«Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор

19795 0
Які архітектурні та будівельні процеси відбуваються у Львові; за що відповідальний головний архітектор міста; чим загрожує невирішена ситуація з видачею містобудівних умов,Tvoemisto.tv обговорило в інтерв’ю з головним архітектором Львова Антоном Коломєйцевим. Також чиновник відповів на багато запитань наших глядачів.

Під час дискусії, присвяченій будівництву, ви сказали, що у Львові немає жодного реалізованого проєкту, за який вам було б соромно. Можете назвати кілька таких, якими можна пишатися і презентувати місто за кордоном?

Нам хочеться пишатися цими об'єктами. Я говорив про проєкти, де стоїть мій підпис, де ми готували містобудівні умови й обмеження, за якими вони справді збудовані. Бо є багато порушень, впродовж всієї повномасштабної війни на об'єктах немає перевірок. Не можемо сказати, що все ідеально і нічого соромитися, роботи багато.

 

Розкажу про нові речі, актуальні. Це і «Unbroken» – муніципальний проєкт для розвитку екосистеми гуманності, і тимчасового житла, і щодо житла для «Незламних матусь» – вагітних, і семиповерховий реабілітаційний центр, який, як на мене, відповідає сучасним стандартам високоякісних медичних закладів. Ті, в яких я побував у Швейцарії, Франції, не дуже відрізняються від того, що нам вдалося зробити завдяки роботі багатьох людей. Із семиповерховою частиною працювали архітектори компанії АВМК, з містком та просторами – інші, з «Незламними матусями» – архітектори львівського бюро «Sulyk Architects».

Візуалізація реабілітаційного центру Unbroken / abmk

Мене надихає робота з просторами. Зараз бюджетні витрати на громадські простори закриті, бо сконцентровані на війні. З невеличкими об'єктами був випадок, коли приватний забудовник мусив провести кабель вулицею Галицькою, і це дало можливість посадити сім дерев, зробити повноцінне велопаркування та інклюзивну площу. Львів'яни можуть побачити, наскільки трансформується цей простір. Проєкт швидко підготували працівники нашого управління, перемостили разом із районною адміністрацією. Це, по суті, дуже незначні зміни, але вони мають великий ефект.

Фото: Твоє місто
 

На вулиці Йосифа Сліпого поруч зі школою є важливий для всього району майданчик. До війни його закрили, там був запланований дорогий проєкт. Але зараз не мовиться про реалізацію проєктів такого масштабу та вартості, про заливання бетоном великих площ, про щось капітальне, дороге, якісне і з повною віддачею. Можемо говорити про лоукост-підхід, але з великим впливом і ефектом. На цьому майданчику вдалося це зробити, влітку там ніде було яблуку впасти, багато людей грали в пляжний волейбол, футбол. Ми зробили це, умовно кажучи, за дві копійки: ґрунтове поле засіяли, зробили газон, поставили лавки, обладнали невелику зону для скейтерів, замість дорогих бетонних сходів зараз там дерев'яні. Це імпровізовані речі, отакі мене надихають. Ми в Україні маємо жити своїми поточними можливостями і навіть після війни скромно й дуже обережно витрачати кошти на найпотрібніші речі, які максимально посилюють якісь середовища, стосуються дітей, спорту, реабілітації, просторів, де комфортно всім.

 

Якість і безпеку. Бо війна вносить свої корективи. На початку широкомасштабного вторгнення ЛМР видала певні рекомендації щодо нового будівництва: наявність укриття, кімнат безпеки тощо. Що вже зроблене і на що ще спрямовані зусилля?

Ми як управління залучені до багатьох речей. Під час війни посилили ці рекомендації, наші стандарти безпеки. Мовиться про формування безпекових зон у межах квартир, опалювані укриття в підземній частині. Це стосується і житла, і громадських об'єктів. У Львові в різних локаціях відновлюють бомбосховища, укриття, останніми тижнями інформація про це була в соцмережі. Але є таке, про що ми публічно не говоримо. Наприклад, управління та інші структурні підрозділи ЛМР долучені до допомоги і формування укриттів на військових об'єктах. 

Люди не завжди розуміють, в чому саме полягає робота головного архітектора, якими є межі його відповідальності.

Головний архітектор міста формально займається містобудівною документацією, дозвільною документацією в підготовці містобудівних умов і обмежень, формуванням наказів, які стосуються таких документів, будівельних паспортів для однородинних будинків. Управління архітектури займається погодженням вивісок, літніх майданчиків, тимчасовими спорудами, проєктами благоустрою. Ми намагаємося бути корисними в усіх проєктах, які реалізують райадміністрації, інші структурні підрозділи. Деколи зона відповідальності управління архітектури та головного архітектора доволі розмита, десь є більшою, а десь меншою. 

 

У моєму розумінні я відповідальний за комфортне середовище нашого міста і міської територіальної громади, простору, об'єктів, які тут формуються, їхню безпечність та якість – архітектурну й естетичну. Коли я працюю з колегами в управлінні, то завжди кажу: «Якщо бачите, що неправильно садять дерево, щось десь ремонтують, кладуть плитку, маємо порушувати ці питання, це має нас хвилювати, навіть якщо нас не мали питати про це чи нашої візи нема на документі». Ми намагаємося дотягнутися до всього, до чого можемо. Прикро, коли відбуваються речі, які не корелюються з моїм уявленням про те, як би воно мало бути. 

Зараз плідно співпрацюємо з райадміністраціями, іншими підрозділами ЛМР. Але бракує кваліфікованих людей, готових працювати для муніципалітету. Брак фахівців дуже відчутний, і на це вплинула війна, виїзд багатьох потенційних працівників і студентів за кордон. 

Нещодавно завершився капітальний комплексний ремонт вулиці Шевченка. Зроблено багато, були задіяні дві райадміністрації, кожен мав свої побажання. На що мали вплив ви як головний архітектор, а на що раадміністрації, власники будівель, замовник і виконавець?

Проєкт стартував ще за мого попередника Юліана Чаплінського. Я був приватним архітектором і планувальником, був залучений до роботи над вулицею Шевченка на замовлення німецьких колег-донорів, які працювали з проєктами вулиць, до формування її концепції, того, якою вона має бути. Зараз цієї концепції загалом дотримано. Шевченка, як і Бандери – це формат міської вулиці, комфортної для всіх. Тут є і велосипедисти, і пішоходи, і трамваї як пріоритетний вид громадського транспорту, і автотранспорт. Вулиця Шевченка різна на різних секціях, кожна має недоліки та переваги. Наше управління на всіх етапах не було безпосередньо залучене до проєкту цієї вулиці. Подробиці, нюанси не є ідеальними. Я не маю можливості щодня стежити за тими моментами, радити колегам, як їх удосконалити. Робота поставлена так, що це питання радше до транспортного блоку і блоку мобільності. Якщо порівняти, якою стала вулиця Шевченка і якою була, це небо і земля. Нині вона комфортна й безпечна, на ній висадили і ще висаджуватимуть рослини. Наші працівники і працівниці були залучені до роботи над парканами біля будинків 1930-х років, щоби правильно їх репрезентувати, довести до ладу.  

 

Це ініціатива?

Так, на фінальній стадії департамент мобільності залучав нас, щоби погодити складні моменти з погляду архітектури. Щоправда, деякі рішення були ухвалені раніше, як-от перервана велодоріжка, яка «залазить» на хідник. Розумію ці моменти, але коли проєкт такий великий, то критика буде завжди. Тут нема такого, що трамвайні рейки на метр не зійшлися, хоча є речі, спричинені сусідньою забудовою або нестиковкою щодо майбутнього ремонту прилеглих вулиць. 

Мене непокоїть, що машини їдуть по бруківці. Вважаю, що ця вулиця не має бути такою шумною, як Бандери. Дратує, що на вулицях із активним авторухом все ще маємо опуклу бруківку, яка є причиною великого шумового дискомфорту. Вважаю, що маємо переходити на технологію асфальтування або гладку бруківку. Вивчаємо другий варіант, бо львів'яни дуже люблять бруківку, а неопукла не спричиняє зайвих вібрацій на вулиці.

 

Сподіваємося, що після перемоги Львів відновиться як туристичний центр. Коли цікавишся у знайомих, які фотографії Львова вони люблять найбільше, то чуєш у відповідь «зроблені на тлі бруківки». Вона є символом Львова. 

Та й у Лейпцигу вона наче всюди. Там правильно підібрані матеріали для  пішохідної вуличної інфраструктури, ландшафту. Але не на магістральних вулицях, якими рухаються автівки. Гранітними плитами або стесаною бруківкою викладені транзитні ділянки, якими комфортно може їхати людина на колісному кріслі. Бруківки дуже багато в пішохідному просторі, місцях паркування велосипедів, біля фонтанів і площ із озелененням. Вона груба, фактурна, підходить для фотографування.

Інстаграмна.

Так. Але ми маємо прагнути до комфорту, зокрема аудіального. Перемогою на вулиці Шевченка є невеличкі громадські простори. Не площі, сквери, а саме вулиці – основні громадські простори міста, якими ми користуємось щодня. На Шевченка вдалося закласти п'ять таких локацій із озелененням і лавочками. Зараз у межах Львівського тижня скульптури там тимчасово встановлені скульптури, відкрита вулична галерея. Вулиця вперше стала настільки комфортною, що там з'явилися цікаві абстрактні твори мистецтва про наші виклики, війну.

Якщо щось стається з пам'ятками архітектури різного рівня, дуже часто запитують, хто за це відповідальний. Це зона відповідальності управління архітектури? Прокоментуйте ситуацію зі зруйнованою мозаїкою в приміщенні на Володимира Великого, внесеною до переліку об'єктів, які треба захищати. А також будівництво на розі Січових Стрільців і Дорошенка, де були відступи від наперед погоджених проєктів. 

За жоден об'єкт ми не уникаємо відповідальності. Нам дуже болить, коли руйнують таку мозаїку, як у видавництві на Володимира Великого. Місто зробило все можливе, рішенням виконкому публічно зафіксувало, що цей об'єкт потрібно зберегти, він має велику мистецьку та історичну цінність. Натомість приватний власник, який здає в оренду це приміщення, дозволив собі її зруйнувати. І тут питання до нашої освіти та культури.

 
 

Чи підписав власник пам’яткоохоронний договір? Можливо, його не було? Хто його мав би підписувати від імені міста: міський голова, управління охорони історичного середовища, управління архітектури? Хто це мав пильнувати? 

Це питання радше до управління історичного середовища. Я не до кінця знаю цю юридичну «механіку», але переконаний, що про внесення мозаїки в реєстр було повідомлено, і люди це знають. Широке коло львів'ян знає про реєстр мозаїк, особливо після руйнації та точного відтворення іншої на тій самій вулиці. Сумніваюся, що людина про це не чула.

Щодо інших об'єктів, як-от на Гнатюка, ви кажете про відхилення від наперед затверджених проєктів, але там не було затвердженого проєкту. Проблема в тому, що це – реконструкція, реновація, реставрація? Не знаю. Містобудівні умови на цей об'єкт не були видані. Для реставрації вони необов'язково мають бути видані. Зрештою, це зона відповідальності за класом наслідків ССЗ, дозвіл на такі роботи з класифікації видає центральний орган, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в Києві. Чи отримували такі дозволи, не знаю. Парадокс теперішньої ситуації в тому, що законодавство, зокрема щодо пам’яток, десятиліттями створювали під забудовників і власників. Під час війни перевірки заборонені як на пам'ятках національного значення, так і на звичайних житлових будівництвах, які фактично є у віданні місцевої ДАБІ. Ми справді переживаємо, наскільки все, що погоджують, дотримується меж будівництва. В цілому дотримуються відповідальні великі забудовники, а на одиничних об'єктах можливе різне.

 

У цій ситуації не були видані містобудівні умови й обмеження, не було первісного об'єкта, конкурсу. Все почалося з того, що об'єкт однозначно був у поганому стані, там і з ґрунтами негаразди. Я спілкувався з технічними працівниками, які були конструкторами, з архітекторами, які працювали з цим об'єктом, вони на певний момент почали рятувати його з критичного стану як конструкцію. Але влаштування дахового поверху робили без попередньо погодженого з містом проєкту. Чи був він погоджений у Мінкульті, десь у Києві, не знаю, така інформація на наш рівень не спускається.

Питаю, бо ви наче мали розмову з новими власниками про ту надбудову. Вони казали, що прислухаються і виправлять це. Чи пішло щось далі розмов?

Так. У мене є знімки, як почав рости той даховий поверх  для технічного обладнання. Це мінімізовано, об'єми розібрані, те, що могли добудувати, не добудували. Архітектори та підрядники щодо вентобладнання, як на мене, дослухалися. Я спілкувався з архітекторами, які на той час працювали над майбутніми інтер'єрами цього об'єкта і конструкціями. Не знаю, чи зараз їх не змінили. Питання висотності проговорене в приватному форматі, дотримане. У цілому в тому випадку краще було б організувати архітектурний конкурс, щоб усі побачили картинку, як усе взаємодіє і яким буде.

Чому вони йдуть таким шляхом? Це вже філософське питання. Місто і містяни за те, щоб розуміти, що буде в підсумку. Мені здається, що ці рішення виникли через необхідність десь щось укріпити, десь підперти, одне чіпляє друге, далі – проблеми з перекриттям, балки-крокви, дахи протікають. На мою думку, це об'єкт, який формувався в процесі. Не вважаю те, що сталося, ідеальним варіантом. А от варіант на Дорошенка коректний, там провели архітектурний конкурс і, незважаючи на те, що дехто пише, мовляв, збудоване відрізняється від того, що було на конкурсі, воно повністю відповідає вказаному в конкурсному проєкті. Горішній поверх, дах – один в один. Цей об'єм ще видно, якщо рухатися від площі Ринок, але коли піднімуть дах кутової частини і два торці між «Гранд-Готелем» і збудованим на Дорошенка з'єднають кутовою мансардою, стосовно якої теж був проведений архітектурний конкурс, в комплексі воно буде коректно. На мою професійну думку, там є цілковита відповідність. Там буде хороший кам'яний фасад, вже бачимо вікна, високий перший поверх, де буде громадський простір, трамвайну зупинку. Дотримано того, що обіцяно.

 

Багатьох збурило рішення зробити пішохідними частини вулиць Січових Стрільців і Дорошенка. Але ж другою їздить трамвай, тому вона ніколи не буде пішохідною. Як оцінюєте ці проєкти?

Ці дискусії – як слова, вирвані з пісні. Про варіанти, як зробити ці вулиці пішохідними, проходження процедур у міській раді я не чув. Можливо, є якась ідея, але я навіть до її обговорення не залучений. Зараз це питання не стоїть, можливо, постане під час повоєнного розвитку.

А що стосується реальності, сьогоднішнього дня, то Дорошенка однозначно є класичною трамвайною вулицею з комфортним пішохідним рухом і можливістю велосипедного.

Автомобільний рух там не є і не мусить бути основним у майбутньому. На Гнатюка треба навести лад із паркуванням, щоб звільнити додаткову смугу і перекласти на цю вулицю більше транзиту. Є різні моделювання. Добре кажете, без трамвая Дорошенка уявити неможливо. Тож це не питання сьогоднішнього дня. І до того, як будуть ухвалені якісь рішення, буде багато дискусій. Але це не те, що нас зараз пече.

 

Мене особисто пече ситуація зі смугами для велосипедистів. Нові державні будівельні норми дозволяють робити автомобільні смуги вужчими, і ми можемо передбачити повноцінні велосмуги вздовж тротуару, дороги на багатьох вулицях. Маю на увазі Зелену, яка є ненормативною: там смуга в багатьох місцях більш ніж п'ять метрів, хоча може бути й три. Ми можемо намалювати ці велосмуги, велосипедисти в цьому просторі повноцінно почуватимуться, їх не «підрізатимуть» автомобілісти. Це потрібно зробити. Ми з управлінням мобільності розробили великий план тактичної велоінфраструктури, яку можна швидко врізати. Але все впирається у погодження з поліцією, іншими структурами, перетворюється на численні бюрократичні процедури. Хотілося б, щоб воно робилося швидко, однак є питання безпеки, дорожніх знаків. Таку просту річ зробити досить складно, але ми в цьому питанні просуваємося. На Хоткевича на великій ділянці вже намальована велосмуга, вона працює, нею їздять велосипедисти. Потенціал – кілометри таких велосмуг, і ми до цього рухаємося.

 

Біля пам'ятника Шептицькому організували односторонній рух, бо, мовляв, ширина дороги не дозволяє зробити двосторонній. Після звуження автомобільних смуг, що дозволяють ДБН, там можна буде його влаштувати?А чи це потрібно? Питання стояло дуже гостро, бо це могло б розвантажити автомобільний рух трамвайними коліями. 

Є багато аспектів. Щоби «вписати» ще одну смугу, треба додати там три метри. На вулиці Бандери ми через цю одну смугу, якою рухаються тільки в напрямку Шептицького, плавно переходимо до скверика, із нього – до парку Франка. Це дуже безпечне середовище, зокрема для великої кількості дітей, студентів, які там ходять. Завдяки тому, як воно працює, маємо багато вигод. Коли думаємо про вулицю, часто враховуємо тільки автомобілі. В одному авто часто їде лише одна людина. Маємо більше думати про громадський транспорт. Там проїжджає тролейбус, який піднімається нагору, їде в обидва боки. Маємо в один бік фактично виділену транспортну смугу, де немає затримок, а в другий – суміщену з автомобілями. Там є зручне пішохідне сполучення. Це дуже важливий здобуток у цьому просторі. Тому треба зважити всі аргументи «за» і «проти». 

Мусимо робити максимальний акцент на виділених смугах громадського транспорту в усіх майбутніх реконструкціях і ремонтах вулиць. Ви питали про відповідальність архітектури на вулиці Шевченка. Зараз там зовсім інший формат, для реконструкції вулиць організовують архітектурні конкурси. Така практика нова для України. На Миколайчука ми спільно з колегами провели великий архітектурний конкурс. В чесній боротьбі анонімно перемогли львів'яни, Інститут просторового розвитку, хоча брав участь і Київ. Сьогодні проєкт на завершальній стадії, він дуже важливий, бо сполучить міську лікарню з центром, іншими районами. Але всі майбутні вулиці, складні перехрестя маємо намір розглядати на конкурсній основі – вибирати, дискутувати і зважати на велосипедистів, пішоходів, приватний транспорт, паркування, озеленення, комунікації.

Тобто що більше буде пропозицій, то більше чинників вдасться врахувати? До того ж є публічність, яка дозволяє багатьом висловитися ще до початку робіт, і це також мало б помагати. Перейдімо до питань від глядачів. Яка ситуація з проєктом зміни території поблизу ЦУМу, аквапарку та ринку на вулиці Княгині Ольги?

Це важливий субцентр міста. Там від кінця радянського періоду є незакінчена будівля культурного центру автобусного заводу. Там є територія ЦУМу, ринків, аквапарку. Перед повномасштабним вторгненням ми говорили зі всіма учасниками про можливі формати забудови. Детальний план, представлений майже чотири роки тому, щоб сформувати низку торговельних центрів, на мою думку, є некоректним, бо ми не маємо робити ті торговельні центри, кожен із яких має завантаження, дублює функції. Це дуже одноманітно навіть у об'ємно-просторовому розумінні. Цей міський центр можна сформувати цікавіше, сумістивши офісну забудову, громадські будівлі й залишивши торговельну функцію. Ми однозначно не бачимо там житла, але бачимо можливість паркування, щоби розвантажити двори навколишньої забудови і використати їх у інтересах мешканців. Зараз є контакт не з усіма власниками цієї нерухомості, такі умови війни. Згідно з новим законом ми не маємо права складати плани на перспективу, вирішувати долю певної ділянки чи нерухомості без їхньої участі. Це нюанс, раніше такого не було. Тому маємо зібратися довкола якоїсь ідеї і поступово з одними, другими цей процес провадити. Нам треба зробити великий акцент на громадський простір, зокрема на той, який виходитиме до вулиці Княгині Ольги, бо там дуже тісно. Вірю, що ці речі ми побачимо.

 

Яка доля завдання до архітектурного конкурсу для впорядкування території поблизу Стрийського парку і Парку культури, території колишнього Монумента Слави? 

Це продовження парку, але з меморіальною функцією. Там має бути простір, присвячений борцям за волю України різних періодів. Ми зустрічалися з ініціаторами з різних сторін, різними колами людей, які бачать формат цього ознакування, говорили про його сучасні моделі, ландшафти, де тема історії та меморіалізації дуже тактовно звучить у комбінації з природними елементами самого парку. Але зараз для нас пріоритетним є проєкт меморіалу героям на Марсовому полі на вулиці Мечникова з облаштуванням поховань, меморіальними сквером і площею. Невдовзі відкриємо конкурс для архітекторів і, сподіваюся, матимемо рішення, яке можна буде одразу взяти в роботу, і ми як місто зможемо зайнятися облаштуванням цих поховань.

Передбачені якісь часові проміжки?

На роботу конкурсантів дамо два місяці, думаю, що найближчими тижнями побачимо рішення. Ще є узгодження в межах робочих груп, які працюють у міськраді, із залученням широкого кола спеціалістів. Зараз аналізується завдання, його затвердять рішенням виконкому і в такому форматі донесуть до всіх потенційних учасників – проєктантів, скульпторів, ландшафтників. Думаю, охочих взяти участь у такому конкурсі буде дуже багато, кваліфіковане журі обере кращу пропозицію.

Що із технічним завданням для архітектурного конкурсу щодо зміни Привокзального ринку та прилеглих територій?

Тут теж питання багатьох співвласників майна. Ринок має право на функціонування, це також певний соціальний об'єкт. Іспанці починають свій день із кави на ринку, це притаманне європейській культурі. Питання в тому, як цей ринок має виглядати. Це однозначно має бути громадський простір під накриттям, де можна буде купити городину, фрукти, а не привізні промтовари з пластику, які дублюють одні одних. Мусимо поступово переходити до таких форматів ринків, однак це питання часу – після перемоги. Зрозуміти зараз формат торгівлі, яким чином залучати кредитні кошти з погляду власників і міста, як змодерувати цей процес, зараз складно, простіше зробити це тоді, коли працюватимемо в стандартному режимі. Вулиця Федьковича, перпендикулярна до неї, яка з'єднує Городоцьку і площу Липневу, мають бути комфортними громадськими місцями, цей елемент не менш важливий, аніж ринок.

Часті питання щодо вулиці Під Голоском. Чому не розробили зонінгу, обіцяного на зустрічі з її мешканцями? Яка доля рекреаційної зони «Малоголосківські пагорби»? Якими будуть подальші дії міськради щодо впорядкування забудови, створення соціальної інфраструктури і зелених зон?

Непростий район. Думаю, деякі українські міста позаздрили б такому, їм би здалося, що там нічого катастрофічного немає, але для Львова це дійсно критична ситуація. Потрібні виважені рішення і щодо будь-якої забудови в майбутньому, і щодо приведення району до належного стану комфорту – створення громадських просторів та соціальної інфраструктури. Зараз поруч із найбільш «завантаженою» школою в цьому районі зводять початкову 3D-школу – першу в світі у такому форматі. В цьому нам допомагають наші партнери і французькі благодійники. Щодо мікрорайону Під Голоском видані містобудівні умови й обмеження, зокрема на школу, з приводу будівництва якої ми проводили архітектурний конкурс. Один із забудовників узявся за її спорудження. Це важливий хід, бо питання не в тому, що у якомусь районі школи переповнені чи навпаки, найбільш критично там, де їх узагалі нема. На жаль, такою є дозвільна процедура, що законом не передбачено відмову там, де нема школи. Ці механізми сформувалися поступово, у мікрорайоні Під Голоском, зокрема за допомоги мешканців, внесений мораторій на забудову, зупинені земельні питання і питання архітектури. Ситуація погіршувалася, зараз стабілізована, закінчується будівництво тих комплексів, на які були видані «містобуди» в минулому. В майбутньому варто очікувати підтягування соціальної інфраструктури, формування невеличких парків і скверів, покращення їхньої якості. Все, що далі робитимуть у цьому районі, на мою думку і колег із міськради, має відбуватися у співпраці з робочою та ініціативною групами мешканців району. 

На Стрийській, Трускавецькій, Сокільницькій теж планують будівництво, розроблений чи має бути розроблений детальний план території. Мешканці цього району пишуть, що там багато вільної території. Що на ній буде – додаткове будівництво чи ви бачите інший напрямок розвитку?

Це великий і доволі детальний план. Туди входить територія, наближена до Трускавецької, де будують центр ДБР, на кількох ділянках позаду планують змішану забудову. Також він захоплює об'єкти, наближені до Стрийської, виходять на неї. Це велика міська магістраль, з одного боку забудована 9-, 14- і 16-поверхівками радянського часу, а з другого – однородинними будиночками. Це запилена вулиця, де не дуже комфортно жити, деякі з цих будиночків напівзанедбані, а деякі розбудували, поставили паркан, зробили за ним озеленення. Забудова вздовж таких магістралей мусить мати міський характер, це не територія для однородинної забудови, і детальним планом ми хочемо це виправити. Він пройшов громадські слухання, було багато пропозицій і критики від мешканців та активістів, будемо це вивчати. Зараз опрацьовуємо всі звернення, далі організуємо зустріч за участі ініціативної групи і представників громади, депутатів з цього району. Коли все буде відкориговане і на питання, поставлені на громадських слуханнях, дадуть відповідь, ми в зміненому форматі винесемо цей план на засідання архітектурно-містобудівної ради.

 

Питання щодо застиглих проєктів – скверу Кузьми і парку Квітки Цісик. Чи робитимуть там щось, чи є візуалізації?

За два роки реальність дуже змінилася, і це повертає нас до питання про вулицю Йосифа Сліпого, про яку я вже згадував. Є низка проєктів стосовно просторів, які варто переосмислювати. Був проєкт Кастелівки, де пропонували збудувати великі трибуни, велику підпірну стінку, натуральний газон на полі зробити штучним. Добре, що не зробили. Це старий проєкт, який переносили, вдосконалювали, і сьогодні ми бачимо, що ці речі треба докорінно переосмислити. Через теперішню ситуацію в країні, обмежені бюджети, навіть якщо після перемоги ми й почнемо реалізовувати ці простори в такій повноцінній формі, то маємо їх докорінного переосмислювати. 

Щодо площі Гасина. Підприємці, благодійники заплатили за встановлення мистецького «Модуля тимчасовості» з контейнерів. Прекрасний проєкт київського архітектора Слави Балбека, це галерея сучасного мистецтва часу війни. Управління архітектури впорядкувало цю площу, продумало її, ще один благодійник допоміг із природними каменями, які ми там розставили, долучилися люди з озелененням, контакти яких ми мали, і Галицька райадміністрація. Вийшов досить милий простір поза самою галереєю, навколо виникли зони, де можна посидіти, прекрасний транзит – люди йдуть по діагоналі, там є водопроникний гравійний відсів, не треба робити дощового водовідведення, він доступний для людей на колісних кріслах, навіть для велосипедистів. Зараз такі простори треба осмислювати, зважаючи на наші дуже скромні можливості, зберігаючи та збільшуючи кількість зелених насаджень, створюючи місця для сидіння і просто приємний простір. Ми, тобто управління архітектури, плануємо запропонувати цей простір як формат, після того як МОТ заберуть. Цей благоустрій можна використати, доповнити кількома елементами і користуватися ним, а не мати розриту незавершену пустку на роки воєнного стану.

Ці питання лунають в контексті того, чи матимемо ми місця для вшанування пам’яті видатних людей.

Безумовно, пам'ять Кузьми і Квітки Цісик будемо вшановувати, це позиція управління архітектури. Цьому має бути місце, і воно буде на цій майбутній площі. Але не все мистецтво в громадському просторі має бути присвячене постатям і бути у вигляді пам'ятників. Це може бути абстрактне мистецтво, яке, як ми бачили, провокує дискусії.

Розумію, але людей цікавить, коли це зроблять саме в сквері Кузьми або парку Квітки Цісик. Мовиться ж не лише про урочисте розрізання стрічки і встановлення таблички… 

Я думаю, що на площі Гасина загалом має бути місце для мистецтва, бо поруч картинна галерея, муніципальний мистецький центр. Якщо там буде передбачене місце для встановлення тимчасових скульптур, воно не заважатиме вшануванню пам'яті Кузьми. Це можна поєднувати. Закликаю львів'ян відвідати виставку скульптур у Палаці мистецтв, яку організував Павло Гудімов і яку закриють наступної середи! Це неймовірно, бо Палац мистецтв працює дійсно як Палац мистецтв.

Навіщо саме зараз вирішили здійснювати розкопки на Стрийській, 48 і Лижвярській? Раніше мовилося про будівництво готелю на цьому місці, але виконком нібито не погоджував його. Чи готують цю ділянку до будівництва і що на ній буде?

Рішення виконкомом ухвалене, містобудівні умови й обмеження видані, в 2019 році до них були правки. В рішенні виконкому мовилося про обов'язкове звертання уваги та проведення археологічних досліджень цієї ділянки перед будь-якими будівельними процесами. Відтоді вони фактично тривали, там своя процедура і вона дотримана. До розкопок залучили «Рятівну археологічну службу» і знайдені рештки згідно з усіма процедурами перепоховали на одному з австрійських кладовищ у Тернопільській області. В цьому місці, ближче до Гвардійської, до кінця ХІХ століття був військовий цвинтар, і рештки там залишалися попри те, що в радянський час там будували музей. Тепер триває камеральна робота з опрацювання всіх археологічних досліджень, після цього за процедурою можна буде переходити до наступних етапів.

Ви казали, що місто вже веде перемовини з міністерствами щодо колії в обхід Львова та міської електрички. Чи тривають роботи в цьому напрямку, які загалом плани і перспективи?

Ми дуже тісно спілкувалися на рівні ЄС. Улітку до нас приїжджали люди, які ухвалюють політичні рішення щодо транспортних мереж ЄС. В Брюсселі ми спілкувалися з відповідними департаментами Єврокомісії та вже маємо перший успіх: Львів у стратегії, виконаній на замовлення Єврокомісії, позначений як найбільш важливий залізничний хаб нашої держави. Її опублікували в середині липня. Львів є точкою перетину п'яти важливих європейських напрямків. Ця євроколія буде не просто заходити в наше місто, нею можна буде поїхати далі на захід і в майбутньому в бік столиці. Це дуже важливий транспортний вузол, це визначення долі міста на десятиліття. Найбільший порт Чорного моря – місто Констанца, між ним і Балтійським морем шлях полягатиме через Львів. Мовиться про великі транспортні європейські залізничні коридори. Ця стратегія напрацьована відомою компанією JASPERS, і я сподіваюся, що всі її рішення будуть відстоювати, з боку європейської спільноти також. 

Маємо робочу групу з «Укрзалізницею», ніколи раніше наша взаємодія не була такою тісною. Наразі опрацьовуємо питання транспортних хабів, які мають бути сформовані, зокрема Скнилівського, поєднання індустріальних парків міста з євроколією. Нині вони сполучені ширшою колією пострадянського простору. Щоби використати весь потенціал львівських промислових, індустріальних зон і парків, нам потрібно паралельно з'єднати їх вузькою колією. Це питання багатьох аспектів, але ця перебудова дасть можливість пустити електричку й реалізувати проєкт, про який ви запитали. Окремо без цих глобальних змін у нарощенні північного залізничного обходу міста це неможливо. Тоді матимемо чітке розмежування пасажирських потоків на наявній колії, яка пролягає між периферійними, спальними районами, сформованими в кінці ХХ століття, і центральною частиною міста для пасажирських поїздів і міської електрички. А північний обхід, усі хаби, сполучення зі Скнилова і далі в бік заходу – це буде карго. Це дуже важливо, це гігантські інвестиції. Сподіваємося, це буде пріоритетний проєкт у межах обговорення й реалізації членства України в Євросоюзі.

Залишається питання з видачею містобудівних умов і обмежень, яке вже місяць «зависло» у Львові. Виконком їх не може видавати, радяться, кому це передати, озвучують кілька варіантів. Місто, виконавчі органи, за те, щоб залишити це виконкому. На сесії міської ради звучала пропозиція передати їх сесії міськради. Також пропонували передати особисто вам, щоб ви їх видавали й підписували. Через те, що цього не відбувається, є думка, щоби цим зайнялася Львівська районна рада. Яка ваша думка з цього приводу, чи готові ви до такого, чи головний архітектор мав би цим займатися? Який варіант вважаєте правильним? Чому взагалі виникла така ситуація?

Останнє питання найпростіше. Це сталося через відмову і рішення суду стосовно об'єкта. Це не випадкова відмова, питання критичне, яке, як ми вважаємо, не мало бути погодженим у тому місці.

Ви говорите натяками.
 

Ні, як я пам'ятаю, там мовилося про формат забудови, який містобудівною документацією в цій зоні не передбачений. 

