Люди Твого Міста: Ярема Возниця про дитячі хвороби, вакцинацію та вибір лікаря

24837 0
Завідувач педіатрією «Чорнобильської лікарні» про те, чи хворіють сучасні діти частіше, про громадське здоров’я, як реформа медицини вплине на педіатрію і від яких лікарів треба тікати.

Завідувач педіатричним відділенням Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру, педіатр із майже п’ятдесятирічним стажем, Ярема Возниця каже, що не бачив за свою практику дітей, які померли від вакцинації, однак бачив десятки смертей від захворювань, які можна було вилікувати вакциною. На його переконання, майбутні батьки повинні набувати знань про свою дитину і про те, як треба про неї піклуватися, а не думати насамперед про колір візочка чи дитячого взуття. Водночас лікар повинен вчитися щодня, а не тільки проходити курси підвищення кваліфікації раз на п’ять років.

Пане Яремо, чи правда, як це говорять, що діти почали хворіти частіше, школи регулярно закривають на карантини, тощо. Ви, як людина з багаторічним лікарським досвідом можете сказати,  що це було так само на початку 80-х і тепер, чи це інші хвороби?

— Захворювання у суспільстві не є постійні чи одинакові, їхня частота різна. В одні роки є більша епідемія грипу, в інші – менша, ще в інші роки – епідемія якихось інших інфекцій. Сказати однозначно, що діти почали частіше хворіти, напевно, не можна. Думаю, що навпаки – умови життя, харчування, догляд за дітьми покращилися за останні роки, тобто зріс культурний і матеріальний рівень суспільства. Хоч ми нарікаємо, що нам тяжко жити, але рівень життя зростає, і це призводить до покращення умов життя дітей, до збільшення можливостей їх доступу до медицини. Пригадую, 25 років тому батьки з дитиною з Турківського району часом витрачали на візит до львівської лікарні два дні. А тепер нема проблем приїхати машиною і ще подзвонити та домовитися, бо є можливість для контакту. Є такі речі, які ми раніше лікували тільки у стаціонарі, а зараз завдяки сучасним препаратам лікуємо вдома. Це дешевше і комфортніше для сім’ї та дитини.  Водночас це проблема для персоналу, який працює у стаціонарах, бо частина лікарень буде рано чи пізно закрита.

Чи можете ви підтвердити чи спростувати, що українці – нація, яка любить себе пожаліти і більше схильні до того, щоби бути хворими. Наприклад, у нас недавно був матеріал про львівянку, яка віддала дитину в лондонську школу, і там не приводити дитину можна тоді, коли температура під 39, а з кашлем і шмарками діти ходять в школу, і це викликало шалене обговорення серед мам – як же так? Треба всіх від грипу лікувати, тримати в ліжку. Як ви думаєте, ми схильні хворіти, бо ми так емоційно налаштовані?

— Тут я вам скажу таку річ. У значної частини нас є ще ота підсвідомість медичної системи Семашка часів СРСР. Гіперболізація, тобто збільшення скарг і проблем, є властивим цій системі. Ви не потрапите до лікаря на Заході, якщо у вас будуть якісь мінімальні ознаки хвороби. А у нас ви це можете зробити: можете раз у  тиждень приходити до лікаря з дитиною і казати, що вам щось не подобається. А там вас до лікаря без серйозних проблем не допустять.

Читайте також: Як зробити, щоб людям не треба було ходити до лікарів

Я був у багатьох країнах світу. В Японії сидів із доктором на прийомі — прийшла дитина з кашлем. Лікар обстежив, сказав, що пневмонії нема, хай покашляє — і воно перейде. І все. Так само є в інших країнах. Минулого року ми жили в італійському готелі — коли люди довідалися, що ми лікарі, то почали приходити до нас, бо не могли потрапити до італійських педіатрів. Бо там неможливо отак потрапити, там черга. А якщо йдете до лікаря-педіатра без скерування сімейного лікаря, то це коштує 90 євро. Тому люди до педіатра не йдуть, діти ходять до школи, довідки не мають. З іншого боку, є жорсткіші вимоги до вакцинації. Ти не можеш бути невакцинованим в багатьох країнах, ходити в школу, мати якісь права, рівні з іншими.

— Чи виглядає, що медична реформа первинної ланки сімейної медицини нас також до такого підводить: ти мав би записатися до сімейного, не можна зі звичайним кашлем викликати «швидку», а мав би чекати оцього прийому та запису. А до популярних лікарів ти, очевидно, в режимі «сьогодні на сьогодні» не запишешся.

— Звичайно, так є. Скажімо, в балтійських країнах ця система вже працює. Вони також чекають на операції по 3-4 місяці. В Англії якщо є пухлина і вона терпить, то ви можете чекати 3-5 місяці на операцію, а в нас прооперують на другий день чи за тиждень. І всі до того звикли.

Читайте також: Лікарням заборонять брати від пацієнтів «внески». 10 тез про медичну реформу

Але, розумієте, медицина — це найбільший у світі бізнес. Все населення земної кулі має до нього стосунок, всі без винятку. І будь-які зміни в такій величезній системі робити неймовірно важко, і вони важко переносяться значною частиною учасників цієї системи. Будуть ті, кому це не сподобається, і ті, кому це сподобається. Але медіа будуть більше висвітлювати тих, кому це не сподобається, бо це емоційно, скандально і цікаво.

— Ми робимо по-іншому, завжди шукаємо відповіді на питання і про розвиток…

— Я розумію. Але, скажімо, коли дитина помирає після вакцинації — внаслідок травми, наприклад — то телебачення каже, що «після вакцинації померла дитина». Як ви, не лікарі, сприймаєте цю інформацію? Що вакцинація вбила дитину, правда? Я пробував говорити з ними — і вони мені сказали, що нам не цікаво показувати, що ви так гарно зробили вакцинацію. Їх то не цікавить, а коли хтось помер від вакцинації, то це одразу всі дивляться, це круто. Так мені сказали на телебаченні.

Читайте також: Три речі, яких немає в медичній реформі. І що це значить для нас

—  Чи відчуваєте ви уже зараз в практиці наслідки невакцинування дітей?

— Відчуваємо, звичайно. За свою практику я, вакцинуючи постійно дітей понад 40 років і бувши головою комісії з аналізу несприятливих подій після вакцинації у Львівській області вже кілька років, бачив багато смертей дітей від тих хвороб, від яких ми маємо вакцини. Десятки смертей. І я не бачив жодної дитини-інваліда або смерті внаслідок вакцинації. От і все.

— Чи маєте якусь статистику вакцинації по області?

— Статистика у нашій державі — це специфічна річ, розумієте. Всесвітня організація охорони здоров’я каже, що Україна має одне з останніх місць за рівнем охоплення вакцинацією дітей. Десь 14-20%. Одне з останніх місць — гірше, ніж багато країн Центральної Африки. МОЗ каже, що вакцини є в достатній кількості — але так не є. Моя секретарка в день має 20-30 дзвінків із проханням вакцинуватися — але ми відмовляємо, бо нема вакцин. Сучасні пацієнти хочуть якісні вакцини і готові за них платити, але їх нема на ринку.

Читайте також: Не бійтесь індійських вакцин. Де, коли і чим щепити дітей і дорослих у Львові

— А чому така недовіра до індійської вакцини, яка є в поліклініках і на ринку?

— Це дуже добра, нормальна вакцина. Там тільки один фактор – це цільноклітинна бактерія кашлюку, вона частіше дає місцеві та загальні реакції – температуру, припухлості – ніж та вакцина, де є тільки частина клітини кашлюку. За ефективністю ця вакцина навіть краща, бо вона дає сильніший імунітет…

— Але вона лякає батьків…

— Але лякає оцей момент, про який я вже згадував. Потім пішла ця легенда… Нас усіх вакцинували цільноклітинною вакциною… Та гіршою, ніж індійська — це була російська вакцина, більш примітивного виробництва. Індійська вакцина дуже класна, якісна, треба нею вакцинуватися. Ну, в когось буває реакція. Але перенести кілька годин температуру ліпше, ніж потім померти від кашлюку. Ми, медики, вибираємо завжди менше зло для пацієнта. Ну, і за все в житті треба платити.

— Постійно тривають дискусії щодо дитячих хвороб. Скільки разів дитина може хворіти на рік? Десять разів з температурою? На що батьки в цих випадках мають звертати увагу – дитина температурить? Чи це вже мають бути якісь серйозніші симптоми, щоби батьки почали хвилюватися і звертатися до лікаря, а не давати дитині нурофен?

— Я слухав лекцію «Діти, які часто хворіють» відомого в Європі дитячого імунолога в університеті Гайдельберга. Він сказав річ, яку я підтримую, розумію і повторюю: якщо дитина перших десяти років хвора 10-12 разів на рік — це нормально. Але якщо дитина хвора двічі на рік, і має два рази важку пневмонію, лежить у стаціонарі, отримує довенно антибіотики — це вже величезна проблема. Коли дитина лікується собі вдома, вона пропустить 5-6 днів школи чи садка, це нормальна ситуація. Бо імунна система дитини народжується стерильною, вона мусить виробити захист до свого середовища. Вона мусить навчитися захищати себе. Переважно дитина хворіє у легкій формі. Якщо у важкій формі один або два рази, чи, наприклад, у неї тяжкий отит і він 2-3 рази на рік, то ми починаємо думати, чи це не імунодефіцит, і призначаємо обстеження.

Читайте також: Витратьте гроші на щеплення, а не на крутий візок

Бо є батьки, які кажуть – «покашляє і перестане». І  частково вони мають рацію. Або приходять — і ми даємо якесь амбулаторне лікування без антибіотиків.  Не треба робити з хвороби катастрофи.

— Інтернет – зло чи ні? Батьки начитаються і потім вам розповідають, як дитину лікувати…

— Портрет сучасного пацієнта… Розумієте, раніше медицина була лікареорієнтована: лікар був цар і бог. Як він казав, так і мало бути. Зараз є медицина і на заході, і в нас, орієнтована на пацієнта; ми змушені все обговорювати з пацієнтом, призначаючи лікування чи обстеження. Пояснювати йому, питати згоди і так далі. Частина пацієнтів приходить до лікаря тільки для того, щоби дізнатися назву свого захворювання, а потім сідають за інтернет, шукають там різні способи лікування і щось собі вибирають.

«Я читав в інтернеті, я краще знаю від доктора»  – неправильна позиція. Інтернет лікаря не замінить у жодному разі. Він може принести ще й шкоду. Я, наприклад, в інтернеті нічого ні разу ще не писав, бо в мене нема часу на ту справу. В кого є багато часу, то пишуть такі дурниці, що волосся дибом встає. Ті сайти медичні, які я читаю в інтернеті, для батьків. Те, що є доступне для батьків – то це все несерйозно.

Скажімо, Комаровський. Фантастична людина. Він багато що зробив – він критикує, правильно говорить, він розумна людина, практично мислить. І багато є послідовників – пацієнтів, які йому вірять, і це приємно. Але є багато таких, які не знають, хто такий Комаровський. Які вірять тому, що сусідка сказала.

От, наприклад, інтелігентна сім’я була в мене сьогодні. Я кажу – обстрижіть дитину, бо то волосся їй заважає – не можна, бо якщо постригти до року, то не буде говорити. І якщо постригти після року, то треба то волосся кудись занести в дупло і заховати. От про дупло я почув перший раз, а про не стригти – то стабільна ситуація. Є якісь такі пережитки.. Чомусь, як дитина має нежить, то не можна купати? Як то зрозуміти, чому не можна купати? Дитина приходить, її роздягають – як стану біля неї, то аж голова закрутиться. Та, кажуть, ми вже місяць не купали, бо ж їй з носа тече.

Інтернет-медицина – зло, бо ці рішення в кожному випадку має приймати професіонал і він має бути незалежним емоційно від тієї сім’ї і від тієї дитини. Він має мислити як комп’ютер. Тверезо. Не можна з пацієнтом вступати в дуже близькі дружні відносини, бо ви починаєте бути не лікарем.

— Зявляється емоційний звязок.

— Так, а він впливає на якість і чистоту вашого мислення. На об’єктивність. Цього не слід допускати. Має бути тверезий, розумний підхід, який базується на медицині, що базується на доказах.  Бо є багато препаратів, які не мають доказаної ефективності, а їх рекламують на телебаченні, батьки із задоволенням їх купують…

— Їх призначає сімейний лікар…

— Їх призначає низка лікарів, на жаль. Але якщо доведена ефективність — то це мають бути публікації в серйозних журналах, клінічні дослідження. Я часом проводжу такі дослідження і ми знаємо, як це відбувається. Це дуже складний і дорогий процес. Не буду називати, але тільки серйозні фірми можуть собі це дозволити.

— В Україні має розпочатися медична реформа і пацієнти мають вибирати лікарів. Але питання в тому, що пацієнти не знають, як це робити. За якими компетенціями? Які б ви назвали 3-5 точок?

— Це складне питання. Коли ми читаємо лекції вагітним жінкам, я кажу, що треба вибрати одного лікаря і до нього ходити. Тому що Гіппократ 2,5 тисячі років тому сказав, що ніщо так не шкодить здоров’ю, як часта зміна лікарів і багато лікарів. Є любителі, які можуть відвідувати лікаря два рази на тиждень і за місяць назбирають 15 різних лікарів — і тоді вже виходить дуже погана річ. Треба мати постійного лікаря. Як його вибрати?

Читайте також: Найміть собі лікаря. Як у медицину Львова вводитимуть правила ринку

Це дуже важливе рішення, бо від цього може залежати ваше здоров’я і навіть життя. Не хочу сказати, що так важливо, як обирати жінку чи чоловіка, але дуже важливо. Ви, напевно, маєте знайомих, друзів, колег – попитати і поговорити з ними, як цей лікар лікував, як спілкувався. На жаль, я не можу пояснити дуже багатьом людям – але успіх лікаря на 50%, за даними англійської, шведської та американської спеціалізованої літератури, залежить від етики, а решта – від медицини.

— Про яку етику можна говорити, наприклад, з сімейними, якщо вони навіть не ставлять діагнозів, виписують ліки на звичайних листочках без печатки, без нічого. З тим папірцем, якщо лікар поставив недобрий діагноз чи неправильно призначив препарат, куди я можу звернутися? Нікуди. І так майже всі.

— Треба тікати від такого лікаря. Якщо ви так зробите, то він або зміниться, або піде працювати двірником, де не треба писати правильно. Нема варіантів — мусить бути природній відбір. На карточці, як вам видає лікар, має бути чітко його ім’я та прізвище, місце праці, посада, спеціальність, підпис і телефон.

— І діагноз.

— Діагноз — це взагалі не обговорюється: має бути виписаний діагноз, відповідна терапія і телефон лікаря. Це заведено у всьому світі. Якщо цього немає, а є перелік препаратів на якомусь рекламному листочку, то від такого лікаря треба тікати. Якщо мене чують лікарі, то будуть на мене ображені, але я про це говорив на десяти конференціях, показував слайди з фото тих папірців, які мені приносять. Але, на жаль, це нічого не змінює.

Сьогодні у мене була пацієнтка, в якої було 20 карточок. З одного боку щось надруковано, а з другого щось написано, що саме – прочитати ніхто не міг, ні я, ні мої помічники.

 

— Як має реформа вплинути на педіатрію? Ми розуміємо, що йдеться тільки про первинну ланку, але сімейні лікарі також лікують дітей…

— Я не маю ясності в тому питанні. Систему, що у нас була, коли при хворобі дитини перший контакт був з педіатром, зламали, і я є противником цього. Я вважаю, що перший контакт хворої дитини має бути з педіатром. Тому що дитина — це найцінніше, що ми маємо в сім’ї, це перспектива життя суспільства, це неймовірно велика цінність. Тим більше, що народжуваність падає в цивілізованому світі і в Україні також. Сімей із трьома дітьми не так багато. Переважно є одна дитина, рідше дві, нечасто три, а чотири… У мене спостерігається лише одна сім’я з чотирма дітьми. Щоправда, у нас значна частина сімейних лікарів сформована з педіатрів — і це непоганий варіант. Але як тоді цей педіатр лікує інфаркт чи позаматкову вагітність, я собі уявити не можу.

— За теперішньою логікою, ти йдеш до сімейного лікаря — і якщо він не дає собі раду з дитиною, то мав би відправити до педіатра, але втрачає якісь кошти…

— Ні. Пацієнт звертається до сімейного лікаря. Він зареєстрований, має угоду з сімейним лікарем. А сімейний лікар має право скерувати до вузького спеціаліста, в тім числі й до педіатра. Але все-таки думаю, що в частині сімей перший контакт буде з педіатром.

Читайте також: Найміть собі лікаря. Коли українці почнуть укладати угоди з медиками

— Ви говорите про дітей як про найбільшу цінність. Що мають знати батьки перед тим, як планувати народження дитини?

— Річ у тім, що кожна сім’я, співжиття якої призводить до вагітності і народження дитини, має різний рівень інтелекту та різний рівень знань. Одні думають тільки про те, який би візочок купити; в інших родинах, коли жінка вагітна, вона регулярно ходить на УЗД — і ми часом знаємо, що дитина народиться з дефектом і вже у родзалі готові боротися з ним. Далі йде питання здоров’я і те, про що ми вже говорили – має бути вибраний лікар, який буде вести пацієнтку.

Приватна клініка, яку ми створили недавно, має за ідею виховання здорової дитини, а не лікування хворої. Пацієнтка приходить до нас із дитиною, ми її оглядаємо і даємо інструкцію, відповідаємо на низку питань, а також розказуємо те, про що пацієнтка навіть не підозрює. Вона отримує кваліфіковану інструкцію не з інтернету, не від сусідів, а від професійного лікаря — і це дуже добре. Але пацієнт повинен виконувати ці інструкції та рекомендації, чітко виконувати. Якщо він цього не хоче робити, то має поговорити про це з лікарем. Має бути відверте спілкування. Часом батьки не дають повної інформації, бо вважають, що це непотрібно чи соромно.

— Скажіть таку річ про протоколи і про стандарти, якими послуговуються зараз сімейні лікарі. Навіть у дуже простих речах лікарі поводяться по-різному: із новонародженим хтось тебе відправляє на УЗД внутрішніх органів, хтось не вважає це за потрібне. Чи є певні стандарти для сімейних лікарів?

— Ми багато говоримо про протоколи. Національні наші протоколи, на жаль, навіть ті зусилля, які докладаються до них, не є на 100 відсотків виконані. Є частина протоколів, які зроблені – наприклад, щодо лікування муковісцидозу зроблено протокол, багато праці вкладено в нього, він відповідає європейським стандартам і рівень допомоги цим хворим є достатньо високий.

Але все-таки більшість лікарів першого контакту, тобто першої ланки, найнижчої, не  є знайомі з протоколами, бо їх у доступній формі нема. Добре, зараз пані Супрун видала наказ користуватись європейськими протоколами. Беріть, купіть собі європейський протокол – сто сторінок англійського тексту, наприклад, при лікуванні пневмонії, ви маєте знати англійську, маєте мати час його прочитати, мати доступ до тих препаратів, які там рекомендовані, тощо. Тобто тут є дуже багато нюансів. Знаю точно, що ми намагаємося працювати за західними протоколами, бо вони добре опрацьовані, вони динамічно змінюються, покращуються.

— Тобто ваша лікарня ці протоколи сама собі адаптувала…

— Ми намагаємося знати ті протоколи і призначати лікування згідно з тими рекомендаціями. Я ж не читав усіх тих протоколів у тих пацієнтів, яких лікую – але їжджу регулярно на тренінги на Захід, на конференції європейські, всесвітні, національні – і маю інформацію щодо сучасного підходу до вирішення дуже багатьох проблем. І так уся наша команда – ми зробили так, що всі зобов’язані їздити, вчитися, писати статті. Вся команда нашої клініки тим займається.

—  Що нового в світі в педіатрії, до чого ми мали би йти?

— Що нового… От я був нещодавно в Польщі на національній польській педіатричній конференції. Було 186 доповідей у п’яти конференц-залах одночасно йшли доповіді, ми бігали вибирали. Не можу сказати що я приїхав – і я щось такого почув, що ще такого не знав. І це дуже добре. Зараз одну колегу вдалося відправити на з’їзд педіатрів європейських в Словенію. Вона приїхала – і теж сказала, що такого «ах» нічого не почула, бо ми все це знаємо.

—  З огляду на медреформу і тих частих сімейних – хто має лікарів вчити?

— Річ у тому, що лікарів вчать в медінституті. Потім вони закінчують і мають раз у п’ять років курси вдосконалення. Але лікар – це така професія, де треба вчитися не регулярно, а щодня. А замірює це пацієнт. Він або буде ходити до того лікаря, або ні – ось і все.

— Але лікар може нашкодити пацієнтові..

— Якщо лікар нашкодить і це буде доведено, лікар понесе кару і позбудеться диплому. Тобто зараз професіоналізм – це справа кожного окремо. Наприклад, Українська академія педіатрії, яку ми створили, проводить конференцію в Тернополі, конференц-зал на 500 місць. Вгадайте, скільки лікарів у тому залі? 14 осіб… Нагнали студентів із 30, вони побавилися мобільними телефонами і потихеньку щезли. От вам і бажання лікарів учитися. Нема мотивації. Реформа створить мотивацію до навчання. Хто буде робити дурниці, дуже швидко вилізе і він просто піде, бо не буде мати що їсти. Іншого варіанту я не бачу. Бо як я можу змусити  вас сидіти ввечері і читати книжку? Мусять бути тільки дуже жорсткі конкретні вимоги.

Читайте також: Заступник міністра: Швидка допомога – робота для суперменів, а не медичне таксі

Ще одна річ. Атестація лікарів у нас є дуже часто формальна. Її проводить держава. А вона мусить бути неформальна. Колись дуже давно я працював у тій комісії по атестації. Приходить чоловік, якому 70 років, педіатр. Я йому ставлю примітивне питання на кшталт скільки два помножити на два – він не знає. Я ще одне – він не знає. Кажу, що йому не можна підтверджувати. А мені у відповідь – та він стільки років уже працює, та нехай має ту вищу категорію, що тобі, жаль? От і все. Тобто ми теж повинні поступово позбутися такого підходу. Держава мусить забезпечити жорсткий контроль рівня знань.

— В інших країнах це роблять самі медичні асоціації, які видають ліцензії…

— Медичні асоціації в усіх країнах мають дуже серйозний вплив. У нас нема такої медичної асоціації. ЮНЕСКО прийняла 12 позицій про права й обов’язки лікарів. Перший пункт – що всі рішення, які держава робить у медицині, вона повинна узгоджувати з професійною асоціацією лікарів. У нас нема такого рівня професійних організацій у державі. Вони переважно такі, що хтось десь призначив якогось рівня професора, відомого на свій час, який уже тридцять років є керівником тієї асоціації, яка не працює, ніяких зборів не робить, взагалі не існує… Спроба знизу створити таку асоціацію впирається в супротив.

— Скажіть, будь ласка, ще про таку річ, як громадське здоров’я. Наскільки впливає середовище, сім’я, школа на те, здорова дитина чи ні?

— Питання громадського здоров’я – це одна з трьох основних завдань того нашого клінічного центру, який ми збудували. Це то, про що ми говоримо власне сьогодні весь день: спочатку вагітна, яка знає, що робити, потім новонароджений, тоді вакцинація, спорт тощо.

