Прямокутне дзеркало майже у весь ріст, без рами. Під ним – простий коричневий комодик на два ящики. Зливний бачок, якому 100 років, польські брами, австрійські ванни у білому та чорному кольорі, дверні ручки, кахлі. Це все реставрують у майстерні архітектурного порятунку Restare у Львові і надають їм нового змісту.

Бюро розташоване у хабі-майстерні на Персенківці. У повітрі – пил і запах бетону: бурять старий асфальт. Місце взялися реставрувати рік тому, і рівно стільки існує Restare, яка сформувалася на базі архітектурного бюро Replus. Replus працює у Львові вже сім років, і займається реставрацією житлових об’єктів та об’єктів культурного значення і встигло втілити понад 100 проєктів в Україні та за кордоном.

Майстерня Restare відділена від Replus та займається порятунком речей, які люди викидають на смітники, і дає їм друге життя, каже засновниця проєкту Христя Бадзян.

Спочатку, коли речей було ще мало, купували на OLX, але згодом мало стало не речей, а місця для них. Restare також реставрує речі на замовлення: зараз у роботі вивіска відомого магазину «Продукти» на Чайковського, зелені двері звідти ж – вже відреставрували та повернули на місце.

Майстерня займає 700 кв. метрів третього поверху хабу-майстрені, є вантажний ліфт для перевезення габаритних об’єктів до просторої майстерні. Тут можна побачити майже все: брами і двері, що вишикувалися вздовж стін, прибиті до цих самих стін стільці.

В окремих коробках – латунні та залізні дверні ручки, на підлозі – фрагменти візерунчатого паркету та різнокольорові кахлі, на кожному – свій орнамент.

У найдальшому куті – три вже відреставровані австрійські ванни, а біля них – скляні абажури, світильники і прожектор, схожий на R2D2 із «Зоряних воєн». У повітрі пахне тирсою: поруч реставрують двері і знімають шар старої фарби.

«Львів завжди вирізнявся тим, як він виглядає. І це не питання доріг і транспорту – це та така «старість», присутність автентики, чогось зношеного і це варто любити і поважати», – каже Христя Бадзян.

У майстерні переконані, що стара, занедбана і пошкоджена річ може стати більшою окрасою сучасного інтер’єру, ніж новенька куплена десь в «Епіцентрі».

Та і навіть відтворити таку саму якість речей зараз – дуже дорого. Наприклад, візерунчатий паркет із різних сортів дерева: візерунок викладений деревиною різного кольору і формує повторюваний орнамент. Або ж двері: зараз, каже Христя Бадзян, габарити з 2.40 на 1.20 скорочують до 2.10 і 80, а матеріали беруть дешевші.

Речі тут не роблять ідеально новими – їх цінність в тому, що вони вже жили, ними користувалися і вони мають на собі відбиток цього життя. Мета – відновити повністю функціонал, а естетична сторона завжди залишається індивідуальним вибором щодо кожної речі.

Окрасою майстерні є три гладенькі чавунні австрійські ванни: дві білі та одна чорна. Ванни поставили на ніжки та перешпаклювали повністю зсередини та зовні як авто. Реставрувати ванну коштує 55 тисяч гривень і триває 2 місяці, проте це – одна з найдорожчих позицій, відреставрувати двері з одного боку коштує близько 12 тисяч, а менш габаритні та складні речі – ще дешевше. Майстерня згодом виставляє речі на продаж, засновниця каже – попит серед львів'ян є.

«Взагалі цей проєкт почався завдяки підтримці людей, які слідкували за моїми поїздками по смітниках, підтримували і казали, що дуже круто, що хтось цим зайнявся. Інколи люди купують, хоча я бачу, що їм ті речі не сильно і потрібні, але вони хочуть підтримати справу, додати мотивації не зупинятися», – каже Христя Бадзян.

Інколи до майстерні потряпляють дивні речі: вже більше року тут реставрували педаль і колесо від швейної машинки. Принаймні, майстри так думали. Виявилося, що бежеве металеве колеско, прикріплене до труби – від одного з перших стоматологічних крісел. До колеса чіплявся трос, як до механічної швейної машини, і лікар мав натискати на педаль, аби бормашина працювала. Поки що у майстерні не придумали, як реставрувати об’єкт, адже із елементів є лише це колесо.

Деякі реставровані речі створюють цілі флешмоби. Таким став флешмоб «Драма Брама» про львівську браму, яку знайшли на смітнику. Брама мала автентичне різьблення та елементи для вікон.

«Браму реставрували спільно з містом за програмою співфінансування реставрації вхідних брам, коли мешканці платять 30% від вартості реставрації, а решту – місто», – розповідає Христя Бадзян.

Історія з «Драма Брама» закінчилася позитивно – через декілька тижнів від моменту розголосу Бюро спадщини знайшло можливість її забрати, і зараз брама перебуває в них на реставрації.

Кожна річ тут має свою історію, у майстерні стараються дослідити все, що відомо. Кожна з дверей, наприклад, має свій короткий «паспорт», де зазначено звідки її зняли, відомості про будинок, та, якщо відомо – архітектора. З цими відомостями легше визначити стиль та автентичність, навіть коли мешканці впевнені, що нічого цінного в цих дверях немає, мовляв, то просто радянщина. Так було з одними дверями, виявилося – це польський конструктивізм, а під шаром фарби є екзотичні шпони, викладені певною розгорткою.

Коли пробираєшся крізь розкладені на підлозі і прикріплені до стін кахлі спідниця мало не чіпляється за ще невідреставровані гострі краї. Тут само на стіні висить столітній зливний бачок, вже відреставрований, коштує 200 доларів. Бачок має дві змінні керамічні ручки і латунний тримач для них, що оздоблений візерунком.

У кутку – непримітне дзеркало без рами. Воно стоїть на комоді, що ледве досягає коліна. У самому дзеркалі можна побачити себе майже у повний зріст. Христя показує фото на телефоні, яким це дзеркало знайшли: у лівому кутку було прикріплене фото. Трохи потерте і пожовкле, але ціле. Фото дзеркала запостили на сторінці в Інстаграм тиждень тому, і одна з підписниць впізнала на ньому себе, а ще – свого близького друга. Фото зробили на морі, а дорогою до Львова друг загинув. Це була остання фотографія з ним. Підписниця забрала фото, яке за нереальним збігом знайшло її саме.

Окремо від майстерні поруч є склад: тут тісніше і майже до самої стелі лежать ще невідсортовані речі. Серед них арочне вікно з вілли на Самчука і барельєф із санаторію в Брюховичах. Згодом його виставлять у Львівському муніципальному мистецькому центрі на Стефаника, 11. Серед усього іншого стирчать дерев’яні кістки того, що колись було кріслом.

«Для речей, які не можуть бути використані за прямим призначенням, ми придумуємо нове застосування», – каже Христя.

На Стефаника і зараз можна подивитися на відреставровані речі, планується навіть розширити наявну зараз виставку. Також Restare з Бюро спадщини та Павлом Гудімовим і Володимиром Костирком працює над реалізацією на площі Петрушевича павільйону спадщини – тимчасової інсталяції на декілька місяців. Згодом повідомлять про деталі і коли можна буде подивитися цю виставку.

Старі речі – не сміття, вони можуть стати окрасою інтер’єру, а особливо у час, коли світ тяжіє до ресайклінгу. Ревіталізувати їх може виявитися навіть дешевше, аніж зробити нові тої ж якості.

Катерина Бортняк

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.