Мовиться про конкретну адресу?

Так, я точно не пам'ятаю її, бо це невеликий об'єкт, навіть не пам'ятаю подробиць. Але відмова призвела до судових рішень. І це ми говоримо про загальну реальність функціонування видачі містобудівних умов і обмежень в нашій державі. Не мовиться про якісь ідеальні умови європейської системи, правової, державної, муніципальної, складеної протягом десятиліть і століть Мовиться про складні умови, в яких і судова система не є ідеальною, в іншому випадку наші західні колеги не радили б її реформувати і вдосконалювати. В нашій складній реальності той формат, який працював із управлінням архітектури, що готувало рішення виконавчого комітету, а виконком як колективний орган ухвалював рішення про видачу містобудівних умов і обмежень або ж відмову в цьому, працював. Чому так працював з юридичної точки зору, не буду уточнювати, бо можу допомогти недоброзичливцям порадами, а не хотілось би. 

Чи архітектор може видавати ці умови? Я з усією відповідальністю готовий особисто підписувати ці накази. Бачу цей момент критичним для міста, тому що можливості відмов і перспектива судових процесів не на користь громади. Громада очікує, що міська рада, головний архітектор, заступники міського голови і міський голова відповідальні, не дадуть збудувати те, що при здоровому глузді не потрібне. На жаль, законодавство десятиліттями створювали під забудовників і те, щоб ми не мали такої можливості впливу. 

Ось приклад: у сфері архітектури й містобудування, не тільки в Україні, а й у Європі, в розвинутих містах, якими ми надихаємося, завжди є плани зонування. Це традиційна типова документація, в цих планах є певні великі зони. Наприклад, «Містопроект» розробив зонінг Шевченківського району. Там є зона Ж-3 – забудова від п’яти до дев’яти поверхів. Людина відвела собі ділянку під пункт приймання склотари. Її викупили, після радянського часу вона пережила багато переприватизацій. Цей маленький пункт розташований у дворі, там дуже щільна житлова забудова, навіть під’їхати неможливо. В зону Ж-3 потрапляють і сквери, і вулиці, і проїзди, і цей пункт. Завдяки новації, запровадженій кілька років тому, змінюють цільове призначення земельної ділянки під багатоповерхову житлову забудову і подаються на містобудівні умови й обмеження. Відповідність зоні є, відповідність цільовому призначенню землі теж, формальних причин для відмови, по суті, нема. Весь район «на вухах», всі очікують, що міськрада має механізми, щоб відмовити в цій забудові. Але за фактом питання плачевне.

Серед рекомендацій ЄС чи якогось іншого органу, не пам'ятаю, було те, що видача містобудівних умов і обмежень виконкомом може мати корупційні ризики, тому рекомендували передати це комусь іншому. Прокоментуйте це.

Мені складно це коментувати. Виконавчий комітет, згідно із законодавством, є єдиним органом, рішення якого обов'язкові у певній територіальній громаді. Інших паралельних виконавчих органів не може бути. Видача містобудівних умов і обмежень покладена на виконавчі органи, і виконком є одним із них. Звісно, управління архітектури завжди готувало ці рішення виконкому. В цьому випадку фінальне рішення ухвалював виконавчий комітет. Якщо це підписуватиме головний архітектор, ця позиція процесуально через певні юридичні аспекти буде слабшою. І, окрім того рішення, я не бачу іншого доброго в теперішніх умовах, які є дуже складними. Це рішення працювало сім-вісім років так, що у Львові ми маємо, на мою думку, найкоректнішу забудову, зокрема житлову. Забудовники конкурують щодо якості будівель, дворів, фасадів, кількості паркувальних місць, підземних паркінгів. Ми запровадили стандарти, мораторій, і вони цього дотримуються. 

В такому форматі, як видавали містобудівні умови й обмеження, воно працювало. Будь-які інші варіанти, які передбачають, що їх видає сам архітектор або якісь комісії, не мають особливого сенсу.

 

Що ви маєте на увазі – створення комісій? 

Так, але ці варіанти є вибором кращого з гіршого. Це неправильно, коли ми говоримо про таку важливу місію. Найбільше прикро, що в більшості медіа і в більшості коментарів мовиться про ці містобудівні умови й обмеження, про оцей документ, який смішний, бо тих обмежень всього три, зокрема відсоток забудови, гранична висотність. А раніше їх було 17-19, головному архітекторові та міській раді дійсно було дозволено впливати на вигляд забудови. Ми намагаємося робити це всіма можливими способами, але це дедалі важче. Зараз про цей документ говорять як про товар. Це неправильно, це відповідальність. Ми з членами виконкому перед кожним засіданням виїжджали на ділянку кожного житлового будівництва, і так триває понад рік. Саме там ми бачимо громади, мешканців будинків, які виходять і кажуть: «Ні, тільки через наш труп! Не дамо в сквері збудувати будинок». Думаю, це дуже очевидно, є механізм, як на це реагувати. Виконком у тому, як погоджує містобудівні умови й обмеження, мав можливість та юридичний механізм протистояти таким речам. Як буде далі – побачимо.

Ви кажете, що це подають як товар. Можливо, бо різні органи влади ніби торгуються між собою, хто цим буде займатися. 

Я, людина, яка працює в міській раді, передусім є фахівцем, намагаюся себе так сприймати.

Тому й питаємо вас, які ризики криються в задавненості цієї ситуації?

Основна небезпека, якби зараз «містобуди» видавали неконтрольовано, на сумнівні ділянки, відведені рішеннями судів, чого дуже багато. Наразі їх не видають. Це невеличка пауза для управління архітектури, відпочинок на кілька тижнів, бо звернень завжди багато, і цю роботу виконує багато людей, це робота з юридичними документами, документами на землю, майно, вивчення всіх нюансів. З погляду міста це, звісно, має робити місто. Мені смішно навіть обговорювати формат, коли районна рада буде вирішувати за місто, як виглядатиме містобудування і забудова. Це недоречно. Щодо досвіду, як би воно мало бути побудоване в ідеалі – це зовсім інша розмова.

Треба розділяти «ідеально» і «добре». Під другим мається на увазі й законність. Не мовиться про те, як зробити інакше.

Можемо подивитися на досвід європейських міст. У Німеччині в великому місті містобудівні умови й обмеження, той дозвіл можуть розглядати кілька місяців, він проходить через екологію, транспорт. Так, у тому місці може бути будинок, але питання, як той останній поверх «підрізати». Архітектор має вплив на колір керамічної дахівки! А в нас архітектор ні не приймає в експлуатацію, ні не визначає ці всі речі. Це все дуже умовно. Все, що вдається викроїти в тих умовах задля якості, це вже велика перемога. Я переглядаю сайти з новобудовами і мені не соромно. Там є новобудови інших міст, де можна дискутувати. Мені не соромно за ті дозволи, які видавали у Львові, і формат забудови. Ми дивимося на забудову середньої поверховості з окремими акцентами, на якісні двори. Багато чого потрібно покращувати в благоустрої, щоби простори попри будинки не були зайняті припаркованими автомобілями, але це нюанси.

Але документи до вас надходять все одно? Ви ж їх розглядаєте незалежно від того, чи це винесене на затвердження, чи ні?

Документи надходять через електронну систему, до якої ми зараз не маємо доступу.

Тобто ви з ними не працюєте?
 
Ні.
 

А якщо це триватиме й надалі? Це ж стосується багатьох аспектів: новобудов, приватних… Будівельні паспорти видає управління архітектури. 

Ми говоримо про дозволи, коли людина, отримавши всі документи, може розпочати будівництво. Для однородинного будівництва цих процесів не переривали, бо управління архітектури є уповноваженим органом щодо видачі будівельних паспортів. Все, що стосується приватних будинків, ми як видавали, так і видаємо, це рухається.

 
Це стосується тільки новобудов, великих житлових будинків?
 
Так, чогось більшого, ніж особняк.
 

Але ж це може привести до змін цін на ринку нерухомості?

Темпи будівництва зараз дуже знизилися. Я деколи надихаюся роботою забудовників, бо вони, по суті, беруть всі ризики на себе, завершують об'єкти і починають нові в умовах війни. Львів – найбільш безпечне місто, такі процеси мене більше дивують у Харкові чи в інших містах. Головне, що забудовники не втрачають у якості, не будують заради того, аби продати ці площі людям, які приїхали зі сходу, з місць активних бойових дій. Якість новобудов у Львові – це заслуга цілої сфери будівництва, це конкуренція забудовників, архітекторів. Маємо дуже живе середовище, в якому потрібні єдині правила і стандарти. Саме тому рішенням виконкому зафіксували рішення про якісне житлове будівництво. Воно працює, є достатньо підземних паркінгів, хороша висотність, добросусідство з об'єктами. Моя думка така, що в нас немає великих будівельних скандалів. Так, є проблеми, є складні будівництва, але Львів зараз не насичений скандальними будівництвами. В нас триває демократичний процес, є багато активістів, маємо постійні зустрічі та дискусії, але європейці так і роблять. Якщо будемо працювати і казати, що закон не передбачає, а ми будуємо, забудовуємо цей двір, там люди стрибають під бульдозер, там паркани і транспаранти – це не демократичний спосіб функціонування і міської громади, і держави. Львів завжди провадить діалог, для нас думка мешканців дуже важлива, і на етапі видачі містобудівних умов та обмежень також. Тому ми будемо боротися за те, щоби, як і раніше, мати публічний процес, всебічний, з інформуванням та залученням громади.

 
Дякую вам! Сподіваюся, нам вдалося прояснити багато речей.
 
Розмовляв Сергій Смірнов
Текст: Марічка Ільїна
 
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
 

Якість і безпеку. Бо війна вносить свої корективи. На початку широкомасштабного вторгнення ЛМР видала певні рекомендації щодо нового будівництва: наявність укриття, кімнат безпеки тощо. Що вже зроблене і на що ще спрямовані зусилля?

Ми як управління залучені до багатьох речей. Під час війни посилили ці рекомендації, наші стандарти безпеки. Мовиться про формування безпекових зон у межах квартир, опалювані укриття в підземній частині. Це стосується і житла, і громадських об'єктів. У Львові в різних локаціях відновлюють бомбосховища, укриття, останніми тижнями інформація про це була в соцмережі. Але є таке, про що ми публічно не говоримо. Наприклад, управління та інші структурні підрозділи ЛМР долучені до допомоги і формування укриттів на військових об'єктах. 

Люди не завжди розуміють, в чому саме полягає робота головного архітектора, якими є межі його відповідальності.

Головний архітектор міста формально займається містобудівною документацією, дозвільною документацією в підготовці містобудівних умов і обмежень, формуванням наказів, які стосуються таких документів, будівельних паспортів для однородинних будинків. Управління архітектури займається погодженням вивісок, літніх майданчиків, тимчасовими спорудами, проєктами благоустрою. Ми намагаємося бути корисними в усіх проєктах, які реалізують райадміністрації, інші структурні підрозділи. Деколи зона відповідальності управління архітектури та головного архітектора доволі розмита, десь є більшою, а десь меншою. 

Інтерв'ю Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!