Читайте також: Як одужує львівський «Охматдит»: проблеми, перемоги, перспективи

Громадське здоров’я – це в першу чергу поінформованість, у другу профілактика. Профілактика завжди дешевша, ніж лікування. У мене недавно помер знайомий, у якого рік боліла голова. Він помер від крововиливу в мозок. Молодий. Про те, що в нього рік боліла голова, я довідався вже після його смерті. Якби він прийшов до мене, не спеціаліста, я б сказав – не пий таблеток, зроби КТ чи МРТ голови. Побачили б ту аневризму, прооперували – і він собі би ще жив сто років.

— Наші читачі багато питали про лактозну недостатність, непереносність і алергії…

— Позиція моя така: ми є клас ссавців. Якій ссавець, крім людини, після того, як перестає смоктати маму, продовжує вживати в їжу молоко? Ніякий. Може, кіт. Чи потрібно йому все життя, щоб була продукція ферменту, який розщеплює молочний цукор, лактозу? Не потрібні. Для чого, якщо він не вживає молока? Зараз робиться генетика на ці гени – і вони в більшості людей відсутні. Але ми не відкидаємо молочний цукор – вживаємо молоко всі і нормально його переносимо. Чомусь 30-40 років тому, коли не було тої генетики, і не було штучних безлактозних сумішей, всі їли молоко і всім було добре. Тому я вважаю, що такі речі, як лактозна недостатність, є настільки перебільшені, що доходить до маразму зі сторони медиків.

Тепер друге питання. Дитина одна спить спокійно, а інша криклива. Чому так є? Темперамент. На сьогодні у науковій літературі доведено: дев’ять або десять ознак вроджених рис темпераменту можна діагностувати у новонародженого. Ці риси темпераменту зберігаються в нього на ціле життя, це база, і вони ніколи не міняються – вони генетично детерміновані. На основі рис темпераменту засвоюються потім певні риси моделей поведінки, відношення – тому ми всі різні. Як земля, на якій щось одне не росте, а інше росте,  так і звички накопичуються в однієї людини легше, в іншої важче. А вроджений темперамент плюс звички – це характер.

Дитина мусить не їсти, а жерти, бо вона 5 місяців мусить подвоїти вагу. Ви знаєте, скільки ми мусимо їсти, щоби за п’ять місяців подвоїти вагу? Як ми бачимо, як малі поросята товчуться по матці і один по одному йдуть, точно те саме має в голові дитина. Тому, коли дитина дуже сильно кричить, усі думають, що в неї болить. А це може бути її темперамент. Одній людині хоч кіл на голові теши, а на другу людину тільки не так подивишся – то тебе вдарить. І от до мене приходять і кажуть – дитина кричить із сьомої до дев’ятої вечора. Чітко годинник можна перевіряти. І кричить так, що сусіди в стіни стукають і пес із хати втікає. І ми щасливі, бо маємо діагноз, що це лактозна недостатність. Не є це лактозна недостатність. Це темперамент.

Я за свою практику бачив одного пацієнта з тяжкою вродженою лактозою недостатністю. Це блювота після першого  годування після народження. Блювота при кожному годуванні молоком – і смерть за три-чотири тижні життя, якщо не змінити харчування.

Алергій дійсно є багато в суспільстві. Зараз наймоднішою є гігієнічна гіпотеза. Чим у більше стерильних умовах і чистоті росте дитина, тим більше у неї алергії. Доведено в науковій медичній, зокрема шведській, літературі, що дитина, яка смокче «дурника», якого ніколи не мили, є здоровіша від тієї, яка смокче стерильний або взагалі не смокче.

Найбільше алергії є там, де найчистіша вода, де найвищий рівень гігієни. От, наприклад, у Нью-Йорку одна з найкращих у світі вода в кранах і там вважається, що найвищий відсоток населення хворий на алергію – говорять навіть про 70-80 відсотків. Тобто тут гігієнічна гіпотеза знаходить своє обґрунтування. Дуже модифікована їжа теж може сприяти цьому. Ну і, звісно, є речі більш серйозні, які потребують ґрунтовного обговорення.

Розмовляли Світлана Жабюк і Тарас Базюк

Люди Твого Міста