Чи став Львів містом-мільйонником; коли нарешті повноцінно запровадять електронний квиток; як покращити якість повітря в місті; чому важливі та як діятимуть наглядові ради при комунальних підприємствах; як покращити проїзд для велосипедистів і осіб з інвалідністю у візках; які нові інфраструктурні проєкти реалізовуватимуть у Львові, Tvoemisto.tv обговорило з міським головою Львова Андрієм Садовим.

Не знаю, як краще до вас звертатися – пане Андрію чи Андрію Івановичу?

Річ у тім, що мене інколи навіть мої давні друзі називають Андрій Іванович, хоча я прошу їх так не робити. З людьми, яких не знаєш, простіше – називають просто Андрій.

Іван Якович з іронією казав, що то не українська традиція – називати по батькові.

Саме так, тому підтримую.

Я маю дуже багато запитань, які ми підготували. За годину до початку цієї розмови оголосили, що в нас у прямому ефірі буде міський голова Львова, і дуже багато містян встигли написати свої запитання. Я точно не встигну поставити вам усі…

А ви мені їх потім передасте, і ми спробуємо через соціальні мережі дати відповіді.

Дуже добре. Почнімо одразу з конкретних речей, а потім подивимося, як воно піде. Спочатку запитаю, як загалом справи у вас і в міста?

Сьогодні день почався складно. Розпочали його з облаштування тиру, який хочемо збудувати у Львові на вулиці Лисенка. Війна триває, і треба думати, як бути далі. Якщо ми всі не зрозуміємо, що кожен мусить мати військові навички, буде біда.

Це буде муніципальний тир, де кожен зможе постріляти?

Ні, це приватні інвестори вибудовують муніципальний тир. А ми будемо ним користуватися, можливо, викупимо. Сто років тому на Лисенка був такий, потім Міністерство оборони його продало. Зараз ми домовилися з власниками, що вони своїм коштом його відремонтують, доведуть до пуття, а потім віддадуть місту, щоб там для дітей проводили заняття, навчання.

Після цього мали ще одну нараду з депутатами обласної та міської рад. Є музей визвольних змагань, у ньому підвальне приміщення 12 років не використовують.

Це «Тюрма на Лонцького»?

Ні, це на Лисенка. В мене є ідея зробити з цих приміщень станицю для пластунів. У музеї визвольних змагань добре було б. Відбулися дебати, міська, обласна ради. А потім був виконком, складне питання щодо села Лисиничі, де проживає 2500 людей. Держспецзв’язок має там велику ділянку на 10 гектарів, і вони хочуть забудувати її житлом. Кажу: «Добре, це для ваших працівників?» – «Ні, це буде інвестиційна угода». Питаю: «Скільки у вас людей на черзі?» – 60, кажуть. Веду далі: «А скільки там має бути квартир?» – «1090, здається» – «Це для кого? Це ж бізнес?» – «Так». Далі питаю: «А що в нас там з інфраструктурою? Школа, садочок є?» – Нічого немає… Як це можна взяти й отак забудувати? А що люди? У Винниках школа переповнена!

Ми це питання перенесли. Будемо оголошувати архітектурний конкурс. Спочатку школа, садочок, інфраструктура, а потім перейдемо до питання з житлом. Думаю, включимо іпотечне кредитування, яке пропонує уряд, щоб можна було вирішити міську проблематику і заодно помогти тим, хто на черзі.

Ви вважаєте, що школи мають зводити забудовники?

Ні, це ж земля, тут можна йти за інвестиційною угодою. До речі, маємо зараз на Новому Львові проєкт, де забудовник, інвестор будує школу для 300-400 учнів. Також маємо добрий приклад на Під Голоском, де інвестор збудував садочок, і він нормально функціонує.

 

А потім школу відчужують і передають?

Потім вона стає комунальною власністю.

Просто хочу зрозуміти. Ми говоримо про якийсь бізнес. Якщо один ЖК будує школу, а другий не будує, то в останнього метр квадратний буде дешевший?

Якщо земля не в приватній власності, а належить місту чи державі, то вона може бути елементом інвестиційного конкурсу. Коли людина бере цю землю, то під зобов’язання будує об’єкт інфраструктури. А коли вже має землю в приватній власності, тоді складно. Бо якщо ви заплатили за землю, хочете робити бізнес, тут уже мають бути враховані нюанси.

А скільки треба шкіл? Розумію, що місто росте. Не знаю, чи вже є мільйон жителів?

Якщо враховувати людей, які до нас приїхали, то ми вже фактично є містом-мільйонником.

Фактично Львів повернувся до звання міста-мільйонника.

Дивіться, сьогодні ми маємо 150 000 українців, які знайшли тут прихисток. Понад 100 000 офіційно зареєстровані, решта не реєструється. Це люди, які чомусь не хочуть цього робити, але живуть тут. Наприклад, переїхали сюди Харківська академія мистецтв, Харківська школа архітектури, дуже багато установ, організацій, мистецьких середовищ, бізнесів. І з одного боку це накладає на нас особливі зобов’язання, тому що ми сприймаємо всіх як рідних. Навіть підготували додаткові місця, якби виникла потреба приймати людей з Херсона. Виглядає так, що поки що такої потреби нема. Плануємо, виходячи з того, що у майбутньому Львів стане містом-мільйонником, бо кількість населення тільки зростатиме.  

Скільки шкіл збудували за вашу каденцію? Чи їх достатньо?

Ми відремонтували всі школи Львова, які були в жахливому стані. Почали з класів, із вбиралень. Я вважаю, що в першу чергу треба дбати про те, що маєш. А те, що збудоване… Думаю, слава Богу, добудуємо школу в Брюховичах, про яку дуже багато говоримо. Просто в часі війни ми зупинили будь-які процеси будівництва, це дуже й дуже складно. Вулицю Шевченка добудували й відкрили, як кажуть, з боєм, тому що підрядник погодився це робити в борг. Зрозумійте, якщо є якась вільна гривня, то ми її витрачаємо, допомагаючи армії, нашій територіальній обороні.

Є новина, яку ви напевно зауважили, яка вам напевно сподобалася: вчора Європарламент ухвалив резолюцію, один із пунктів якої закликає Зеленського не підписувати скандальний закон 5655 про міську забудову.

Коли цей закон проголосували, ми відреагували досить жорстко, розуміючи, що входимо дискусію з небідними людьми. Але ми всі тримаємо одну позицію. На мою, думку місцеве землеврядування – це той чинник, який дасть можливість перебудувати Україну набагато швидше. Тому не можна ухвалювати закони, які взагалі ігнорують міську громаду, це неприпустимо! Те, що це питання вийшло на рівень Європарламенту, чесно кажучи, сором. Про це заявляла Асоціація міст, про це ми спілкувалися з усіма посадовцями, які приїжджали до нас.

Він сильно зв’язує вам руки? Ось треба щось побудувати – і що?

Ви як будівельник самі собі даєте дозвіл, самі себе контролюєте, самі приймаєте в експлуатацію те, що набудували. А потім люди, які починають там мешкати або не починають, бо їх обкрутили, приходять до кого? До міста…

…і кажуть: «Підключіть нам світло. Чому світла нема?» Так?

Цей закон, на мою думку, з ознаками корупції. Він узагалі не враховує таке поняття, як історична спадщина, нівелює місцеве самоврядування. Те, що ми показували світові як успіх, децентралізацію, цей закон фактично опускає на дуже низький рівень. Тому добре, що така резолюція є. Але ще питання, як вона буде сприйнята в наших високих кабінетах. Лобізм цього закону був дуже сильний. Навіть президента, на мою думку, вводили в оману.

Наступне питання – електронний квиток у Львові. Була ідея, що Львів стане першим містом, у якому він буде запроваджений. Але він діє тільки на кількох маршрутах, як я знаю.

Він буде. Львів буде першим містом, де діятиме повноцінний е-квиток.

А Вінниця?

Дивіться, у чому специфіка Львова: приватне або міське АТП буде отримувати кошти за кілометр пробігу. Таким чином водії не будуть змагатися один з одним, хто кого підріже. Експеримент, який ми зараз проводили на трьох маршрутах, дав, чесно кажучи, неочікувані результати: виторг зріс на понад 10%, аніж те, що ми мали в планах. Є ще один цікавий чинник: ми виявили близько 1000 «зайців», які пояснювали, що нібито мають пільги, а виявляється, що пільг у них немає. І коли ми запровадимо електронний квиток на повну, тоді й будемо мати дуже цікаву статистику. Повністю виключимо готівку, тому що в багатьох містах можна оплачувати проїзд і так, і так, нема прив’язки до кілометра пробігу. А так буде дуже просто: проїхав кілометр – отримав за нього кошти, не проїхав – не отримав. Тоді буде наведений лад із дотриманням графіка. І це головне, тому що є багато нарікань на громадський транспорт. А щоб їх не було, треба мати більше транспорту. А це кошти. Нині купити новий автобус у Польщі, Німеччині чи в Україні можна фактично за ті самі гроші, а рівень оплати в нас у рази менший. Можна казати, що там зарплата вища. Так, але автобус коштує так само і там, і там, вибачте мене. І якщо водій не буде мати за місяць 1000-1500 доларів, то не працюватиме. Ми виводимо все з тіні.

Я насправді рідко їжджу громадським транспортом. За рік, може, один раз їхав у трамваї, один раз – у автобусі. Але якщо їдеш автівкою, то у Львові є одне місце, яке, чесно кажучи, завдає головного болю: розв’язка на Митній. Можна з нею щось зробити? Розумію, що складно, Личаківська… Там не дуже поїдеш.

Є проблема з перехрестям Личаківська – Пасічна, там вузьке «горло». Якщо ми зможемо його розрубати… Але для цього треба порозумітися з Міноборони, бо там є завод, який зараз фактично не працює. Так можна буде розширити дорогу, і тоді, думаю, ситуація значно покращиться. До того ж, якщо ми наведемо лад із громадським транспортом, повикидаємо зі Львова автобуси, які їдуть з одного села через місто в друге (на мою думку, так не має бути), то ситуація може змінитися. Електронний квиток дасть дуже позитивний результат. Має бути дотримання графіка, інших чинників не знайдете. Розумієте, один автобус фактично дорівнює 40 легковим автомобілям. Але щоб пересісти на громадський транспорт, мусить бути мотивація: він має їхати швидко, бути чистим, пасажир хоче мати гарантію, що не буде якихось форс-мажорів.

І він має бути доступним. Чи збитковий зараз комунальний транспорт у місті, на скільки його дотують?

Він не є прибутковим у жодній країні світу. Але у Львові ми платимо перевізникам кошти за пільговий проїзд. Чи можна назвати це збитками? От зараз хочемо докупити ще 80 автобусів. Це збиток чи ні? Ми робимо інвестицію. Або ж закуповуємо нові трамваї, з точки зору бізнесу тут нема ніякого бізнесу, але цей новий трамвай їздитиме ще 30 років. І коли ви йдете вулицею, бачите львівський трамвай – то це ж круто насправді! Хоча виникають проблеми, тому що нашим партнером є Європейський інвестиційний банк, який останні сім місяців ніяк не може погодити той тендер на автобуси. Переможцем там визнаний «Електрон», і це буде для них додаткове замовлення. До того ж зараз вони, дай Боже, пустять нові електробуси, і ми будемо готові купити їх у великій кількості. Моя мрія, щоб у Львові громадським був тільки електротранспорт: електробуси, трамваї, тролейбуси. Звісно, хорошої якості. Тоді й якість повітря кардинально зміниться. Поменшає заторів на вулицях, бо людям стане невигідно їздити машиною, а громадським транспортом, навпаки, вигідно. Ось ми з вами говоримо про це, а я собі уявляю, якби мене зараз слухав глядач, наприклад, у Херсоні, Полтаві чи Миколаєві. Це такі дисонанси, коли ти приїжджаєш туди, там щоденні обстріли, а Львів живе трошки спокійніше. Ми вже починаємо виявляти невдоволення, питати: а чого в нас ось там щось не те? Чому ми громадський бюджет не можемо реалізувати – це ж давно треба було зробити? Ми живемо в часі війни, і за те, що ми сьогодні робимо, велика подяка людям, які знаходять неординарні можливості для цього.

Про громадський бюджет справді кажуть, що ще з 2019 року не всі проєкти реалізовані. В чому проблема?

Почалася війна, і реалізація громадських бюджетів зупинилася. Ті декілька дуже складних проєктів, які не втілили до війни, переосмислюємо. Зараз будемо переосмислювати площу біля Львівського поштамту. Площа Гасина, де мав бути сквер Андрія Скрябіна, є занадто дорогим проєктом, як і той, який ми колись планували реалізувати біля Центру Довженка. Треба бути реалістом, спростити те, що можна, залишивши основну функцію громадського простору. Пропоную за всяку ціну завершити те, що почали, а нові громадські бюджети починатимемо тоді, коли нормалізується ситуація в країні. Мені совість не дозволяє починати щось нове, не пов’язане з медициною, безпекою, якщо на сході України чорна біда, все нищать, руйнують… Ми живемо в одній країні!

Збудувати Люксембург із теслами.

Зараз закінчуємо погодження проєкту трамвайної колії на Миколайчука. Якщо ми її прокладемо, то із Сихова через центр можна буде заїхати на Топольну. Але ми це робимо, бо в нас є центр «Незламні», Unbroken. Ми прийняли 13 000 поранених за час війни, 90% із них – не львів’яни. Це цивільні особи – жінки, діти, а також військові. Як вони мають добратися до міста? А коли буде трамвайна колія, буде доступність, і це кардинально змінить специфіку цього району. Хочемо збудувати там школу, бо є дитяча лікарня, багато малих пацієнтів перебувають у ній довший час. Зараз збираємо гроші на дитячу реабілітацію. Долучайтеся, хто може! Бо реабілітація дітей набагато складніша, аніж дорослих, тож будемо вдячні, якщо зможете допомогти центру Unbroken.

До речі, 13 000 поранених – це багато чи мало порівняно з іншими обласними центрами України. Дніпро, напевно, ще більше прийняв. Просто тому, що фронт поруч.

Якщо говорити про Львівську область, то йдеться про орієнтовно 75 000. Це дуже велика кількість. Скажу тільки, що наш муніципальний госпіталь, наша лікарня прийняли 13 000 разом. 90% людей, які приїжджають, мають ампутації, їм треба заново робити операції. Коли їм робили їх перший раз, то просто рятували життя, а зараз уже під протез, тут своя специфіка. Ми налагодили у Львові виробництво тимчасових і постійних протезів у самій лікарні. Тепер можемо робити 100 протезів за місяць. Реабілітація – також дуже складний процес, обладнання коштує десятки, сотні тисяч доларів, і з цим також допомагають наші міста-партнери. В нашому центрі реабілітації один поверх присвячений Фрайбургу, який дав 500 000 євро. Вільнюс дав 700 000 євро, Варшава – 460 000 євро, Гданськ, Вроцлав також ухвалили рішення про допомогу. Це ж треба поїхати туди, попросити, запросити їх сюди, потім ще раз поїхати. Ось Канни зараз прийняли рішення про 150 000 євро. Деколи чую закид, мовляв, навіщо хтось із чиновників чи мер поїхав за кордон. А тому що кожна поїздка – це ресурс, який ти привозиш. Починаємо будувати житло для поранених переселенців. Отримали 19,5 мільйона євро на цей проєкт. Це сьогодні в Україні шалені гроші!

До речі, про ті 25 мільйонів євро від Європейського банку реконструкції і розвитку: в чому полягає проблема з цим кредитом, для чого він узагалі потрібен?

Це не зовсім так. Є пакет «Солідарність». Враховуючи те, що тарифи не збалансовані, в нас сьогодні зарплата за тарифом становить до 5000 гривень. Це нереально для працівників. Банк дає ці гроші, в нього дуже складна процедура погодження. Ми прийняли одну ухвалу міської ради, другу, потім вони нам сказали, що, може, знадобиться ще й третя, а може, й рішення виконкому. Урешті-решт все закінчилося тим, що не треба ні ухвали, ні рішення – того, що ми прийняли, достатньо. Була дискусія серед депутатів, що щось правильно чи неправильно проголосували. Нині держава взагалі повинна переосмислити один дуже простий процес: рівень довіри до громадян, до міст у ЄС і в Штатах дуже високий, і це треба використовувати. Ми можемо залучати більше коштів на інфраструктуру, на різні медичні проєкти, що й робимо.

Я був у Брюсселі буквально два дні, і ми обговорили дуже серйозне питання. В Україну мають заходити три транспортні коридори, які пролягатимуть через Львів. Я питаю колег, яким чином припасували їх до Львова, куди вони заходять, якою вулицею. А вони на мене дивляться і кажуть, що це відповідальність уряду. А уряд каже, що це відповідальність міста. То створімо спільну групу! В структурі ЄС є місто, є уряд. Тому що всі ці транспортні коридори капіталізують місто, дадуть серйозний поштовх для бізнесу. Сполучити летовище із залізничним вокзалом, добудувати оту окружну в Шевченківському районі, розширити наявну – це ж складні речі, це сотні мільйонів євро, це треба лобіювати. Добре, що ми вже маємо свій невеликий офіс у Брюсселі, що це працює. Я переговорив із мером Брюсселя, він питав, чим допомогти. Можливо, матимемо й поверх у центрі «Незламні», присвячений Брюсселю. Сьогодні треба використовувати будь-які можливості. Ми, з одного боку, допомагаємо армії як можемо, а з другого – треба лобіювати інтереси. Що більше коштів отримаємо від Заходу, то більше зможемо допомогти нашим військовим.

У двох львівських комунальних підприємствах – «Львівсвітло» і «Львівводоканал» – уже створені наглядові ради. Чи повинні вони бути на інших комунальних підприємствах і як мають функціонувати?

Ніде в Україні, в жодній громаді немає наглядових рад. Вони є в державних структурах, але щодо них надзвичайно багато дискусій. Ми в місті вирішили зробити експеримент – запустити процес у двох підприємствах. Колеги депутати їздили в Орхус – наше місто-партнер у Данії, де така система працює. Мені важливо, щоб була більша прозорість.

Це такі супервайзери, які стратегують?

Гаразд, а хто ввійде у ці наглядові ради? Скільки ми будемо платити за участь у них? Я готовий піти на ризик, взяти висококласних спеціалістів, бо тоді ми зможемо залучити більше коштів у вигляді інвестицій і дати кращий сервіс мешканцям. Тут наші інтереси з депутатами сходяться на всі сто.

Стривайте, але там будуть люди, які найматимуть CEO, очільника підприємства, який перед ними звітуватиме?

Так, наглядова рада спільно з міським головою фіналізує рішення щодо CEO. Згідно із законодавством, керівник – це відповідальність мера. Я не можу комусь її віддати, бо ви ж у мене потім спитаєте: «Садовий, де вода? Де тепло?» Зараз проводимо гідравлічні випробування. 95% львів’ян уже мають гарячу воду. Ви розумієте, що гаряча вода в часі війни – це дуже непросто? Але я хочу, щоб ми мали цей сервіс, щоб ми почувалися людьми. Щоби хтось, приїхавши у відпустку з фронту, міг нормально помитися, гідно почувався. Дуже багато речей треба зробити в цій царині.

Журналісти «Твого міста» перевіряли укриття і потрапили тільки до двох із 10 чи 15, які є в центрі. Чи справді така проблема існує?

Наприклад, ми призначили вас відповідальним за укриття в якійсь установі. Почалася тривога, а ви десь там у себе перебуваєте чи відійшли. Вам треба банально вернутися до цього укриття і відчинити його. Скільки на це знадобиться часу? Хвилин п’ять-десять. І якщо почнеться тривога, а я в ту секунду підійду до укриття, і воно зачинене, то я зможу зняти дуже класне відео, мовляв, бачите, тривога, а зачинене, не працює… В кожному укритті є відповідальний, який має просто підійти й відчинити його. Ми моніторимо ситуацію постійно. Біда, яка сталася в Києві, спричинила те, що зарухалися поліція, МНС. І це дало результати. Коли керівник району прийде до людей і скаже: «Ви укриття не зробили», вони подивляться на нього і скажуть: «Послухай, що ти нам тут мелеш?» А коли вже прийде чоловік у формі, поліцейський, тоді зрозуміють, що їх можуть оштрафувати, що можуть бути проблеми. Ми всі повинні розуміти: люди живуть у будинку, а укриття є власністю мешканців будинку. Там має бути вода, зарядні пристрої, бо хто знає, скільки триватиме тривога.

А тепер питання від глядачів. Юрій Тер-Арутюнян запитує, коли буде реакція мера на колективне звернення щодо недопущення будівництва McDonald’s на озері біля «Спартака». Я взагалі за те, щоби було більше McDonald’s, бо це гроші в бюджет міста. Але що з тим озером?

Там були три технічні озера. І коли там продавали квартири, люди бачили красивий малюнок, озеро. А зараз ті, що купили там помешкання, питають, де ж те озеро. Там провели нараду, забудовник дав слово, що він це озеро відновить, що воно функціонуватиме. Спочатку озеро, все інше згодом. Не кажу про якесь кафе чи McDonald’s, відновлення озера – моя принципова позиція. Думаю, ви мене розумієте.

Це реакція мера щойно була?

Я взагалі шокований. Якщо забудовник продає квартири і на виконавчому комітеті презентує забудову, де є озеро, а потім його засипає – це нечесно. Мешканці відреагували на це, ми виїхали на місце, провели жорстку дискусію. Підрядник сказав: «Вибачте, ми неправильно зрозуміли, все буде». Ну, слава Богу.

Питання від Христини Гоголь: яка позиція міського голови щодо архітектурного конкурсу на розвиток території вздовж Погулянки? Нове будівництво планують фактично у парковій зоні ботанічної пам’ятки…

На цій локації є споруди колишнього винного заводу. Вони там є? То що, відновити завод? Ні, його Фонд державного майна продав. Щоб ви розуміли, на всі наші прохання до Фонду держмайна продати той чи той об’єкт у власність громади, щоб ми могли це в комплексі розглядати, реакція була нульова, тому що в них є свій план, свій бюджет. Вони це продали. Через треті руки хтось це зараз перекупив. Позиція міста така: там, де той завод, може бути забудова, до того ж там є високовольтна лінія, її треба провести низом. Там має бути парк, громадські простори. Якщо на території заводу буде якась частина житла, я не заперечую. Після того, як побачу результати архітектурного конкурсу, матимемо дебати з громадою.

Юрій Семак запитує: коли центр міста адаптують для велосипедистів? Наразі це виглядає як мандрівка в пекло.

Простий приклад: є пам’ятник королю Данилу, біля якого Black Honey. Взяли кілька метрів, викладених бруківкою, і замінили її плиткою. Що почалося! Все, вкрали бруківку – національне надбання нашої держави! А як людина у інвалідному візку має заїхати в ратушу? Ми на виконкомі говорили про це сьогодні. Я дав місяць, щоби показали глобальне бачення центру, щоби наше управління архітектури його підготувало. Треба буде робити окремі смуги, а відтак літні майданчики. Так, можна піти назустріч ресторанам і на хідниках влаштувати майданчики. А де тоді люди ходитимуть? Давайте ліпше майданчики посунемо, якщо це можливо. Але ж вулиці вузенькі – і це також проблема. Тому в пріоритеті будуть велосипедисти та люди з інвалідністю у візках, щоб вони могли безперешкодно пересуватися центром міста. Можливо, зробимо окреме трекування – інших варіантів не бачу.

Може, місту варто піти на подальші кроки, як-от платний в’їзд до центру…

Дуже давно я був у Зальцбурзі, де вся центральна площа всипана дрібненькою галькою. Питаю: «Тут колись була бруківка. Чому забрали?» Тому що мешканцям було незручно. Якщо зараз у Львові забрати з площі Ринок бруківку, то вас поб’ють! Тому, люди, ми, борони Боже, не забираємо бруківку, все нормально! Але, можливо, будуть окремі смуги для того, щоб людина у візку могла проїхати.

Тут іще питали, куди поділася австрійська бруківка з вулиці Шевченка. Вона відновлена, збудована, має гарний вигляд.

Кожна бруківочка заактована, на складах, ми використовуємо її для замощення парку, інших речей. Коли машина на великій швидкості їде по бруківці, то мешканці, які живуть у будинках поруч, дуже нервуються. А коли по асфальту – це тихіше і простіше. Тому на Шевченка ми зробили баланс, як і на Бандери. Коли на Бандери всі роботи будуть завершені, там все буде дуже гарно виглядати. Це взагалі моя гордість! Коли ми ремонтували Пекарську від Тарнавського, 99% людей казали: «Борони Боже, це катастрофа! Ви звужуєте вулицю, і там будуть затори». Натомість швидкість транспорту збільшилася в п’ять разів, заторів нема, для паркування місця визначені, все є. А на Бандери ще будуть питні фонтанчики: один біля Органного залу, другий – на розв’язці  Чупринки – Бандери. Там буде красиво.

І останні питання: яким ви бачите Львів після перемоги? Що залишиться в пріоритеті? Львів далі туристичний?

Для мене завжди в пріоритеті людина, розвиток людини як особистості. Тому освіта, культура – це те, що також має бути в пріоритеті. Це й наші ветерани. Сьогодні майже 30 000 львів’ян воюють. І коли вони повернуться додому, постане питання реабілітаційних центрів. Дуже багато людей потребують допомоги з реабілітацією після важких поранень, психологічної реабілітації. Наші пріоритети – ветерани, освіта, культура, тому що це нас формує, робить нас людьми. І, звичайно ж, інфраструктурні проєкти. Враховуючи рішення ЄС піти нам назустріч, ми повинні використовувати всі шанси, які в нас є. Львів має бути не просто воротами в Україну, це завжди було пілотне місто. Треба, щоби й інші міста переймали наш досвід, робили більше, краще. Напевно, такою є місія Львова. Повага до людини, гідність людини – ось основа основ.

Розмовляв Андрій Сайчук

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.