Фото: Анни Чистякової

Фото: Анни Чистякової

«Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих

6871 0
Гуртожиток для незрячих, що на Торфяній, 11 давно перебуває в аварійному стані. Його не ремонтували ще з 60-х років минулого століття. Мешканці вже більше як десять років просили їх відселити з аварійного будинку, але єдине, чого їм вдалося досягти, це те, що гуртожиток у 2007 році передали від Українського товариства сліпих на баланс міста, а капітальний ремонт запланували лише цьогоріч і тільки на першому поверсі будинку. Tvoemisto.tv з'ясувало, в яких умовах живуть тут люди з вадами зору та чого вони потребують.

«Такі гуртожитки виникли у ті часи, коли дітей з вадами зору привозили вчитися у спецшколи, потім селили їх у гуртожитки для сліпих, щоб вони працювали на підприємствах для сліпих – клеїли конверти, скручували електропатрони та плели віники», – розповідає директорка громадської організації ВГО «Українська спілка інвалідів» Оксана Потимко.

У цій будівлі сьогодні проживає близько шестидесяти незрячих людей, які або живуть на пенсію, або ж працюють на підприємстві УТОСу, яке розташоване за кілька метрів від гуртожитку, на цій же вулиці. За радянських часів тут отримували кімнати працівники підприємства, які «вистояли» квартирну чергу і мали згодом переїхати у повноцінне житло. Тепер тут мешкають цілими родинами в одній або двох кімнатах у п'ятнадцять квадратних метрів. Загалом гуртожиток поділений на 33 квартири. Сьогодні лише п'ять родин із будинку стоять у черзі на нове житло, всі інші приватизували собі кімнати. У середньому вартість комунальних платежів за одну таку кімнату становить від 1300 до 1500 грн на місяць у зимовий період та 500-700 грн у літній. 

Обдерті стіни та запах плісняви

При вході у двоповерхову будівлю на мене чекає пані Мирослава, активна мешканка будинку. Вона не вірить, що їм допоможе розголос про їхні проблеми. Від самого входу у під'їзд тут слід дивитися під ноги, аби не зашпортатися через зруйновану плитку біля дверей. Оминувши сходи, прямуємо з нею на перший поверх, де розташовані всі технічні приміщення, якими спільно користуються усі мешканці гуртожитку. Це пральня, душові та спіжарки, де зберігаються консерви та харчові заготівлі мешканців. 

Пральня та душові тут у дуже плачевному стані. Геть обдерті стіни, запах плісняви, почорнілі ванни та ще радянські колонки для нагріву води. 

Пані Мирослава показує мені труби на стіні, на які вони розвішують свій мокрий одяг. До деяких речей люди так звикли, що побоюються змін та не знають, чи все після реконструкції їм буде зручно.

«Нам треба, щоб полички у коморі залишилися тої самої ширини і щоб тут лишилось місце для зберігання продуктів. Тут прохолодно, а в нас немає підвалів. Тож ми зберігаємо тут закрутки», – говорить сусід пані Мирослави В’ячеслав.

Щоправда стан тої комори вже такий, що, за словами пана Вячеслава, її вже неодноразово затоплювало під час відлиги чи сильних злив. «Цьогоріч приміщення пережило кілька потопів. Вода стояла ледь не до вікна», – каже він. На стелі видно величезну тріщину.

Але це ще не найголовніша проблема першого поверху. У сусідньому секторі почала завалюватися стіна, яка розділяє загальний коридор та кімнати. Люди показують мені балки, якими закріпили стіну, аби вона не завалилась всередину. «Якщо у коридорі погасити світло, то видно, як через шпарину у стіні проходить світло з кімнат», – каже один з мешканців.

На другому поверсі теж обшарпані стіни та подертий лінолеум під ногами. Мені показують кухні, якими спільно користуються жителі гуртожитку. Одним кухонним приміщенням користуються мешканці із п’яти-шісти кімнат. Кажуть, що організація, яка робитиме їм ремонт, пропонує тимчасово поставити душові кабіни на другому поверсі саме на кухні, але люди обурені і не погоджуються на це.

