Фото: Марія Стахів

Фото: Марія Стахів

На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені

922 0
18 вересня науково-популярний журнал «Куншт» запросив львів’ян прогулятися давно відомими вуличками та зустрітися з визначними вченими минулого. Зануритися у часи знаменитих попередників та озвучити їхні історії допомогли сучасні львівські науковці. Tvoemisto.tv теж послухало розповіді про конституційну монархію, бронзову дошку-нелегалку та особливості провезення гусака через кордон.

У передфорумний вечір перед входом до Львівської політехніки зібралося чимало людей. Хтось впізнає друзів і обнімає знайомих, обмінюючись останніми новинами. Збоку здається, що це типова групка з тих, що самовільно зароджуються на університетському подвір’ї. Від звичних післяпарних зібрань її відрізняє тільки наявність камер, кількох осіб у фірмових футболках журналу та голос, що час від часу лунає то тут, то там, закликаючи не забути зареєструватися та вибрати напій, який подадуть на останній точці маршруту. Так починається перший львівський науковий шпацер.

Сила трьох факультетів

Львів завжди був містом студентів. Цісарсько-королівська технічна академія (яка первісно розташовувалася на вулиці Театральній), перша академія на українських землях і восьма по рахунку в Європі, заснована в 1844 році, була реакцією на виклики нового часу, адже з розвитком технологій з’явилася потреба у спеціалістах-практиках.

Фото: lp.edu.ua

У 1870-х її вирішили перенести на вулицю з символічною назвою Новий світ, до нової будівлі, автором якої був Юліан Захаревич — архітектор, засновник і організатор Львівської архітектурної школи, яка визначала архітектурне обличчя Львова 2-ї половини XIX — початку ХХ століття. У той час в академії було три факультети: інженерний, архітектурний та хіміко-технічний. Потім до них додали машинобудівний та гідротехнічний. Сучасна Львівська політехніка складається з 16 науково-навчальних інститутів та 35 тисяч студентів, а також цілої низки лабораторій.

«Тут мертві живуть і німі промовляють»

Прямуючи до бібліотеки Політехніки, що побудована за проектом Тадеуша Обмінського, всі проходять повз пам’ятник розстріляним у 1941 році професорам університету. На вулиці тихо. У променях сонця, що заходить, на фасаді видно напис, який з латини можна перекласти як «Тут мертві живуть і німі промовляють». Фраза, що досконало пасує бібліотеці.

У Львові є тільки два приміщення, що були первісно сконструйовані саме для бібліотек, і це одне з них. Алебастрові перила бібліотеки спроектовані фабрикою Чарторийських з міста Журавно. Вони мають досконалу геометричну конструкцію, що надає величності будівлі.

На другому поверсі розташоване книгосховище. Його спроектували одночасно з будівлею, але його закінчив трішки пізніше Вітольд Мінкевич, колега Тадеуша Обмінського.

Давід Грунд, Львів, 1914. Центр міської історії Центрально Східної Європи

Саме книгосховище розраховано на 500 000 примірників та побудоване з вогнетривких матеріалів: скло, метал та бетон, які мали убезпечити фонди від знищення. Місця тут не так багато, як може здатися, тому доводиться заходити по черзі. Дехто, здається, навіть планував тут лишитися.

До читального залу, де зберігається визначальна знаменита праця Ісака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії», все ж доходять всі. Хоча загубитися у сховищі серед рідкісних книг — неабияка спокуса. Але найвизначніша книга людського розуму, яка стала початком нової ери в науці варта того, щоб її побачити.

У прижиттєвому виданні, над яким Ньютон працював два роки, — його портрет авторства Джона Вандерброка, що був художником королів, а рядки на титульній сторінці виконані червоними та чорними літерами, як любов і журба студентів, закоханих у природничі науки. В університетській бібліотеці бібліотеці зберігаються і численні праці послідовників Ньютона.

Нафта та дорога родина Романа Залозецького

За автентичним столом з науковими працями у сфері хімії у ролі піонера нафтової промисловості Романа Залозецького постає співробітник бібліотеки Павло Сохан, який спеціально одягнувся у стилі того часу.

Хімія, і, зокрема, хімія нафти та її використання в промисловості, була одним з провідних напрямків, які розвивалися в Львівській політехніці. Адже неподалік, у Бориславі, були знейдені величезні поклади нафти, тож треба було знати, що з ними робити.

Завдяки зусиллям багатьох вчених інженери вирушали на видобуток нафти до Галичини. Завдяки цьому Австро-Угорщина, а Галичина була її частиною, наприкінці ХІХ століття поряд з Російською імперією і США увійшла в першу трійку територій з найбільшим рівнем видобутку нафти.

