Фото: Анна Чистякова

Фото: Анна Чистякова

Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова

3077 0
Автори сподіваються на зацікавлення людей, які люблять історію, які хочуть вивчати і відкривати Львів. Не лише український, польський, караїмський, грузинський, єврейський, а й вірменський.

У Львові презентували унікальну книжку «Вірмени в історії Львова» про маловідомі історичні факти із життя та історії вірмен, авторами якої є Богдан Левик та Тігран Арутюнов. Таку книгу публікують уперше – у ній автори розкривають таємницю Домініканського собору, історію знаного біблієзнавця отця Чеслава Каняки, етнічного вірменина, розстріляного у Кіровограді за допомогу польському антирадянському підпіллю. Тут вперше описали перебування у Львові вірменського національного героя генерала Дро (Канаяна Драстамата Мартиросовича), полковника Абверу, керівника вірменських розвідувальних шкіл. Також у книзі можна дізнатися таємницю «вірменського золота», яке прибуло у Львів у вересні 1939 року. 

Автори унікальної книжки про вірмен Богдан Левик та Тігран Арутюнов розповіли Тvoemisto.tv про те, що ще можна знайти в унікальному виданні. Вони проводили дослідження про вірмен на основі архівних документів Служби безпеки України, які вони збирали близько чотирьох років. Її презентують на цьогорічному Книжковому форумі.

Автори прагнули охопити основні аспекти вірменської історії через призму особистостей Вірменської католицької церкви, вірменських національних комітетів, вірменських військових легіонів. Також завдяки знаних вірмен міста і через фотокопії автентичних архівних документів, фотографій та особистих вражень, отриманих при безпосередньому відвідуванні вірменських місць. 

Автори книжки Богдан Левик та Тігран Арутюнов

Звідки виникла ідея написання книги?

Богдан Левик, один з авторів книжки «Вірмени в історії Львова», розповідає, що вони познайомилися з паном Тіграном Арутюновим кілька років тому. Тоді він йому показував керівників польського підпілля, а Тігран багатьох з них ідентифікував як вірмен. Зокрема, це був вікарій Вірменської католицької церкви Адам Богданович, а другий – інженер Зігмунд Хржонстовський.

Пан Тігран наштовхнув на те, щоб шукати вірменський слід. Ми із ним поставили перед собою завдання принести історію вірмен для львів’ян-читачів. Таку, які ніхто ніколи не чув і не читав і, можливо, не почує, бо ці всі дані ми вишуковували в архівах СБУ у Києві та у Львові.  

Автор розповідає, що вірмени завжди жили спільнотою, у них був свій війт. Вони завжди були біля церкви, тому церква мала свою школу, свій суд і банк, який називали «Побожним».

Як думаєте, чому про вірмен так мало говорять і мало що знають з їхньої історії, зокрема і у Львові?

По-перше, у польському переписі навіть євреї йшли окремо. Їх записували іудеями. У них не було етнічного поділу, а лише за віросповіданням. Українців, наприклад, записували як греко-католиків. Оскільки вірмени були громадянами Польщі, то записували їх поляками, їх віру не ідентифікували. Однак деколи були і змішані сім’ї – тоді записували греко-католиками також.

Зараз у Львові, каже Тігран Арутюнов, живе близько двох тисяч вірмен, однак точну цифру дуже важко назвати, оскільки вони дуже асимілювалися. Також не відомо, скільки вірмен було у Львові до 1939 року, таких списків автори книги не знайшли.

Коли у першій половині 13 століття Данило Галицький запросив вірмен, то до Львова приїхали близько 200 сімей. Перше, що зробили вірмени, одразу ж збудували церкву. Вони зробили її з дерева на Підзамче, називалася вона церквою Анни. Потім вона була перебудована у церкву з каменю. Коли сюди прийшла Австро-Угорська імперія, то почала руйнувати багато церков. Тоді вони зруйнували майже всі вірменські храми, окрім собору. Австро-угорці вважали, що релігія гальмує прогрес, але свої костели вони не чіпали, а все інше розвалювали. Пізніше церкву на Підзамче зруйнували, оскільки там мали прокладати дорогу.

Тігран Арутюнов розповідає про генерала Дро, відомого вірменського націоналіста, який народився на території Західної Вірменії (зараз – Турецька республіка). Його можна порівняти зі Степаном Бандерою, який все життя віддав для боротьби за незалежність і за відновлення своєї держави.

