Олександра Коваль – це людина, без якої неможливо уявити собі осінній Львів. Адже осінь у нашому місті традиційно книжкова. Саме завдяки їй місто отримало негласний статус книжкової столиці України. Олександра Коваль розповіла нам про те, як починався Форум видавців, чи розвинута у львів'ян культура читання і як змінилось місто за півсотні років...

Про місця, де народилася і виросла

Перші роки життя я прожила з мамою і татом в малесенькій підвальній квартирі на тодішній вулиці Карла Маркса – це район вулиці Київської. Потім батьки отримали велетенську двадцятиметрову двокімнатну квартиру на Новому Львові, але там ми теж недовго прожили і переїхали на вулицю Дніпровську – біля «Водоканалтресту». На цій вулиці розташоване похоронне бюро, і все моє дитинство минуло між трунами. Там було дуже цікаво, там був лісопильний цех – дошки, труни... Поряд Погулянка, Личаківський цвинтар, ветеринарний сад – наші території. Ми рвали яблука в ветеринарному саду, збирали каштани... Вам не казали в школі збирати каштани? Нам, чомусь, давали такі завдання, і цілі мішки цих каштанів треба було зібрати. Що з ними далі робили – я так ніколи й не дізналася...

В дитинстві не було цікавіших занять – тільки "козаки-розбійники" і книжки. Це були два заняття, які справді цікавили. Моя бабця казала: от, якби за читання книжок платили гроші, отоді б ти була багатою людиною. І тепер мені, фактично, за це і платять...

Про роботу до Форуму

Мені вдалося займатися тією справою, яку я люблю. Хоча я любила і вчитися там, де я вчилася, і працювати в нашій науково-дослідній лабораторії, і потім займатися аеростатами і повітроплаванням – все це якісь такі епохальні речі у моєму житті, але з 1989 року я займаюся тільки книговиданням. До речі, книговидання довелося припинити в певний момент, тому що виникала колізія – на що витрачати більше часу і грошей – на розвиток видавництва чи на розвиток Форуму видавців. І я з командою вибрала Форум видавців. З 2001 року я займаюся виключно Форумом.

Про те, як виник Форум видавців

Ідея ця, як не дивно, виникла від безвиході якоїсь, від кризи. Початок нашої видавничої діяльності був дуже бурхливим і успішним. В переддень Незалежності, в перші роки Незалежності України книжки, які ми видавали у видавничій спілці товариства "Просвіта", розліталися просто моментально. Стотисячні тиражі нашої "Історії України" Лотоцького, ми її додруковували три чи чотири рази – вони розліталися за два-три тижні по сто тисяч. Це зараз навіть важко собі уявити. Ми видавали і Василя Стуса – це було перше видання в Україні, і Івана Крип'якевича, і якийсь роман про Нестора Махна – і все це сто тисяч, сто тисяч, сто тисяч... А потім раптом, в один прекрасний день, книжки перестали продаватися взагалі. Ви, очевидно, цього вже не пам'ятаєте, але була страшна гіперінфляція. Це страшна економічна криза, після якої було ще декілька, але подібної я не пам'ятаю. Це – коли щойно надрукована книжка наступного дня в продажі коштувала втричі чи в десять разів дешевше, ніж папір, на якому вона була надрукована. Такою шаленою була інфляція. Це 10000% чи більше – просто важко собі уявити. В 1994-му інфляційні процеси потрохи припинилися, ми зробили вдих і зрозуміли, що вже не знаємо, як жити і кому продавати книжки – тому що попит на них різко впав, а що гірше – була зруйнована книготорговельна мережа. Чи її цілеспрямовано зруйнували, як дехто каже, чи вона сама собою під натиском економічних обставин розпалися, але продавати книжки не було де. Тож я поїхала в Київ до міжнародного фонду "Відродження", який два роки перед тим почав свою діяльність в Україні, бо мені сказали, що там начебто можуть якось допомогти. І от я прийшла до Богдана Кравченка – голови правління – і кажу: "Поможіть нам". А він каже: "Ну, що поможіть? Ти знаєш, скільки тут таких ходить?" – бо дуже багато видавців приходило. І каже: "Давайте, самі подумайте, як вам допомогти, тоді й поможемо!". Таким чином, завдяки Богданові Кравченку, завдяки кризі, ми у Львові маємо Форум видавців.

Про основні досягнення

Найбільше я горджусь саме тим, що він (Форум видавців, – ред.) відбувається вже 20 років. Я не знаю іншої громадської ініціативи, яка так довго триває. Враховуючи ще й те, що до 2005 року ми не отримували взагалі ніякого зовнішнього фінансування за винятком оцих стартових грошей, які нам виділив фонд "Відродження" ще тоді, в 1994-му році. Потім це все розвивалося, зміцнювалося і зростало тільки завдяки нашій ефективній співпраці з нашими видавцями, з нашими партнерами тут, у Львові, і за кордоном. Держава, місто і область не дуже цікавились тим, що і як відбувається. Для мене це означає, що це якась правильна справа, що в неї є підтримка людей, що вона може розвиватися. Але настав момент, коли цієї маленької підтримки і наших власних зусиль стало замало. Це сталося тоді, коли ми почали робити дитячі заходи, які є виключно соціальним і благодійним культурним проектом, і наш літературний фестиваль – саме завдяки фестивалю наш Форум став таким відомим і популярним в Європі і, сподіваюся, стане в цілому світі. Але це потребує дуже великого додаткового фінансування, і ось тут хочеться наступний крок зробити і дізнатися, як, власне, держава і місто бачать розвиток Форуму.

Про незацікавленість влади і бізнесу у фінансуванні культури

Не зацікавлені інвестувати в розвиток людей, бо люди, які не читають, не мають шансів здобути якісну освіту. Взагалі якісна освіта в нас перестала бути пріоритетом для людей. Вона не є соціальним ліфтом, а мала би бути. Будь-якій державі вигідно, щоб населення було не дуже добре освічене, бо тоді воно стає малокритичним і мало реагує на владу. Ось ми й маємо наслідки цього байдужого ставлення до книговидання та освіти, і бачимо його зараз.

Про культуру читання

Ми намагаємося це робити (розвивати культуру читання, – ред.) впродовж 20 років, але культура читання занепадає і у Львові, і в Києві, і особливо в малих містах та містечках. Але цей процес відбувається у всьому світі. Інша справа, що в інших країнах до цього ставляться осмислено і критично і намагаються якось цю тенденцію переламати, запроваджуючи програми підтримки читання, а Україна поки що до цього ще не дозріла.

Про улюблені книги і авторів

В мене немає улюблених книжок. В кожній книжці є щось таке, що мені або подобається, або потрібне. Може, колись можна було називати улюблені книжки, а зараз їх так багато... А та, що не подобається чи не потрібна, я її просто відкладаю відразу на перших сторінках. От ви про ці дитячі спогади запитали, я пам'ятаю, що книжки тоді продавались, в тому числі, і в газетних кіосках. Періодичної преси було дуже мало: газета "Правда", "Известия", "Вільна Україна", але там були книжки, і я пригадую себе, як я розплющувала носа об скло... І чим грубша книжка була, тим більше вона мені подобалась...

Щодо улюблених авторів, то є такий британський автор Ієн Мак'юен. Я намагаюсь читати все, що виходить. Подобається мені Девід Мітчел – автор такого відомого бестселера, за яким знятий фільм "Хмарний атлас". Остання його книга, яку я прочитала – "Тисяча осеней Якоба де Зута". Дуже-дуже раджу перечитати її всім.

Про те, як змінився Львів

Місто стало рагульським. Я б хотіла, щоб раптом, в один прекрасний день, з вулиць Львова зникла зовнішня реклама, прибрали жахливі вивіски, які зроблені в різних стилях – таких кричущих жахливих вивісок нема в жодному іншому європейському місті. Я хотіла б, щоб забрали будочки, яких всюди повно наставили, і можна було б вільно дихати і милуватись перспективою вулиць і нашою чудовою архітектурою. Також мені не подобаються велетенські тераси ресторанів, які просто заважають пройти. Будь-яке місце у Львові мені подобається! Якщо не буде всього переліченого вище, то вони всі чудові.

Про музику

Я люблю сучасну симфонічну музику ХХ-ХХІ століття. Те, що прийнято називати класикою. Я люблю ходити в філармонію і львівську в тому числі. Мене засмучує мала кількість людей на дуже якісних концертах. Хоча, здається, їх стає трохи більше. В Києві філармонію відвідує значно більше людей. І так має бути. Я чекаю того часу, коли доведеться слідкувати, коли квитки викинуть у продаж, як на Євро чи футбольні матчі. Якщо не вхопиш о шостій ранку, значить все пропало. Отак має бути в нашій філармонії!

Довідка:

Український громадський діяч, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові». У 1979 році закінчила Львівський лісотехнічний інститут. Впродовж 1980- 1989 років була науковим працівником Львівського лісотехнічного інституту. На початку 90-х років – заступник головного редактора львівського видавництва «Фенікс». У 1992—1997 роках очолювала видавництво ЛОО Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта». З 1995 року — президент громадської організації «Форум видавців». Співзасновник Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.

Записала Христина Нога