Роман Залозецький народився у Болехові в родині священика-письменника. Отримавши гарну освіту та досягнувши успіху, вчений вирішив попрацювати на благо того народу, з якого він походив. Він активізував свою діяльність в українських наукових товариствах і невдовзі стає головою товариства «Сільський господар». Залозецький створює українське технічне товариство, впродовж багатьох років намагається створити справжню українську науку та термінологію — тобто, робить те, чого не могли собі дозволити українські науковці, оскільки вони були у величезній меншості. Перша світова війна застала дослідника у Відні, де Залозецький наприкінці 1918 року і помер

Його син Володимир був архітектором та досліджував вплив європейських стилів на східноєвропейську архітектуру, писав про готику в східній Європі та про храми Константинополя. Також Володимир Залозецький стає послідовником монархіста В’ячеслава Липинського. Як і Липинський, він вірив в те, що «демократія не конче найкраща форма правління, оскільки існує велика ймовірність того, що до влади прийдуть багатії, а звичайні люди не матимуть влади. Тільки конституційна монархія здатна зробити країну багатою».

Батько Романа Залозецького писав язичієм, був консерватором і вірив, що майбутнє України має бути трішки ближчим до російського.

Право вето

У темряві, по дорозі до альтанки у парку Єзуїтів, група минає Західний центр академії наук України, який складно побачити за сяйвом готелю «Дністер». Сама будівля не підсвічується, але вона там є (як і українська наука).

Наступна зупинка, аби почути трішки історії, порозлякувати закохані парочки та погодувати особливо спраглих до людської крові комарів — Єзуїтський парк, який нині львів'яни знають як парк імені Івана Франка. 

Колись отці-єзуїти оредували парк як фільварок, а у вежі Єзуїтської брами була розташована перша астрономічна обсерваторія.

У 1608 році вони побудували будинок колегії, а 1661 року король Ян Казимир надав їм знання академії. Проте на той час Шляхетський сейм вже мав право вето і не допустив цього: у Кракові вже був свій університет, а конкуренти нікому не потрібні. Через 100 років, в 1758-му, була ще одна спроба започаткувати у Львові власний університет, так само безуспішна. Тож у 1773 році спробували ще раз, на цей раз вдало.

Єзуїтська колегія дала початок Львівському університету, який веде відлік своєї історії з 1661-го року. Бо байдуже, які дипломи отримували студенти,  головне — знання, які й в тодішній академії були цілком на рівні університетських.

В університеті було чотири факультети за середньовічним зразком: богословський, філософський, правничий і медичний . Медичний скоро замінили середнього рівня інститутом, медико-хірургічним — аж до 1894 року, коли у місті звели корпуси медичного університету. Навчання велося німецькою та латиною. Крім місцевих науковців у Львівському університеті працювало багато викладачів з інших частин імперії. На відміну від більш практичних знань, які пропонувала Львівська політехніка, університет більше займався теоретичними науками.

Сучасний головний корпус університету початково будували для сейму. У верхній скульптурній композиції нього є алегоричні постаті Галичини, Вісли і Дністра. Внизу — скульптурні групи «Праця» та «Освіта», які пасують як парламенту, так і університету. В університетському залі засідань вперше у Львові засвітилося електричне освітлення — для цього інженери створили спеціальний маленький електричний генератор. 

Яків Парнас та мідна дошка

Львівську біохімічну школу, засновану Броніславом Редзішевським ще до Першої світової війни, продовжив герой вечора, Яків Парнасом,чиє прізвище зараз є у всіх підручниках з біохімії. За видатного науковця цього вечора говорив член-кореспондент Національної академії наук в галузі біохімії, професор та доктор біологічних наук Ростислав Стойко.

Яків Парнас, який навчався в Шарлоттенбурзі, Страсбурзі, Цюриху, здобув докторський ступінь Мюнхені та встиг попрацювати у Кембриджі та повикладати в Страсбурзькому та у Варшавському університетах, під час Першої світової війни вирішив повернутися до рідних теренів. У Львові зі своїми учнями він вивчає процес гліколізу, як і два осередки в Німеччині, які очолювали Густав Ембден та Отто Меєргоф. У 1922 році Отто Меєргоф отримав Нобелівську премію за це дослідження, а Густава  Ембдена 11 разів висували на неї, хоча вчений її так і не отримав. А Яків Парнас потрапив в жорна історії.

У 1941 році, буквально за тиждень до того, як німці ступили до Львова, Яків опинився в Москві, де став директором Інституту біологічної і лікарської хімії Медичної академії наук СРСР. Парнас удостоївся нагород і загалом «купався як карась в сметані». Але вже в 1949 році хворого на цукровий діабет вченого заарештували під час кампанії боротьби з космополітами. За офіційною версією, він помер від серцевого нападу, що було доволі поширеною причиною смерті за таких обставин. У довідці про смерть Якова Парнаса написано, що його видатного науковця викликали на допит, слідчий залишив його на кілька хвилин, а коли повернувася, то вчений був без свідомості й так не повернувся до тями.

Аби вшанувати пам’ять видатного вченого, у 1996 році, адже раніше згадки цього імені не дуже віталися, Ростислав Стойко спільно з польськими вченими вирішили провести наукову конференцію та встановити меморіальну дошку. Та дозволу на її встановлення на фасаді облвиконком ні не давав: мовляв, навіщо, «тут поляків і так багато». А от на встановлення дошки всередині будівлі потрібне було тільки рішення ректора медичного універстету. 

Виникла інша проблема: вартість української валюти стрімко знижувалася через шалену інфляцію, тому гроші на стокілограмову бронзову меморіальну дошку зібрали поляки. Вони ж і завезли її в Україну (може, навіть, напівлегально) під підлогою авто.

Польські вчені приїхали ввечері, прикріпили дошку на кафедрі біохімії та фармацевтики — вже зранку мало бути її відкриття і конференція. Як тут дзвінок: «Дошку вкрали». Виявилося, що це була лише спроба вкрасти дошку, злодії відкрутили три шурупи. Навряд чи спроба її зняти була зумовлена політикою, просто бронза є бронза. Тож зараз меморіальна дошка Якова Парнаса прикручена не оригінальними бронзовими шурупами, а звичайними «болванками». 

А конференція імені Якова Парнаса, на яку запрошують нобелівських лауреатів, стала регулярною і відбувається кожні два роки в різних містах України та Польщі, а віднедавна ще й у Ізраїлі.

«Тут вам справді знадобиться диплом»

Бібліотека – це те, без чого наука майже неможлива. Сучасну Національну бібліотеку імені Василя Стефаника було споруджено на кошти графа Осолінського для розміщення заснованих ним бібліотеки і музею. Після його смерті бібліотека перейшла місту.

Після Другої світової війни Осолінеум, як польську культурну установу, перенесли до Вроцлава; туди й вивезли зі Львова частину фондів, які відносились до польської культури.

Читайте також: Що має побачити кожен львів’янин. Бібліотека з оригіналами листів Франка та Гюго

Сучасне ім’я письменника Василя Стефаника бібліотека отримала стараннями депутата СРСР Семена Стефаника, його сина.

Зараз тут працює науково-дослідний центр, а у фондах зберігається більше семи мільйонів одиниць книг та періодики. Стати читачем цієї бібліотеки зовсім не складно. Треба або мати, або здобувати вищу або середню спеціальну освіту. Бібліотека Стефаника – місце, де вам точно знадобиться диплом.

Стефан Банах і Станіслав Улям. Парі, столи та «Шкотська книга»

Професори Михайло Зарічний (у ролі Станіслава Уляма) та Ярослав Притула (у ролі Стефана Банаха) перетворили розмову на справжнє театральне шоу. Здавалося, що Стефан Банах і Станіслав Улям дійсно опинилися серед гостей і ведуть невимушену бесіду згадуючи минуле.

1900-1914. Правове регулювання: Ігор Котлобулатов. Центр міської історії Центрально Східної Європи

Спочатку львівські вчені любили сідати у будівлі навпроти, в «Ромі», але там їм не давали в борг. У «Шкотській» же відвідувачі могли записати з'їдене і випите у книжку, а розрахуватися згодом.

Коли у кав'ярні збиралися математики, вони починали обговорювати різні математичні проблеми, які вимагали розв’язання – для цього вони писали на столах хімічним олівцем. Аж поки якось з подачі дружини Банаха, Луції, математики не почали занотовувати свої розрахунки в блокноті, який згодом став відомою «Шкотською книгою», яку вели з початку 1930-х і до 1941 року. Загалом у книзі зафіксовані 193 математичні проблеми.

Копія цієї книги, за сприяння Станіслава Уляма, який ще до війни опинився у США, вийшла англійською в 1981 році під назвою «Шотландська книга: математика в «Шотландському кафе». 

Під час Другої світової війни, аби вижити, Стефан Банах з багатьма іншими вченими працював донором у протитифозному інституті Вайґля, де під час годування вошей вони так захоплювалися вирішенням задач, що перегодовували комах.

Центральний столик в «Шкотській» був столиком Станіслава Мазура, Стефана Банаха і Станіслава Уляма. Саме Мазур запропонував проблему, за вирішення якої давали живого гусака. Розв'язав її після війни шведський математик Пер Енфло, який захотів взяти виграного гусака з собою в Швецію. Але правила ввезення гусаків до Швеції виявилися  складнішими за математичні проблеми, тому гусака приготували і з’їли тут, у Львові. 

Повністю насолодитися розмовою двох вчених можна на цьому відео

Після вкрай успішного першого Наукового шпацеру, творці журналу «Куншт» вже думають над новими містами та новими маршрутами, адже відомих вчених в Україні, як і культових міст, – незліченна кількість.

Провідниця по світу львівської науки Марта Льода, наукова редакторка журналу Куншт

Занотувала та сфотографувала Марія Стахів

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Репортаж Твого міста