіювання себе. Зокрема Львів: лобіювання не Львова чи Галичини, а лобіювання тих ідей, того стилю життя, тієї самореалізації, яка відбувається тут й на Західній Україні, включно із українськістю, яка напевне найкраще збереглася і найліпше розвивається саме на Західній Україні.

Про громадянське суспільство

Практика останнього року показала, що навіть у таких диких речах, як війна, найбільш ефективним виявляється громадянське суспільство. А громадянське суспільство складається від спілки рибалок до кафедри в університеті. Тобто це те, що називається західною моделлю – коли є горизонтальна, персональна громадянська активність. Цей прошарок стає все більш вагомим, і все сильніше впливає на політику й на управління державою в цілому.

Порядній людині, яка хоче бути ефективною, у політиці є дуже важко. Я був у політиці; впроваджувати реформи й змінювати ту систему, яка у нас вкорінилася, виборювати якісь зміни, не будучи смішним та неефективним, є дуже важко. При цьому, є дуже багато спокус. Перші небезпеки, які очікують людину в політиці, – це, власне, спокуси та розчарування. Якщо боротися із цим у собі – можна бути ефективним і потрібним. Безперечно, що одному дуже складно – мусить бути група людей, які мають бути однодумцями. Потрібно також опиратися на ширші пласти того ж таки громадянського суспільства. Якщо людина має підтримку якогось доволі великого середовища, сітку громадських організацій, інтереси й позиції яких вона представляє, а також ще 5-6 однодумців, то навіть у Верховній раді можна добиватися своєю роботою результатів.

Нема такого, що не можеш хоч щось зробити: треба відстоювати родину, під’їзд, будинок, не бути байдужим до того, що відбувається, при потребі займати активну позицію і ніколи не розчаровуватися. Часто є таке, що люди вважають, що їм нічого не вдасться – якщо не пробувати, то не вдасться. Але цей період, який ми переживаємо, показує, що люди починають бачити, що їхня ефективність залежить від їхньої активності.

Про гуманітарну кризу

Не все так ідеально, але ніде у світі не є ідеально. Можна сказати, що у світі є певна культурна, гуманітарна криза. Відбувається переоцінка західної моделі, яка не завжди спрацьовує так, як колись спрацьовувала. Там також є такий самий ступінь розчарування й цинізму, як і в нас. Це наслідок суми різних речей: зокрема і процесів глобалізації, які відбулися та відбуваються, коли одиниця стає менше важити, ніж раніше. Мені здається, що інформаційний простір бере на себе забагато, людина висікається звідти, як персона. Відповідно, все менше уваги приділяється гуманітарній сфері, а все більше – технічній, а також фінансовій. А економіка заради економіки – це не добре. Це ні капіталізм, ні соціалізм, а щось незрозуміле, воно починає не спрацьовувати.

Про модель розвитку держави

Ностальгія за періодом 1980-90-тих – це ностальгія за молодістю. Хоча з іншого боку – це був період, коли за один місяць відбувалося стільки, скільки зараз за цілий рік. Динаміка змін була просто шаленою, особливо з 1988 по 1991 рік. Але треба врахувати, що перед тим були застої. Тож накопичилися ідеї, накопичився креатив, що вихлюпнулося в перші два роки. До цього був період, коли всі ідеї крутилися на кухні, в родині. У публічному громадянському просторі цього всього не було видно. Ніщо не виходило на зовні, тож накопичувалося. Люди придумували, вигадували щось, і раптом сталося так, що з’явилося повітря, з’явилася свобода – тож в один момент це все вихлюпнулося.

Але потім, на жаль, не відбулося подальшого послідовного руху. Ми не пішли шляхом східноєвропейських держав. Суспільна, громадська, творча та культурологічна активність не була затребувана у створенні й формуванні  нації та держави. Відсутність реформ, які мали би прийти після здобуття незалежності, пригасила розвиток. З’явилося забагато скепсису та розчарувань. Якщо можна вважати, що останні 20 років наша держава розвивається за якоюсь моделлю, то цю модель можна назвати неуспішною.

Про воду в містах

Улюблена частина міста – це забудова кінця XIX – початку ХХ століття. У це входить дуже багато чого, і те, що навколо середмістя, і такі вулиці, як Драгоманова, і Новий Львів. Шарм у тому, що архітектура добре продумана, і люди живуть там органічно, там немає стороннього, зовнішнього нашарування, яке можна побачити у центрі міста. Тобто збережена автентичність. Ти йдеш по місту-ідеалу – місту без туристів.

Міст, схожих на Львів, є багато, особливо у Східній Європі. Серед них мені дуже подобається Любляна: її масштаби, архітектура, дух міста. А якби ще у Львові була річка, як у Любляні, – то він був би ідеальнішим. Додам, що я позитивно ставлюся до ідеї очистити й відкрити Полтву. Коли у місті є річка, є вода – це дає цілий комплекс позитивних наслідків, у тому числі метафізичних. Щоб місто було повноцінним, люди мусять мати у ньому повний екологічний цикл. Але не обов’язково відкривати саме Полтву. Це питання можна вирішити простіше. У Львові були інші річки, маленькі, наприклад на Сигнівці. Можна починати з маленьких проектів: відкрити джерела, адже вони далі є, їх просто загнали у каналізацію, а можна їх просто звідти витягнути, облагородити. Це не буде шалена річка, але буде собі потічок. Адже всі люблять дивитися на воду, бути біля неї. Це сприяє внутрішній гармонії міста та його мешканців.

Про гармонію міста та його мешканців

Так само із зеленню: місто має бути зеленим. У цьому сенсі чим більше парків, тим краще. Мої улюблені, наприклад, це Стрийський та Залізні Води. Погано, коли місто спрямоване тільки на туристів, бо їм парки так собі потрібні, туристам потрібна атракція. Тому небезпека для Львова полягає у тому, що за рахунок інтересів громадян міста буде більше догоджання туристичному кластеру. А тут, все ж, завжди потрібно зберігати баланс. Центр Львова розвивається, а райони, де живе основна кількість людей, закинулися. Туди нічого не інвестувалося, і тут я не маю на увазі лише фінанси, а йдеться навіть про якісь ідеї для життя міста. За кордоном, наприклад, найкращі сучасні скульптури почали з’являтися саме на околицях, а не у центрі.

Люди мають жити у місті також і для себе. Зрештою, тоді й туристам буде цікавіше приїжджати. Адже не є дуже цікаво приїжджати у місто, яке повністю спрямоване на туристів. До цієї не автентичності, наприклад, належать готелі на березі моря. Якщо немає життя міста – то на що тут дивитися? У такому разі один раз приїхав і пішов.

Розмовляв Маркіян Прохасько