Львівський волонтер та громадський діяч Святослав Літинський зареєстрував петицію до уряду України щодо зростання обороноздатності. У ній він закликає обмежити некритичні витрати, а всі вивільнені кошти спрямувати на оборонні потреби. Волонтер розповів Tvoemisto.TV, які витрати зараз на часі, за якими критеріями варто визначати критичність потреб та чому деякі містяни цього не розуміють.

У петиції ви зазначили, що держава, поклавши закупівлю важливих речей на плечі волонтерів, ремонтує внутрішньоквартальні дороги. Що стало ключовим приводом для створення цієї петиції?

Останньою краплею стало те, що Львівська міська рада вирішила витратити 17 мільйонів гривень на створення алеї-вишиванки. 17 мільйонів гривень – це великі гроші, якщо переказати їх на дрони, автомобілі для війська чи навіть на харчування. Просто не розумію, чому ми втрачаємо такі кошти на непотрібні речі? Чому не скеровуємо економіку у воєнне русло? Я також моніторив інші тендери. І що ви думаєте? Кам‘янко-Бузька міська рада виділила 117 мільйонів гривень на побудову спортивного комплексу. Хіба в нашій державі все так добре, що ми можемо розвивати спорт? У нас війна! Якщо витрачатимемо гроші на некритичні потреби, то нас урешті-решт завоюють, ми будемо в рабстві, як були в колонії росії сотні років. Поведінку українців описали класики.

Той самий Іван Франко запитував наш народ: «Невже тобі на таблицях залізних записано в сусідів бути гноєм?» Він це писав на початку 1900-х років. Дуже шкода, що ці слова й досі актуальні. Не розуміти історичну важливість моменту, не мобілізувати всіх зусиль на захист держави, прокладати алею-вишиванку чи будувати спорткомплекс за 117 мільйонів гривень...

Облаштування алеї-вишиванки у Львові

Лише ці тендери змусили вас створити петицію? 

Не тільки. Майже останньою краплею стала закупівля барабанів в укриття у Києві. Тут дуже все зараз просто: загалом в Україні доходи бюджету знизилися чи не на 30%, а витрати на армію зросли. Виходить, що всі бюджетні витрати, які ми маємо, не з наших прибутків, а з коштів, які нам люб’язно надають Європа та США. І ми ці чужі гроші, замість того щоб конвертувати у свою безпеку й перемогу, вкладаємо у якісь нісенітниці на зразок барабанів в укритті. Ось це мене обурює.

У Львові є річна програма фінансової підтримки збройних формувань, яка становить 500 мільйонів гривень. На вашу думку, цього недостатньо?

Звичайно, що ні. Якщо державна чи міська влада сказала б: «Дякую, волонтери, що допомагали перші два місяці повномасштабного вторгнення, але, врешті-решт, витрати візьме на себе держава» – тоді так. Це безпосередній обов’язок нашої влади. Якби держава не потребувала тих сотень тисяч людей, які купують і допомагають армії, але ж такого нема. Є постійні запити на автомобілі, аптечки, дрони чи ще щось. Тобто базові потреби війська не забезпечені.

Скільки грошей варто виділяти місту щороку на обороноздатність?

Конкретної цифри немає, але це має бути максимум із можливого. Мусить бути контрольована межа видатків на цивільні потреби, все інше – на військові потреби.

Для розуміння ситуації: скільки ви особисто та як волонтер передали грошей війську за період повномасштабного вторгнення?

Особисто я за минулий рік передав понад мільйон 600 тисяч гривень, разом із дружиною – понад два мільйони. Якщо говорити загалом про моє волонтерство й посередництво між військом та цивільними, то торік вдалося зібрати понад 16 мільйонів гривень – майже одна алея-вишиванка. За ці гроші ми передали понад 160 автомобілів, кожен із них коштує чотири-шість тисяч доларів.

Зрозуміло, що максимум варто скеровувати на потреби Збройних сил, але ж є потреба і в ремонті вулиць, розвитку транспортної інфраструктури. За якими критеріями обирати, що є критичними витратами під час війни, а що ні?

Жодне нове будівництво чи покращення стану будівель не мають здійснювати в часі війни. Якщо хочуть вкотре перекласти бруківку на проспекті Свободи у Львові, то робити цього не потрібно. Якщо треба залатати дорогу чи відновити будинок, у який потрапила ракета, це однозначно варто зробити щонайшвидше. Це безпосередньо пов’язане з війною, тому потрібне. Якщо ж говорити про покращення електростанції – це теж потрібно, бо без цього місто не може функціонувати. Але будівництво спорткомплексу чи реставрація скверу не мають критичного значення – це може зачекати. Такі витрати варто обмежити.

Нещодавно IRI опублікував результати Восьмого всеукраїнського муніципального опитування громадської думки. Виходячи з його результатів, можна сказати, що львів’яни вважають своє місто досить занедбаним. Також там були питання з приводу того, коли варто покращувати різні сфери. 79% відповіли, що програму культурної та соціальної згуртованості потрібно впроваджувати під час воєнних дій. Коли самі містяни вимагають цього, то як бути?

Це повний провал інформаційної політики держави. Наприклад, марафон «Єдині новини» дає картинку, яка ніяк не зіставляється з дійсністю. І це не вина ЗМІ, а центральної влади. Медіа інформують в міру можливостей, але на вказівку влади через оптимістичну призму.

Про що говорити, якщо донедавна рупором влади був актор, який казав, що за два-три тижні все минеться. Ця війна на декілька років, а ми витрачаємо сотні мільйонів на якесь оздоблення. 

«Твоє місто» стежить за зверненнями львів’ян, які щодня телефонують на гарячу лінію і скаржаться на незадовільний стан дитячих майданчиків, обвал фасадів будинків, недостатнє озеленення.

Скаржитись безперечно потрібно, бо тоді міська влада взагалі не звертатиме уваги на ці проблеми, однак на більшість таких скарг має бути відповідь, що все це зроблять після перемоги, що наразі витрати на це просто недоречні. Потрібно визначати критичність витрат. Якщо це державна дорога міжнародного значення, то варто усувати ями на ній, а якщо посипався фасад, але немає загрози руйнування будинку, це може зачекати.

Ми всі будемо раді, якщо закінчимо війну серед обсипаних фасадів, але вільними, аніж з ідеально відремонтованими будинками під росією. 

У матеріалі про безбар’єрність Львова ми дослідили, що місто не надто інклюзивне: бракує пандусів, немає соціального таксі. До Львова приїжджають поранені військові для реабілітації, проходження ВЛК. Чи варто тепер, на вашу думку, виділяти кошти з міського бюджету на влаштування пандусів або купівлю низькопідлогового транспорту?

Безбар’єрність мала б розвиватися під час війни, оскільки в місті справді зростає кількість людей з інвалідністю. Однак знову ж таки уявіть собі картину: український Львів без пандусів та російський Львів із пандусами. Вибір очевидний. Однак, я вважаю, варте фінансування все, що стосується війни. До цього входить створення медзакладів для військових та належних умов проживання для ВПО.

Хочу закликати державу правдивіше висвітлювати ситуацію на фронті та скеровувати більше зусиль на подолання ворога. Необхідно змістити акцент економічної політики на фінансування обороноздатності та відмовитися від того, що може зачекати. Адже перед нами зараз одна мета – перемога.

Наразі петиція зібрала 3 тисячі 728 голосів з 25 тисяч необхідних. Підписати її можна за посиланням.

Наталія Вареник

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.