Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район

2902 0
Одного дня мешканці львівського мікрорайону взяли владу над культурою в свої руки.

«Супутник» – це квадратна будівля в Левандівському парку на Повітряній, 20. Поруч із нею завжди людно: тут стоїть кіоск, де продають здебільшого сигарети й алкоголь. Завсідники п’ють тут же на сходах, а потім ходять до вітру, відійшовши кілька метрів чи просто розвернувшись спиною до дороги.

Спершу тут був кінотеатр «Стрілець». До середини дев’яностих на стінах висіли афіші з датами прем’єр. В один день вони перестали оновлюватись, а вікна заколотили дошками.

– Здається, це був 1999 рік. Мені пояснили, що тут тепер буде клуб «Далі», а фанера – це така концепція, – розповідає Олександр Агашков. Мешканець Левандівки, він ходив попри кінотеатр іще в дитинстві кілька разі на день.

Нічний клуб існував кілька років. Чим був «Супутник» опісля, ніхто не знає – стояв заколочений аж до 2014 року. А потім у парку вирішили звести багатоповерхівку з парковкою, крамницями й майданчиками. Мовляв, є договір передачі землі в оренду на десять років, усе законно. Навіть почали підготовчі роботи.

Тоді мешканці Левандівки зібрались в ініціативну групу. Олександр Агашков був одним із перших, хто публічно засумнівався в законності будівництва на території парку.

Олександр Агашков

Виявилось, що «Супутник» не приватизований, перебуває в комунальній власності й на паперах досі є закладом культури.

Тоді все й почалося. Щонеділі на сходах кінотеатру влаштовували акції під назвою «Квиток на не перший сеанс». Це був такий собі відкритий майданчик для талантів, вільний мікрофон – виступали місцеві музиканти, танцівники, дитячі колективи. Все це відбувалося з вимогою відкрити двері «Супутника», щоб усе, що зараз відбувається ззовні, можна було перенести всередину.

Зрештою двері відчинили самі. Вивезли двадцять тон сміття. Тепер дверей двоє: одні ведуть у тир – туди, де колись була каса кінотеатру, а інші, головні, в культурно-мистецький центр. Вхід ліворуч.

**

При вході стоїть крихітний диван, навпроти висять афіші: Міжнародний фестиваль Параджанова на Левандівці, фестиваль JazzBez, кінопокази, лекції та концерти. Це лише маленька частина того, що встигло відбутися після того, як левандівці зайшли всередину.

Тут щодня працюють гуртки для дітей. Єдина зала, де це зараз можливо – із дзеркальними стінами та опаленням, яке вмикають за годину до того, як прийдуть діти.

Загалом тут холодно, хіба що нема вітру, як надворі. Влітку «Супутник» уклав договір із підрядником, який виграв тендер на ремонт, але той не вкладається в терміни. Тому до Нового року тепла точно не буде.

Зараз усюди, крім хіба коридору та двох кімнат на другому поверсі, руїна. У великій кінозалі – гори будматеріалів, реманент, дроти, дошки, мішки з цементом.

«Ми за світло і воду платимо самі від самого початку: я й мій товариш Михайло Севрук. Інші теж підтримують. Просто коли ми відновлювали договори на воду і світло, то установи не хотіли мати справу з комунальним підприємством. Казали, що воно може заборгувати завтра ж гроші, не заплативши. Тому ми підписали на себе», – каже Олександр Агашков. Тепер він директор цього культурно-мистецького центру.

Він має кабінет: теж без опалення, але з електричним обігрівачем. Це кілька квадратних метрів, куди влізли два столи, маленький столик, телевізор, шафа, кілька стільців та електричний обігрівач. Це тільки офіційно кабінет директора, насправді тут відбувається все. Часом набивається до двадцяти людей, особливо взимку, коли тільки тут можна зігрітися. Сюди приходять з ідеями наступних заходів, тут обговорюють майбутні фестивалі та акції. Тут у шафі зберігають футболки з гордим підписом «Я живу на Левандівці».

«Я от думав: ми підключимо воду, і як буде вода, то все зміниться. Потім думав: от у нас з’явиться світло, і ми зможемо все. Тепер я думаю, що коли в нас буде система опалення, коли люди будуть сидіти й мерзнути, тоді в нас взагалі все буде ух!», – говорить Олександр.

Поки опалення немає, в коридорі сидить із два десятки батьків. Не роздягаючись, чекають дітей. Заняття з танців закінчиться за півгодини, а наступне післязавтра.

**

«Нє, ну це магія взагалі. Тут руїна така, холод страшенний, а вони все ходять і ходять. Я собі так думаю: якщо людина прийшла вдруге, то з нею вже можна про щось говорити, це вже щось значить», – каже Олександр. Це і жарт, і ні.

А приходять сюди по-різному. Батьки приходять із бажанням записати дітей на гуртки. За останні півгодини прийшло четверо: хотіли на танці, на співи та на групу раннього дошкільного розвитку.

Молодь раніше приходила з ідеями: давайте зробимо концерт чи проведемо кінопоказ,  щось організуємо. Тепер, каже директор, вони вже не пропонують. Просто приходять і ставлять до відома: ось у лютому в нас буде День Святого Валентина, ми вже майже приготували програму. Або просто: у нас є план, не займайте вечір неділі.

«Найбільше хочеться, щоб молодь мала доступ до всіх ресурсів – не менше, ніж в інших районах. Є дуже багато людей, які щось вміють і знають, але думають: кому це, крім мене, потрібно? Круто, якщо це буде платформою для реалізації ідей. Супер, якщо дозвілля проводитимуть за кінопоказами. Клас, якщо книжки читатимуть тут – он і книжок привезли, зараз така собі пристойна бібліотека формується», – каже директор. Ще тут буде студія звукозапису – «Супутник» виграв конкурс громадських проектів.

Від самого початку домовилися, що це не буде школою. Тобто це не місце, куди ти маєш прийти і дотримуватись якихось вимог. Хіба що заборонено розпивати алкоголь. А так – свобода думки, місце для ідей.

Читайте також: «Кузнєчік» без нафталіну. Що відбувається з Палацом Хоткевича

«Словом, ми хочемо, щоб це було багатофункціональне приміщення. Подивитися кіно, послухати концерт, привести дитину сюди, а не їхати кудись на Погулянку. Це реально. Ми ж у будь-якому разі живемо на Левандівці. І якість життя тут, де ми живемо, має залежати в першу чергу не від когось, а від нас самих. І якщо ми усвідомлено до цього ставитимемось, то і рішення прийматимемо ми, а не хтось десь. Усе можливо», – каже Олександр.

На першому поверсі є кімната зі скарбами, які залишилися після акцій «Квиток на неперший сеанс», фестивалю Параджанова та мистецьких резиденцій. Торік сюди приїжджали з десяток митців із Грузії, Польщі, України та Білорусі. Перформанси, мистецькі акції, виставки та мурали на стінах – це їхня робота. Польський митець зробив бубон діаметром у два метри. Бубон ледь поміщається в кімнату. На ньому різними кольорами написані бажання: хочу поїхати на море, багато подорожувати, стати відмінницею. Працює це так: треба бути великою барабанною палицею в бубон і загадувати бажання. Бажано якнайгучніше. Олександр вибиває на бубоні кілька тактів.

«Ну, тепер точно все піде так, як треба», – говорить директор. Коли буде опалення і ремонт, в «Супутнику» можна буде робити в сотні разів більше всього. Єдине, що поки не зрозуміло: що робити з цілодобовим алкокіоском по сусідству.

А ще тут зберігається великий рукопис – Конституція Левандівки. Серед розділів – права, обов’язки, перспективи. Кожен охочий дописує туди все, що спаде йому на думку.

Перші десять пунктів у кожному розділі написані дітьми.

«Права: Усі мешканці мають право на супутник/а/цю/ів».

Альона Вишницька

Повна републікація тексту без згоди редакції або його часткове відтворення без посилання на оригінальний матеріал забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста