Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день анімації. Саме цього дня, понад сто років тому, французький художник Еміль Рейно продемонстрував перші анімаційні фільми. Tvomisto.tv завітало у Львові в майстерню до аніматора, відеодизайнера та засновника власної студії DzvonkMotion Романа Дзвонковського, аби дізнатися, як створюються анімаційні картини та як це – бути аніматором.

Роману Дзвонковському 34 роки, родом він з Івано-Франківщини. Аби стати аніматором, він пройшов чималий шлях. Спочатку було навчання в Університеті «Львівська політехніка», згодом робота на телеканалі та локальній продакшн-студії, навчання у Любліні (Польща) за напрямком «Комп'ютерна анімація та кінодослідження». Він один з небагатьох, хто працює в техніці stop-motion в Україні та єдиний, хто вже вісім років робить це у Львові. 

Ми прямуємо до його студії, аби на власні очі побачити, як народжуються мультиплікаційні фільми. Одразу від самого входу бачимо, що у майстерні, окрім самого аніматора, мешкають усі його персонажі. Вони розсаджені акуратно по полицях або прикрашають стіни.

За словами Романа, ця робота тим і унікальна, що вона не конвеєрна і всі створені персонажі мають лише одне життя. А після відзнятого фільму він залишає собі найцікавіших та найулюбленіших. За свою кар'єру аніматора Роман вже створив близько трьохсот анімацій. А це чимало, адже аніматор може витратити цілий день,аби відзняти лише три секунди для мультиплікаційного ролику. 

Магія народження анімації

Роман розповідає, що все починається зі сценарію, а потім він вручну малює сторіборд. Сторіборд – це шось на кшталт коміксу, в якому промальована кожна сцена та кадр фільму. 

«Режисери, коли знімають фільм чи рекламний ролик, теж малюють сторіборд. Він не обов’язково має бути промальований, він може бути доволі схематичним. Головне, щоб було зрозуміло, який кадр, яка оптика і дія в кадрі. Але я намагаюся промальовувати детальніше, це допомагає для анімації і декоратора. Тоді я бачу, що ще потрібно зробити для персонажів. Наприклад, коли героєві у кімнаті бракує полички чи іншої деталі», – розповідає він. 

Потім аніматор робить першу чорнову анімацію – аніматік. За словами Романа, до моменту зйомки треба внести всі правки, бо потім уже не буде можливості. Далі художник промальовує персонажів та описує їх характер, створює для персонажа декорації, а тоді з'являються вже і самі герої.

За кордоном було б так: різні департаменти мають своє завдання. Один департамент робить персонажів, інший – суто скелети для них, наступний – моделює, ліпить з пластиліну і знімає форми, далі – хтось з силікону відливає форми, робить героям зачіски, брови, департамент швей створює одяг і тп. Тоді спеціалісти віддають все готове уже на зйомку. Роману доводиться робити більшість роботи самому, бо таких спеціалістів, він каже, обмаль.

Сцену та розмаїті детальки на ній – дивани, стіни чи дерева – все це створює декоратор. Щоб розпочати фінальні зйомки – сцена встановлюється у знімальному павільйоні, де гафер виставляє світло. Після цього аніматор перевіряє у кадрі, як будуть себе поводити та рухатися герої. 

Щоб відтворити кожен рух максимально природньо, аніматор може знімати себе на камеру і крок за кроком потім відтворювати вручну ці рухи з героєм. Якщо герой видуманий, треба самотужки придумати його пластику. 

Плавність рухів залежить від кількості картинок (кадрів), які вкладаються в одну секунду ролика. Але все залежить: у деяких сценах важливо, щоб в одній секунді було 24 кадри, в інших достатньо 12. 

«Отак міліметр за міліметром відтворюється кожен рух. Тому за день можна відзняти три секунди ролику, тож фільм, який триває до 30 секунд, можна робити місяць або два: все залежить від складності та насиченості деталями. Повнометражні півгодинні фільми знімають по 3-4 роки», – говорить Роман Дзвонковський. 

Що з анімацією в Україні 

На думку Романа, створення анімації в Україні застрягло на якійсь «совковій» стадії. «В українських вишах, де вчать анімації, все досі, як було десятки років тому: і теми, і матеріали, і техніка. Хоча вже 21 століття – час створювати щось сучасне», – каже аніматор.

Тим паче, зараз майже ніхто зі спеціалістів не тримає своїх навичок у секреті. Всьому можна навчитися і постійно дізнаватися про новинки. Аби лише було бажання вивчати новий досвід, каже Роман. 

«Студія Aardman у Великобританії виготовила вже свій пластилін, який не топиться під світлом, не вимазується, так формула цього пластиліну у секреті. Є студія Laika в Штатах, вони поєднуть 3D та Stop Motion, вони розробили свої принтери, які друкують персонажів у 3D. А в нас ще застрягли на мідній проволоці та брудному пластиліні. Я працюю в техніці Stop Motion і наразі у Львові такого більше ніхто не робить», – говорить аніматор.

