Фото: Олеся Парфан

Фото: Олеся Парфан

Викорінені

2962 0
Хто такі ерзя, як один із них опинився у Львові та чому російська влада знищує пам'ять про їхню культуру.

Білоруси та сирійці, греки-понтійці, ерзя, індійці, поляки, роми, кримські татари, вірмени та євреї – це лише невеликий перелік тих народів, які творять львівську спільноту. Хтось проживав тут століттями, а хтось опинився майже випадково – втікаючи від війни чи переслідувань. У спільному проєкті Школи журналістики та комунікацій УКУ та медіа-хабу «Твоє місто» «Львів. Мозаїка» ми прагнемо дослідити етнічний ландшафт нашого міста. У десяти репортажах студенти Школи журналістики та комунікацій УКУ розповідають про історії людей різних національностей та культурну мозаїку Львова.

То звідки ви переїхали? Пен-зен...  

Пензенська область, Тамалінський район, – мій співрозмовник терпляче повторює назву втретє і, на диво, не дратується. Я ж ніяк не можу її розчути.  

Дуже російська назва, правда? «Істінно рускіє» території, – пан Андрій іронічно посміхається, а я уявляю собі ту місцину в глибокій Росії. 

На мапі між Львовом та Пензою, що пронизана річкою Сурою, – чималий шматок помережаного пунктирними та суцільними лініями простору з різних відтінків зеленого. Львів та Пензу відділяє понад півтори тисячі кілометрів.  

Нічого російського в цих назвах нема, – веде далі чоловік. – Це ерзянські землі. Ви подивіться на людей, які там живуть, – вони навіть на обличчя не слов’яни: світлі й широколиці – це угро-фінський типаж!

Я ж дивлюсь на нього – ставного й блакитноокого – і замислююсь, чи є щось особливе у його зовнішності. 

Пан Андрій говорить швидко та з запалом – йому є що сказати. Розмовляє чистою українською з галицькими нотками. Його неукраїнське походження видає хіба прізвище: Соколов. По материнській лінії він ерзянин.

Втрачена земля

Ерзя – один з угро-фінських народів. Ерзяни мають свою мову, традиції, національну символіку та історію, але не мають власної держави. Більша частина їхньої історичної батьківщини – Ерзянь Мастор – нині територія Нижньогородської області Росії. Хоча через міграцію ерзяни селилися й в інших регіонах Росії, переважно на Поволжі – Пензенській, Оренбурзькій, Самарській областях. 

Середньовічною державою ерзян правив напівміфічний князь Пургаз. Спочатку «Пургасова волость» опинилася під правлінням Золотої Орди, а пізніше Московського царства. 

Ерзян почали активно залучати до православ’я, насаджували російську мову та культуру. Через це одні корінні мешканці асимілювалися, інші – емігрували. Поселення ерзян з’явилися то тут, то там аж до Уралу. 

Більшовики, які об’єднували в національні округи неросійські народи, вибрали ті місця, де ерзян жило найбільше, і злучили їх з територіями іншого угро-фінського народу – мокша. Так на карті з’явився Мордовський національний округ. Нині ж – Республіка Мордовія. 

Такого народу, як мордва, не існує взагалі, – рвучко пояснює мені пан Андрій. – Існує ерзя і мокша, а мордва – це “поганяло” від росіян. Мала б бути Ерзяно-Мокшанська республіка, а не якась вигадана Мордовська. 

Під катком русифікації 

Андрій ще до школи не ходив, коли разом з мамою переїхав з Росії до Ходорова. Це провінційне містечко за дві години їзди від Львова. 

Почалось усе з того, що бабусю та маму Андрія далеко до його народження виселили з Пензенської області на Алтай. У тім краї велося важко, тож на запрошення родини вони перебрались до Ходорова, в Україну. Коли Андрієва мама Юлія підросла, то повернулася в Росію, бо там було більше можливостей знайти роботу. 

Юлія була медсестрою. У Росії вона вийшла заміж, працювала у пензенській лікарні. Але згодом розлучилася і вирішила повернутись до родини у Ходорів.  Разом із чотирирічним Андрієм.

Я мало що пам’ятаю з Росії. Мамина родина, не маймо ілюзій, зросійщена. Як і більшість ерзян. Радше в інтернеті можна знайти щось про ерзянський дух, аніж питати у моїх родичів. 

А дітям своїм ви розказуєте про походження? – питаю.

А що я можу розказати? Я ж не можу ні пісню заспівати, ні вірша продекламувати, ні якісь речі показати.  

“В розсіянні народ твій на Землі, і мов чужих слова він вивчив…” , – співає українській гурт “Кому вниз”, який нещодавно випустив пісню, присвячену ерзянам. Їхньою мовою.

У ній йдеться про міфічного ерзянського велетня Тюштя, тож пісня називається “Tüštäneń Pškadema”. За переказами, Тюштя має торамy – трубу, сурм якої здатний побороти всіх ворогів. Зараз велетень дрімає, звісивши чарівний ріг на дубову гілку. І тільки щирі спільні моління ерзян здатні розбудити його зі сну. 

Любити царя, боятися Бога 

Коли на місці етнічних земель ерзя створили Мордовську Республіку, перед совітами постало питання уніфікації. Для штучного об’єднання мокшан та ерзя воєдино більшовики навіть хотіли впровадити єдину для різних народів мову. Влада використала як аргумент спільну мовну основу і взялася за створення нової, мордовської мови. Тоді ні ерзя, ні мокша інтересу до переходу не виявили, бо мови мали свої: різні, самодостатні, відмінні одна від одної, а головне від російської.

Ерзянська мова належить до уральських, найпоширеніші з яких – угорська та фінська. Ерзяни використовують кириличну абетку. Проте існує й ерзянська латинка. Нею користується частина інтелігенції. У 2018 році Росія скасувала на законодавчому рівні викладання у школах ерзянської як обов’язкового предмета, поряд з мокшанською та іншими національними мовами.

Нині, через потужну русифікацію, для більшості ерзян рідна мова – російська. 

Андрієві мама й бабця також розмовляли російською. 

Я досліджував своє походження, – розказує чоловік, – от прізвища в нас у родині ерзянські. Пронькіни, Бірюкови – ніби по-російськи звучать, правда? Бо московити штучно ліпили ті суфікси й закінчення. А ви знаєте, що “бірюк” –  по-ерзянськи “вовк”?

Другим після мови інструментом нищення самобутності ерзян стала віра. Московська православна церква йшла у наступ проти традиційної релігії ерзя – інешкіпазії. 

Така назва походить від імені головного бога ерзя Інешкіпаза. Релігія ерзян політеїстична, у ній переплітається міфологія Шумеру, Греції, Риму, скандинавів, слов’ян. 

Ерзяни ніколи не мали зображень богів та ідолів. Натомість поклонялися природі – дубу, липі чи в’язові. Не було в них і традиційних ієрархічних релігійних структур. 

Я не звинувачую тих, хто піддався русифікації. Для багатьох тоді піп був єдиним вікном у світ. А чого він міг навчити, окрім любити царя і боятись диявола. І Бога боятися. Ви уявіть, що люди в такому неохайному мракобісному дусі жили століттями… 

Ерзяни опиралися. На час розпаду Радянського Союзу позиція Московської церкви у Мордовії була слабка – лише десять парафій. Послаблення політики СРСР вплинуло на піднесення ерзянського духу. Відома ерзянська поетеса Марізь Кемаль організовує громади традиційної ерязянської релігії. Основна ідея – впровадження ерзянської мови у богослужіннях, відродження ерзянської ідентичності. Нехай і в межах Російської православної церкви. 

Нині інешкіпазію у її первісному вигляді сповідує лише 2% ерзян. Більшість поглинуті російським православ’ям. Ще частина дотримується традицій інешкіпазії поряд із християнством.

Проти імперії зла 

10 вересня 2019 року в російському Іжевську під стінами парламенту стоять чоловіки. В їхніх руках – плакати з написами «И если завтра мой язык исчезнет, то я готов сегодня умереть» та «Есть ли у меня Отечество?». Місцеві депутати, які сходяться на ранкове засідання парламенту, кидають на них байдужі та роздратовані погляди. Тоді один із чоловіків відходить вбік та обливає себе легкозаймистою рідиною. За мить здіймається полум’я. Це відомий удмуртський учений Альберт Разін. Того ж вечора він помирає в лікарні від опіків. Помирає за удмуртську мову та батьківщину, яку поглинає Росія.  

Удмурти поряд з ерзянами належать до 17 угро-фінських народів, які втратили свою державу і стали частиною сучасної Росії. 24 – це загальна кількість народів, які належать до уральської мовної сім’ї. Найбільші та найвідоміші – естонці, угорці та фіни. Їм вдалося зберегти свою ідентичність сповна – з власною мовою, державою, культурою. Решта угро-фінських народів опинились у полоні імперії. 

Для світу в Кремля є етикеточка. От бачите: у нас тут фестиваль мокшанської чи ерзянської, чи, прости Боже, мордовської культури. У нас же все проводиться! Ну, збираються бабці з села. Танці танцюють, пісеньку якусь простеньку співають – ну і всьо! В нас усі права корінних народів дотримані! – розгнівано веде далі пан Андрій. Його й без того гучний голос переходить майже у крик. 

По хвилині мовчання Андрій додає: 

Це імперія – потужна, жахлива. Для неї не існує поняття людського життя. Це імперія зла. 

Ті, хто досі не втратили почуття своєї належності до ерзянського, завжди виступали проти асиміляції. Ерзянський національний рух за визнання свого імені й прав зародився, коли Росію трусило через наближення кінця Союзу. 

Ерзянська інтелігенція переважно гуртувалася в редакції дитячого журналу «Чилисема», що з ерзянської означає  «схід сонця». Очільницею виступила вже згадана Марізь Кемаль. Це їй належить відома серед ерзян фраза: «Kavto keĺt́ – kavto raśket́». «Дві мови – два народи».

Ерзянський національний рух виступає за скасування псевдо-етноніму «мордва». За надання корінним мовам ерзян та мокшан статусу державних. За викладання корінних мов у школах. За припинення міграції корінного населення з республіки. За збереження себе як окремого і самодостатнього народу.  

Офіційно ерзянський національний рух сформувався у 1993 році. Його головне завдання – створення Республіки Ерзянь Мастор. Згодом почали видавати й однойменну газету, в якій різко критикували політику Росії щодо корінних народів. 

Будь-яка людина в Росії, що каже “я мокшанин”, “я чеченець”, “я ерзянин” чи “я карел” – це вже прогресивна людина. Та імперія прагне поглинути все, тому таврує таких людей, – розмірковує вголос пан Андрій. – Так само як у Російській імперії, коли українець визнавав свою національність, то раптом ставав “мазепинцем” чи “петлюрівцем”. Поки Росія існує в тих межах, у яких вона є, – це ворог не лише для нас. Розумієте?

Говорити до світу 

Що ми можемо зробити? Говорити про права корінних народів на всіх світових майданчиках. Це одна з форм боротьби з імперіалізмом, – каже Андрій. 

Вони заговорили. Квітень 2021 року. XX сесія Постійного форуму ООН з питань корінних народів. Слово дають уже немолодому сивому чоловікові. 

Сьогодні ерзя, що раніше були народом, – це невеличка етнічна група, що перебуває на межі цілковитого зникнення. Без війни, без епідемій та примусових депортацій, – розпочинає чоловік незнайомою для всіх мовою.  

Сиресь Боляєнь – старійшина, або ж “інязор” ерзянського народу, виступає за квотою української делегації. Він стоїть поміж двох прапорів. Праворуч – синьо-жовтий. Ліворуч – біло-червоно-чорний. Саме таку кольористику має прапор ерзя. Чорний означає землю, родючість та жіноче начало. Червоний є символом народу ерзя, а білий – бога Інешкіпаза. 

Того, хто бореться за права свого народу, переслідує поліція як екстреміста, або ж його примусово лікують як божевільного. Ерзя може пережити пандемію, але не може вижити в Російській Федерації. Тільки міжнародний тиск на Москву може захистити нас від останньої фази етноциду, – у кожному слові Сиреся чути і відвагу, і біль.

Ерзянська мова вперше в історії звучить на офіційному заході ООН. Виступ синхронно перекладали на англійську. Промова інязора тривала менше двох хвилин. Боротьба свідомих ерзян за право говорити своєю мовою триває донині. 

Сиресь Боляєнь – таке його ім’я ерзянською. Олександр Болькін – російською. Громадянин України, офіцер Збройних Сил та перший очільник ерзян у еміграції. Інязора ерзянського народу обирають щорічно під час родових молінь – Раськень Озкс. Церемонія інавгурації Сиреся відбулася в Україні у вересні 2019-го. У Росії небезпечно. 

Олександр народився в Мордовії. Його мама росіянка, тато – ерзя. Чоловік навчався у військовому училищі. Згодом перебрався до України, служив на Житомирщині. У своїх інтерв’ю Cиресь розказує, що ерзянський дух в ньому виплекала бабуся Мотрона. Вона розповідала онукові ерзянські казки та міфи, співала народні пісні. 

Несподівано в цій історії з'являється В'ячеслав Чорновіл. Якось під час служби Олександр охороняв пам'ятник Леніну від українських націоналістів. Там до нього підійшов Чорновіл. Він розчув особливий акцент юнака і почав із ним розмову про ерзян. Випадкова зустріч вплинула на перевтілення Олександра у Сиреся Боляєня – борця за голос ерзянського народу. 

Сиресь Боляєнь мріє, щоб корінні народи стали вільними. Він співзаснував рух “Вільний Ідель-Урал”, покликаний здобути незалежність від Російської Федерації. Це мрія про існування окремих демократичних, вільних, самостійних держав, які об’єднаються задля спільної безпеки та інших вигод. 

Я боюся за життя Олександра, – каже мій співрозмовник Андрій. –  Його діяльність активна, а російські спецслужби все можуть. От як сталося з лідером татарського національного руху Рафісом Кашаповим.

У вересні 2015 року його засудили до трьох років колонії за критику анексії Криму. Після звільнення він виїхав з Росії до України, а згодом – до Британії. Відчував, що за ним стежать.

Серцем у Львові

Щоб розвіяти напівтемряву у невеликому приміщенні, пан Андрій розсуває тканеві жалюзі. Запрошує сідати за стіл – це його робоче місце. Андрій  юрист, голова Конфедерації вільних профспілок Львівщини, в офісі якого й говоримо.

На одній з полиць зауважую полум’яно-помаранчеву каску. Вона акуратно стоїть на стосику газет.

То моя. З Майдану, – поміж іншого додає пан Андрій. Я був комендантом львівського Майдану. Керував захопленням Львівської адміністрації. 

Пан Андрій називає себе активістом, націоналістом та політичним українцем. Разом з іншими львів’янами Андрій їздив на Майдан і до Києва.

Хоча передовсім підтримував Революцію Гідності на місці, у Львові. Над його робочим столом висять подяки за активну громадянську позицію від Спілки незалежної української молоді. 

До російсько-української війни чоловік відвідував родичів у Росії, навіть брав туди з собою сина. Сьогодні ж з російською ріднею спілкується лише у мережі. Каже, для своїх дітей бачить майбутнє, пов’язане з Україною та Європою. 

Хоче, щоб Україна не лишалася осторонь від поневолених Росією народів, щоб у нас створили відповідну ініціативу на законодавчому рівні. 

Я виховувався в українському середовищі – воно і є моє. Національність – це ж не кров, – міркує пан Андрій. – Та й кров, якщо серце й душа людини деінде, – просто п’ять літрів рідини. Абсолютно не має значення. 

Не має, – промовляю майже беззвучно.

Знаєте, людина сама має усвідомити, хто вона така. Без будь-якої схеми. 

***

Після розмови з Андрієм вмикаю ще раз ерзянську пісню українського гурту. Під мужній чоловічий голос на екрані поміж диких лісів та зоряного неба, як знамено, з’являється зображення Іненармунь. Велика біла птаха  – один із символів ерзя. Втілення свободи.  Ерзяни вірять, що колись вона вже допомогла велетню Тюшті врятувати їхній народ від загибелі. 

Традиційно птаху малюють зі спрямованою догори головою і широко розправленими крилами. Так, ніби вона ось-ось здійметься вгору.

А може, уже в польоті.

Олеся Парфан

Ідея проєкту «Львів. Мозаїка» – Світлани Жабюк. Кураторка проєкту – Олеся Яремчук. Рецензування – Марія Титаренко. Літературне редагування – Анастасія Левкова. Фоторепортажу студентів навчав Олександр Хоменко.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав


Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!