«Тут незрячі люді – тож, по-перше, душова в кухні – це перешкода. По-друге, не буде, де перевдягатися. Тут люди зуби чистять, тут люди миють посуд. Вони хочуть робити все одночасно. Ми залишаємось заблоковані без води, без нічого. Чиновники навіть всередину будівлі не заходять, вирішують все віддалено або з вулиці, тож не розуміють всієї ситуації», – обурюється мешканець другого поверху.

В свою чергу на першому поверсі теж невизначеність та розгуба серед людей. Пані Світлана розповідає, що люди не знають, чи підписувати з ріелторами вже договори на оренду квартир, адже не розуміють, чи дійсно їм виділять кошти і чи нічого не зміниться через скарги жителів з другого поверху будівлі.

Чому будинок у такому стані?

У Шевченківській районній адміністрації кажуть, що стан будинку погіршився суттєво за останні кілька років, тому раніше питання про капітальний ремонт не порушували.

«Будинок свого часу будували як тимчасовий гуртожиток. Можливо, раніше людей планували з часом відселити з нього. Зараз ми не маємо можливості відселити людей в інше житло, тому вирішили робити капітальний ремонт. До того ж, кімнати у гуртожитку зараз приватизовані. Побудований будинок ще у 1958 році і він не має підвалів. Це одна з причин погіршення стану – відсутність фундаменту. Стан будівлі став критичним в останні роки», – пояснює голова райадміністрації Надія Балюх. 

Проєкт капітального ремонту розробили лише для першого поверху будівлі, бо у Шевченківській райадміністрації кажуть, що другий поверх наразі – у належному стані. Ми побували і на другому поверсі будинку, аби побачити на власні очі стан приміщень. 

Вже оголошений переможець тендеру, який буде виконувати капітальні ремонтні роботи – це ПП «Ботарбуд». На ремонт гуртожитку виділили 5,7 млн грн. За словами Надії Балюх, на час ремонту мешканців чотирнадцяти квартир відселять в орендоване помешкання, адже роботи складні та довготривалі. Для цього людям виділять кошти з міського бюджету: для однокімнатних квартир – по 9 тис. грн на місяць, для двохкімнатних – 12 тис. грн. 

Не можуть «сліпі жити серед сліпих»

На думку директорки громадської організації ВГО «Українська спілка інвалідів» та керівниці Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка» Оксани Потимко, такі гуртожитки – це пережиток радянських часів, коли людей з інвалідністю відмежовували від суспільства і, таким чином, вони не могли бути достатньо соціалізованими. 

«За такою логікою треба ще було зробити окремі трамваї для сліпих, магазини для сліпих, базарчики для сліпих. Така політика була актуальна в 30-х, 40-х чи 50-х роках, але не тепер, коли ми говоримо про інклюзію. Не можуть сліпі жити серед сліпих. Такі гуртожитки виникли у ті часи, коли дітей з вадами зору привозили вчитися у спецшколи, потім селили їх у гуртожитки для сліпих, щоб вони працювали на підприємствах для сліпих – клеїли конверти, скручували електропатрони та плели віники», – каже пані Оксана. 

Вона каже, що в сучасних умовах незряча дитина має вчитися у звичайній школі, потім закінчувати університет чи інший навчальний заклад, у тому числі їхати вчитися за кордон, а після того шукати собі роботу за фахом. «Тоді вона не на утосівському підприємстві віники плете, а повністю соціалізована до сучасного життя та самостійна. Я повністю незряча людина, але я працюю на трьох роботах: у Львівській Політехніці, в громадській організації і є позаштатною радницею міського голови. В нас є хлопці незрячі, яким по 30 років, які зараз працюють в IT-сфері та вже купили собі своє власне житло. Багато незрячих працюють викладачами, ведучими, журналістами. Тому ми і займаємось інклюзією», – каже вона.

Загалом у Львові проживають 1 100 осіб з інвалідністю по зору, з них 580 осіб отримують пільги. Пенсія у людей з вадами зору – невелика, у межах 3 500-4 000 грн. 

* У заголовку використали цитату з прямої мови, коректно говорити не «сліпі», а незрячі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Анна Чистякова

Фото авторки


Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!