Сам Роман каже, що для нього є взірцями картини Тіма Бартона та Веса Андерсона.

Каже, що зараз і на українських фестивалях можна рідко побачити роботу в stop-motion із цікавою темою та виконанням. Він брав участь у фестивалі «Лінолеум» і його робота отримала спецвідзнаку.

«Щоб брати участь у різноманітних фестивалях потрібен ресурс, як часовий, так і фінансовий. І щоб робити свій короткий метр, треба вкладати свої кошти. Я подавав одну роботу на конкурс, вона отримала спецвідзнаку від жюрі. Також брав участь у міжнародному челенджі, коли аніматорів зі всіх країн закликали зробити фрагмент до ролику про вдячність лікарям, які рятують зараз людей хворих на Covid. Але наразі немає можливості приймати участь у фестивалях. Хоча я мрію потрапити ANIMARKT Stop Motion Forum, який проходить у місті Лодзь (Польща)», – розповідає Роман. 

На фестиваль «Лінолеум» до Києва приїжджав головний аніматор «Острова собак» Веса Андерсона і відбирав сім учасників по Україні, яким проводив безкоштовний воркшоп. Роман був серед них. 

Анімація без «рожевих» окулярів 

Роман Дзвонковський розповідає, що робота аніматора – насправді дуже тривалий та кропіткий процес. Хоча багатьом може здаватися, що це веселе та легке проводження часу.

«Коли я анімував сову, то мені ніяк не вдавалося. Прийшли мої знайомі, а в мене два кадри за цілий день. Я кажу їм: отак робиться анімація. Всі за голову хапаються. В анімації треба мати дуже велике терпіння та спокій. Якщо нервуватися, що треба починати все спочатку. Це довготривалий процес та складний. Деякі люди, які хочуть цим займатися, думають, що це цікаве і легке проводження часу, але вони в «рожевих» окулярах. Звісно, мені подобається моя робота. На прикладі тієї сови – аби її пір’я рухалися при польоті, я її щоразу причісував. Можна було подумати, як цілий день можна чесати сову», – сміється аніматор. 

Роман розповідає, що його захоплення анімацією почалося ще з навчання у «Львівській політехніці» в Інституті архітектури на кафедрі графічного дизайну. Тоді він вперше спробував разом з друзями створити анімаційну візитівку для студентської команди КВН. Тож на п'ятому курсі вирішив навіть захистити диплом анімацією. Але інформації у ті часи було дуже обмаль, тож шукав її сам у книгах і вчився самотужки.

«Я ще коли навчався в Політехниці, мене вже тоді цікавила анімація. Про Stop Motion я тоді ще не знав, але є безліч інших технік, я навіть всі не перерахую зараз. Є і 3D, переклад, мальована, сипана. Кожна техніка має свої різновиди. Навіть той самий Stop Motion, яким я займаюсь, теж має розгалуження: об’ємний та плаский, і вони теж мають поділ. Це може бути пластилінова анімація, арматурна, об’єктна, персонажна, сипана, перекладка теж. Перекладка – це коли є стіл зі склом, з різними нашаруваннями, ви виставляєте перспективу і рухаєте тільки персонажами, при цьому камера закріплена зверху», – розповідає він.

Скільки коштує створити анімаційний фільм

Роман Дзвонковський називає ще одну проблему в українському анімаційному кінематографі – це те, що в Україні таку працю часто недооцінюють і навіть не розуміють, чому зйомки такі дорогі. 

«То як стереотип, ніби художники мають бути голодні і босі. Немає розуміння, що це інтелектуальна, творча та доволі клопітка робота», – говорить він.

За його словами, вартість секунди анімації залежить від багатьох чинників: від складності, кількості героїв, тривалості проєкту, адже вартість анімаційної картини визначається посекундно. Секунда готової анімації – це праця і композитора, і режисера, і художника, і декоратора, постообробка. Тож, секунда сюжету може коштувати від 80 до 150 доларів, а над одним проєктом може працювати навіть десять людей.

«Я зараз не набираю людей на постійну роботу. Співпрацюю з окремими спеціалістами під кожен проєкт окремо. Так зручніше, тому що робота аніматора відбувається від проєкта до проєкту. Та й кількість спеціалістів, яких можна залучити, залежить ще й від бюджету стрічки. До того ж, певний період може не бути роботи, а потім з'являється замовлення. Так само працюють і в повнометражній індустрії», - говорить Роман.

Зараз Роман Дзвонковський працює над діорамою для Центру спадщини Вигодської вузькоколійки, що на Івано-Франківщині, звідки він родом. Він відтворює фрагмент бойківського селища. Над цією діорамою він ще починав працювати з батьком. Хоче залишити творчий доробок для історії. А загалом мріє зняти повнометражний анімаційний фільм на соціальну тему. 

«Коли люди йдуть з життя, про них швидко забувають. Пам’ятатимуть лише, якщо залишите щось по собі. Я вирішив зробити на громадських засадах щось для музею. Зокрема, створити таку діораму», – говорить він.

Анна Чистякова, фото авторки

Відео Романа Дзвонковського 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.