Падре Серж (священик Сергій Гончаров), так само, як і святий Миколай, є в ордені редемптористів. Він займається душпастирством серед студентів в Українському Католицькому Університеті.

Про життя святого

Коли Папа Іван Павло II був із візитом в Україні, то проголосив плеяду українських новомучеників. Серед них був святитель Миколай Чарнецький. Цікаво, що перший ректор УКУ отець Михайло Димид посприяв тому, щоби святитель Миколай був першим у спискові блаженних. Він говорив, що у образі Миколая Чарнецького можна побачити всіх новомучеників та людей, які потерпіли за віру під час радянського переслідування.

Владика Миколай був людиною простою та тихою. Він не був ультра харизматичним. І ця тихість не раз допомагала йому. Він народився на Коломийщині, вчився в Римі, повернувся і служив священником і духівником у Франківській семінарії. Після 10 років служіння вирішив повністю присвятити себе Богові та приєднався до згромадження редемптористів.

Важливою людиною він став не тільки для України. Я сам білорус і для Білорусі він теж відігравав важливу роль. Коли були проголошені екзархати для білоруських греко-католиків, для Великої України та для Росії, то Миколу Чарнецького призначили тимчасовим екзархом для білоруських греко-католиків. Він дуже добре знав ту територію. Полісся є тим регіоном, де перемішуються білоруські та українські етнічні села, а кордон радше складено не за географічним принципом, а не етнологічним.

Про перебування у таборах

Разом із іншими єпископами він був засуджений радянською владою до в’язниці та каторги. За один рік пережив до 600 годин допитів. Він був настільки правдомовним, що патріарх Йосип Сліпий казав, що це людина свята, але не до життя, бо не вміє брехати, навіть на допитах. Одного разу спецагент почав його бити та стрибати на ньому. Миколай Чарнецький подивився на нього і запитав: «Навіщо ти це робиш, синку?». Наступного дня цей слідчий прийшов до нього, покаявся і охрестився. Це особливий знак сильної покори.

Це постать, яка не побачила вільної від комуністичного режиму України, але мала у собі глибоку віру та надію. Багато людей, які знайомляться із історією святих та мучеників, можливо і не задумуються над тим, що вони помирали у часи, коли зло панувало над світом та знищувало їх. Вони помирали неначе у повній пітьмі. Проте, вони бачили просвітлення серцем іншими очима. Тому йшли на мучеництво, бо бачили більше, ніж відбувалося. Миколай Чарнецький є людиною, яка, незважаючи на темряву навколо бачить надію. Зараз ми готуємося до Різдва і це є дуже гарний образ – дивитися на народження надії.

Про харизму редемптористів

Позаяк я є редемптористом і Миколай Чарнецький є моїм співбратом, то я знаю його історію зі слів очевидців. Моїм першим духівником був чернець Микола Волосятко. Це був останній живий священник, якого висвятив Миколай Чарнецький. І той горів переживанням близькості з єпископом. Мені здається, харизма співбратів передається від одного до іншого. У нас прийнято, що старший отець, який виїжджає на місію, бере студента, щоби той дивився, бачив та наслідував проповідування та спілкування з людьми.

Тож я мав досвід спілкування з Миколаєм Чарнецьким через сповіді мого духівника. Це також був дуже спокійний чоловік і, можна сказати, що він дуже був подібний до блаженного. Про Чарнецького зокрема казали, що той довго сидів у сповідальниці, навіть викликав у людях сум'яття через довгі сповіді, щоби з формальності піти на глибину. Це я досвідчував на сповідях у свого духівника і цьому навчався у блаженного священномученика Миколая.

Про чудеса, які стаються за посередництвом святого Миколая

Коли я приїхав до монастиря, то мав скептичне ставлення до чудес. І зараз я 50 разів перевірю, чи дійсно чудо є правдиве, чи людина просто щось придумала. Проте вже під час першого року мого перебування в монастирі я засвідчив чудесні діяння, які відбувалися і в моїй сім'ї. Я почав більше довіряти святим.

Стаються прекрасні речі. Є різні історії зцілення від тілесних і душевних хвороб. У нас є книга свідчень, які надсилають та записують люди, які приїжджають до його мощей у Львів до церкви святого Йосафата.

Мені здається, що важливо говорити, коли у житті відчувається рука Божа. Бо чудо має свідчити. Чудо стається не просто так, а щоби людина наверталася і свідчила.

Не варто вимагати чудес від Бога, але гарно, коли вони стаються за посередництвом того, чи іншого святого. Бо святий є людиною, яка перебуває у іншому стані, яка перейшла смерть і спілкується з Богом. Чудеса стаються, але завжди вони є знаком, вони не трапляються просто так. У них є сенс, коли вони вказує на того, Хто чудотворить, бо остаточним чудом є Воскресіння.

Про власне служіння в Українському Католицькому Університеті

Коли я потрапив до колегіуму УКУ, то немовби увійшов у холодний душ. Коли працював на парафії та спілкувався з людьми, то вони вже позитивно ставилися до мене і готові були слухати, бо я був священником.

Прийшовши до університету, я зустрів різних людей: тих, хто були із побожних галицьких сімей та людей із інших країв та конфесій. Треба було ламати стереотипи. Це було моїм завданням.

Я впевнився в тому, що якщо я священник, то люди не обов’язково мають мене слухати. Для цього мені було треба захопити їх зацікавлення та отримати від них дозвіл промовляти до них. І це є виклик справжньої місії: прийти і отримати цю можливість. Робити що завгодно, щоби вийти і говорити не про себе, а про Христа. І це, власне, процес, якому я зараз навчаюся. Він цінний для мене як місіонера зокрема.

Про особливість місії

Я думаю, що місія однакова є повсюди. Місіонером є той співбрат, який сидить в архіві і шукає документи, щоби розкривати історію нашої церкви. У нас у згромадженні є один хворий співбрат, який майже не рухається. Його призначили до місійної групи. Коли група виїжджає на місію, то цей співбрат у намірах цієї місії молиться. Тому місіонером є кожен, хто йде за Христом і готовий Його свідчити. Це має щось подібне у собі. Не буду себе порівнювати із святителем Миколаєм, бо переслідування, які він пережив, навряд чи можна порівнювати із моїм комфортним життям, але я думаю, що напрямок мав би бути той самий.

Довідково

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.