фото: radiosvoboda.org
Жінка – не кінь: 8 думок про свято 8 березня
Міжнародний Жіночий День: як усе починалось
Свій початок історія цього свята веде від серпня 1910 року, коли в Копенгагені (Данія) понад сто учасниць Другої міжнародної конференції жінок-соціалісток із 17 країн світу одностайно схвалили рішення: щороку у березні відзначати Міжнародний жіночий день – день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність. Таку пропозицію висунула Клара Цеткін (1857-1933) – видатна німецька діячка та теоретик жіночого і робітничого руху. Саме в цей час (на межі ХІХ-ХХ століть) світ переживав так звану «першу хвилю» фемінізму – масового суспільного руху за рівноправність жінок у політичній, освітній, економічній та іншій сферах.
Читайте також: Син чи дитина. Чому хлопчик – «бажаніша» дитина, аніж дівчинка
Первісно ідея щорічно відзначати Міжнародний день прав жінок мала політичний смисл: це мав бути день, коли свідомі жінки у різних країнах публічно, у формі вуличних акцій заявлятимуть свої вимоги до урядів країн, вказуючи на різні прояви дискримінації та наполягаючи на забезпеченні рівних прав та можливостей для самореалізації. Уже перше відзначення Міжнародного жіночого дня у березні 1911 року вивело на вулиці європейських країн понад 1 млн жінок, які на мітингах та демонстраціях протестували проти нерівної оплати праці, відсутності виборчих прав, недоступності фахової освіти тощо. Щороку число учасниць таких акцій зростало, а з початком Першої світової війни серед вимог протестувальниць з’явилися й гасла про припинення війни.
1910-ті. Активістки Національної Жіночої партії тримають транспарант із цитатою «Жодна жінка, яка себе поважає, не повинна бажати успіху або працювати на політичну силу, що зневажає її стать». У 1920-му році активістки досягнуть своєї мети – отримають право голосу для жінок на виборах.
Джерело: Історична правда
Хоча ініціатива запровадження щорічного відзначення Міжнародного дня прав жінок належала соціалісткам, уже від самого початку це свято набуло масового характеру, стало міжнародним і політичним за формою та змістом – як день солідарності жінок різних країн у боротьбі за рівні права. У 1975 році Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію, згідно з якою кожній із країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок. Україна – як членка ООН – також втілює цю резолюцію.
Як Радянський Союз спотворив свято
Протягом десятиліть радянської влади українці разом із рештою радянських людей щорічно відзначали 8 березня, яке з 1921 року мало статус державного свята, а з 1965 року навіть було оголошено вихідним днем. Однак, первісну ідею цього свята в СРСР спотворили до невпізнання. Свято повністю позбавили політичного емансипаційного смислу та перетворили на своєрідний сурогат Дня матері і Дня всіх закоханих, свято «весни, краси та жіночності», коли нікому вже й на думку не спадало згадувати про дискримінацію жінок.
Звичайно, такий викривлений спосіб відзначення 8 березня є непотрібним і неприйнятним. Немає також причини, чому цей день нині має бути вихідним. Таким його зробила радянська влада, щоб остаточно перетворити на свято приватно-родинне, щоб позбавити його політичного стрижня.
Радянська листівка (джерело: www.fresher.ru)
У сучасній Україні намагаються повернути первісний сенс свята
Більшість українців усе ще схильні сприймати свято 8 березня в його радянському варіанті і відзначати відповідно: із тюльпанами-мімозами-тортами-цукерками. Але молоде покоління українських жінок, яке, на щастя, не зазнало комуністичного впливу, нині активно відроджує саме той первісний смисл відзначення Міжнародного дня прав жінок. Від початку 2000-х я спостерігаю в різних містах України різні феміністські ініціативи, які намагаються відновити політичний дух цього свята, влаштовуючи вуличні акції під гаслами та акцентуючи увагу на болючих проблемах сучасних українок. Так, це порівняно малі групи ентузіасток, але їхній голос із року в рік стає все гучнішим, їх коло ширшає.
Не лише вітати, а й говорити про дискримінацію
Власне, ідея, яка лежить в основі Міжнародного жіночого дня, – ідея рівності прав та можливостей людей незалежно від статі – є однією з підвалин сучасної європейської демократії. Чи слід українцям відзначати 8 березня? Безперечно, якщо ми справді прагнемо стати повноцінною частиною Європи, якщо поділяємо європейські цінності та визнаємо проблему гендерної нерівності, яку прагнемо подолати.
Читайте також: Чому кожен із нас має право на нерівність? 8 тез Ольги Герасим'юк
Так, Міжнародний жіночий день не є традиційним українським святом, але ж так само не є питомо українським і День матері, який був започаткований у США у 1914 році. В Україні відзначаємо чимало днів, важливість яких ніхто не ставить під сумнів, хоча вони не мають прямого коріння в українській традиції: День захисту прав дітей 1 червня, День толерантності до людей, які живуть з ВІЛ/СНІД, 1 грудня, Всесвітній день боротьби з раком молочної залози 20 жовтня. Кожен із цих днів покликаний привертати увагу громадськості до існуючої соціальної проблеми, яка потребує вирішення. У випадку 8 березня – це проблема гендерної нерівності і дискримінації жінок, до реального вирішення якої нам ще належить пройти довгий і непростий шлях.
8 березня має бути не стільки нагодою для привітань, компліментів та подарунків жінкам, скільки приводом привернути увагу співгромадян та влади до питань гендерної нерівності, які все ще дуже актуальні в сучасній Україні. У цей день нам варто говорити не лише про здобутки українського жіноцтва та відзначати внески жінок у поступ нашої країни (а їх чимало і вони вагомі!), але й артикулювати очевидні і приховані форми дискримінації жінок у різних сферах: недостатню представленість жінок у політичній сфері, в органах влади, на керівних посадах, дискримінаційні практики у сфері зайнятості та безліч інших проблем, які загалом вкладаються в проголошену в Україні політику забезпечення гендерної рівності.
Жінка ≠ робочий кінь
Мені здається, українські жінки дуже себе недооцінюють. Українки не наважуються навіть мріяти про щось більше, як один-єдиний день винагороди за всю свою невтомну працю, свої таланти, свої досягнення… Я аж ніяк не закликаю позбавити жінок вітань, подарунків і виявів прихильності та визнання. Навпаки: пропоную жінкам домагатися, щоб усе це – повагу, турботу, любов – вони отримували і відчували постійно, щодня. І лише один день на рік – 8 березня, у Міжнародний день прав жінок – згадували про проблеми і несправедливість, із якими стикаються у своєму житті, у родинах і на роботі.
Джерело: Історична правда
Святкувати 8 березня у радянський спосіб – із квітами і цукерками, із компліментами і словами про любов – дуже лицемірно. Це нагадує мені старий селянський звичай: раз на рік, перед тим, як почати орати ниву, селяни влаштовували свято для свого робочого коня. Вшановували, заквітчували і частували його, а потім цілий рік щоденно експлуатували його в господарстві. Саме так для мене виглядає й ось це звичне святкування 8 березня – як відкуп за важку працю, брак поваги, нестачу турботи, відкриту і приховану зневагу, яку досвідчують українки нащодень. Так не повинно бути. Нам треба відзначати Міжнародний жіночий день лише для того, щоб у цей день говорити і про досягнення жінок у боротьбі за рівні права, і про існуючу нині дискримінацію та шляхи її подолання.
Святковий стікер від анархістської ініціативи Tigra Nigra (джерело: zaraz.org)
Галичина була і є осередком потужного жіночого руху
Не забуваймо, що ще на початку ХХ століття в Галичині існував потужний і впливоий жіночий рух, який мав яскравих лідерок, розгалужену мережу організацій і осередків та чималі здобутки у справі емансипації тогочасного жіноцтва. Українки ще тоді не лише були невід’ємною частиною міжнародного жіночого руху та брали активну участь у міжнародних дискусіях, конгресах і конференціях, але й часто мали соціалістичні переконання. Наталія Кобринська, Леся Українка та й сам Іван Франко, який активно підтримував тогочасні жіночі ініціативи, так чи інакше поділяли ідеї соціальної справедливості та рівноправності громадян.
Галицькі жіночі часописи 1930-х років (джерело: Історична правда)
Як не парадоксально – зважаючи на поширений стереотип про галицький консерватизм – львів’янки дуже активні у тому, щоб повернути нам, жінкам, свято 8 березня у його первісному значенні. Наскільки пригадую, уперше за часів незалежності відзначення 8 березня саме в такому ключі у Львові відбулося у 2001 році за ініціативи міжнародної правозахисної організації Amnesty International під гаслом «Менше квітів – більше прав!» Тоді активістки жіночих організацій, дослідниці історії жіночого руху та правозахисники зібралися на відкриту дискусію з приводу гендерної дискримінації в Україні, яку часто приховують за солодкавими і фальшивими гаслами про «жінку-берегиню» та «українську матріархальність».
Читайте також: Феміністки Львова: хто вони і за що борються
Джерело: Феміністична майстерня
Відзначення 8 березня як Міжнародного дня прав жінок – шлях до Європи
Відтоді свідомі львів’янки відзначали Міжнародний день прав жінок у різний спосіб: показами художніх і документальних фільмів, які порушують актуальні для нас питання; виставками робіт сучасних українських мисткинь, де провідною темою була сучасна українка; конференціями та круглими столами тощо. Треба сказати, що відбулося зростання інтересу львів’ян до жіночої історії та гендерної тематики загалом. І до історії та смислу 8 березня зокрема.
Марш феміністок у Львові (джерело: Уніан)
І це не випадково. З одного боку, Львів позиціонує себе як місто, відкрите світові, де городяни цінують і поважають європейські традиції і демократичні принципи, а самі львів’яни почуваються європейцями, які поділяють спільну історію та цінності. Тож відзначення 8 березня як Міжнародного дня прав жінок, яке саме в такий спосіб розуміють і відзначають у Європі та решті світу, є цілком природною частиною нашої європейської традиції.
Львів’яни та 8 березня: чи багато змінилося?
Чи змінюється сприйняття 8 березня серед львів’ян? Безсумнівно! Хоча ці зміни повільні, але помітні. Якщо люди середнього і старшого віку схильні дотримуватися радянського шаблону, то для молодих людей – обох статей – ідеї гендерної рівності і партнерського ставлення до жінок є набагато ближчими, аніж застарілі «моделі дами та лицаря». Чи не тому від 2009 року щорічно 8 березня на вулицях Львова можемо побачити щораз більший гурт молоді (до якої приєднуються й люди іншого віку), яка крокує середмістям, вигукуючи запальні гасла на кшталт «Кухня і мода – це не свобода!», «Раз на рік мімози – цілий рік неврози».
Читайте також: Феміністки Львова вийшли на марш. Три причини
Джерело: zaxid.net
Торік вуличну акцію організувала молодіжна ініціатива «Феміністична Майстерня», привертаючи увагу до питань насильства над жінками, дискримінації на ринку праці, порушення репродуктивних прав жінок. Серед гасел були й такі: «Б’є – значить сяде!», «Жінкам – гідну оплату праці», «Моє тіло – моє діло!» тощо. Хіба усі ці проблеми не стосуються львів’янок? Ще й як! І ось такі вуличні акції, під час яких молоді люди вголос заявляють про свою відмову дотримуватись сумнівних «традицій» і декларують свій твердий намір змінювати це суспільство на краще, допомагає нам усім краще усвідомити проблему і серйозніше ставитися до того, що здається звичним, але насправді не є нормальним і прийнятним.
Довідка. Оксана Кісь – історикиня та антропологиня, президентка Української Асоціації дослідниць жіночої історії. Оксана Кісь вже понад двадцять років вивчає жіночу та гендерну проблематику в межах української історії та історичної етнології.
Підготувала Юлія Сабадишина
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»