Фото: Анни Чистякової
«Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
«Такі гуртожитки виникли у ті часи, коли дітей з вадами зору привозили вчитися у спецшколи, потім селили їх у гуртожитки для сліпих, щоб вони працювали на підприємствах для сліпих – клеїли конверти, скручували електропатрони та плели віники», – розповідає директорка громадської організації ВГО «Українська спілка інвалідів» Оксана Потимко.
У цій будівлі сьогодні проживає близько шестидесяти незрячих людей, які або живуть на пенсію, або ж працюють на підприємстві УТОСу, яке розташоване за кілька метрів від гуртожитку, на цій же вулиці. За радянських часів тут отримували кімнати працівники підприємства, які «вистояли» квартирну чергу і мали згодом переїхати у повноцінне житло. Тепер тут мешкають цілими родинами в одній або двох кімнатах у п'ятнадцять квадратних метрів. Загалом гуртожиток поділений на 33 квартири. Сьогодні лише п'ять родин із будинку стоять у черзі на нове житло, всі інші приватизували собі кімнати. У середньому вартість комунальних платежів за одну таку кімнату становить від 1300 до 1500 грн на місяць у зимовий період та 500-700 грн у літній.
Обдерті стіни та запах плісняви
При вході у двоповерхову будівлю на мене чекає пані Мирослава, активна мешканка будинку. Вона не вірить, що їм допоможе розголос про їхні проблеми. Від самого входу у під'їзд тут слід дивитися під ноги, аби не зашпортатися через зруйновану плитку біля дверей. Оминувши сходи, прямуємо з нею на перший поверх, де розташовані всі технічні приміщення, якими спільно користуються усі мешканці гуртожитку. Це пральня, душові та спіжарки, де зберігаються консерви та харчові заготівлі мешканців.
Пральня та душові тут у дуже плачевному стані. Геть обдерті стіни, запах плісняви, почорнілі ванни та ще радянські колонки для нагріву води.
Пані Мирослава показує мені труби на стіні, на які вони розвішують свій мокрий одяг. До деяких речей люди так звикли, що побоюються змін та не знають, чи все після реконструкції їм буде зручно.
«Нам треба, щоб полички у коморі залишилися тої самої ширини і щоб тут лишилось місце для зберігання продуктів. Тут прохолодно, а в нас немає підвалів. Тож ми зберігаємо тут закрутки», – говорить сусід пані Мирослави В’ячеслав.
Щоправда стан тої комори вже такий, що, за словами пана Вячеслава, її вже неодноразово затоплювало під час відлиги чи сильних злив. «Цьогоріч приміщення пережило кілька потопів. Вода стояла ледь не до вікна», – каже він. На стелі видно величезну тріщину.
Але це ще не найголовніша проблема першого поверху. У сусідньому секторі почала завалюватися стіна, яка розділяє загальний коридор та кімнати. Люди показують мені балки, якими закріпили стіну, аби вона не завалилась всередину. «Якщо у коридорі погасити світло, то видно, як через шпарину у стіні проходить світло з кімнат», – каже один з мешканців.
На другому поверсі теж обшарпані стіни та подертий лінолеум під ногами. Мені показують кухні, якими спільно користуються жителі гуртожитку. Одним кухонним приміщенням користуються мешканці із п’яти-шісти кімнат. Кажуть, що організація, яка робитиме їм ремонт, пропонує тимчасово поставити душові кабіни на другому поверсі саме на кухні, але люди обурені і не погоджуються на це.
«Тут незрячі люді – тож, по-перше, душова в кухні – це перешкода. По-друге, не буде, де перевдягатися. Тут люди зуби чистять, тут люди миють посуд. Вони хочуть робити все одночасно. Ми залишаємось заблоковані без води, без нічого. Чиновники навіть всередину будівлі не заходять, вирішують все віддалено або з вулиці, тож не розуміють всієї ситуації», – обурюється мешканець другого поверху.
В свою чергу на першому поверсі теж невизначеність та розгуба серед людей. Пані Світлана розповідає, що люди не знають, чи підписувати з ріелторами вже договори на оренду квартир, адже не розуміють, чи дійсно їм виділять кошти і чи нічого не зміниться через скарги жителів з другого поверху будівлі.
Чому будинок у такому стані?
У Шевченківській районній адміністрації кажуть, що стан будинку погіршився суттєво за останні кілька років, тому раніше питання про капітальний ремонт не порушували.
«Будинок свого часу будували як тимчасовий гуртожиток. Можливо, раніше людей планували з часом відселити з нього. Зараз ми не маємо можливості відселити людей в інше житло, тому вирішили робити капітальний ремонт. До того ж, кімнати у гуртожитку зараз приватизовані. Побудований будинок ще у 1958 році і він не має підвалів. Це одна з причин погіршення стану – відсутність фундаменту. Стан будівлі став критичним в останні роки», – пояснює голова райадміністрації Надія Балюх.
Проєкт капітального ремонту розробили лише для першого поверху будівлі, бо у Шевченківській райадміністрації кажуть, що другий поверх наразі – у належному стані. Ми побували і на другому поверсі будинку, аби побачити на власні очі стан приміщень.
Вже оголошений переможець тендеру, який буде виконувати капітальні ремонтні роботи – це ПП «Ботарбуд». На ремонт гуртожитку виділили 5,7 млн грн. За словами Надії Балюх, на час ремонту мешканців чотирнадцяти квартир відселять в орендоване помешкання, адже роботи складні та довготривалі. Для цього людям виділять кошти з міського бюджету: для однокімнатних квартир – по 9 тис. грн на місяць, для двохкімнатних – 12 тис. грн.
Не можуть «сліпі жити серед сліпих»
На думку директорки громадської організації ВГО «Українська спілка інвалідів» та керівниці Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка» Оксани Потимко, такі гуртожитки – це пережиток радянських часів, коли людей з інвалідністю відмежовували від суспільства і, таким чином, вони не могли бути достатньо соціалізованими.
«За такою логікою треба ще було зробити окремі трамваї для сліпих, магазини для сліпих, базарчики для сліпих. Така політика була актуальна в 30-х, 40-х чи 50-х роках, але не тепер, коли ми говоримо про інклюзію. Не можуть сліпі жити серед сліпих. Такі гуртожитки виникли у ті часи, коли дітей з вадами зору привозили вчитися у спецшколи, потім селили їх у гуртожитки для сліпих, щоб вони працювали на підприємствах для сліпих – клеїли конверти, скручували електропатрони та плели віники», – каже пані Оксана.
Вона каже, що в сучасних умовах незряча дитина має вчитися у звичайній школі, потім закінчувати університет чи інший навчальний заклад, у тому числі їхати вчитися за кордон, а після того шукати собі роботу за фахом. «Тоді вона не на утосівському підприємстві віники плете, а повністю соціалізована до сучасного життя та самостійна. Я повністю незряча людина, але я працюю на трьох роботах: у Львівській Політехніці, в громадській організації і є позаштатною радницею міського голови. В нас є хлопці незрячі, яким по 30 років, які зараз працюють в IT-сфері та вже купили собі своє власне житло. Багато незрячих працюють викладачами, ведучими, журналістами. Тому ми і займаємось інклюзією», – каже вона.
Загалом у Львові проживають 1 100 осіб з інвалідністю по зору, з них 580 осіб отримують пільги. Пенсія у людей з вадами зору – невелика, у межах 3 500-4 000 грн.
* У заголовку використали цитату з прямої мови, коректно говорити не «сліпі», а незрячі.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Анна Чистякова
Фото авторки
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі