Про емоції, які переважають у нових піснях

Дуже складні емоції. Це меланхолія. І сум. І самотність. Але все ж таки я не втрачаю надію. Розумію, що кожна людина вже апріорі самотня. Однак нам потрібна надія, любов і кохання. Тому в моєму альбомі дуже багато любові до Батьківщини, до батьків, до сестри… і, звісно, кохання. Ми не можемо жити без кохання.

Усі пісні з нового альбому є важливими для мене. Інакше немає сенсу їх писати й співати. Вони різні: за змістом, за емоційністю, але кожна з них є особливою. Приємно, коли люди, послухавши мої пісні, пишуть: знаєш, а зі мною те ж саме: теж заплуталась, теж закохалась на хвилину, теж шукаю свій шлях додому… Тоді ти розумієш, що співаєш для людей, яким це потрібно.

Для мене Майдан Незалежності – дуже сумне місце. Я не ходжу туди тепер гуляти, хоча й живу неподалік. Та вважаю, що це місце можна відновити, проводячи там академічні, духовні концерти. Наприклад, я ніколи не забуду нереально важливу для мене подію. На День Незалежності я виступала під музику Бетховена з неймовірним оркестром «I, CULTURE Orchestra», яким керував усесвітньо відомий диригент Кирило Карабиць. Звісно, неможливо забути про смерті, які там сталися. Але є надія, що саме такі перфоманси, концерти, зможуть відновити нас, адже рани ще є.

Про те, як складно бути переселенцем

Кожна людина привозить щось своє, особисте. Це дуже важливо – дати цим людям шанс, не відштовхувати. Адже їм дуже складно. Вони зараз дуже хвилюються. Вони не мають своїх друзів. Кожна людина, яка живе де-небудь упродовж двадцяти і більше років, оточує себе улюбленими речами. Переселенці не мають зараз звичних для себе речей. Також їм не вистачає улюблених людей. Я розумію їх. Це дуже складно переїхати зараз. Дайте їм шанс! Дайте їм шанс бути не переселенцями, а бути Вашими людьми.

Про комфортний Львів

Мені дуже приємно бути й співати у Львові. Мені комфортно у Львові. Завжди. Відчуваю, що це рідне для мене місто. Коли я сьогодні йшла вашими вулицями – усі мені усміхалися. Почуваюся тут ніби вдома. А це важливо. Коли ти приїжджаєш до міста на два чи один день, у тебе немає змоги по-справжньому його пізнати: відвідати музеї, особливі місця… Коли мене питають, які мої улюблені місця у Львові, – не знаю, що відповісти. Я просто люблю тут усе! 

Чому концерти у Львові – особливі

Не розумію, у чому секрет концертів у Львові. Але коли приїжджаю сюди виступати, то окрім фанів, завжди бачу й нових людей. Минулого разу в залі була така енергетика, що в мене волосся було дибом. Дві години пролетіли, як одна хвилина. Одразу ж захотілось дати ще один концерт. Це неймовірне відчуття. Я обожнюю Львів! Це не просто слова. Я не кажу цього в кожному місті. 

Як виховувати смаки українців

Це може робити, наприклад,  радіо. Ставити поступово й потрохи «складну» музику й спостерігати, як на неї реагує слухач. Звісно, музична революція не станеться одразу. Під час концерту часом маю відчуття, що не всі пісні розуміють. Однак, якщо таких виконавців буде багато, то вже не казатимуть: «Щось таке дивне, напевно, це якась фірма». Український слухач піде за нами. Мені хочеться в це вірити.

Ми звикли, що українська – дуже співуча мова. Це не секрет. Хочу додати їй трохи ритму. Це непроста робота. Я знаходжуся в авторському пошуку. Планую зробити багато таких пісень, які були б і змістовні, і ритмічні. У мене є танцювальні пісні, але я не вважаю себе танцювальною співачкою.

Про Львів як джазовий центр України

Коли востаннє приїздила до Львова на джазовий фестиваль, то спеціально відмінила усі свої концерти. Мені пощастило тут насолоджуватися, слухаючи виконавців, яких дуже складно знайти в інший час в одному місці. Чудово, що саме Львів їх об’єднав. Ці виконавці приїхали сюди й побачили, що ми не якісь там «неандертальці». Вони переконалися, що ми – культурні, слухаємо джаз та рухаємося в необхідному напрямку. Київ не може бути центром (вибач, Києве), йому більше пасуватимуть електронні та інші фестивалі. А от джазовий центр, на мою думку, може бути тільки у Львові.

Про англомовні пісні українських виконавців

Не вважаю, що співати українську музику англійською – погано. Розумію, чому зараз чимало виконавців записують англомовні пісні або навіть альбоми. Це вихід на інші країни. Мені здається, ми рухаємося у правильному напрямку. Нам потрібна англійська мова, нам потрібна Європа. Я англійською співала, бо маю джазовий бекграунд. Це була ще одна можливість, аби зробити себе не лише українською співачкою. Хоча, де б я не була і на якій би мові не співала, завжди кажу, що я саме українська співачка. Це принципова позиція. 

Про своє розуміння моди і стилю

Мій стиль… Він у мене є? Та це повний жах (сміється). Я би себе назвала «фешн-хіпстер». Люблю дуже зручний і натуральний одяг. Але не завжди такий одяг тримає форму. Коли хтось відзначає мій стиль, я реагую на це з гумором. Це ж не велика й тяжка праця для мене. Це просто. У звичайні дні на збирання витрачаю 15-20 хвилин. Звісно, перед концертами планую свій сценічний одяг детальніше: мені має бути зручно, нічого не повинно відволікати.

Як музика, так і мода можуть чимало розповісти. Вони мають інтернаціональну мову. Люблю наших українських дизайнерів. Чимало з них зараз по-справжньому працюють на славу країни.

Про секрет успіху

Нема ніякого секрету. Хтось досягає чогось більшого. А хтось лишається співаком у клубі, і йому цього достатньо. Є таке поняття в ісламі – «мактуб» – кому як написано. Мені здається, що б ти не робив: записував щодня пісні, знімав відеокліпи або ще щось, – це не є формула чи гарантія успіху. Ти не можеш знати напевно, за що тебе полюблять люди.

Журналіст – Юлія Сабадишина,
оператор – Володимир Барчук,
монтаж – Дмитро Тарадайка,
фото – Varosh