фото: radiosvoboda.org

фото: radiosvoboda.org

Жінка – не кінь: 8 думок про свято 8 березня

57570 0
Коли у світі вперше почали відзначати Міжнародний жіночий день? Який початковий сенс цього свята та коли саме цей сенс «спотворили»? Чому багато українців ще досі сприймають 8 березня по-радянськи? Чому в цей день важливо не лише вітати жінок, а ще й говорити про їх дискримінацію? Які проблеми нерівності залишаються невирішеними й у наш час? Про це і не тільки Tvoemisto.tv розповіла дослідниця Оксана Кісь, яка вже понад двадцять років вивчає жіночі та гендерні питання в українській історії.

Міжнародний Жіночий День: як усе починалось

Свій початок історія цього свята веде від серпня 1910 року, коли в Копенгагені (Данія) понад сто учасниць Другої міжнародної конференції жінок-соціалісток із 17 країн світу одностайно схвалили рішення: щороку у березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність. Таку пропозицію висунула Клара Цеткін (1857-1933) – видатна німецька діячка та теоретик жіночого і робітничого руху. Саме в цей час (на межі ХІХ-ХХ століть) світ переживав так звану «першу хвилю» фемінізму – масового суспільного руху за рівноправність жінок у політичній, освітній, економічній та іншій сферах.

Читайте також: Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка

Первісно ідея щорічно відзначати Міжнародний день прав жінок мала політичний смисл: це мав бути день, коли свідомі жінки у різних країнах публічно, у формі вуличних акцій заявлятимуть свої вимоги до урядів країн, вказуючи на різні прояви дискримінації та наполягаючи на забезпеченні рівних прав та можливостей для самореалізації. Уже перше відзначення Міжнародного жіночого дня у березні 1911 року вивело на вулиці європейських країн понад 1 млн жінок, які на мітингах та демонстраціях протестували проти нерівної оплати праці, відсутності виборчих прав, недоступності фахової освіти тощо. Щороку число учасниць таких акцій зростало, а з початком Першої світової війни серед вимог протестувальниць з’явилися й гасла про припинення війни.

1910-ті. Активістки Національної Жіночої партії тримають транспарант із цитатою «Жодна жінка, яка себе поважає, не повинна бажати успіху або працювати на політичну силу, що зневажає її стать». У 1920-му році активістки досягнуть своєї мети – отримають право голосу для жінок на виборах.
Джерело: Історична правда 

Хоча ініціатива запровадження щорічного відзначення Міжнародного дня прав жінок належала соціалісткам, уже від самого початку це свято набуло масового характеру, стало міжнародним і політичним за формою та змістом – як день солідарності жінок різних країн у боротьбі за рівні права. У 1975 році Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, згідно з якою кожній із країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок. Україна – як членка ООН – також втілює цю резолюцію.

Як Радянський Союз спотворив свято

Протягом десятиліть радянської влади українці разом із рештою радянських людей щорічно відзначали 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного емансипаційного смислу та перетворили на своєрідний сурогат Дня матері і Дня всіх закоханих, свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок.

Звичайно, такий викривлений спосіб відзначення 8 березня є непотрібним і неприйнятним. Немає також причини, чому цей день нині має бути вихідним. Таким його зробила радянська влада, щоб остаточно перетворити на свято приватно-родинне, щоб позбавити його політичного стрижня.

Радянська листівка (джерело: www.fresher.ru)

У сучасній Україні намагаються повернути первісний сенс свята

Більшість українців усе ще схильні сприймати свято 8 березня в його радянському варіанті і відзначати відповідно: із тюльпанами-мімозами-тортами-цукерками. Але молоде покоління українських жінок, яке, на щастя, не зазнало комуністичного впливу, нині активно відроджує саме той первісний смисл відзначення Міжнародного дня прав жінок. Від початку 2000-х я спостерігаю в різних містах України різні феміністські ініціативи, які намагаються відновити політичний дух цього свята, влаштовуючи вуличні акції під гаслами та акцентуючи увагу на болючих проблемах сучасних українок. Так, це порівняно малі групи ентузіасток, але їхній голос із року в рік стає все гучнішим, їх коло ширшає.

Не лише вітати, а й говорити про дискримінацію

Власне, ідея, яка лежить в основі Міжнародного жіночого дня, – ідея рівності прав та можливостей людей незалежно від статі – є однією з підвалин сучасної європейської демократії. Чи слід українцям відзначати 8 березня? Безперечно, якщо ми справді прагнемо стати повноцінною частиною Європи, якщо поділяємо європейські цінності та визнаємо проблему гендерної нерівності, яку прагнемо подолати.

Читайте також: Чому кожен із нас має право на нерівність? 8 тез Ольги Герасим'юк

Так, Міжнародний жіночий день не є традиційним українським святом, але ж так само не є питомо українським і День матері, який був започаткований у США у 1914 році. В Україні відзначаємо чимало днів, важливість яких ніхто не ставить під сумнів, хоча вони не мають прямого коріння в українській традиції: День захисту прав дітей 1 червня, День толерантності до людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, 1 грудня, Всесвітній день боротьби з раком молочної залози 20 жовтня. Кожен із цих днів покликаний привертати увагу громадськості до існуючої соціальної проблеми, яка потребує вирішення. У випадку 8 березня – це проблема гендерної нерівності і дискримінації жінок, до реального вирішення якої нам ще належить пройти довгий і непростий шлях.

8 березня має бути не стільки нагодою для привітань, компліментів та подарунків жінкам, скільки приводом привернути увагу співгромадян та влади до питань гендерної нерівності, які все ще дуже актуальні в сучасній Україні. У цей день нам варто говорити не лише про здобутки українського жіноцтва та відзначати внески жінок у поступ нашої країни (а їх чимало і вони вагомі!), але й артикулювати очевидні і приховані форми дискримінації жінок у різних сферах: недостатню представленість жінок у політичній сфері, в органах влади, на керівних посадах, дискримінаційні практики у сфері зайнятості та безліч інших проблем, які загалом вкладаються в проголошену в Україні політику забезпечення гендерної рівності.

Жінка ≠ робочий кінь

Мені здається, українські жінки дуже себе недооцінюють. Українки не наважуються навіть мріяти про щось більше, як один-єдиний день винагороди за всю свою невтомну працю, свої таланти, свої досягнення… Я аж ніяк не закликаю позбавити жінок вітань, подарунків і виявів прихильності та визнання. Навпаки: пропоную жінкам домагатися, щоб усе це – повагу, турботу, любов – вони отримували і відчували постійно, щодня. І лише один день на рік – 8 березня, у Міжнародний день прав жінок – згадували про проблеми і несправедливість, із якими стикаються у своєму житті, у родинах і на роботі.

Джерело: Історична правда

Святкувати 8 березня у радянський спосіб – із квітами і цукерками, із компліментами і словами про любов – дуже лицемірно. Це нагадує мені старий селянський звичай: раз на рік, перед тим, як почати орати ниву, селяни влаштовували свято для свого робочого коня. Вшановували, заквітчували і частували його, а потім цілий рік щоденно експлуатували його в господарстві. Саме так для мене виглядає й ось це звичне святкування 8 березня – як відкуп за важку працю, брак поваги, нестачу турботи, відкриту і приховану зневагу, яку досвідчують українки нащодень. Так не повинно бути. Нам треба відзначати Міжнародний жіночий день лише для того, щоб у цей день говорити і про досягнення жінок у боротьбі за рівні права, і про існуючу нині дискримінацію та шляхи її подолання.

Святковий стікер від анархістської ініціативи Tigra Nigra (джерело: zaraz.org)

Галичина була і є осередком потужного жіночого руху

Не забуваймо, що ще на початку ХХ століття в Галичині існував потужний і впливоий жіночий рух, який мав яскравих лідерок, розгалужену мережу організацій і осередків та чималі здобутки у справі емансипації тогочасного жіноцтва. Українки ще тоді не лише були невід’ємною частиною міжнародного жіночого руху та брали активну участь у міжнародних дискусіях, конгресах і конференціях, але й часто мали соціалістичні переконання. Наталія Кобринська, Леся Українка та й сам Іван Франко, який активно підтримував тогочасні жіночі ініціативи, так чи інакше поділяли ідеї соціальної справедливості та рівноправності громадян.

Галицькі жіночі часописи 1930-х років (джерело: Історична правда)

Як не парадоксально – зважаючи на поширений стереотип про галицький консерватизм – львів’янки дуже активні у тому, щоб повернути нам, жінкам, свято 8 березня у його первісному значенні. Наскільки пригадую, уперше за часів незалежності відзначення 8 березня саме в такому ключі у Львові відбулося у 2001 році за ініціативи міжнародної правозахисної організації Amnesty International під гаслом «Менше квітів – більше прав!» Тоді активістки жіночих організацій, дослідниці історії жіночого руху та правозахисники зібралися на відкриту дискусію з приводу гендерної дискримінації в Україні, яку часто приховують за солодкавими і фальшивими гаслами про «жінку-берегиню» та «українську матріархальність».

Читайте також: Феміністки Львова: хто вони і за що борються

Джерело: Феміністична майстерня

Відзначення 8 березня як Міжнародного дня прав жінок – шлях до Європи

Відтоді свідомі львів’янки відзначали Міжнародний день прав жінок у різний спосіб: показами художніх і документальних фільмів, які порушують актуальні для нас питання; виставками робіт сучасних українських мисткинь, де провідною темою була сучасна українка; конференціями та круглими столами тощо. Треба сказати, що відбулося зростання інтересу львів’ян до жіночої історії та гендерної тематики загалом. І до історії та смислу 8 березня зокрема.

Марш феміністок у Львові (джерело: Уніан)

І це не випадково. З одного боку, Львів позиціонує себе як місто, відкрите світові, де городяни цінують і поважають європейські традиції і демократичні принципи, а самі львів’яни почуваються європейцями, які поділяють спільну історію та цінності. Тож відзначення 8 березня як Міжнародного дня прав жінок, яке саме в такий спосіб розуміють і відзначають у Європі та решті світу, є цілком природною частиною нашої європейської традиції.

Львів’яни та 8 березня: чи багато змінилося?

Чи змінюється сприйняття 8 березня серед львів’ян? Безсумнівно! Хоча ці зміни повільні, але помітні. Якщо люди середнього і старшого віку схильні дотримуватися радянського шаблону, то для молодих людей – обох статей – ідеї гендерної рівності і партнерського ставлення до жінок є набагато ближчими, аніж застарілі «моделі дами та лицаря». Чи не тому від 2009 року щорічно 8 березня на вулицях Львова можемо побачити щораз більший гурт молоді (до якої приєднуються й люди іншого віку), яка крокує середмістям, вигукуючи запальні гасла на кшталт «Кухня і мода – це не свобода!», «Раз на рік мімози – цілий рік неврози».

Читайте також: Феміністки Львова вийшли на марш. Три причини

Джерело: zaxid.net

Торік вуличну акцію організувала молодіжна ініціатива «Феміністична Майстерня», привертаючи увагу до питань насильства над жінками, дискримінації на ринку праці, порушення репродуктивних прав жінок. Серед гасел були й такі: «Б’є – значить сяде!», «Жінкам – гідну оплату праці», «Моє тіло – моє діло!» тощо. Хіба усі ці проблеми не стосуються львів’янок? Ще й як! І ось такі вуличні акції, під час яких молоді люди вголос заявляють про свою відмову дотримуватись сумнівних «традицій» і декларують свій твердий намір змінювати це суспільство на краще, допомагає нам усім краще усвідомити проблему і серйозніше ставитися до того, що здається звичним, але насправді не є нормальним і прийнятним.

Довідка. Оксана Кісь – історикиня та антропологиня, президентка Української Асоціації дослідниць жіночої історії. Оксана Кісь вже понад двадцять років вивчає жіночу та гендерну проблематику в межах української історії та історичної етнології.

Підготувала Юлія Сабадишина

Інтерв'ю Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!