Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова

2020 0
Достатньо проїхати півгодини маршруткою, щоб побачити букові ліси, які охороняє Організація об’єднаних націй – суміш Поділля, Полісся та Карпат.

Розточчя бачив кожен львів’янин: Високий Замок, Лиса гора, Кайзервальд – це частини височини, яка починається у Львові, тягнеться до польського кордону та сягає на сто двадцять кілометрів углиб Польщі. А ось про природний заповідник «Розточчя» знають далеко не всі, хіба що минали його дорогою до Новояворівська, Яворова чи Краківця. А дарма. На Яворівщині розташована одна з ділянок букових лісів, які охороняються ЮНЕСКО. 7 липня 2017 року букові праліси та старовікові ліси Карпат та Поділля включили до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоб побачити багато буків, кореспондентка Tvoemisto.tv вирушила до містечка Івано-Франкового й далі, у заповідник «Розточчя».

На снігу видно вервечку слідів – нещодавно понад яром пройшла козуля, розрила землю, поласувала гілками та пішла вглиб лісу. Стежку перегородили повалені дерева: коріння, стовбури та гілки сплелись в одне притрушене снігом мереживо. На перший погляд узимку ліс має лише три кольори – сіру кору буків, білий сніг та руде минулорічне листя. Такими ж кольорами розфарбована форма людей, які працюють тут, у заповіднику «Розточчя».

Ось цим букам уже більше дев’яноста років, а ці зовсім молоденькі, – директор заповідника Ярослав Бовт торкається гладкої кори дерева. – Буковий ліс схожий на велику родину, тут є поважні старці, дерева-батьки, молодь та пагони-діти. Такі різновікові ліси добре відновлюються, вони стійкі та витривалі. Звичайно, усі рослини люблять сонце, проте молоде покоління буків добре дає раду тіні.

Взимку буковий ліс зовсім прозорий, за колонами стовбурів видно сусідні пагорби. Найкраще бук почуває себе у Карпатських горах, проте на горбистому пасмі Розточчя також росте. Тут він перебуває на межі свого ареалу і далі на схід не поширюється: з латинської назва дерева перекладається як «бук європейський», у Білорусі та Росії його немає. На Розточчі буки майже не рубали, оскільки вони ростуть на височинах, куди не надто зручно підніматись і вивозити ліс, а до 1939 року землі заповідника належали графській родині, де не те що різати дерева, а й збирати гілки на дрова можна було лише у певні дні.

– Липа залишилась ще з тих часів. Скоріш за все, її посадив один із лісників, які доглядали за графськими лісами. Це урочище так і називається «Три Кіпці», бо тут сходились межі трьох лісових угідь, – Федір Глинка, головний природознавець заповідника, підходить до вкритого мохом дерева з шершавою корою. Одна гілка опустилась до самої землі і нагадує милицю, на яку спирається вікове дерево. – Липі вже років сто – сто п’ятдесят, не менше, щоб охопити її стовбур потрібно п’ять людей. До речі, саме від липи починаються старовікові ліси, які віднедавна охороняє ЮНЕСКО.

Читайте також: Зберегти ліси Карпат. Як «Лісова варта» контролює вирубки

– Знаєте, науковці з Німеччини чи Сполучених Штатів Америки дивуються, як удалося зберегти ліси біля великого промислового міста, яким у свій час був Львів, – каже Ярослав Бовт. – Після Другої світової війни тут створили Страдчівський навчально-виробничий лісокомбінат, у якому лісове господарство велось на наукових засадах, із дотриманням усіх вимог: ліси не вирубали під корінь, садили відповідні ґрунтам та рельєфу лісові культури. А в 1984 році тут створили заповідник, завдяки якому маємо ці ліси. Та й не лише ліси: в заповіднику є рисі, лисиці, кабани… Андрій, наш співробітник, нещодавно бачив у заповіднику вовків.

Дитинство Ярослава Бовта минуло тут, на Розточчі, в селі Воля-Старицька.

Ярослав Бовт

– Неперспективне таке село, з якого планували переселити людей, оскільки тоді ще активно будували «Сірку». Багато часу проводив на природі, тому знав, ким стану, коли виросту. Закінчив Лісотехнічний університет, працював лісничим, а в 1998 році мене призначили директором заповідника «Розточчя». З 2002 по 2009 року я  був проректором у Лісотеху, а потім знову повернувся в «Розточчя». За весь час роботи ми з колегами засадили лісовими культурами біля 1000 гектарів. Непоганий доробок, правда ж? – каже директор.

Якщо розглядати ліси заповідника на знімках Google Maps, то вздовж дороги, яка веде до Яворівського полігону, вони мають мозаїчну структуру – виділяються більші крони дерев та прогалини між ними. Це одна з ознак поважного віку та життя лісу без втручання людей: повалені часом та вітром дерева не розпилюють і не вивозять, навколо старих дерев формуються галявини, оскільки їхня тінь не надто сприяє росту інших. Ділянка старовікових лісів спадщини ЮНЕСКО починається за п’ятдесят метрів від дороги – повинна бути буферна зона. Межа є на карті, а на місцевості – суцільний ліс, у якому можна заблукати й поблизу дороги.

Читайте також: Рубати розумно, продавати прозоро. Що відбувається з лісами Львівщини

– Ліс навесні залишається таким же світлим, проте вже є перше листя та перші квіти, – Ігор Хомин працює у заповіднику ботаніком, фотографує і веде сторінку заповідника у Facebook. – Народився я у Білорусі – батьки багато подорожували через роботу, проте рідним домом для мене завжди було Розточчя. Майже всю площу заповідника, а це більше 2000 гектарів (якщо зовсім точно, то 2084,5), займають ліси. Уявляєте, яка тут краса восени, коли крона кожного дерева має свій колір.

На Розточчі, крім букових лісів, поширені сосново-дубово-букові. Як саме вони утворились, вчені достеменно сказати не можуть. Кожне з цих дерев має свої вимоги до середовища: дуби поширені на багатих ґрунтах рівнин, сосна невибаглива, росте на пісках, а бук любить гори. Проте на Розточчі ці три породи «порозумілися» й добре співіснують в одних угрупованнях.

– Розточчя – наче замішаний у блендері коктейль, де трапляються шматочки Полісся, Поділля та Карпат, – жартує Галина Стрямець, заступниця директора з наукової роботи. Вона живе у містечку Івано-Франковому та працює у заповіднику з першого дня. На стінах її кабінету – фотографії з краєвидами Розточчя, за вікном видно вольєри з козулями, лисичками та різними птахами.

– Ця територія завжди була цікавою для дослідників, та й зараз сюди приїжджають науковці з різних країн. Нещодавно в нас був професор Ганс Кнапп, заступник голови правління Фонду імені Міхаеля Зуккова з охорони природи. Професор, до речі, був одним із ініціаторів включення пралісів Карпат та Поділля до Спадщини ЮНЕСКО. Він наголошував, що якщо зникнуть букові праліси, то відтворюватиме їх декілька десятків поколінь людей.

Спочатку до Всесвітньої Спадщини потрапили карпатські ліси, а згодом у Міжнародного союзу охорони природи виникла ідея охопити увесь ареал бука європейського. Робота з оцінки лісів на відповідність критеріям Всесвітньої Спадщини розпочалась іще у 2014 році. До заповідника приїжджали міжнародні та національні експерти, був директор Карпатського біосферного заповідника з наукової роботи Василь Покиньчереда, а на завершальному етапі оцінки – експертка з МСОП Куміко Йонеда.

У той день був страшенний дощ, проте у експертки щільний графік, тож одягнули дощовики і пішли в ліс, – пригадує Галина Стрямець.

Галина Стрямець

Заповідник з 2011 року став ядром біосферного резервату «Розточчя» – міжнародна категорія, яка також оголошується рішенням ЮНЕСКО. Це підтверджує табличка, яка висить у дирекції заповідника. Скоро буде закріплена ще одна – про Всесвітню Спадщину.

– Коли нам запропонували подаватись на номінацію ЮНЕСКО, ми до цього поставились неоднозначно. З одного боку – це нові перспективи, а з іншого – велика відповідальність. Ми розташовані недалеко від Львова, поруч траса, національний парк, люди приїжджають відпочивати, хочуть збирати гриби та ягоди, що, м’яко кажучи, не збігається з режимом охорони старовікових лісів, – каже Галина Стрямець. Ліси між Страдчем та Новояворівськом – одне з улюблених місць львівських грибників. – Якщо старовікові ліси у заповіднику не охоронятимуться належним чином і це виявлять міжнародні експерти, то зі списку Всесвітньої Спадщини викреслять не лише наш ліс, а цілу країну.

Читайте також: Рубати, щоб заробляти. «Лісова варта» перевірила буковий ліс під Львовом

– З дітками працювати легше, ніж пояснювати про важливість охорони природи людям, які сприймають природу лише як ресурс. У нас були семінари з керівниками дитячих садочків, вихователями. У заповіднику є екологічні гуртки, до нас приїжджають на екскурсії дітки з інших районів області, – каже Тетяна Гуліч-Шах, працівниця еколого-освітнього відділу заповідника. – Ми проводимо акції, які реально навчають дітей піклуватись про довкілля – вирощуємо тюльпани, крокуси, робимо місця гніздівель для птахів, альтернативні ялинки з гілочок.

Тетяна Гуліч-Шах

– Поруч із заповідником тисячі років живуть люди, а людина – це також елемент біосфери, – усміхається Галина Стрямець. – Людям потрібно показувати природу, яку ми охороняємо – ці збережені острівки. У заповіднику нема туристичних чи рекреаційних стежок, немає облаштованих для тривалого відпочинку місць, проте є науково-пізнавальні стежки. Маршрути немарковані, природи залишається дикою, але її все ж таки можна побачити.

Працівники кажуть, що за час існування заповідника люди уже звикли, що не можуть ходити його лісами. Спочатку доводилось довго пояснювати людям, що чорниці збирати не можна. Проте у дев’яності роки, коли всі були у скрутній ситуації, ніхто нікого з лісу не виганяв. Зараз лише одиниці намагаються зривати підсніжники чи вербові гілки на Великдень.

– Коли минулого року у Кракові проходила сесія Комітету Всесвітньої спадщини, на якій розглядали заявки про включення нових об’єктів до Списку ЮНЕСКО, наша ложа була порожньою. Немає інтересу ні з боку державних органів, ні з боку громадськості, – каже Богдан Проць, координатор з природоохоронної роботи Всесвітнього фонду природи в Україні. – У нас не заведено сприймати природоохоронні об’єкти як території сталого розвитку. Саме збережені ділянки природи будуть причиною того, що в район будуть приїжджати туристи та забезпечать дохід, у першу чергу, місцевому населенню.

– Ми сподіваємось, що сертифікати ЮНЕСКО привернуть увагу до «Розточчя». Якби тут не було заповідника, не було б і лісу. Люди, які приходять на роботу в заповідник, або йдуть одразу, або ж залишаються надовго. Охорона природи тримається на ентузіастах, бо зарплати у працівників не надто високі, – каже директор заповідника Ярослав Бовт. – Попри це, ми  повинні проводити наукові дослідження, охороняти територію «Розточчя», щоб наші наступники змогли пройтись лісом та доторкнутись до сірої кори вікового бука.

Катерина Москалюк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста