Синтетика і психостимулятори – перше знайомство підлітків із наркотиками

«Починають вживати у пубертатному віці (12-17 років), коли немає авторитетів, коли підлітку здається, що він все знає, все розуміє, він наймудріший. Починають із синтетики та психостимуляторів», – каже Мирослава Кабанчик. Пояснює, що має на увазі амфетаміни, метамфетаміни, синтетичну марихуану («спайс»). Ці речовини викликають залежність вже після 2-3-х прийомів.

Підлітки також вживають і лікарські знеболювальні препарати, які містять опіоїди. Ці медикаменти замовляють через інтернет, адже ніхто повноцінно не контролює процес розповсюдження. Окрім того, останнім часом зросла популярність вживання галюциногенів ЛСД (так звані «марки»), які змінюють сприйняття світу. «Якщо раніше починали з алкоголю, то зараз підлітки починають своє доросле життя з наркотичних речовин. Найчастіше це психостимулятори», – каже головний лікар.

Вона додає, що на Львівщині наркотичні речовини неповнолітнім продають у барах та на дискотеках: «Амфетаміни, психостимулятори – це «дискотечні» наркотики. Щоб проскакати цілу ніч, організм має отримувати додатковий стимул. Також, цілком імовірно, що підсипають психотропні речовини у тютюнові суміші в кальян-барах, аби людина звикала і поверталась».

Дитину мають виховувати батьки, а не вулиця

Для того, щоб дитина не вживала наркотики, необхідними є гармонійні стосунки в сім’ї. Важливо, щоб вона почувалася потрібною і бажаною. Батьки, а не вулиця, повинні підказувати підлітку, як йому жити і поводитися. Юні наркомани – це не обов’язково діти з неблагополучних чи незаможних сімей. Не рідкість, коли і в багатих сім’ях дітям приділяють занадто мало уваги.

«Буває, що мама – в Італії на заробітках, а тато випиває. Або ж тато приходить і йде, бо має іншу дружину. За підлітком доглядає бабуся, яка дбає лише про те, щоб дитина була сита. Бабуся взагалі не знає, що таке наркотики. А мама тим часом відправляє гроші. І маємо те, що маємо», – каже Мирослава Кабанчик.

Вона додає, що лякати дітей страшними історіями про наркотики – не вихід. Адже страх ніколи не буде тим чинником, який стримуватиме підлітка від спроби. Важливим є особистий позитивний приклад від батьків, довіра та відверті розмови на цю тему. «Якщо тато і мама (або ж, принаймні, хтось один із них) матимуть хороші взаємини з дитиною, то шанс, що підліток почне на вулиці вживати наркотики, – маленький», – пояснює вона.

Яка поведінка чи симптоми мають насторожувати батьків

Батьки повинні знати, як виглядає звикла поведінка дитини. Необхідно розумно контролювати свого підлітка:

- знати компанію, з якою спілкується неповнолітній;
- знати, куди дитина витрачає гроші, чи вона обідає в школі;
- встановити часові рамки, в межах яких треба повертатися додому;
- коли підліток заходить у дім, варто на нього обов’язково подивитися та поспілкуватися.

«Буває, що батьки сплять, а дитина приходить о третій чи четвертій годині ночі, – говорить Мирослава Кабанчик. – Потім дитина спить, а батьки йдуть на роботу. Вони не бачать, у якому стані вона прийшла: чи в неї заплітався язик, чи був запах алкоголю, чи язик заплітався від чогось іншого, чи вона була дуже збуджена, чи почувалася надто сонливою вранці, чи снідала, чи в неї навпаки немає апетиту, чи вона їсть дуже багато солодкого або ж має широкі, як блюдця, зіниці і напружено тремтить. Усе це має насторожувати! Треба бачити свою дитину».

Якщо батьки мають хоча б здогадку, що їхній підліток вживає наркотики, – тривогу треба бити негайно. Часто бояться того, що дитину обов’язково поставлять на облік. Головний лікар наголошує, що перебування в наркологічному диспансері – це не обов’язково облік. Законодавство дозволяє перший раз лікуватися анонімно. «Ми це часто повторюємо. І це дуже важливо, – каже вона. – Ніхто не перекреслює дитині шлях у життя. Навпаки! Ми хочемо допомогти і зупинити захворювання на початковій стадії».

Профілактика наркозалежності має починатися з сімейного виховання

В Україні відбуваються лише епізодичні акції боротьби з наркоманією. Однак, на переконання Мирослави Кабанчик, боротися і лікувати – це дуже вартісний і затратний процес. Проводити профілактику – дешевше і дієвіше. Починати потрібно з сімейного виховання, з дитячого садка, зі школи, щоб дитина ще до підліткового віку розуміла, що добре, а що погано; чого не варто пробувати і чому не варто.

«Це і є формування того здорового способу життя. Але його треба закладати від дитячого садочка, – каже головний лікар. – Варто розробити профілактичні програми для дітей різного віку. Для наймолодших це можна робити через малюнки. Зі старшими – обговорюючи фільми, в яких демонструють наслідки вживання наркотиків. Звісно, це має бути не один день в році – коли, наприклад, до Дня знань терміново шукають нарколога, щоб у школі прочитав лекцію».

Офіційна статистика не відображає реальну картину

За словами головного лікаря, наявна статистика не відображає реальний стан речей. Наприклад, зараз на диспансерному обліку перебуває лише один неповнолітній. Водночас 31 підліток знаходиться під профілактичним спостереженням.  «Це мізерна кількість, – каже вона. – Але на це є об’єктивні причини. Лікування у нас добровільне. Тобто ми маємо право обстежити і лікувати дитину лише тоді, коли батьки підпишуть на це згоду». Натомість батьки роблять усе можливе, аби їхня дитина не «засвітилася» у закладах такого типу.

Мирослава Кабанчик пояснює це особливостями нашої ментальності, стереотипними уявленнями про «добре» і «погане», а також страхом перед людським осудом. «Насправді це ведмежа послуга дитині, – говорить Мирослава Кабанчик. – Бо потім мама прибігає з 30-річним сином і каже: «Врятуйте мою дитину! Бо він вже все виніс із дому, все продав». А де ця мама була раніше? Невже вона не бачила? Часто батьки не розуміють, наскільки складною є ситуація. Вірять, коли діти обіцяють, що впораються із залежністю самостійно. Але так не стається».

Раніше диспансерний облік формувався з тих, хто приходив добровільно, і тих, кого затримували тодішні міліціонери. «Правоохоронці приводили їх до нас, і ми мали право оглядати цих дітей. Після реформи, упродовж останніх двох років, наші нові правоохоронні органи не скерували до нас жодного неповнолітнього. Поліція не може поки що розібратися, які саме її підрозділи мають цим займатися», – каже головний лікар і вважає це ще однією причиною того, чому офіційна статистика є неповною.

Наркотик залишається у пам’яті людини до кінця життя

«Підлітки є лише відносно свідомими, – пояснює головний лікар. – Усе починається із хибної впевненості: сьогодні я вживаю, а завтра вже не буду. У результаті – переходять на більш сильний вид наркотику. Наркотик дуже підступний. Якщо людина п’ять років не вживає – так, ми маємо право зняти її з обліку. Однак це не гарантує, що через 10-15 років вона не почне знову».

Мирослава Кабанчик наголошує, що немає «легких» чи «важких» наркотиків. Є наркотичні речовини, які, залежно від свого виду, мають певний вплив на організм. Деякі – седативну (заспокійливу, – ред.), а деякі – стимулюючу або ж галюциногенну.

Наркотик у пам’яті людини лишається до кінця життя. Як алкоголізм, так і наркоманія – це хронічні захворювання з рецидивуючим характером: якщо підтримувати організм, то хвороба не розвивається, але вилікуватися повністю – неможливо. «Наркоманом стати легко, але вилізти з цієї залежності – це дуже складний і довготривалий процес. Це боротьба із самим собою, яка триває упродовж усього життя. Для того, щоб «викарабкатися», подолати залежність, людина має цього дуже хотіти», – каже головний лікар.

Чим довша ремісія (час, упродовж якого залежний не вживає наркотики), тим більш імовірний шанс, що людина впорається з проблемою. «Бажання вжити наркотик може з’явитися і через десятки років. От просто нізвідки, – розповідає вона. – Головне, щоб хворий зміг не піддатися спокусі і не вжити. Це бажання – хвильове, недовготривале, але настільки сильне, що з ним дуже складно боротися».

Поки наркоман має гроші на наркотики – він не звертатиметься до лікаря

Лікувати неповнолітніх – простіше. Їхнє знайомство з наркотиками може бути лише епізодичним та не переростати у фізичну залежність. У таких випадках застосовують незначне медикаментозне лікування і тривалу роботу з психологом.

Якщо ж залежність є і психологічною, і фізичною – необхідним є комплексне лікування: детоксикація, подолання усіх соматичних ускладнень, які супроводжують процес вживання, і лише після цього – періоди реабілітації та реадаптації (комплекс заходів, спрямованих на відновлення втрачених або ослаблених реакцій людини, – ред.)

Лише після усіх цих етапів можна сказати, що «узалежнений» пройшов лікування. Часто колишні наркомани не мають грошей на реабілітацію, а в Україні немає державних чи комунальних реабілітаційних центрів. «Для того, хто вживав наркотики, це є великі гроші. Адже приходять вони до нас лише тоді, коли вже і справді продали все, що лише можна було продати. Вони винесли все з хати, не працюють, крадуть на вулиці…  От тільки тоді вони й приходять. Поки у наркомана є гроші на наркотики – він не звертатиметься до лікаря», – каже Мирослава Кабанчик.

Прозріння приходить тоді, коли ти опиняєшся на самому дні

Головний лікар запевняє, що насправді є багато життєвих прикладів, які доводять: хто дуже хоче впоратися з наркозалежністю – той її перемагає. Історії конкретних людей переповісти відмовляється, аби герої, бува, не упізнали в них себе.

«Єдине можу сказати. Майже всі вони мені зізнавалися: прозріння приходить тоді, коли ти опиняєшся на самому дні, – каже вона. – В один прекрасний момент наркоман прокидається і думає: «Боже, де я? Навіщо я тут? Чого я тут валяюся серед бруду, якщо в мене є там сім’я, є дім, є близькі мені люди?» От тільки коли наркозалежний це усвідомить – він прийде до нас. Без мами, без тата, а з проханням: «Поможіть мені, я вже більше не можу і не хочу так!» І тільки тоді може бути якийсь результат».

Мирослава Кабанчик,
головний лікар Львівського обласного наркологічного диспансеру, головний позаштатний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я ЛОДА з наркології

Фото: jasqazaq.kz, wallpaper.zone, соцмережі

Спілкувалася Юлія Сабадишина