Він спробував зробити військовий переворот, але опісля його з сім'єм репресували у Москві. Фактично, коли почалася Друга світова війна, він виступив тією людиною, яка у Львові вербувала військовополонених вірмен на сторону Вермахта для того, щоб потім створити легіони, які в подальшому будуть захищати і відновлювати державу Вірменію. 

Насправді українська і вірменська історія дуже цікаві, я навіть можу провести паралелі: і українцям, і вірменам німці пообіцяли, що вони будуть незалежними державами. Як українці, так і вірмени, поділилися на три табори. Зокрема, перші свято вірили, що Радянський Союз – це батьківщина, і що не треба воювати. Інші ж пов'язували майбутнє України з німцями. А третя ланка була, напевно, найпатріотичніша та найвідданіша, яка не вірили ні росіянам, ні німцям. Це люди, які вступали у загони УПА, які воювали і проти росіян, і проти німців. Вони розуміли, що Україні достатньо своїх сил, щоб бути незалежною. Так і у вірмен було. Були дашнаки, які боролися зі всіма: з турками, з росіянами. А німці були тим інструментом, який міг дати їм досягнення цієї мрії відновити свою державу. 

Що найбільше вразило вас під час тривалих досліджень і пошуків? 

Богдан Левик: Схиляю голову перед вірменином Чеславом Каняком і це, мабуть, найбільше досягнення цієї книжки. Ми закриваємо історію Домініканського собору смертю Чеслава Каняка, вірменська католицька церква ніколи не знала його долі, де і як він загинув та хто його заарештував. Також ми показали львівський слід національного героя генерала Дро. Крім того, ми зрозуміли, що є дуже багато прогалин у наших знаннях і загалом у знаннях львів'ян щодо історії Львова. Коли ми почали вивчати і знаходити всі ці факти, то з'ясували безліч важливих речей, зокрема що стосуються самовідданості людей, які віддавали життя за свою батьківщину.

Чому на обкладинці книжки зображено розірваний гранат і Домініканський собор, а не Вірменський?

Справа у тім, що у вірмен був банк «Побожний», але відколи почалася окуляція, то у 1939 році всі польські банки втікали. Цей банк, який латинською називається «монс піус», на сьогоднішній день можна назвати заставним або ломбардом. Тобто, якщо вам потрібні були гроші, ви могли прийти, залишити якусь і річ, і вам давали за це гроші, але ваша застава була, як правило, у 150% більше, ніж вам дали грошей. Тобто якщо я вам даю 100 гривень, то ваша застава повинна коштувати 150.

Так-от, з банку в Познані все золото почали перевозити у Львів, а оскільки вірмени були хитрі, то розділили золото між двома джерелами - Вірменським і Домініканським собором. У Львові були лише 4 найавторитетніші вірмени, які мали доступ до того золота.

Богдан Левик: У Домініканському соборі пріором, наставником монастиря був Чеслав Каняк, етнічний вірменин. Йому привезли п'ять ящиків золота, були заховані у підземеллі. Сталося так, що в 1939 році польське підпілля не було готове прийняти радянську владу, тому польські офіцери почали створювати свою військово-політичну організацію. Вперше антирадянська військово-політична польська організація називалася Союзом збройної боротьби. Після створення їм потрібні були кошти. І тоді ті два вірменина звертаються до Яна Каняка за золотом.

Він відповів, що немає, але якщо вони приведуть до нього того, хто дав йому це золото, то він признається. Вони приводять одного з керівників познанського банку, і він сказав, що золото потрібно видавати порційно цим двом представникам ЗВЗ, хоч вони не казали для чого. Лише зазначили, що для допомоги польським біженцям, а фактично це йшло на підпільну антирадянську діяльність.

Коли НКВД вийшло на це золото, то вони Чеслава Каняка відразу зі Львова вкрали і вислали у Кіровоград, де його й розстріляли. Тому розірваний гранат – це є пограбоване вірменське золото, а собор, який виростає з цього гранату, це на честь вірменина Чеслава Каняка, якого розстріляли за ніщо. 

Тігран Арутюнов: Ми сподіваємося на зацікавлення людей, які люблять історію, які хочуть вивчати і відкривати Львів. Не лише вірменський, а й український, польський, караїмський, грузинський, єврейський тощо. Львів для мене як будинок, де 1000 дверей. Тож ми спробували зазирнути крізь одні двері, щоб відкрити для себе вірменський Львів.

Замовити книгу можна за посиланням на сайті.

Софія Шавранська, Юлія Данилюк

Фото Анни Чистякової

Партнерська публікація

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав

 


Інтерв'ю Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!