Фото: Наталка Малетич
Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
Цього року однією із кращих книг на BookForum 2021 (у номінації Література для підлітків і YA) оголосили книгу Наталки Малетич «Леся. Мандрівний клубочок» (видавництво «Портал»). Книга написана у стилі нон-фікшн, що не звично для авторки, адже вона більше працює над художньою літературою.
У чотири роки Леся вільно читала, у п'ять – писала листи, грала у спектаклях, а у вісім – почала писати вірші. Якби не хвороби, хтозна, як би склалась доля поетки. Через туберкульоз, на який захворіла у дев'ятирічному віці, вона об’їздила чимало країн, де лікувалася.
Читайте також: Львів'ян запрошують на прем'єру вистави про Лесю Українку
Чому зацікавилися саме Лесею Українкою?
Видавництво «Портал» запропонувало мені написати для них щось художнє або у жанрі нон-фікшн. Тоді спало на думку написати про когось із письменників, бо сама ж філологиня. Хотіла, аби це була жінка, тож відразу згадала про Лесю. Вона мені подобалася давно: у школі натрапляла на листи, з яких з цікавістю дізнавалася про її стосунки з мамою, а в університеті захоплювалася її драматургією. Особливо мене вразила прозова драма «Блакитна троянда».
Про що книга «Леся. Мандрівний клубочок» і кому вона буде цікава?
Книга написана у стилі нон-фікшн, що для мене не звично, бо працюю більше із художньою літературою, і базується на великій кількості листів Лесі Українки (загалом збереглося майже 900 листів) та спогадах її сестер – Ольги Косач-Кривинюк та наймолодшої – Ізидори.
Спадщина Лесі Українки величезна. У своїх листах вона описувала велику родину – двох братів, трьох сестер, матір, батька, дядька, подруг, з якими листувалася. Леся була такою ж дитиною, як і всі, мала власні уподобання, коло друзів, закохувалася, читала книжки, малювала, любила квіти тощо. Відомо, що Леся Українка навчилася дуже скоро читати – у чотири роки. А у 5 років вже написала свого першого листа до дядька Михайла Драгоманова.
Читайте також: Нацбанк вводить в обіг нову пам'ятну монету. Фото
Спочатку це мала бути художня книжка про Лесю для діток від 7 років з оповідями про маленьку дівчину та її вподобання. Та чим більше я про неї читала і заглиблювалася в листи, то більше розуміла, що це не має бути художня вигадка, варто розповідати все, як є. Тож, на основі листів дала можливість Лесі говорити самій за себе. Я лиш робила висновки. Наприклад, колись Іван Франко сказав таку фразу: «Леся – чи не єдиний мужчина в українській літературі». Після цього люди стали думати, що вона не жіночна. Я ж витягнула моменти з листів, коли та хвалиться, що купила червоний капелюшок, а також як пише до Ольги Кобилянської, що сама пошила собі сукню фантазійного крою. Насправді, Леся була дуже жіночною, елегантною, емпатичною, лагідною.
Дуже цікаво описано ігри Лесі. Виявляється, вона ніколи не мала ляльок. Оскільки в неї був брат, старший на два роки, ігри здебільшого були хлопчачі. Вони разом бігали, лазили деревами, розігрували лицарські ігри, грали у домашній театр, зокрема сцени про Робінзона Крузо, де Леся була П’ятницею.
Тому, вважаю, що книга про Лесю буде цікава і дітям, і старшим. Хіба не цікаво дізнатися, яким було дитинство 140-150 років тому?
Які ще незвичні історії увійшли в книгу?
Є моменти про те, як інтелектуалка, перекладачка, поліглотка і письменниця ділилася враженнями від подорожей. Вона порівнювала міста, архітектуру, розповідала, як виглядають вулиці, як живе місто. Також тут є і розповіді про моду. Наприклад, як німкені в коротких спідничках їздять на велосипеді.
Удома Леся була сценаристкою і часто сама виготовляла костюми. Одного разу для своєї наймолодшої сестри Ізидори, різниця у віці з якою становила 17 років, зробила сандалики для спектаклю, обклеїла їх золотим папером. Дора мала бути амурчиком. Але напередодні події миші знищили взуття. Дора дуже побивалася з того, проте Леся з легкістю все переробила. У книзі про цей момент згадується із теплим захватом.
А ще Леся мала навички домедичної допомоги, знала різні методи лікування. Наприклад, свою наймолодшу сестру вона виходила під час дифтерії: щеплень тоді не було і дворічна дитина могла померти. Крім того, під час епідемії черевного тифу часто ходила до людей у село, робила уколи та розповідала, як поводитися під час хвороби, що їсти тощо.
Читайте також: Інший Франко. Кулінарні смаки і традиції родини письменника
Чому саме мандрівний клубочок?
Бо Леся сама себе так називала – boule vagabonde. Вона казала, що є клубочком, що має увесь час котитися, рухатися по цілому світу. Через постійне лікування, консультації лікарів, операції Леся багато мандрувала, пізнавала світ. Вона сама наголошує, що, цілком можливо, якби не була хвора, цього і не було б.
Кілька разів переїжджала уся родина, адже Лесі не всюди підходив клімат. Наприклад, маєток у Гадячі вважався літньою резиденцією, куди завжди приїжджало багато гостей. Зими Леся проводила за кордоном, бо там тепліше. Спочатку це була Італія, потім Єгипет.
Звідки черпали інформацію для книги?
Першим біографом і хронографом Лесі була Ольга Косач-Кривинюк, тож використовувала її спогади. Також робота ґрунтувалася на листах та батьківських спогадах. Використовувала спогади Лесиних сестер зі збірника «Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали, спогади, іконографія», що спочатку вийшли у Нью-Йорку, а потім у Києві, а також книгу Івана Денисюка і Тамари Скрипки «Дворянське гніздо Косачів», що вийшла у Львові.
Скільки часу працювали над книгою?
«Народження» тексту тривало приблизно 9 місяців. Далі була робота з редакторкою Анастасією Левковою, згодом – праця із артвідділом.
Писалося мені дуже легко. Робота над листами дала мені сильний заряд енергії і натхнення. Поки я писала, то безконечно всім розповідала, що Леся робила, як поводилася, як у Косачів звалися собаки, яку Леся любила квітку. Навіть власниця крамниці, куди часто заходжу, знала, що пишу про Лесю, і завжди запитувала, що нового я дізналася. У нас навіть були пристрасні обговорення.
Якби не дедлайни від видавництва, певно, й надалі продовжувала би досліджувати. Мені було цікаво, тому, сподіваюся, буде цікаво і читачам.
Чи вийшло все так, як планували на початку?
Мабуть, так. На меті було описати мандрівки Лесі, відкрити її багатогранність, розповісти про зовнішність, характер, захоплення, друзів, кохання. Книга насправді вийшла досить універсальна, бо в ній є і про те, як вона заробляла репетиторством, і про творчість, і про мандрівки та враження від них, і про болюче лікування, операції та відновлення потому.
Про що писалося найлегше, а про що найважче?
Найлегше, звісно, писалося про дитинство. Коли Леся ще була здорова, то любила грати, веселитись, обожнювала Різдво. Потім, на чужині, описувала, як їй бракує українських колядок та духу Різдва.
А найважче було писати про «погані» часи для Лесі – її операції, смерть брата, близької їй людини Сергія Мержинського, якого любила, погіршення здоров’я, туберкульоз. Проте вона все одно завжди залишалася сильною та мужньою.
Як відреагували перші читачі книги?
Знайомі, які вже гортали мою книжку, були здивовані багатьма цікавими і невідомими моментами. Наприклад, що в Лесі було багато прізвиськ – мама її називала Зея, Зеєчка. Її разом з братом Михайлом навіть називали спільним ім'ям – Мишелосія, оскільки вони були майже нерозлучні. Були прізвиська й у інших дітей з їхньої сім’ї. Зокрема, сестру Оксану кликали Уксус, оскільки та часто мала «кислий» настрій.
Редакторка Анастасія Левкова казала, що книга для неї стала своєрідною педагогічною і психологічною енциклопедією, оскільки вона звернула увагу на те, як виховувала дітей мати Олена Пчілка. У книзі є й момент, коли маленьку Лесю деякий час виховував батько, який навіть взяв відпустку на роботі, аби побути з дитиною вдома, у той час, як мама хворіла на анемію.
Також мені відомо, що книгу достойно оцінила й письменниця Оксана Забужко – вона навіть радила усім її прочитати. Для мене це велике визнання.
Розмовляла Ольга Шведа
Фото надані Наталкою Малетич
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Інтерв'ю Твого міста
- «Їм бракує спілкування!» Ветеран після важкої травми буде наставником для військових у Львові
- «Про цей район Львова шириться багато міфів». Інтерв'ю з заступником мера
- Чи будуть у Львові нові автобусні маршрути і куди ще може поїхати трамвай. Інтерв'ю
- Як Львів готується до нових викликів. Інтерв'ю з першим заступником мера
- «Це ж ваш підвал, то хто має створити вам умови?» Інтерв’ю з львівським рятувальником
- Школи Львівщини почали навчання. Які зміни чекають учнів та вчителів
- Як працює львівська «швидка» та яких змін очікувати. Інтерв'ю з директором «екстренки»
- Навіщо Львівському медуніверситету дві лікарні та що зі вступом. Інтерв'ю з ректором
- «Люди хочуть знати, з ким служитимуть». Розмова про вакансії в армії
- Чи вплинула мобілізація на туризм на Львівщині та що обирають туристи
- Бронювання, відстрочка та повноваження ТЦК на Львівщині. Інтерв'ю з керівником апарату ОДА
- Головний патрульний Львівської області: «Червону зону ми не перетнули»
- Павло Шеремета: «Нам потрібні інновації, інакше завтра може не настати»
- Чи спрацює Саміт миру щодо України. Інтерв'ю з послом Швейцарії
- «Ветерани думають, що витягнуть себе, як барон Мюнхгаузен». Інтерв’ю із сексологинею
- Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Інтерв’ю з директоркою перинатального центру
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити