10 думок Тараса Прохаська про літературу, графоманію і кайф читацтва
Письменник Тарас Прохасько живе в Івано-Франківську – хоча з його текстів може видатися, що в якомусь паралельному вимірі. Він має унікальну здатність, складаючи прості слова, описувати найскладніші явища, роблячи їх зрозумілими кожному. Всупереч усім жанровим канонам він пише репортаж про те, що сталося тридцять років тому, й не поспішає його завершувати. На зустрічі зі студентами Школи журналістики Українського католицького університету Прохасько говорив про хвороби росту української літератури; про свій роман, який уже багато років пише, але постійно відчуває, що кожен наступний день чекання може зробити його кращим; про фільм «НепрОсті», який начебто мають зняти; про консерватизм Івано-Франківська на відміну від Львова і про те, що не можна навчити бути письменником.
Я дуже люблю говорити. Писання для самого себе не має сенсу: письменство починається з бажання комусь щось розказати. Але у прагнення самовираження закладене й бажання знайти потрібні слова та образи. Мені стало страшно, коли з’явився інтернет, адже раніше я писав у газеті колонки і статті і знав, що звертаюсь до мешканців Івано-Франківська, яких я знаю. В інтернеті мої тексти могли прочитати люди, яких я не знаю; я ризикував мимоволі написати те, що їх образить. Тепер, пишучи текст, я думаю про те, які люди це можуть прочитати, і як вони зрозуміють те, що я скажу. Не йдеться про манію лайків – бажання сподобатися, йдеться про прагнення бути зрозумілим.
Письменник нічого не мусить. Мене смішить антипремія «Золота булька», що існує в Україні. Її отримували Ірена Карпа, Юрій Андрухович, а останнього разу – Таня Малярчук. Книжки, які її отримали, є непоганими – книжка Тані Малярчук «Забуття», наприклад, перемогла в конкурсі «Книжка року Бі-бі-сі». Але все стає на свої місця, коли прочитати формулювання: «за несправджені очікування». Хто несе відповідальність за несправджені очікування – той, хто їх не виправдав, чи той, хто очікує? Як я можу бути винен у тому, що не виконав чиїхось сподівань? Ні юридично, ні морально письменник ні за що не відповідає. Він має право бути нудним, смішним і жалюгідним. Від нього нічого не потрібно очікувати. Він не є експертом, моральним авторитетом і пророком, який знає, що треба робити. Він може в певні моменти бути всім і будь-чим, але вимагати цього від нього не можна. Письменник має бути готовий до того, що його кожен потрактує по-своєму в залежності від свого досвіду й неповторного набору життєвих асоціацій – цим література відрізняється, наприклад, від тригонометричних таблиць. Література сильна своєю різноманітністю: книжок багато, і вони мають право бути різними.
Української літератури дуже довго було замало, й те, що тепер письменників стає більше, не може цього компенсувати. Ми не можемо наздогнати Європу, написати те, що не було написане в дев’ятнадцятому і двадцятому столітті. Можемо хіба що збільшити окремі кількісні показники. Але ми пропустили багато важливих щаблів розвитку, і тепер можемо хіба що перескочити – стрибнути відразу вперед, придумати щось нове. Але не потрібно намагатись когось переплюнути: нехай буде те, що є. Не варто включатись у змагання з іншими літературами. Головне, що є в нашій літературі – розвиток та еволюція нашої мови. Тому література потрібна передусім тим, хто цією мовою користується. Я не бачу чогось особливого, надзвичайного, що ми можемо розповісти людям з інших культур. Адже наша література як інструмент сама спирається на неукраїнські взірці, тож навряд чи те, що вона розповідає про Україну, може когось здивувати. Був період інтересу до української літератури в Європі, але він згас. Тепер єдиний автор, який цікавить публіку за межами України – Сергій Жадан. І то треба розуміти, що картина України, яку він змальовує, є фантасмагорійною та не відповідає реальності.
Розмова про долю окупованих територій необхідна. Однією з наших бід є те, що ми не знаємо, як діяти: ми можемо тільки пасивно сприймати те, що робить хтось інший. Перетворюємось із суб’єкта на об’єкт. Взяти назад ці території зараз неможливо: це небезпечно. Відмовитись від них – також недобре. Тому страшенно важливим є вироблення спільної думки про те, що має бути з Україною. Суспільна дискусія та стратегія виникне тільки тоді, коли дуже різні варіанти – навіть химерні, фантасмагоричні – будуть висловлені. Біда наших нервових людей полягає в тому, що вони сприймають точки зору як абсолют і починають звинувачувати автора.
Новина про екранізацію моєї книжки передчасна. «НепрОсті» важко екранізувати. Там є багато добрих сцен, але укласти це в цілісність дуже тяжко. Кілька років тому з’явилися режисери, які перейнялись цією ідеєю і домовились зі мною, що будуть думати про екранізацію. Я пообіцяв відмовляти, якщо інші робитимуть мені такі пропозиції, хоча це була лише усна домовленість. Вони думали, шукали, їздили в Карпати. А кілька тижнів тому з’явились люди з Польщі, які сказали, що мають готовий сценарій; тоді мої старі знайомі видали новину про те, що мають право на екранізацію, аби «застовпити територію». Так може тривати ще десять чи п’ятнадцять років. А ось «Фелікс Австрію» Софії Андрухович справді екранізують.
В Івано-Франківську гостро реагують на сучасні мистецькі акції. Мистецтво досі асоціюється нас із поняттям «гарно», проте сучасне мистецтво не можна назвати гарним. Тому значна частина людей у нас не готова до сучасного мистецтва. На відміну від Львова, де є традиція міського життя, в Івано-Франківську люди рідше пов’язують своє життя з життям міста. Львівська ситуація більше сприяє толерантності; до того ж, існує нав’язаний образ Львова як столиці мистецтва, культурної столиці, куди приїжджає багато людей, аби щось побачити. Щоб прийти до цього, Франківську потрібен час і практика. Є речі, які потребують багаторазового повторення, перш ніж стають частиною твого життя.
Графомани можуть писати геніальні речі. Графоманія – це лише нестримне бажання писати, а не якість письма. Є кілька відомих талановитих графоманів, і було б добре, якби їх було більше. Проте кількість сама по собі не може перерости в якість. Нам бракує виробленого культурного поля, яке мають, наприклад, поляки. Там століттями писалися репортажі, есеї, мемуари; з’явилася величезна кількість письменників, які не є зірками, але доповнюють цей простір. У Чехії так само багато інтелектуалів із довгим волоссям і з бородами, які сидять у своїх розтягнутих светрах у кнайпах і говорять важливі речі про дрібниці, що не виходять поза чеський простір. У нас, натомість, є потяг до зірок, стовпів, на яких усе тримається, але тканини немає. Проте виникає покоління письменників, яких можна віднести до «другої полиці». Не класики, але якісні, добрі, мудрі, літературні. Цьому сприяє й те, що нарешті запрацював нормально книжковий ринок.
Мені часто доводиться щось рекомендувати почитати. Коли мені було чотирнадцять років, один товариш попросив мене написати список із десяти найважливіших книжок на світі – чомусь він мені довіряв і вважав, що я знаю відповіді на всі питання. Тоді я склав цей список, але відтоді зрозумів: можна порадити щось цікаве, проте кайф читацтва полягає не в тому, щоб, як рибалка-невдаха, купити рибу в магазині й видати за свій улов. Кайф у тому, щоб зловити рибу власноруч. Читання не може бути обов’язком: доля читача стає яскравою й цікавою, коли він шукає свої книжки – пробує, смакує, відкидає, приймає. Особиста історія читача є важливішою за список книжок, обов’язкових до прочитання.
Література є одним із способів описування й досліджування світу. Як наука не може описати всього, так і мистецтво, і література не можуть описати всього. До того ж, не тільки описування й вивчення світу є завданням літератури: вона також є препаратом, який потрібно вживати, щоб перейти у змінений стан. У цьому сенсі вона є подібною до фармакології. Важливо пам’ятати, що написаний текст – як і музичний твір – починає вести власне життя.
Часом я розповідаю щось на курсах письменницької майстерності – якісь світоглядні речі: як попуститися, як кайфувати від того, що пишеш. Говорю про мотивацію бути письменником. Бачу, що є багато розчарованих тим, що я розповідаю: вони хотіли б конкретних указівок, інструкції, як писати. Але в для кожної людини така інструкція була б індивідуальною. Коли я був журналістом і працював у франківській газеті, я побачив на стовпі оголошення «пишу дипломи, курсові, а також художні твори у стилі Андруховича, Дереша, Прохаська». Мене зацікавила не так ця людина – здатних щось імітувати є чимало – як те, на що він сподівався. Навіщо люди мали до нього звертатись? Я знайшов цього чоловіка: він сказав, що ніхто по твір у стилі Прохаська до нього ще не звертався.
Занотував Отар Довженко,
фото Анни Чуданової
Інтерв'ю Твого міста
- «Ми на війні захищали вас, тепер варто подбати про нас», – ветеран
- «Їм бракує спілкування!» Ветеран після важкої травми буде наставником для військових у Львові
- «Про цей район Львова шириться багато міфів». Інтерв'ю з заступником мера
- Чи будуть у Львові нові автобусні маршрути і куди ще може поїхати трамвай. Інтерв'ю
- Як Львів готується до нових викликів. Інтерв'ю з першим заступником мера
- «Це ж ваш підвал, то хто має створити вам умови?» Інтерв’ю з львівським рятувальником
- Школи Львівщини почали навчання. Які зміни чекають учнів та вчителів
- Як працює львівська «швидка» та яких змін очікувати. Інтерв'ю з директором «екстренки»
- Навіщо Львівському медуніверситету дві лікарні та що зі вступом. Інтерв'ю з ректором
- «Люди хочуть знати, з ким служитимуть». Розмова про вакансії в армії
- Чи вплинула мобілізація на туризм на Львівщині та що обирають туристи
- Бронювання, відстрочка та повноваження ТЦК на Львівщині. Інтерв'ю з керівником апарату ОДА
- Головний патрульний Львівської області: «Червону зону ми не перетнули»
- Павло Шеремета: «Нам потрібні інновації, інакше завтра може не настати»
- Чи спрацює Саміт миру щодо України. Інтерв'ю з послом Швейцарії
- «Ветерани думають, що витягнуть себе, як барон Мюнхгаузен». Інтерв’ю із сексологинею
- Кожна 5-6 пара в Україні безплідна. Інтерв’ю з директоркою перинатального центру
- Які об'єкти на Львівщині пошкодили ракети. Розмова з головною архітекторкою області
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?