Фото: Port
На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
«Його ідеї були від найреалістичніших, які можна втілити увечері, до таких, що я казав: «Дмитре, не хар мене, бо то дурниця». Він брав аркуші паперу і писав на них ідеї про Республіку. Після цього обдзвонював команду: «Алло, ну що там? Дерево привезли? А дошки? А що там зі стінами? А яке буде меню? Що будемо робити?» Десь так виглядало життя Дмитра декілька годин на тиждень, а інколи навіть на день після виконання бойового завдання на фронті», – пригадує Роман Лозинський, боєць, нардеп і близький друг Дмитра Пащука.
Вечір пам’яті львів’янина Дмитра Пащука, який загинув від дрона-камікадзе у Херсоні 12 березня, розпочинається в кафе «Республіка святого Саду». Цей заклад Дмитро планував відкрити через декілька тижнів у Львові на місці колишньої кав’ярні «Кармель». Це символічне місце для Львова. У часи радянського союзу тут, поблизу колишнього костелу кармелітів босих, існувала Республіка святого саду – своєрідний острівець свободи від тогочасного режиму, хоча неподалік був обком компартії. Тут збиралися і хіпі, і ті, що захоплювалися націоналістичними ідеями. Зараз про це пам’ятають хіба ті, що цікавляться історією.
Читайте також: На війні з окупантами загинув львів'янин Дмитро Пащук
Таким був і Дмитро Пащук. Закінчив геофак, був пластуном, французьким легіонером, ресторатором.
«Він завжди, коли щось бачив, казав: «Ось тут буде горіховий сад, а тут треба організувати виробництво сублімованої їжі. Може, шиномонтаж відкрити. А ось тут має бути ферма, тут ранчо, а тут, у горах, зробимо центр реабілітації для воїнів і назвемо його «Крила», – згадує побратим Дмитра.
Унаслідок таких брейнстормів і народився «Port» – перший заклад Дмитра, який він відкрив разом з Ірою Бережницькою близько чотирьох років тому. Після «Port» в сусідньому приміщенні на Валовій вони відкрили «Papi.Lviv». Як пригадують близькі, це був простір, де люди обіймалися, цілувалися, згадували різні історії, споживали смачну їжу, пили добре вино.
Ще до 24 лютого 2022 року Дмитро задумав створити «Республіку святого Саду». Попри виконання бойових завдань на фронті, завжди знаходив час на об’єднання команди та роботу над концепцією нового львівського закладу.
«Сьогодні, у вечір пам’яті Дмитра, ми відкриваємо цей заклад разом із ним. «Республіка святого Саду» на Винниченка, 20а – це особливе місце, сповнене історій. Дмитро буде радий зустрічати тут усіх», – веде далі Роман Лозинський.
Читайте також: Боєць із позивним «Француз». Спогади про львів'янина Дмитра Пащука
На вечорі пам’яті велелюдно. У натовпі легко розпізнати пластунів. Гармаш – таке прізвисько йому дали в Пласті – був одним із засновників куреня «Карпатські Орли» в Україні. В «Республіку» також прийшли «портівські», «хлівчанські» та побратими бійця.
«Його стиль життя зібрав нас, дуже різних людей, тут. Бо тут далеко не всі пластуни, далеко не всі хлівчанські, далеко не всі портівські, не всі з географічного факультету, не всі побратими, не всі панки», – каже Роман Лозинський.
Друзі розповідають про Дмитра, згадують, що традицію вечорів пам’яті започаткував Курка – Артемій Димид, його побратим, який загинув 18 червня 2022 року. Спільно вирішили проводити вечори пам’яті «раундами». Спершу короткий раунд історій, потім перегляд відеоісторії зі спогадами, потім час на спілкування. Людей стає все більше. Пластуни пропонують вихід: можна, як у пластунській грі «Каремат», стояти на одній нозі.
Кімнати з’єднані між собою більшою квадратною аркою та заокругленою вузькою із дерев’яними пташками під стелею. Саме під ними друзів і близьких запрошують ділитися спогадами, розповідати історії, пов’язані з Гармашем.
«Дмитро дуже любив пташок. Назвав так свою вівчарку, яку вивіз із прифронтового села. Тепер вона на Франківщині, а не в окупації чи на лінії фронту», – пояснює Роман.
До імпровізованої сцени, що під аркою, підходить Вітя-Коля, один із четвірки близьких побратимів (Курка, Вітя-Коля, Кущ і Француз). Розповідає про знайомство з Дмитром, про те, як потоваришував із ним, бо «коли ви разом лежите під обстрілами в обіймах, то доводиться знайомитися».
«Він постійно обіцяв мене з кимось познайомити, бо був хтось класний, кого я ще не знаю. Але я впевнений, що сьогодні ви всі тут. Гармаш дуже впрягався за всіх, кого знав і любив. Завжди був готовий захистити собою», – каже Вітя-Коля. І згадує, як вони з Дмитром потрапили під сильний обстріл. У таких умовах, під щогодинними обстрілами, прожили п’ять днів:
«Якось я пішов до Гармаша з Кущем щось поїсти. Був без броні. Почався обстріл, і Гармаш накрив мене матрацом, надіючись, що це захистить мене від пострілів танка. Він частіше думав про інших, аніж про себе. Гармаш – це дуже про дружбу і дуже про любов».
Читайте також: «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
Командир підрозділу, в якому воював Дмитро Пащук, «кіборг» Донецького аеропорту, полковник «Альфи» – спецпідрозділу СБУ, Роман Костенко згадує, як дивувався сміливості, вправності й ентузіазму «новачків» при виконанні бойових завдань:
«Француз із Куркою прийшли до мене. Говоримо про бойові завдання, і він каже мені: «Командире, в мене є одне бажання». В цей час Миколаїв обороняється, танки йдуть, а він: «Хочу стрибнути з тієї телевежі». «Республіку» наповнює сміх.
Роман Костенко каже, що не всі професійні військові погоджувалися на виконання таких завдань, на які ходили ці хлопці. І додає, що не очікував, що після стількох років пропаганди й залякування «бандерівцями» хлопці з Галичини будуть воювати в степах Херсонщини, вмирати за цю землю.
«Більшість бійців у моєму підрозділі були російськомовними. Ну, так склалося. Але після того, як до нас доєдналися Дмитро, Курка, Роман... Якось вийшов до мене один із бійців і каже «Дай Боже, командире!» Я навіть не знав, як відповісти... Хлопці зробили це за два тижні», – стверджує Роман Костенко і запитує у побратимів, хто ще в підрозділі розмовляє російською. У відповідь чує коротке: «Вже ніхто».
Юнаки гуртка Дмитра Пащука з Пласту також вийшли поділитися спогадами про свого виховника.
«Сьогодні нас троє, але насправді набагато більше. Ми мало спілкувалися, але при зустрічі він дуже тішився з наших успіхів, з того, що став уже пластовим «дідусем», що наш курінь один із найбільших у світі», – каже Олег на псевдо Віщий.
Читайте також: У Стрийському парку з`явиться простір імені Героя Артемія Димида
Побратим Ігор Шолтис бере слово останнім у цьому раунді:
«26 лютого 2022 року в славному місті Бердос до нашої сихівської когорти долучився Артемій Димид – Курка і каже: «Пацани, до нас доєднається тип із Французького легіону». І тут ми собі уявили Віна Дізеля, а приїжджає Дімон і представляється Гармашем. Уявляєте Гармаша з Французького легіону? Так ми його і назвали Французом».
З його слів, Дмитро був готовий проїхати навіть через підірваний міст, щоб урятувати життя близьких друзів. Пригадує, як після ракетного удару по їхній позиції найбільше постраждав боєць, якого кілька хвилин до того відправили по воду:
«Стас лежить. 300-ий. У нього уламки в хребті, в печінці. Ми почали надавати першу медичну допомогу. Аж раптом за кермом пікапа вилітає Дімон, ми закидаємо Стасяна туди і їдемо в госпіталь».
Каже, ця півгодинна дорога була такою небезпечною, що вони могли загинути, навіть не беручи участі в бойових діях. Довелося долати багато перешкод.
На білій стіні починають проєктувати відеоісторію.
«Ми дуже переживаємо і дуже цінуємо тебе», – такими словами Дмитро починає своє відео, адресоване побратиму, який вилетів із пікапа під час екстремальної поїздки в пошуках шпиталю.
Далі на відео кадри з життя Гармаша: від найсерйозніших до таких, що викликають сміх у всіх присутніх на вечорі пам’яті. В стрічці він танцює, грає на скрипці, катається на самокаті, грає в хокей, плаває, співає, подорожує, жартує і проводить час у рідному «Port». Після перегляду відео присутні збираються компаніями і далі розповідають історії про Дмитра. Починають співати: «А на землі була весна, летіли з вирію птахи, лише харцизу цього дня не пощастило на землі»…
Ірина Давосир
Фото Івана Станіславського, Твоє місто
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі