Як люди, які щодня носять крам з України в Польщу та назад, сприйняли нові правила перетину кордону.

10 січня мешканці районів, прилеглих до кордону з Польщею, перекрили автодороги, які ведуть до пропускних пунктів. Вони вимагали скасувати нові правила перетину кордону, за якими їхній спосіб заробітку – перенесення товарів із Польщі в Україну – втрачає сенс. Цих людей називають «човниками», й саме проти їхнього нелегального бізнесу були спрямовані зміни до Податкового кодексу, що набули чинності з початку 2018 року. Київська влада сподівається, що тепер на кордоні зникнуть черги, а обласна радить «човникам» іти працювати на завод. Кореспондент Tvoemisto.tv приїхав у Шегині, аби послухати, що думають самі «човники».

Якщо раніше одна особа могла ввезти з Польщі в Україну товару на суму до 500 євро без сплати мита, то відповідно до нового Закону це можливо лише за дотримання двох умов: якщо людина була відсутня в Україні довше, ніж 24 години, і якщо не перетинала український кордон частіше, ніж один раз за останні три доби. В іншому випадку, особа, що не була в Україні менше, ніж 24 години, може безкоштовно, без сплати мита, завозити на територію України товари вартістю не більше 50 євро і вагою не більше 50 кілограм. Такі обмеження стосуються і осіб, які перетинають український кордон частіше, ніж один раз на 72 години.

Холодного суботнього ранку біля крамнички «Мостиська випічка» притулилися двоє. Чоловік і жінка, обоє за шістдесят, вдихають, мружачись, аромат здоби й хухають на долоні. Від місцевих вони відрізняються хіба що тим, що говорять між собою польською.

Їхні чималі напаковані торби стоять на лаві біля крамниці. Чоловік і жінка по черзі витягують шию, виглядаючи автобус. Маршрутка у напрямку пункту пропуску Шегині-Медика ходить із крайньої платформи мостиської автостанції раз на двадцять хвилин. Чоловік і жінка – мешканці прикордонного польського села; везуть з України консерви, пиво й томатну пасту.

– Добже й натуральнє, – каже поляк, витягаючи пляшку «Микулинецького».

Старий розбитий «еталон» «Львів – Шегині» не бариться, й чоловік із жінкою, хапнувши торби, поспішають до теплого салону. Таких, як вони, називають «човниками»: ці люди регулярно перетинають кордон, аби купити товари дешевше, ніж удома.

Але, якщо з польського боку на український щодня відправляється маленька флотилія, то з українського на польський – цілий флот. На двох поляків у маршрутці до кордону припадає два десятки українців.

Читайте також: Чому перекриття трас шкодить самим «човникам»

Півтора десятка кілометрів від Мостиськ до Шегинів маршрутка долає хвилин за двадцять. Опівдні на українському пункті пропуску людей майже немає. Натомість на польському здалека видно чергу з кількох сотень.

Пропускний пункт поділений на два проходи – для громадян Євросоюзу та для інших. Поляків, у чиїх торбах дзвенять пляшки «Микулинецького», швидко пропускають. Натомість черга в іншому проході росте.

Нуль градусів. Змерзлі й скоцюрблені люди переминаються на ногах, наче перед сальсою. Порив вітру намагається здирати каптури з чоловічих голів. Людей із валізами чи наплічниками майже немає – в усіх пакети чи сумки через плече. Більшість людей у черзі – літні, та, попри холоднечу, жваво спілкуються.

Пані Марія приїхала з Мостиськ попереднім автобусом. На вигляд їй близько сімдесяти.

– Тут завжди такі черги, цілодобово, – каже жінка. Вона переходить до Польщі кілька разів на тиждень, а бувало, що й кілька разів на день. – Сьогодні ще пощастило, бо часом потрібно стояти чотири, п’ять, шість годин. А уявіть таке стояння в мороз! Бррррр…

У торбі пані Марія має пляшку горілки та дві пачки сигарет.

– Заплатила за це дев’яносто шість гривень. Зараз продам там за злоті й матиму гроші щось додому купити. В нас на такі гроші дулю хіба купиш.

Літр міцного алкоголю та дві пачки сигарет – це добова норма, яку дозволено перевозити. Її тут має з собою практично кожен – «човники» розподіляють сигарети й горілку між собою.

– Таких, що без папіросів, немає. От хіба ви, – лаконічно констатує пані Марія.

Люди в черзі активно обговорюють телевізійні серіали та буденні клопоти. Головний клопіт – нові правила перетину кордону.

Найдужча бентега – пункт про три доби. Звісно, з пляшки горілки та двох пачок цигарок виторг буде менший, ніж п’ятдесят євро, але жінок це не заспокоює: деталей нового закону вони не розуміють. Знають, що держава знов намагається обмежити їхні можливості заробити.

– Шо було – треба забути, шо буде – треба бачити, – говорить одна з колежанок пані Марії, додаючи. – А може, ше нам навернут?

– Ага, доженуть і ше раз навернут. От як тії бастували машинами. Вернули їм? – згадує пані Марія про осінні протести власників автомобілів на «євробляхах».

«Човники» – здебільшого мешканці тридцятикілометрової смуги, прилеглої до кордону. Вони можуть їздити до Польщі без віз: угода про це діє вже десятий рік. Хтось привозить крам із Польщі, аби тут його продавати, хтось їздить на закупи для власних потреб, але більшість «човників» переносить товар із одного боку кордону на інший та негайно продає перекупникам.

– Так їздилам шодень, деколи два рази на сутку, – говорить жінка у черзі. – А тепер через сімдесят дві години, то аж через три сутки виходить. То вже сі вірвало, нє? Ну нам – то ще, а от тим, що на машинах товар возять? Вони щодня їздили і брали там колеса, холодильники, меблі. Поробили магазини, торгують усім добре.

Читайте також: Трудова міграція зі Львова: хто їде, куди їдуть, чого шукають і чи повернуться

Обурюючись нововведенням, люди в черзі дедалі дужче збуджуються:

– У Польщі вигідніше, дешевше і якісніше. А тут олігархи змовились, бо хочуть, щоби в них купляли.

Тим часом черга поволі рухається. Людей, які приходять із валізами, часом пропускають у «шенгенський» коридор. Підходячи до «вертушки» – пропускного металевого механізму скляних дверей – люди починають метушитись: чи не потрапимо на перезмінку митників?

Так і сталося. Перед пані Марією ще кілька людей, коли хтось каже: «всьо, збирається і йде, не встигли».

– О, йде якась. Молода, файна! – лунає попереду за кілька хвилин.

– Молода?

– Та, така кругла. Рукавички оділа і йде.

– То, певно, Марта, – каже пані Марія. «Човники» знають не лише одне одного, а й польських митників. Давно вивчили їхні звички. – Там по-різному буває. Хтось, наприклад, за руку мацає. Так у папіросників шукають папіроси, бо ті ховають.

Папіросниками називають тих, хто переносить на собі більше, ніж дві пачки сигарет.

– Вони знають, хто, де і як шукає. Підходячи, дивляться, хто там зараз на контролі. Якщо є той, хто мацає за руки, вертаються й переховують папіроси на ноги, – пояснює пані Марія.

Польські митники запитують мене, чи везу я горілку, яку суму грошей маю при собі, а потім роблять позначку в паспорті про перетин кордону. Тим часом пані Марія прямує до крайніх будинків села Медика. Тут пантрують перекупники, запитуючи тих, хто йде з України, про «вудку» й «папєроси».

Часом зупиняються автомобілі, до яких люди зі своїм товаром збігаються, як кури, яким жбурнули жменю зерна. На спробу сфотографувати їх реагують украй агресивно – за спиною ще довго чути крики, погрози і слово «француватий».  

Збувши горілку й цигарки, «човники» пливуть до супермаркету Biedronka, розташованого за кількасот метрів від кордону. Серед покупців тут чути лише українську мову. Хтось порівнює ціни на сосиски й по телефону радиться, скільки молока взяти на вечерю.

Купивши польські продукти, більшість тих, хто щойно перетнув кордон, відразу повертається назад. Але тут на «човників» чекає несподіванка. Польський пункт пропуску вони минають без затримки, проте на українському знову черга з сотні людей. Усі здивовані: раніше такого не було.

На гарячій лінії львівської митниці пояснюють: раніше паспортні дані людей, які в’їжджають в Україну, фіксували лише прикордонники. Тепер це роблять ще й митники, які не мають спільної бази даних із прикордонною службою. Це ще одна новація нового податкового кодексу. Втомлений голос у телефоні обіцяє, що питання «вирішиться найближчим часом».

За годину, коли доходить моя черга, виявляється, що митники не мають сканера паспортів, і всю інформацію з документів вони вводять, повільно клацаючи на клавіатур й пильно вдивляючись у монітор.

– Ми лише виконуємо вказівку. Від нас нічого не залежить, – пояснює митник.

За словами експерта Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Андрія Бутіна, зміни до податкового законодавства, спрямовані проти «човників» – людей, які «нелегально ввозили товари, використовуючи легальні шляхи» – вдарили й по інших бізнесменах. Вони, купуючи товар у Польщі, змушені залишатись там більш ніж на добу. «Про синхронізацію баз даних прикордонників і митників треба було думати, звісно, перед ухваленням закону. Але, якщо вирішувати питання комплексно, це завжди зачіпатиме чиїсь інтереси. Тому закон запрацював у недосконалому вигляді», – каже експерт. Він прогнозує, що найближчим часом дрібна контрабанда знайде інші шляхи в обхід обмежень.

Читайте також: Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу

Водії, які регулярно перетинають польський кордон, говорять, що з новими правилами нічого не змінилось. Хіба що черги справді трохи поменшали, проте це може бути пов’язано з періодом свят. Натомість, у хостелах Перемишля чекають на приплив українських пожильців – людей, яким потрібно довше побути в Польщі, щоб перевезти товар без мита.

Чи дочекаються, залежить також від того, чи Верховна Рада перегляне податкове законодавство. За словами Андрія Бутіна, голова комітету з питань податкової та митної політики Ніна Южаніна, яка була ініціаторкою нововведень, не виключає такої можливості.

Текст і фото – Володимир Молодій

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.