
Люди Твого міста: Олександра Коваль
Про місця, де народилася і виросла
Перші роки життя я прожила з мамою і татом в малесенькій підвальній квартирі на тодішній вулиці Карла Маркса – це район вулиці Київської. Потім батьки отримали велетенську двадцятиметрову двокімнатну квартиру на Новому Львові, але там ми теж недовго прожили і переїхали на вулицю Дніпровську – біля «Водоканалтресту». На цій вулиці розташоване похоронне бюро, і все моє дитинство минуло між трунами. Там було дуже цікаво, там був лісопильний цех – дошки, труни... Поряд Погулянка, Личаківський цвинтар, ветеринарний сад – наші території. Ми рвали яблука в ветеринарному саду, збирали каштани... Вам не казали в школі збирати каштани? Нам, чомусь, давали такі завдання, і цілі мішки цих каштанів треба було зібрати. Що з ними далі робили – я так ніколи й не дізналася...
В дитинстві не було цікавіших занять – тільки "козаки-розбійники" і книжки. Це були два заняття, які справді цікавили. Моя бабця казала: от, якби за читання книжок платили гроші, отоді б ти була багатою людиною. І тепер мені, фактично, за це і платять...
Про роботу до Форуму
Мені вдалося займатися тією справою, яку я люблю. Хоча я любила і вчитися там, де я вчилася, і працювати в нашій науково-дослідній лабораторії, і потім займатися аеростатами і повітроплаванням – все це якісь такі епохальні речі у моєму житті, але з 1989 року я займаюся тільки книговиданням. До речі, книговидання довелося припинити в певний момент, тому що виникала колізія – на що витрачати більше часу і грошей – на розвиток видавництва чи на розвиток Форуму видавців. І я з командою вибрала Форум видавців. З 2001 року я займаюся виключно Форумом.
Про те, як виник Форум видавців
Ідея ця, як не дивно, виникла від безвиході якоїсь, від кризи. Початок нашої видавничої діяльності був дуже бурхливим і успішним. В переддень Незалежності, в перші роки Незалежності України книжки, які ми видавали у видавничій спілці товариства "Просвіта", розліталися просто моментально. Стотисячні тиражі нашої "Історії України" Лотоцького, ми її додруковували три чи чотири рази – вони розліталися за два-три тижні по сто тисяч. Це зараз навіть важко собі уявити. Ми видавали і Василя Стуса – це було перше видання в Україні, і Івана Крип'якевича, і якийсь роман про Нестора Махна – і все це сто тисяч, сто тисяч, сто тисяч... А потім раптом, в один прекрасний день, книжки перестали продаватися взагалі. Ви, очевидно, цього вже не пам'ятаєте, але була страшна гіперінфляція. Це страшна економічна криза, після якої було ще декілька, але подібної я не пам'ятаю. Це – коли щойно надрукована книжка наступного дня в продажі коштувала втричі чи в десять разів дешевше, ніж папір, на якому вона була надрукована. Такою шаленою була інфляція. Це 10000% чи більше – просто важко собі уявити. В 1994-му інфляційні процеси потрохи припинилися, ми зробили вдих і зрозуміли, що вже не знаємо, як жити і кому продавати книжки – тому що попит на них різко впав, а що гірше – була зруйнована книготорговельна мережа. Чи її цілеспрямовано зруйнували, як дехто каже, чи вона сама собою під натиском економічних обставин розпалися, але продавати книжки не було де. Тож я поїхала в Київ до міжнародного фонду "Відродження", який два роки перед тим почав свою діяльність в Україні, бо мені сказали, що там начебто можуть якось допомогти. І от я прийшла до Богдана Кравченка – голови правління – і кажу: "Поможіть нам". А він каже: "Ну, що поможіть? Ти знаєш, скільки тут таких ходить?" – бо дуже багато видавців приходило. І каже: "Давайте, самі подумайте, як вам допомогти, тоді й поможемо!". Таким чином, завдяки Богданові Кравченку, завдяки кризі, ми у Львові маємо Форум видавців.

Про основні досягнення
Найбільше я горджусь саме тим, що він (Форум видавців, – ред.) відбувається вже 20 років. Я не знаю іншої громадської ініціативи, яка так довго триває. Враховуючи ще й те, що до 2005 року ми не отримували взагалі ніякого зовнішнього фінансування за винятком оцих стартових грошей, які нам виділив фонд "Відродження" ще тоді, в 1994-му році. Потім це все розвивалося, зміцнювалося і зростало тільки завдяки нашій ефективній співпраці з нашими видавцями, з нашими партнерами тут, у Львові, і за кордоном. Держава, місто і область не дуже цікавились тим, що і як відбувається. Для мене це означає, що це якась правильна справа, що в неї є підтримка людей, що вона може розвиватися. Але настав момент, коли цієї маленької підтримки і наших власних зусиль стало замало. Це сталося тоді, коли ми почали робити дитячі заходи, які є виключно соціальним і благодійним культурним проектом, і наш літературний фестиваль – саме завдяки фестивалю наш Форум став таким відомим і популярним в Європі і, сподіваюся, стане в цілому світі. Але це потребує дуже великого додаткового фінансування, і ось тут хочеться наступний крок зробити і дізнатися, як, власне, держава і місто бачать розвиток Форуму.
Про незацікавленість влади і бізнесу у фінансуванні культури
Не зацікавлені інвестувати в розвиток людей, бо люди, які не читають, не мають шансів здобути якісну освіту. Взагалі якісна освіта в нас перестала бути пріоритетом для людей. Вона не є соціальним ліфтом, а мала би бути. Будь-якій державі вигідно, щоб населення було не дуже добре освічене, бо тоді воно стає малокритичним і мало реагує на владу. Ось ми й маємо наслідки цього байдужого ставлення до книговидання та освіти, і бачимо його зараз.
Про культуру читання
Ми намагаємося це робити (розвивати культуру читання, – ред.) впродовж 20 років, але культура читання занепадає і у Львові, і в Києві, і особливо в малих містах та містечках. Але цей процес відбувається у всьому світі. Інша справа, що в інших країнах до цього ставляться осмислено і критично і намагаються якось цю тенденцію переламати, запроваджуючи програми підтримки читання, а Україна поки що до цього ще не дозріла.
Про улюблені книги і авторів
В мене немає улюблених книжок. В кожній книжці є щось таке, що мені або подобається, або потрібне. Може, колись можна було називати улюблені книжки, а зараз їх так багато... А та, що не подобається чи не потрібна, я її просто відкладаю відразу на перших сторінках. От ви про ці дитячі спогади запитали, я пам'ятаю, що книжки тоді продавались, в тому числі, і в газетних кіосках. Періодичної преси було дуже мало: газета "Правда", "Известия", "Вільна Україна", але там були книжки, і я пригадую себе, як я розплющувала носа об скло... І чим грубша книжка була, тим більше вона мені подобалась...
Щодо улюблених авторів, то є такий британський автор Ієн Мак'юен. Я намагаюсь читати все, що виходить. Подобається мені Девід Мітчел – автор такого відомого бестселера, за яким знятий фільм "Хмарний атлас". Остання його книга, яку я прочитала – "Тисяча осеней Якоба де Зута". Дуже-дуже раджу перечитати її всім.
Про те, як змінився Львів
Місто стало рагульським. Я б хотіла, щоб раптом, в один прекрасний день, з вулиць Львова зникла зовнішня реклама, прибрали жахливі вивіски, які зроблені в різних стилях – таких кричущих жахливих вивісок нема в жодному іншому європейському місті. Я хотіла б, щоб забрали будочки, яких всюди повно наставили, і можна було б вільно дихати і милуватись перспективою вулиць і нашою чудовою архітектурою. Також мені не подобаються велетенські тераси ресторанів, які просто заважають пройти. Будь-яке місце у Львові мені подобається! Якщо не буде всього переліченого вище, то вони всі чудові.
Про музику
Я люблю сучасну симфонічну музику ХХ-ХХІ століття. Те, що прийнято називати класикою. Я люблю ходити в філармонію і львівську в тому числі. Мене засмучує мала кількість людей на дуже якісних концертах. Хоча, здається, їх стає трохи більше. В Києві філармонію відвідує значно більше людей. І так має бути. Я чекаю того часу, коли доведеться слідкувати, коли квитки викинуть у продаж, як на Євро чи футбольні матчі. Якщо не вхопиш о шостій ранку, значить все пропало. Отак має бути в нашій філармонії!
Довідка:
Український громадський діяч, президент ГО «Форум видавців», організатор Національного книжкового «Форуму видавців у Львові». У 1979 році закінчила Львівський лісотехнічний інститут. Впродовж 1980- 1989 років була науковим працівником Львівського лісотехнічного інституту. На початку 90-х років – заступник головного редактора львівського видавництва «Фенікс». У 1992—1997 роках очолювала видавництво ЛОО Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта». З 1995 року — президент громадської організації «Форум видавців». Співзасновник Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів.
Записала Христина Нога
Люди Твого Міста
- «Перемога - це те, у що ти вкладаєш». Як американці інвестують у наші стартапи
- «Мене вразило, що пасажири змовчали». Андрій Жолоб про фронт і тил
- «Маю підопічну, якій 98 років. Це моя «перлинка», або Чому я стала соцпрацівницею
- Шлях додому, або За яких умов повертатимуться біженці. Дискусія
- «Дзизі» – 30 років. Розмова з Маркіяном Іващишиним про Львів і Полтву
- «Для одних Україна не надто галицька, для других не надто харківська»
- Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
- Люди Твого міста. Філіп Шухевич про славний рід, який допомагає Україні
- «Я хотів, щоби про Україну з перших уст чув Ілон Маск», – американський журналіст
- «Роблю гімнастику і не нарікаю». Як живе без світла бабуся Мая
- Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батька і Верховну Раду
- Уві сні вона не дихає. Історія Софійки, якій потрібна допомога
- Перше «мама» в три роки. Історія Артемка, який заговорив після унікальної операції
- Геловін – це Голівуд. Отець про те, як насправді варто сприймати мистецтво смерті
- Ми – краплі, які творять океан. Як львівські блогери допомагають ЗСУ
- «На сході спочатку до нас ставилися з недовірою» – Юрко Дідула
- «Будемо з ним до кінця». Хто та чому прийшов на суд до Дзиндри
- «Ціль росії в цій війні – вкрасти наше майбутнє», – отець Михайло Димид
- Десятки автівок і сотні дронів. Як львівські блогери допомагають фронту
- «До війни ніхто у світі по-справжньому не знав, на що здатні українці», – Владика Венедикт
- Вивчив українську з колядника. Історія 95-річного отця, що виріс в Аргентині
- «Ми повинні попрощатися з огидним, смердючим радянським минулим», – історик Андрій Павлишин
- «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Крип’якевич-Димид
- Чого нас вчив Любомир Гузар. Важливі тези Блаженнішого. Відео
- «Імперія розвалиться, а ворог зазнає ганьби». Історія родини Лесі Крип’якевич
- Біль за білими дверима. Репортаж із модульного містечка для переселенців у Львові
- «Для всіх був, як батько». Спомини побратимів про Тараса «Хаммера» Бобанича
- До 50-річчя арештованої коляди. Як у Львові відроджують найдавніший вертеп в Україні
- «Боронимо свою землю і чекаємо перемоги». Історії трьох захисниць
- «Дитяча книжка непереможна». Уляна Чуба – про перемогу у номінації Бі-Бі-Сі та вітрогонів
- Люди «Твого Міста». Галина Крук про Львів, поезію та розмову з Богом
- На передовій науки. Як Оксана Заячківська представляє Львів світу
- «Його світ був великим». Львів'яни прощаються з Іваном Вакарчуком
- Як успішно змінити професію. Розмова із IT-шницею EПAMу
- «Я хотів розірвати шаблон уяви про Шевченка», – режисер про фільм «Тарас. Повернення»
- Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок
- Люди Твого міста. Микола Петренко про концтабір, ЛТБ та черги за книжками
- Тілько ві Львові. Віктор Морозов про батярів, Гаррі Поттера та місто як пуп землі
- Люди Твого міста: Вікторія Бриндза про свої досвіди та досліди
- Люди Твого міста. Юрій Кох про Львів, сни та найбільший облом в житті
- Юліан Чаплінський про еміграцію, Львів за 20 років та двори без машин. Частина друга
- Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря
- Люди Твого міста. Тарас Возняк про скандали, «газ щастя» і дух міста
- Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою
- Акварель не терпить вагань. Люди і квіти художниці Тетяни Гамрищак
- Бути чесним із музикою. Антоній Баришевський зіграє у Львові «Людкейджа»
- Дзвінкі каблуки. Як у Львові навчають ірландських танців
- Бах на Пекарській. Звідки взявся електричний оргáн у львівській квартирі
- Оксана Линів: Українська музична освіта значно краща за західноєвропейську
- Оксана Кісь: Львів завжди мав жіноче обличчя
- Олександра Сербенська: Не достатньо знати, що українська – солов’їна
- Люди Твого міста. Мирослав Скорик: Мій абсолютний слух виявила Крушельницька
- Люди Твого міста. Отець Богдан Прах: Як не боятися бажати великого
- Андрій Павлишин: Львів став культурною столицею не від доброго життя
- Люди Твого міста: Ігор Балинський про Львів медійний і Львів релігійний
- Люди Твого міста: Ігор Копчик про Ван Гога та урвища Львова
- Люди Твого міста: Оксана Муха про зцілення піснею та дух Львова
- Люди Твого міста: Маріанна Кіяновська про мистецтво, що творить Львів
- Люди Твого міста: Марія Музичук про шахи і любов до Львова
- Люди Твого міста: Оксана Караванська про моду та не галицький Львів
- Люди Твого міста: Ярослав Грицак про Львів як Нью-Йорк Східної Європи
- Люди Твого Міста: Батяри Радковці про Львів-Вавилон
- Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї
- Люди Твого міста. Владика Борис Ґудзяк про Львів та недовіру
- Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім
- Люди Твого міста: Павло Шеремета про Львів як центр ідей
- Люди Твого міста: майстриня етноодягу про тренди серед вишиванок
- Люди Твого міста. Митрополит Мокшицький про відповідальність за Львів
- Як змінити бізнес в Україні? 7 важливих тез Софії Опацької
- Люди Твого Міста: Богдан Новосядлий про Бога, космос та інтернет
- Люди Твого Міста: Влодко Кауфман про місця спокою у Львові
- Люди Твого міста: Ігор Лильо про душу Львова
- Люди Твого міста: Олександр Фільц про сильну і слабку сторони Львова
- Люди Твого міста: Лев Скоп
- Люди Твого міста: Андрій Великий
- Люди Твого міста: Мирослав Маринович
- Люди Твого міста: Ігор Юхновський
- Люди Твого міста: Ярослав Рущишин
- Люди Твого міста: Ілько Лемко
- Люди Твого міста: Олеся Саноцька
- Люди Твого міста: Марк Зархін
- Люди Твого міста: Мар'яна Савка